Рішення № 81946436, 20.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року м. Київ № 320/5764/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - суддя Журавель В.О.,

при секретарі судового засідання - Каштан О.В.,

за участю:

представника позивача - Антохов Я.С.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (далі - позивач) з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13 березня 2018 р. №422/10/10-13-11-02;

- зобов`язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Аніка" документів від 13 березня 2018 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2018 року, оскільки у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства, а подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Зауважив, що позивачем було оскаржено рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16 грудня 2016 р. № 299 до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 16 грудня 2016 р. № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача. Стверджує, що вказане рішення набрало законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17 січня 2019 р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити з наступних підстав. Стверджує, що декларація з ПДВ за лютий 2018 р., яка була подана позивачем, не була прийнята на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, оскільки позивач не є платником ПДВ з 16 грудня 2016 р. Зазначає, що у зв`язку з тим, що позивач протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, відповідачем прийнято рішення від 16 грудня 2016 р. № 299 про анулювання свідоцтва ПДВ. Листом від 13 березня 2018 р. №422/10/10-13-11/02 повідомлено позивача, що згідно з ст. 184 Податкового кодексу України подання податкової декларації з ПДВ позивачем не передбачено.

20 грудня 2018 р. до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач не погоджується з позицією відповідача та просить позов задовольнити в повному обсязі. Просить врахувати правову позицію в аналогічній справі, а саме постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 31 липня 2018 р. у справі № 810/1570/16 (провадження №К/9901/50496/18).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2018 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

20 травня 2019 р. у судове засіданні відповідач не прибув. Проте, в цей же день від представника відповідача надійшла заява про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач зареєстрований як юридична особа 3 серпня 2004 р., місцезнаходження: АДРЕСА_1 Києво-Святошинський район, місто Боярка, вул. Територія Технікуму, будинок 16, код ЄДРПОУ 33077997. Як платник податків позивач взятий на податковий облік у відповідача з 4 серпня 2004 р.

13 березня 2018 року позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2018 року разом з додатками №№ 2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 Податкового кодексу України у формі листа від 13 березня 2018 р. № 81/03-18. Вказану декларацію отримано відповідачем 13 березня 2018 р. з відміткою "отримано з попередженням про можливість невизнання".

13 березня 2018 р. відповідач повідомив позивача листом № 422/10/10-13-11-02 про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивач не є платником ПДВ з 16 грудня 2016 р. та згідно з п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України подання податкової декларації з ПДВ позивачем не передбачено законодавством.

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за лютий 2018 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог п. 48.1, 48.2 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податків та зборів.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з вимогами п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку (абз. 2 пп. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України).

Відповідно до вимог п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 ПК України.

Так, зокрема п. 49.1 ст. 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з вимогами п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Пунктом 49.4 ст. 49 ПК України передбачено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз. 2 п. 49.4 ст. 49 ПК України).

Аналогічні положення містяться у п. 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 р. № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 23 січня 2015 р. № 13, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у п. 8 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з пунктом 184.5 статті 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Відповідно до пункту 184.6 статті 184 ПК України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Пункт 184.10 статті 184 ПК України визначено, що про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Як встановлено судом, податковий орган здійснив передбачене цією нормою повідомлення позивача про анулювання його реєстрації як платника податку.

Суд визнає, що ПК України для платників податку на додану вартість з метою подання податкової звітності з податку на додану вартість встановлені інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі. Тобто у даному випадку п. 49.3 ст. 49 ПК України застосуванню не підлягає, а у платника податку відсутнє право вибору способу подачі декларації з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку твердженням позивача про те, що у нього є право направити декларацію з податку на додану вартість поштою у зв`язку з подачею разом з цією декларацією, відповідно до п. 46.4 ст. 46 ПК України, доповнень, які не мають відповідної електронної форми та складаються у довільній формі, суд зазначає про те, що подання разом із декларацією з податку на додану вартість доповнень не звільняє платника податків від обов`язку подати таку податкову декларацію в електронній формі, оскільки пояснення, додатки тощо, які не мають затвердженого формату (стандарту) електронного вигляду, можуть подаватися до контролюючих органів особисто або через уповноважену на це особу, надсилатися поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

За положеннями п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Отримавши податкову декларацію та перевіривши її на відповідність положенням п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, настає етап вирішення питання про реєстрацію такої декларації відповідно до п. 49.9 ст. 49 ПК України, за якою посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника виключно за умови дотримання платником податків вимог ст. 49 Кодексу (у тому числі в частині подання декларації з податку на додану вартість в електронному вигляді).

Відтак, встановивши, що податкову декларацію подано не передбаченим законом способом, у податкового органу не виникає обов`язку з її реєстрації, а отже і прийняття такої декларації.

