Рішення № 81915157, 23.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/760/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 05.02.2019 року № Ф-857-51.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 13.01.2015 року був зареєстрований у Ківерцівській районній ДПІ підприємцем, однак, з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем і до даного часу підприємницьку діяльність не здійснював. Позивач вважає, що оскаржувана вимога винесена всупереч норм чинного законодавства, тобто є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки, з тексту оскаржуваної вимоги видно, що вона винесена без будь-якого акту, котрий є обов`язковим для встановлення відповідного боргу (недоїмки), крім того, дана вимога сформована за результатами документальної перевірки, однак жодного наказу чи копії наказу про проведення документальної (планової чи позапланової) перевірки позивач не отримував, а тому перевірка є протиправною. Також, позивач зазначає, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Ухвалою судді від 25.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати зобов`язання, ГУ ДФС у Волинській області правомірно надіслано податкову вимогу від 05.02.2019 року № Ф-857-51.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подав заяву про розгляд справи за участю сторін.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області як фізична особа-підприємець з 13.01.2015 року по 15.03.2019 року. Основним видом діяльності є за кодом КВЕД 52.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (а.с.38-40) .

05.02.2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 . вимогу № Ф-857-51 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 року у сумі 18 276,72 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.10). 15.03.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

Вважаючи вимогу від 05.02.2019 року № Ф-857-51 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац 1 пункт 2 частина перша статті 7 Закону № 2464 в редакції із змінами внесеними Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII).

Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Зокрема, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801 -VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою(пункт 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Наказ № 422).

Відповідно до Наказу № 422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Наказ № 422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов`язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов`язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов`язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Суд зазначає, що згідно даних інтегрованої картки платника позивачем станом на 31.01.2019 року існує заборгованість у сумі 18 276,72 грн., зокрема, за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн. - термін сплати до 09.02.2018 року; за І квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 19.04.2018 року; за II квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 19.07.2018 року; за III квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 19.10.2018 року; за IV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 21.01.2019 року (а.с.28-29).

Як уже було встановлено судом, 13.01.2015 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а 15.03.2019 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

Таким чином, позивач був платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI та повинен був сплачувати у 2017 та 2018 роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо твердження позивача щодо формування оскаржуваної вимоги за результатами документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи здійснюють функцію контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 61.1 статті 61 ПК України).

Згідно з статтею 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача на порушення порядку проведення перевірки, оскільки вимога про сплату боргу була сформована стосовно ОСОБА_1 на підставі даних з інформаційної системи органів доходів і зборів, а не за результатами проведеної перевірки.

Крім того, суд зазначає, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464).

Отже, Законом № 2464 встановлені обов`язкові вимоги, за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю, особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено. Позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного внеску протягом 2017-2018 років.

Також суд не бере до уваги твердження позивача, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» він є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення ОСОБА_1 адвокатської діяльності, а також докази сплати його роботодавцем єдиного внеску за вказаний період.

Щодо посилань позивача, що він з вересня 2017 року по даний час працює водієм автотранспортних засобів у приватного підприємця, де постійно отримував заробітну плату, суд зазначає наступне. Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 17.10.2016 року по 07.03.2017 року та з 29.09.2017 року по 01.02.2019 року працював водієм автотранспортних засобів. Довідками про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням (а.с.11-13) виданими ФОП ОСОБА_2 для ОСОБА_1 підтверджено суму заробітної плати, на яку нараховано єдиний внесок та або страхові внески, разом з тим у даних довідках у графах «Сума страхових внесків та/або єдиного внеску, сплачена застрахованою особою» відсутні відомості щодо сплати роботодавцем єдиного внеску. Інших доказів щодо сплати роботодавцем єдиного внеску за ОСОБА_1 (довідка з органів ПФУ тощо) позивачем до матеріалів адміністративної справи не надано.

Разом з тим, позивач, як фізична особа-підприємець був наділений не тільки правами пов`язаними із здійсненням підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зокрема відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи вищезазначене, позивач мав усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону № 2464 зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко