Рішення № 81915788, 21.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2019 р. № 520/3331/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Козир В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Роганської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив що, відповідач приймаючи рішення «Про затвердження Програми та Порядку відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на приміських маршрутах на 2019 рік» встановив обмеження на пільгове перевезення окремих категорій громадян, що мають право на безоплатний проїзд згідно з чинним законодавством, у кількості 10 поїздок на місяць, чим порушено численні законодавчі акти України та права позивача, як інваліда, який має право на пільговий проїзд.

Від сторін надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Роганською селищною радою Харківського району Харківської області ХХХ сесії VIІI скликання від 15 лютого 2019 року прийнято рішення про «Про затвердження Програми та Порядку відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на приміських маршрутах на 2019 рік» (далі - Рішення).

Вказане Рішення прийнято відповідачем на виконання Законів України «Про статус ветеранів війни та гарантій їх соціального захисту», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанов КМ України від 17 травня 1993 року №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» та від 14 березня 2018року №196 «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування» з метою забезпечення перевезення пільгових категорій населення Роганської селищної ради на приміському сполученні автомобільним транспортом загального користування, відповідно до ст.ст. 7, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», з урахуванням висновків комісії з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку.

Згідно пунктів 1.3, 2.4 «Порядку відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на приміських маршрутах на 2019 рік», який є додатком 2 до Рішення, пільгове перевезення окремих категорій громадян, що мають право на безоплатний проїзд згідно з чинним законодавством здійснюється автоперевізником при пред`явленні на проїзд пільговиком на приміському сполученні талона на пільговий проїзд автотранспортом та відповідного посвідчення, що підтверджує право на пільгу. Один талон дає право на один проїзд в одному напрямку. На місяць одному громадянину видається 10 талонів.

Позивач, який є особою з інвалідністю другої групи, безстроково, що підтверджується копією довідки МСЕК №691718 від 15 січня 2018 року, не погоджуючись з вказаним Рішенням відповідача, звернувся за захистом своїх прав до суду.

При цьому, зверненню до суду з позовом передувало звернення позивача до відповідача з питання скасування названого вище Рішення, з метою недопущення порушення законних прав на пільговий проїзд автомобільним транспортом загального користування на приміських маршрутах .

Станом на момент розгляду справи відповідь на зазначене звернення позивач не отримав.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За змістом ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, яким заборонено виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового. Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу на те, що зазначені положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вказують на можливість виключно на підставі закону встановлення обмежень для окремих категорій осіб у праві вільно та безперешкодно переміщатися по території України у будь-який спосіб та у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає, крім іншого, у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту.

Крім того Законом України від 16.12.2009 № 1767-VI було ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї, вчинені 13 грудня 2006

року в м. Нью-Йорку.

У силу положень ст. 9 Конституції України, Конвенція про права осіб з інвалідністю є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції про права осіб з інвалідністю, Держави-учасниці зобов`язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Із цією метою держави-учасниці зобов`язуються :крім іншого, вживати всіх належних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, що визнаються в цій Конвенції; ураховувати осіб з інвалідністю в усіх стратегіях і програмах захисту і заохочення прав людини; утримуватися від будь-яких дій або методів, які не узгоджуються із цією Конвенцією, і забезпечувати, щоб державні органи та установи діяли відповідно до цієї Конвенції.

Згідно з положеннями ст. 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, щоб надати особам з інвалідністю можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення особам з інвалідністю доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту.... як у міських, так і в сільських районах

Законодавством України та постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» Держава Україна надає право на пільговий проїзд відповідній категорії громадян автомобільним транспортом загального користування на міських та приміських маршрутах.

Зокрема, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право відповідного пільговика на безкоштовний проїзд не залежно від вирішення питання про відшкодування перевізнику відповідних витрат, а вимогами статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №196 «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування», з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері транспортного обслуговування, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг, відповідно до ст. 5 і 10 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», установлено особам, які відповідно до законодавства мають пільги з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських та приміських маршрутах, соціальну норму у мінімальній кількості 30 поїздок на місяць згідно з розподілом соціальної норми кількості поїздок усіма видами транспорту загального користування на міських та приміських маршрутах згідно з додатком.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року по справі № 826/6434/18 було визнано протиправними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №196 «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування» та від 14 березня 2018 року №197 «Деякі питання надання пільг у готівковій форм з оплати пільгового проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах».

Вказане рішення було залишене без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2018 року по справі № 826/6434/18 є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Суд зазначає, що у вказаній нормі не передбачено повноважень органів державної влади, щодо встановлення соціальної норми поїздок .

Більш того, як вже зазначалось вище, відповідно до ч. 4 ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається .

Жодним законом та підзаконним правовим актом не передбачено повноваження органів місцевого самоврядування встановлювати соціальну норму поїздок транспортом загального користування для осіб, яким Держава Україна надала право пільгового проїзду, особливо для осіб з інвалідністю.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( ч.1 ст.6 КАС України).

Дослідивши зміст оскаржуваного Рішення, прийнятого відповідачем, суд дійшов висновку про те, що встановлення останнім соціальної норми пільгового безоплатного проїзду різними видами громадського транспорту є звуженням обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд вказує, що відповідачем не надано жодного обґрунтування щодо неможливості фінансового забезпечення прав осіб з інвалідністю, існування реальних загроз економічній безпеці України, постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №196 «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування», на яку посилається відповідач при прийнятті Рішення є у судовому порядку скасованою, а отже не доведено необхідності обмеження прав позивача, як особи з інвалідністю, саме у такий спосіб.

Отже, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Роганської селищної ради Харківського району Харківської області (вул. 1-го Травня, буд. 1, сел. Рогань, Харківський район, Харківська область, 62481, код ЄДРПОУ 04396740) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення Роганської селищної ради Харківського району Харківської області XXX сесії VІII скликання від 15 лютого 2019 року «Про затвердження Програми та Порядку відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на приміських маршрутах на 2019 рік».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 23 травня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.