Таким чином, відмовивши позивачу у зв`язку з тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ "АНІКА" не є платником ПДВ з 16.12.2016, податковий орган діяв в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 р. у справі №810/2468/17 (К/9901/16109/18), від 11 грудня 2018 р. у справі № 810/864/16 (К/9901/28111/18), від 21 серпня 2018 р. у справі № 810/3508/17 (К/9901/48595/18), від 26 червня 2018 р. № 810/2984/16 (К/9901/49844/18), від 13 березня 2018 р. № 810/2076/16 (К/9901/35522/18, К/9901/35524/16), від 13 березня 2018 р. № 810/2079/16 (К/9901/35522/18, К/9901/35524/16), від 27 грудня 2018 р. № 810/2026/16 (К/9901/31096/18), від 2 жовтня 2018 р. № 826/26763/15 (К/9901/60198/18) і т.д.

Верховним Судом визнано, що платник податків, який є зареєстрованим платником податку на додану вартість, зобов`язаний подавати до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість у строки та в порядку визначеному Податковим кодексом України.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що 25 вересня 2017 р. між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів № 3, який на час подання декларації за лютий 2018 року був чинний.

Відповідно до п. 1 розділу 6 цього договору, договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами.

Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Судом встановлено, що договір про визнання електронних документів № 3 від 25 вересня 2017 р. на момент звернення з декларацією за лютий 2018 р. був дійсний. Цей договір сторонами не розривався. Таким чином, у позивача були відсутні підстави, які перешкоджали подати податкову декларацію у визначеному законом порядку, а саме у електронному вигляді.

Суд зазначає про те, що чинним на момент здійснення спірних правовідносин податковим законодавством регламентовано імперативний обов`язок для всіх платників податку на додану вартість щодо подання податкової звітності з цього податку виключно в електронній формі.

Невиконання позивачем вказаного імперативного зобов`язання шляхом подання 13 березня 2018 року декларації з податку на додану вартість за лютий 208 року з відповідними додатками і доповненнями, обумовлює відсутність у контролюючого органу не лише обов`язку, а й права її приймати.

Щодо посилання відповідача в листі від 13 березня 2018 р. № 422/10/10-13-11-02 на те, що з прийняттям рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивач не є платником ПДВ з 16 грудня 2016 р., суд зазначає наступне.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. (в адміністративній справі за № 810/2420/17) адміністративний позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16 грудня 2016 р. № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка”;

- визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, яка полягає у не розгляді протягом встановленого пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України 20-денного строку з дня отримання скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" від 3 квітня 2017 р. № 128/04-174

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України від 22 травня 2017 р. вих. № 10822/6/99-99-12-03-01-15 “Про розгляд скарги”;

- в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24 лютого 2017 р. № 956/10/10-36-12-02 про результати розгляду скарги – у задоволені позову відмовлено.

- в частині позовних вимог про зобов`язання Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області відновити у Реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка"– у задоволені позову відмовлено.

14 вересня 2018 р. ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Державної фіскальної служби у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання незаконними та скасування рішень, визнання незаконною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії повернуто.

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. (в адміністративній справі за № 810/2420/17) у вказаній адміністративній справі набрало законної сили 14 вересня 2018 р.

На це рішення суду в обґрунтування своєї правової позиції посилається і позивач. Проте, суд звертає увагу, що спірні у цій справі дії та рішення було вчинено у березні 2018 року, тобто як до винесення судом вказаного рішення, так і до набранням ним законної сили. Відповідно, при прийнятті спірного рішення у березні 2018 р. відповідач не міг керуватися цим рішенням суду, оскільки його на той час не існувало. У зв`язку з цим у даній справі зазначене рішення суду не може бути взято до уваги судом для наданням оцінки діям та рішенням відповідача.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Києво-Святошинську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2018 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих документів від 13 березня 2018 р., то вони можуть бути задоволені лише за наявності протиправного рішення, дій чи бездіяльності, тобто є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваних дій та рішення відповідача, а тому відмова у задоволення первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог. Оскільки судом встановлено правомірність оскаржуваного позивачем рішення податкового органу, то похідні від них вимоги позивача також задоволенню не підлягають.

Щодо посилання позивача на правову позицію в аналогічній справі, а саме - на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2018 р. у справі № 810/1570/16, то суд зазначає про таке. Обставини, що були предметом дослідження у справі № 810/1570/16 відрізняються від тих, які досліджуються у даній справі. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі № 810/1570/16 було прийнято рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи. При цьому у справі досліджувалися обставини відмови у прийнятті податкової декларації ТОВ з податку на додану вартість за вересень 2015 року, тоді як рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість цього ж товариства було прийнято пізніше – у листопаді 2016 р. У даній справі підставою для відмови податковим органом у прийнятті декларації та внесенні вказаних у ній відомостей до баз даних були приписи ст. 184 ПК України, згідно з якими після анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у 2016 р. подання позивачем податкової декларації з ПДВ у 2018 р. не передбачено. За наведених обставин посилання позивача на вказану правову позицію Верховного Суду є необґрунтованим і безпідставним, а тому до уваги судом у цій справі не береться.

Щодо посилання позивача на інші доводи та аргументи, викладені у позові, то суд бере до уваги таке. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Суд вважає, що ним надано оцінку кожному окремому специфічному доводу та аргументу позивача, який має значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав докази, які спростовують доводи позивача. Проте, позивачем не спростовано наданих відповідачем доводів.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 24 травня 2019 р.