Рішення № 81944601, 14.05.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5380/17

Провадження № 2/210/182/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"14" травня 2019 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді Хлистуненко О.В.

секретаря судового засідання Недолуги Л.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вовк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального закладу культури «Народний дім» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15.08.2017 року її позовні вимоги було задоволено частково, та однією з задоволених вимог було поновлення на посаді художника 2-ї категорії МКЗК «Народний дім» з 22.08.2016 року. 31.08.2017 року відповідачем видано наказ №77-к «Про поновлення на роботі працівника», на посаді художника 2-ї категорії, проте майже місяць відповідачем не було внесено відповідний запис про поновлення на роботі в трудову книжку та фактично зроблено запис лише 28.09.2017 року. Після чого, на адресу відповідача вона подала заяву 25.09.2017 року про звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а саме у зв`язку з систематичним порушенням законодавства про працю, в тому числі незаконної зміни графіку роботи, відсутності визначеного робочого місця, матеріалів для роботи, визначення місця роботи в коридорі без належного освітлення та з вибитим склом у вікні, що порушує норми з охорони праці та техніки безпеки, відмови у наданні щорічної основної відпустки та виплати заробітної плати за відпрацьовані дні. Листом від 28.09.2017 року №142 відповідач повідомив, що не визнає фактів порушення трудового законодавства та відмовився від звільнення на підставі заяви від 25.09.2017 року. Однак, 05.10.2017 року вона повторно звернулась до відповідача з заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши на невиконання відповідачем законодавства про працю, але їй повторно було відмовлено до прийняття рішення апеляційного суду. 20.10.2017 року вона звернулась до відповідача з заявою про ознайомлення з наказом про звільнення та видачі трудової книжки з відповідним записом, на що також отримала відмову. 30.10.2017 року втретє звернулась до відповідача з заявою про її звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але відповідачем було видано наказ від 30.10.2017 року №98-к «Про звільнення працівника», на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП, тобто у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умову праці. З твердженням відповідача не згодна, оскільки відповідно норм законодавства протягом одного року з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» укладається контракт без проведення конкурсу на строк від одного до трьох років. В період часу з 25.02.2016 року по 25.02.2017 року відповідач не звертався до неї з заявами про зміну істотних умов праці та перехід на строковий трудовий договір, річний термін визначений в порядку пропустив. Вважає, що має законне право продовжувати працювати на посаді художника МКЗК «Народний дім» згідно безстрокового трудового договору. Тому, просить суд скасувати наказ №98-к від 30.10.2017 року виданий МКЗК «Народний дім» «Про звільнення працівника»; визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 за п. 6 ст. 36 КЗпП України невірним та змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з МКЗК «Народний дім» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 6375,60 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з вини адміністрації МКЗК «Народний дім» з 03.10.2017 року по 14.05.2019 року, що складає 38860,80 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання підтримала позов та просила суд задовольнити його в повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, відзиві, запереченні на відзив, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2017 року скасовано рішення атестаційної комісії, оформлене протоколом засідання атестаційної комісії від 04 серпня 2016 року за №7 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, та наказ №79-к від 22.08.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади художника 2-ї категорії МКЗК «Народний дім» за п. 2 ст. 40 КЗпП. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді художника 2-ї категорії МКЗК «Народний дім» з 22 серпня 2016 року. Дане рішення постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.03.2018 року залишено без змін (а.с. 47-50).

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Наказом №77-к від 31.08.2017 року «Про поновлення на роботі працівника» було поновлено ОСОБА_1 на посаді художника 2-ї категорії МКЗК «Народний дім» 31.08.2017 року за затвердженим графіком роботи. Бухгалтерії закладу доручено провести виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (а.с. 4).

25.09.2017 року на ім`я директора МКЗК «Народний дім» ОСОБА_3 ., ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, в якій зазначила що адміністрація відмовляється її поновлювати на посаді художника, не зробивши запис в трудовій книжці, не надала робочий кабінет та матеріали для роботи, визначили місце у коридорі без світла та з вибитим склом у вікні, не нараховано заробітну плату та щорічну відпустку (а.с. 6).

З Акту №1 від 25.09.2017 року МКЗК «Народний дім» слідує, що адміністрацією було проведено перевірку фактів, викладених у заяві та факти, які б порушували трудове законодавство з боку адміністрації закладу відносно ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, тому прохання ОСОБА_1 про звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП України, не було задоволено (а.с. 91).

Листом КМЗК «Народний дім» від 28.09.2017 року вих. №142 повідомлено ОСОБА_1 про те, що адміністрація закладу не вбачає порушень законодавства про працю та умов колективного чи трудового договору, та роз`яснено що у разі якщо не має намір працювати на посаді художника 2-ї категорії в закладі, має право звільнитися з посади за власним бажанням, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 7).

