Рішення № 81948782, 22.05.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2048/18

2/214/521/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 травня 2019 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Гриня Н.Г.,

при секретарі судового засідання – Печарник З.І.,

за участю:

відповідача – Устимчук ОСОБА_1 В ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Бондарчук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом 02.04.2018 року, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.05.2014 року станом на 24.01.2018 року в загальному розмірі 64 277 грн. 33 коп., яка включає: тіло кредиту – 27 412 грн. 49 коп., проценти за користування кредитом – 13 083 грн. 93 коп., пеню – 20 243 грн. 89 коп., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг – 500 грн. фіксована частина, 3037 грн. 02 коп. процентна складова; стягнути з відповідача судові витрати 1762 грн. 00 коп.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 06.05.2014 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір №б/н, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в кінцево визначеному розмірі 10 000 грн. Відповідач підтвердила згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському інтернет-сайті www.privatbank.ua складають між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов`язання банк виконав, натомість позичальник покладені на неї обов`язки належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 24.01.2018 року має заборгованість в розмірі 64 277 грн. 33 коп., яку представник позивача просить суд стягнути з позичальника в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 07.05.2018 року (головуючий суддя Хомініч С.В.) позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження.

За результатами повторного автоматизованого розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду №173 від 22.01.2019 року та протоколу матеріали справи передано в провадження судді Гриня Н.Г., які ухвалою від 23.01.2019 року прийнято ним до свого провадження.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, відповідач та її представник – адвокат ОСОБА_4 подали письмові пояснення, в яких зазначили наступне. Дійсно, 06.05.2014 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір №б/н. На момент оформлення кредитного договору банком було встановлено поточну процентну ставку в розмірі 2,5% на місяць, яку в подальшому банк неодноразово безпідставно збільшував до 2,9% на місяць – з 01.09.2014 року, та до 3,6% на місяць – з 01.04.2015 року. Під час укладення договору сторони погодили, що процентна ставка становитиме 2,5% на місяць (30% річних). В поданій анкеті-заяві ОСОБА_3 як позичальник виявила бажання укласти кредитний договір з видачею на її ім`я платіжної картки із встановленим лімітом. З анкети-заяви не можливо встановити тарифи банку, а відтак посилання на те, що ОСОБА_3 була з ними ознайомлена та погодилась є абсурдними. Зауважили, що долучені до позовної заяви Умови та правила надання батьківських послуг як складова частина кредитного договору, не містять підпису ОСОБА_3 як позичальника, що свідчило про її згоду саме на такі умови кредитування, а тому не є належним доказом. Щодо наданого розрахунку заборгованості відповідач зазначає, що нарахований банком розмір процентів за користування кредитом є завищеним, оскільки проведений із застосуванням збільшеної процентної ставки, про зміну якої банк позичальника не повідомляв. З огляду на це відповідачем наведено свій розрахунок процентів за користування кредитом за ставкою 30% річних в межах періоду з 01.04.2015 року по 26.01.2018 року, що становить 1267 грн. 36 коп. Щодо нарахованої позивачем неустойки, відповідач та її представник зазначили, що стягнення пені обмежується виключно останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, тобто строком позовної давності, посилаючись на правові позиції ВСУ, викладені в постановах від 18.05.2016 року у справі №6-474цс16, від 08.06.2016 року у справі №6-3006цс15, від 25.05.2016 року у справі №6-1138цс15. Отже, пеня має стягуватись в межах 1 року та становить 1000 грн. Нарахування штрафу та пені одночасно, на переконання представника відповідача, є порушенням ст.61 Конституції України та свідченням подвійного притягнення відповідача до відповідальності за фактом одного порушення, а тому є незаконним. З огляду на це відповідач визнала позовні вимоги лише в частині стягнення тіла кредиту – 27 412 грн. 49 коп., процентів – 1267 грн. 36 коп., пені – 1000 грн., в іншій частині просить суд відмовити в їх задоволенні.

Сторони правом на участь в судовому засіданні не скористались, подавши заяви, кожен окремо, про розгляд справи за їх відсутності.

Будучи присутніми в минулих судових засіданнях, відповідач та її представник підтримали позицію, викладену в поясненнях на позов, частково визнавши позов.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, враховуючи позицію сторін, дотримуючись принципів об`єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», даний банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Суд звертає увагу, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

Устимчук ОСОБА_5 є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК». З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не є перетворенням юридичної особи.

06.05.2014 року ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, пов`язаних з кредитуванням фізичних осіб. На підставі поданої нею анкети-заяви №б/н, яка передбачає приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанк», вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з видачею кредитної картки «Універсальна», зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 2,5 % на місяць (30% річних).

З доданого стороною позивача витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.11) не убачається за можливе достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти відповідача та, відповідно, на яких умовах мав би укладатись кредитний договір, оскільки в наданому витягу наведено 4 різновиди, в той час як в анкеті-заяві зазначено лише те, що позичальник виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна». Відтак Витяг з Тарифів суд визнає неналежним доказом, оскільки він не містить в собі інформації стосовно предмету доказування.

Натомість факт укладення кредитного договору, отримання платіжної банківської картки та погодження процентної ставки на рівні 30% річних відповідач визнала в ході судового розгляду, а відтак ці обставини в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

В силу ст.ст.525,526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від його виконання не допускається.

У ході судового розгляду встановлено, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за кредитним договором №б/н від 06.05.2014 року виконав належним чином перед ОСОБА_3 , надавши їй кредит в обумовленому розмірі.

Так, відповідно до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування (а.с.9), за умовами кредитного договору №б/н від 06.05.2014 року на ім`я ОСОБА_3 було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 з видачею картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та встановленням кредитного ліміту 300 грн. та визначенням строку дії картки до 09/2018. 16.05.2014 року кредитний ліміт було збільшено до 10 000 грн.

Як вбачається з наданої відповідачем виписки по рахунку за основною карткою № НОМЕР_1 (а.с.102-114), позичальник ОСОБА_3 активно користувалася кредитними коштами, здійснювала відповідні операції, а саме: розрахунки через термінали в касах магазинів, аптек, готівкове отримання коштів через банкомати, погашення заборгованості перед позивачем окремими транзакціями тощо.

При цьому, зазначені у виписці з рахунку позичальника операції з самостійного списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором суд оцінює критично, оскільки таке погашення кредиту не є активною дією відповідача, що свідчила б про визнання нею свого боргу, і не може бути підставою для врахування як дійсного погашення заборгованості, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Суд зауважує, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Оскільки в ході розгляду справи відповідач не оспорювала заявлений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 27 412 грн. 49 коп., а його збільшення чітко прослідковується як з виписок по рахунку позичальника, так і наданого позивачем розрахунку заборгованості, тому суд дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за тілом кредиту є доведеною та складає 27 412 грн. 49 коп.

Перевіряючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості за іншими її складовими, суд виходить з доведеності порушення відповідачем виконання покладених на неї договірних зобов`язань та обґрунтованості розміру заборгованості за тілом кредиту, однак не може погодитись із іншими складовими такої заборгованості, зокрема, розміром заборгованості по процентам, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчується із закінченням строку дії кредитної картки – вересень 2018 року, в той час як банк звернувся до суду з позовом в квітні 2018 року, а заборгованість по процентам заявлено станом на 24.01.2018 року, суд вважає, що у банка були наявні правові підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом.

Судовим розглядом встановлено, що при укладенні договору сторони погодили процентну ставку 2,5% на місяць (30% річних відповідно).

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 01.09.2014 року почало змінювати розмір процентної ставки, збільшивши до 34,80% річних, а з 01.04.2015 року – до 43,20% річних.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, яка була дійсна на момент укладення договору), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В правовій позиції, викладеній у постанові ВСУ від 11.10.2017 року у справі за №6-1374цс17, суд вищої інстанції дійшов висновку про те, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

В матеріалах справи відсутні докази того, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в визначений ст.1056-1 ЦК України спосіб, належним чином, письмово повідомило позичальника про зміну процентної ставки, а також доказів отримання відповідачем вказаного листа, про зміну умов договору, під розписку в матеріалах справи немає.

Суд не приймає до уваги посилання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на Умови та Правила надання банківських послуг, витяги з них, згідно яких, боржник зобов`язаний самостійно отримувати виписки про стан картрахунків, у тому числі відслідковувати розмір процентної ставки, оскільки вказані умови договору щодо повідомлення суперечать визначеному Законом порядку та є нікчемними.

