Рішення № 81931089, 11.05.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2725/18

провадження №: 2/398/208/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" травня 2019 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2011 року на загальну суму 24 894,68 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12 грудня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 7 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач порушила умови кредитування та не виконує належним чином зобов`язання, в результаті чого станом на 22 червня 2018 року виникла заборгованість в розмірі 24 894,68 грн., яка складається з: 7 951,01 грн. – заборгованість за кредитом, 5 400,20 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9 881,82 грн. – заборгованість за пенею; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1 161,65 грн. – штраф (процентна складова) (а. с. 60 – 62).

Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву визнала позов в частині стягнення з неї заборгованості за кредитом в розмірі 7 951,01 грн. При цьому, заперечувала щодо стягнення з неї заборгованості за відсотками за користування кредитом, оскільки позивач неодноразова збільшував відсоткову ставку за користування кредитом, проте про таке збільшення відсотків її не повідомляв. Крім того, заперечувала щодо стягнення з неї пені та штрафних санкцій, з тих підстав, що чинне законодавство не допускає подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (а. с. 111 – 114).

В судове засідання не з`явився представник позивача, який належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання. Від представника позивача надійшла заява, в якій він просить позовні вимоги задовольнити та розглядати справу в його відсутність.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала частково та пояснила, що з 2011 року користується кредитною карткою. З умов користування кредитними коштами їй відомо, що відсотки нараховується по закінченню пільгового періоду, який становить 55 днів. Вона тривалий час користувалася кредитними коштами, брала кошти і повертала, неодноразово сплачував штрафні санкції за несвоєчасне повернення коштів в розмірі від 50 до 100 грн. У зв`язку з тим, що вона опинилася у скрутному матеріальному становищі виникала заборгованості по кредиту, тому вона тричі зверталася до позивача з заявами про укладення договору реструктуризації боргу, але їй тричі було відмовлено. Вона визнає позов в частині стягнення заборгованості з тіла кредиту в сумі 7 951,01 грн., наслідки визнання позову їй відомі та зрозумілі. В іншій частині позов не визнає, оскільки за одне порушення до неї застосовано декілька штрафних санкцій, а відсоткова ставка неодноразово змінювалася без належного на те повідомлення. Крім того, її кредитна карта була перевипущена і під час отримання нової кредитної карти працівником банку їй вручено конверт з картою і повідомлено, що умови надання кредитних коштів не змінилися. Починаючи з 2011 року до березня-квітня 2017 року вона користувалася кредитними коштами (то знімала кошти з рахунку, то клала), востаннє вона сплачувала за кредитом 10 жовтня 2017 року.

Заслухавши вступне слово відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

12 грудня 2011 року відповідач подала банку анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила факт ознайомлення з договором про надання банківських послуг до його укладення, та погодився з його умовами, а також з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку (а. с. 9, 10, 11 – 25). Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях ст. 634 ЦК України.

За цим договором про надання банківських послуг відповідач отримала кредит у розмірі 7 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому, кредитний ліміт неодноразово змінювався, востаннє кредитний ліміт було збільшено до 8 500,00 грн., що визнається відповідачем (а. с. 112).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач припинила виконувати, здійснивши останній платіж 15 грудня 2017 року в сумі 50,22 грн., у зв`язку з чим станом 22 червня 2018 року виникла заборгованість в розмірі 24 894,68 грн., яка складається з: 7 951,01 грн. – заборгованість за кредитом, 5 400,20 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9 881,82 грн. – заборгованість за пенею; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1 161,65 грн. – штраф (процентна складова) (а. с. 63 – 67).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З наданого розрахунку вбачається, що до 31 серпня 2014 року за користування кредитом позивач нараховував відсотки в розмірі 27,6% річних; в період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року – 32,40% річних, в період з 01 квітня 2015 року по 22 червня 2018 року – 27,6%, 32,40% та 42% річних.