Після чого, 05.10.2017 року на ім`я директора МКЗК «Народний дім» ОСОБА_3 ., ОСОБА_1 було повторно подано заяву про звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням МКЗК «Народний дім» законодавства про працю (а.с. 6).

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Проте, наказом №78 від 31.08.2017 року «Про контрактну форму роботи художника» відповідно до Переліку посад художнього та артистичного персоналу, заміщення яких здійснюється на конкурсній основі, наказано укласти контракт з художником 2-ї категорії Галєх В.В. 31.10.2017 року строком на 1 рік. Повідомити ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за 2 місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). На наказі наявна відмітка ОСОБА_1 про те, що остання ознайомлена з контрактом 31.08.2017 року (а.с. 30).

Тобто, перехід з безстрокового трудового договору на договір, який обмежений часовими рамками є істотною зміною умовою праці.

Підставою для зміни істотних умов праці було визначено Наказ Міністерства культури України від 01.07.2016 року за №497 «Про затвердження Порядку формування на конкурсній основі кадрового складу художнього та артистичного персоналу державних та комунальних закладів культури» та необхідність строкового трудового договору на зміну безстрокового трудового договору.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Порядку з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають із державними та комунальними закладами культури у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору протягом одного року з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» укладається контракт без проведення конкурсу на строк від одного до трьох років.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрав чинності 24.02.2016 року, оскільки ОСОБА_1 в цей час не працювала в МКЗК «Народний дім» так, як була звільнена 22.08.2016 року, та поновлена на посаді художника 31.08.2017 року, тому 31.08.2017 року її й було попереджено під розпис про зміну істотних умов праці.

Однак, 30.10.2017 року на ім`я директора МКЗК «Народний дім» ОСОБА_3 ., ОСОБА_1 було подано заяву, в якій зазначила про те, що відмовляється працювати за контрактом, оскільки було виявлено порушення її прав визначених в трудовому законодавстві, тому переведення на контрактну форму роботи буде оскаржувати в судді, та просила звільнити з посади художника з 30.10.2017 року за ст. 38 п. 3 КЗпП України (а.с. 11).

Наказом №98-к від 30.10.2017 року «Про звільнення працівника» було звільнено ОСОБА_1 з посади художника 2-ї категорії 30.10.2017 року згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України року (відмова від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці - заява ОСОБА_1 від 30.10.2017 року про відмову працювати за контрактом). Бухгалтерії закладу доручено виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за два невикористані дні щорічної відпустки (а.с. 12).

Згідно із ст. 235 КЗпП Укрїани, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов`язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зокрема, згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності (ст.ст. 77-80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В матеріалах цивільної справи наявна лише заява ОСОБА_1 від 05.10.2017 року, в якій просить звільнити її з посади художника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України внаслідок порушення адміністрацією законодавства про працю, зазначивши, а саме, за незаконні, неодноразові зміни графіку роботи без попередження; несвоєчасну виплати заробітної плати; ненадання засобів для виконання посадових обов`язків художника; порушення правил охорони праці та техніки пожежної безпеки на робочому місці; переведення на контрактну форму роботи та строковий договір, без зазначення підстав та надання інформації зміни істотних умов праці; брутальне поводження адміністрації, що не відповідає нормам етики (а.с. 9).

Тобто, в підтвердження обставин, викладених в вище наведеній заяві, ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу, тобто не підтвердила належними, допустимими та достовірними доказами факт порушення МКЗК «Народний дім» законодавства про працю, що в свою чергу, й не може бути підставою для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Крім того, в заяві ОСОБА_1 від 30.10.2017 року зазначила, що відмовляється працювати за контрактом та просить звільнити з посади художника з 30.10.2017 року саме на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП (а.с. 11).

Частиною 3, 4 ст. 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 29 липня 1993 року №58, визначено, що у разі необхідності, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що установою дотримано вимоги Інструкції та зроблено відповідний запис за №39 від 31.08.2017 року, яким визнано запис №38 недійсним, поновлена на попередній роботі на підставі наказу №77-к від 31.08.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що обставини викладені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження, а тому є підставою для залишення позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення без задоволення. Крім того, позовні вимоги щодо стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними, а тому також суд залишає їх без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір віднести на рахунок держави.

На підставі викладено та керуючись ст. ст. 32, 36, 38, 235 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 18, 76, 77, 80, 81, 82, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міського комунального закладу культури «Народний дім» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 23 травня 2019 року.

Суддя: О. В. Хлистуненко