Рішення № 81946101, 24.05.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2019 р. справа № 300/863/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2018 та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

17.04.2019 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2018 про припинення виплати позивачу пенсії по втраті годувальника з 22.06.2015 та призначення пенсії по віку в розмірі 4 199,41 грн., а також зобов`язання відповідача відновити виплату ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника у раніше призначеному розмірі на підставі розпорядження від 01.10.2017 в сумі 8 394,79 грн., починаючи з 01.12.2018 та стягнення заборгованості з урахуванням виплачених сум.

Позов мотивовано тим, що Косівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської областінеправомірно припинило виплачувати пенсію позивачупо втраті годувальника, яка була призначена відповідно до постанови Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.08.2015, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.05.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві від 02.05.2019 за №1589/03, який міститься в матеріалах справи (а.с. 35-36). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що відповідно до постанови Верховинського районного суду від 12.08.2015 у справі №340/442/15-а управління ПФУ у Верховинському районі зобов`язано призначити пенсію по втраті годувальника з 22.06.2015.В мотивувальній частині рішення суду зазначено, що позивачка має право на призначення їй пенсії по втраті годувальника на загальних підставах, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі спеціального закону Закону України «Про державну службу», дія якого щодо призначення пенсії пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 припиняється. Так, 06.02.2019 на підставі проведеної перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 , головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зобов`язано Косівське об`єднане управління Пенсійного фонду привести матеріали пенсійної справи у відповідність згідно рішення суду. З 01.12.2018 пенсійну справу приведено до норм чинного законодавства та розмір пенсії позивача внаслідок цього становить 4 199,41 грн.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Косівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області.

10.04.2002 відповідачем призначено ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

22.06.2015 позивач звернулася до Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника – чоловіка ОСОБА_2 , на яку пенсійним органом їй надав відмову.

Постановою Верховинського районного суду від 12.08.2015 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління ПФУ у Верховинському районі у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника. Зобов`язано управління ПФУ у Верховинському районі призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника з 22.06.2015.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 вказану постанову Верховинського районного суду від 12.08.2015залишено без змін.

Таким чином, постанова Верховинського районного суду від 12.08.2015 набрала законної сили 25.11.2015.

На виконання рішення суду розпорядженням відповідача 109020 від10.02.2016 ОСОБА_1 здійснено призначення пенсії по втраті годувальника, починаючи з 22.06.2015.

01.10.2017 розпорядженням відповідача розмір пенсії по втраті годувальника визначено в сумі 8 394,79 грн.

Надалі внаслідок проведеної перевірки матеріалів пенсійної справи позивача Головним управлінням пенсійного фонду в Івано-Франківській області останній звернувся до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з листом №1969/03 від 06.02.2019 «Щодо опрацювання пенсійної справи ОСОБА_1 ».

Відповідачем, на виконання вказаного звернення Головного управління пенсійного фонду в Івано-Франківській області пенсійну справу ОСОБА_1 приведено до норм чинного законодавства та встановлено розмір пенсії у розмірі 4 199,41 грн.

05.03.2019 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії.

Відповідач листом від 13.03.2019 за №40/К-15 надав відповідь позивачу, згідно якої зазначив, що за результатами перевірки встановлено, що в мотивувальна частинапостанови Верховинського районного суду від 12.08.2015 вказує про призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в області зобов`язано відповідача привести матеріали пенсійної справи у відповідність та, як наслідок, з 01.12.2018 пенсійну справу ОСОБА_1 приведено до норм чинного законодавства. Розмір пенсії становить 4 199,41 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно частини 1статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно статті 4 цього Закону, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону №1058-IV, одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Згідно частини 1 статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто моменту подання заяви позивачем заяви про призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника) встановлено, що пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно з частиною другою цієї статті непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Так, суд зазначає, що право на призначення позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника з дня подання заяви, тобто з 22.06.2015 підтверджується постановою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.08.2015.

Суд звертає увагу, що у вказаній постанові Верховинський районний суд Івано-Франківської області дійшов висновку, що пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 слід призначити з дня подання заяви, тобто з 22.06.2015, так як вона є пенсіонером за віком як журналіст і бажає перевестися з одного виду пенсії на інший, тобто з пенсії за віком як журналіст на пенсію по втраті годувальника, при цьому, позивач має право на призначення їй пенсії по втраті годувальника на загальних підставах, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі спеціального закону Закону України «Про державну службу», дія якого щодо призначення пенсії пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015, припиняється.

Аналогічна правова позиція висловлена Львівським апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 25.11.2015 та Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 26.05.2016, якими залишена без змін вищезазначена постанова Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.08.2015.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як наслідок, висновки та обставини, встановлені у постанові Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.08.2015, не потребують доказування.

Згідно частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, судом встановлено, що пенсійний орган на виконання рішення суду – постанови Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.08.2015, розпорядженням 109020 від10.02.2016 ОСОБА_1 здійснив призначення пенсії по втраті годувальника, починаючи з 22.06.2015, однак згідно спеціального законодавства щодо призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яке на момент призначення пенсії позивачу втратило чинність.

Тому, внаслідок проведеної перевірки матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 Головним управлінням пенсійного фонду в Івано-Франківській області та звернення останнього до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з листом №1969/03 від 06.02.2019 «Щодо опрацювання пенсійної справи ОСОБА_1 », відповідачем пенсійну справу ОСОБА_1 приведено до норм чинного законодавства, а саме призначено пенсію з 22.06.2015 – з моменту звернення ОСОБА_1 при призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника на загальних підставах, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Факт призначення позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника на загальних підставах з 22.06.2015 підтверджується протоколом відповідача (а.с. 29-30).

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 даної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (вул. Незалежності, 26 А, м. Косів, Івано-Франківська область, 78600, код ЄДРПОУ 40385698) про визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2018 та зобов`язання до вчинення дій, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.