Рішення № 81918086, 23.05.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6155/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Талишханової Ф.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 03.04.2018року №90 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки воно було прийнято з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посилаючись на те, що він є уродженцем Палестинської Автономії та не може повернутися до країни походження через небезпеку для свого життя та здоров`я.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 13.04.2018 року зазначений адміністративний позов був залишений без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 161 КАС України та надано строк для усунення недоліків.

10.05.2018 року позивачем було надано до суду заяву на усунення недоліків.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 14.05.2018 року зазначений адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження з призначенням справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

25.05.2018 року від представника відповідача ГУ ДМС України в Одеській області Білоконь Н.О., у якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення від 03.04.2018року №90 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Лагунов В.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача ГУ ДМС України в Одеській області Талишханова Ф.М. в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Заслухавши вступне слово учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Палестини, араб, за віросповіданням – мусульманин-суніт, проживає з 2014 року у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою має дітей – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач отримав середню освіту в школі «Аль-Мусельна» (м. Ятта, Хевронська), де навчався протягом 1983-1989 рр., в школі «Дукуретта Альсеновьє» - 1989-1995 рр. Має незакінчену вищу освіту, яку отримував в Україні: в 1996 р. навчався на підготовчому факультеті Державного будівельного інституту м. Луганська, 1997-2000 рр. навчався в Одеському медичному університеті в м. Одесі, звідки був відрахований за несплату коштів за навчання.

З огляду на матеріали справи, в Україну позивач потрапив легально в 1995 році на підставі національного паспорту та студентської візи з метою отримання вищої освіти. Останнього разу залишив Палестину 28.08.2000 р. на підставі національного паспорту та студентської візи. В м. Одесу прилетів 28.08.2000 р. та з цього часу Україну не залишав.

16 липня 2012 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 15.12.2014 р. № 738-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні.

Зазначене рішення ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 року по справі № 815/1016/15 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України було відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивачем було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 року апеляційна скарга позивача була залишена без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2015 року було відмовлено відкритті касаційного провадження у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

03.04.2018 року співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_1 64, було виявлено особу без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатами перевірки та проведеного опитування позивача було встановлено, що він порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування, і постійного місця проживання та законного джерела існування не має.

03.04.2018 року за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду після закінчення терміну легального перебування стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД -№002009 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 03.04.2018 року ПН МОД №002009 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 510,00 грн.

Згідно з ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 статті 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що «...іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України)...».

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України в строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 03.04.2018 року було прийнято рішення №90 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при ухваленні рішення №90 від 03.04.2018 року не враховано тих обставин, що позивач одружений та має дітей на території України.

Проте, вказані посилання позивача не є підставою для проживання за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився.

Також позивач як на обгрунтування позову посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення ДМС не було враховано інформацію по країні походження позивача, яка підтверджує численні порушення прав людини на території Палестинської автономії.

Так, вирішуючи питання щодо законності прийнятого Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області рішення, суд враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав є вичерпним та таким, який не підлягає розширенню.

Крім того, згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (надалі Закон № 3671-VI).

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Проте, громадянину ОСОБА_11 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням органу ДМС відмовлено у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не підпадає під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а отже приймаючи рішення про примусове повернення позивача в країну походження, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області діяло в межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення з України відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 6, 7, 9, 13, 15, 16, 25, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 7-9, 72, 79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 268-272, 288 КАС України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, - залишити без задоволення.

Рішення Відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 03.04.2018 року № 90 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити в силі.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення буде складено 23 травня 2019 року.

Суддя Л.С. Єршова