Тобто, вбачається, що позивач неодноразово змінював, в тому числі і збільшував відсоткову ставку за кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17 та від 30 листопада 2016 року у справі №6-82цс16.

Не можна погодитися з розрахунком банку, що проценти підлягають стягненню станом на 22 червня 2018 року, оскільки строк дії кредитної картки закінчився 31 травня 2017 року, що не оспорюється сторонами (а. с. 92).

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18.

За таких обставин, у зв`язку з відсутністю письмової згоди відповідача на збільшення процентної ставки та нарахування позивачем відсотків за користування кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, тобто після 31 травня 2017 року, наданий позивачем розрахунок в частині розміру відсотків за користування кредитом, розрахованих за збільшеною в односторонньому порядку відсотковою ставкою та після спливу визначеного договором строку кредитування є неправильним, суперечить вимогам ЦК України та не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ розміру заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом. Проценти необхідно нараховувати виключно на тіло кредиту за процентною ставкою 27,6% на рік і тільки в межах строку дії кредитної картки, тобто по 31 травня 2017 року.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 – 82 ЦПК.

Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем надано два розрахунки заборгованості відповідача за кредитним договором, що охоплюють періоди з 21 серпня 2013 року до 31 серпня 2015 року та з 01 вересня 2015 року до 22 червня 2018 року (а. с. 63 – 64, 65 – 67).

З розрахунків вбачається, що станом на 01 вересня 2014 року відповідач мала заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 641,57 грн. В подальшому відповідач неодноразово здійснювала погашення заборгованості.

З розрахунку, наданого позивачем за період з 01 вересня 2015 року по 22 червня 2018 року вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалось з розрахунку 27,6%, 32,40% та 42% річних. При цьому, відсотки нараховувались як на тіло кредиту, так і на прострочене тіло кредиту, а також на прострочену заборгованість за відсотками за користування кредитом.

На підставі поданого позивачем розрахунку неможливо встановити чіткий розмір заборгованості за тілом кредиту, на яке необхідно нараховувати відсотки за користування кредитом, період такої заборгованості, а також неможливо встановити на погашення якого виду заборгованості було спрямовано кошти, сплачені відповідачем за цей період (на погашення штрафних санкцій, прострочених відсотків, строкових відсотків, простроченого тіла кредиту тощо).

З урахуванням викладеного, на підставі наданих позивачем доказів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, оскільки позивачем не доведено їх розмір, а відсутність виділення окремим рядком тіла кредиту позбавляє можливості суд самостійно здійснити правильний розрахунок відсотків.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання він зобов`язаний сплатити неустойку.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг передбачено стягнення штрафу з позичальника при порушенні останнім строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням.

Окрім того, умовами договору про надання банківських послуг передбачена сплата пені у разі прострочення виконання зобов`язання.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки, відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором – свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17.

Враховуючи те, що відповідач не виконала передбачені кредитним договором і законом зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 7 951,01 грн., штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова).

В той же час, оскільки представник позивача в судове засідання не з`явився та не висловив свою думку щодо необхідності стягнення з відповідача штрафу чи пені, та з метою недопущення подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки, умовами кредитного договору передбачено обов`язок відповідача сплатити штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову, то при задоволенні позову частково з відповідача підлягає стягненню 5% від стягненої суми, що становить 397,55 грн. (7 951,01 грн. (заборгованість за кредитом) х 5% / 100% = 397,55 грн.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 634,32 грн.

На підставі ст. ст. 526, 530, 549, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629, 634, 638, 1049,1050, 1054, 1056-1 ЦК України та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код за ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором станом на 22 червня 2018 року в розмірі 8 848 (вісім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 56 коп., яка складається з:

7 951 грн. 01 коп. – заборгованість за кредитом;

500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина);

377 грн. 55 коп. – штраф (процентна складова).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код за ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 634 ( шістсот тридцять чотири) грн. 32 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16 травня 2019 року.

Суддя О.В. Авраменко