Враховуючи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підвищило процентну ставку за користування кредитом без належного повідомлення про це відповідача, в односторонньому порядку, доказів щодо направлення та одержання відповідачем повідомлення про збільшення відсоткової ставки позивачем суду не надано, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише в межах попередньої відсоткової ставки, яка узгоджена сторонами під час укладення кредитного договору – 30% річних.

Пунктом 11 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку – розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.

Посилання відповідача на те, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» містить інформацію про декілька універсальних карток з різними умовами кредитування, жоден з яких ним не підписаний, отже розмір процентів не встановлений, тому їх розмір визначається на початково погодженому сторонами рівні – 30% річних суд вважає доречними.

Враховуючи розмір поточної заборгованості за кредитним договором 27 412 грн. 49 коп., проведені відповідачем транзакції по погашенню заборгованості, розмір нарахованих банком процентів за ставкою 3,6% на місяць (43,2% річних) в сумі 13 083,93 грн., суд вважає за необхідне провести власний перерахунок заборгованості по процентам із застосуванням погодженої сторонами ставки 2,5 % на місяць (30% річних), що відповідно становитиме 9 086 грн. 06 коп.

Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентам станом на 24.01.2018 року, у тому числі за період до 01.09.2014 року, становить 9 086 грн. 06 коп. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Наданий відповідачем власний розрахунок є помилковим, а тому врахуванню не підлягає.

Вирішуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення виконання зобов`язань, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.8, ст.129 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07); пункт 170 рішення «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11). Формулювання законів не завжди чіткі, як неодноразово зазначав ЄСПЛ, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91); пункт 65 рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11).

За змістом ст.ст.546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст.628 ЦК України.

Визначаючи обсяг відповідальності позичальника, у п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил (а.с.37) визначено, що у разі виникнення прострочених зобов`язань за борговими зобов`язаннями на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів.

Крім того, відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил (а.с.34-зворот), при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.

Умовами кредитного договору не деталізовано розмір штрафу чи пені, порядок їх розрахунку. Відповідних даних також не містить і розрахунок, який не є розгорнутим, а тому суд позбавлений можливості перевірити правильність його розрахунку, а також правомірність нарахування неустойки загалом.

Суд зауважує, що розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України є обов`язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.

Як слідує з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність нарахування відповідачеві неустойки, обумовленість тарифами ставок та порядку її нарахування, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Посилання відповідача на визнання нарахування пені в сумі 1000 грн. суд залишає поза увагою, оскільки таке визнання позову є помилковим та фактично порушує її права.

Під час розгляду справи відповідач також просила застосувати позовну давність.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

За змістом ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Пунктом 1.1.7.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

В той же час пунктом 2.1.1.2.13 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що платіжна картка дійсна до останнього дня місяця указаного на лицевій стороні картки.

Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов`язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки.

З огляду на те, що строк дії кредитного договору визначено по строку дії картки до вересня 2018 року, останні проплати в рахунок погашення заборгованості мали місце 15.01.2018 року в сумі 537,50 грн., а позивач звернувся до суду з позовом в квітні 2018 року, тому підстав для застосування позовної давності немає.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог із стягненням з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 06.05.2014 року станом на 24.01.2018 року в розмірі 36 498 грн. 55 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 27 412 грн. 49 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 9 086 грн. 06 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь АТ КБ ПРИВАТБАНК» судовий збір в сумі 986 грн. 72 коп. пропорційно частині задоволених вимог (56%).

Керуючись ст.ст.509, 525-527, 530, 546, 548, 549, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського 1-д) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»:

- заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.05.2014 року станом на 24.01.2018 року в загальному розмірі 36 498 (тридцять шість тисяч чотириста дев`яносто вісім) грн. 55 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 27 412 (двадцять сім тисяч чотириста дванадцять) грн. 49 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 9086 (дев`ять тисяч вісімдесят шість) грн. 06 коп.;

- судовий збір в розмірі 986 (дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 72 коп.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано 22.05.2019 року.

Суддя Н.Г. Гринь