Рішення № 81946028, 14.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року (о 09 год. 10 хв.)Справа № 280/1048/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі — ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі – Шевченківське об`єднане УПФУ м. Запоріжжя, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача у зв`язку з невиплатою позивачу пенсії за жовтень 2018 року у розмірі 4356,00 грн. та пенсії за листопад 2018 року у розмірі 4356,00 грн.;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу пенсію за жовтень 2018 року у розмірі 4 356,00 грн. та пенсії за листопад 2018 року у розмірі 4 356,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на даний час позивач перебуває на обліку в Шевченківському об`єднаному УПФУ м. Запоріжжя як внутрішньо переміщена особа відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яке жовтні та листопаді 2018 року тимчасово припинило здійснювати нарахування та виплату їй пенсії. Позивач не погоджується із бездіяльністю органу Пенсійного фонду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється за рішенням органу Пенсійного фонду або за рішенням суду. Проте, переїзд пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці не є підставою для припинення виплати пенсії. Зауважує, що відповідач керувався не нормами вищенаведеного Закону України, а підзаконними актами, такими як п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат переміщеним особам». У зв`язку з викладеним, вважає бездіяльність відповідача щодо виплати йому пенсії протиправною та просить суд зобов`язати відповідача виплатити їй пенсію за жовтень 2018 року у розмірі 4 356,00 грн. та пенсії за листопад 2018 року у розмірі 4 356,00 грн..

Ухвалою судді від 15.03.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, призначене перше судове засідання на 04 квітня 2019 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 08.04.2019 на адресу суду надав відзив на позовну заяву (вх. №13976), у якому, зокрема, посилається на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вказує, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами. Пояснює, що 05.10.2018 до Правобережного об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя надійшов запит на пенсійну справу позивача у зв`язку з його переїздом до відповідача, при цьому нарахування соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам за поточний місяць здійснюється день у день, число виплати пенсії позивача 18. Пенсійна виплата за запитом була вислана 10.10.2018, тобто раніше дати виплати пенсії позивача, тому пенсія за жовтень 2018 року не була виплачена. Зауважує, що комісією від 06.11.2018 було прийняте рішення про призначення соціальних виплат, тому пенсійну виплату позивачу буде поновлено з грудня 2018 року. При цьому, звертає увагу суду, що недоотримані суми пенсії з жовтня по листопад 2018 року будуть виплачені після встановлення відповідного Порядку Кабінетом Міністрів України. Ураховуючи викладене, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серія НОМЕР_1 , дата видачі 04.06.2004.

Позивач з вересня 2017 року перебувала на обліку в Правобережному об`єднаному УПФУ м. Запоріжжі як внутрішньо переміщена особа згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та довідки №0000292112 від 08.08.2017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З 01.10.2018 у зв`язку із зміною свого місця проживання ОСОБА_1 було взято на облік у Шевченківському об`єднаному УПФУ м. Запоріжжі на підставі довідки №0000625618 від 01.10.2018 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

На даний час, зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) АДРЕСА_3 , проте фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №6059 від 17.10.2018.

Виплата пенсії за віком позивачу зупинено з 01.10.2018.

Позивач звертався із заявами щодо виплати заборгованості по пенсії до Правобережного об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя, Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району, Шевченківського об`єднаного УПФУ м. Запоріжжі.

Відповідно до листа Правобережного об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя від 31.10.2018 №398/Б-9 повідомлено, що 05.10.2018 до Правобережного об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя надійшов запит на пенсійну справу позивача у зв`язку з його переїздом до Шевченківському об`єднаному УПФУ м. Запоріжжі. Нарахування соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам за поточний місяць здійснюється день у день, число виплати 18. Пенсійна справа за запитом була вислана 10.10.2018, тобто раніше дати виплати, тому пенсія за жовтень 2018 року не була виплачена. Також повідомлено, що до відповідача надіслано додатковий атестат №364 від 29.10.2018, яким зазначено, що пенсію позивач забезпечена по 30.09.2018. Соціальна виплата за жовтень 2018 року облікована в Шевченківському об`єднаному УПФУ м. Запоріжжі Комунарського району та буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, що безпосередньо передбачено Постановою КМУ від 25.04.2018 №335.

Так, листом УСЗН по Комунарському району від 18.02.2019 №563-01 представника позивача повідомлено, що 17.10.2018 спеціалістами управління було складено акт №6959 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, яким засвідчено проживання ОСОБА_1 на час обстеження за адресою: АДРЕСА_4 . На підставі вказаного акту районною комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на засіданні від 06.11.2018 було прийнято рішення про призначення позивачу соціальних виплат (пенсії). Вказане рішення комісії було отримано територіальним органом Пенсійного фонду України в день його прийняття – 06.11.2018, оскільки його представник входить до складу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Крім того, згідно з листом відповідача від 22.02.2019 №3384/05 вказано, що рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 було прийнято комісією від 06.11.2018 №12-20 у зв`язку із чим виплату пенсії було поновлено з грудня 2018 року, оскільки відомості на зарахування пенсій на листопад 2018 року були сформовані у жовтні 2018 року. Пенсійні виплати з моменту звернення позивача до управління з 01.10.2018 у розмірі 4356,00 грн. по 30.11.2018 (4356,00 грн.) будуть виплачені після встановлення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати пенсії за період з 01.10.2018 по 30.11.2018 протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому також просить зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії позивачу за вищевказаний період.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу не здійснення позивачу пенсійних виплат за жовтень – листопад 2018 року територіальний орган Пенсійного фонду посилається на приписи Постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, від 05.11.2014 №637, від 12.08.2015 №615 та від 18.02.2016 №136 тощо.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі — Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з перереєстрацією останнього в іншому територіальному управлінні Пенсійного фонду України у зв`язку із зміною фактичного місця проживання.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 Провадження № 11-644асі18.

Так, частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого ОСОБА_1 була позбавлена можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію з жовтня по листопад 2018 року.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.10.2018 по 30.10.2018, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком за жовтень 2018 року у розмірі 4 356,00 грн. та пенсії за листопад 2018 року у розмірі 4 356,00 грн., а також зобов`язання відповідача виплатити позивачу вказану заборгованість з пенсії за віком за минулий період.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судових витрат, мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69014, м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд. 25-А, код ЄДРПОУ 41248959) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за жовтень 2018 року у розмірі 4 356,00 грн. та пенсії за листопад 2018 року у розмірі 4 356,00 грн.

Зобов`язати Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 пенсію за жовтень 2018 року у розмірі 4 356,00 грн. та пенсію за листопад 2018 року у розмірі 4 356,00 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак