Рішення № 81914636, 12.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6736/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Поварчук В.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Журавльова А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення коштів, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач, з урахуванням ухвали суду від 15.01.2019 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог та заяви позивача про усунення недоліків, просить стягнути з відповідача на користь позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 :

- заборгованість з невиплаченої заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн.;

- суму компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 1400,89 грн.;

- моральну шкоду в розмірі 50260,50 грн.

Ухвалами суду від 15.01.2019 року: позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів, в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача з приводу невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17 в частині негайного поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, - залишено без розгляду; відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі, по суті, з підстав, викладених у позовній заяві, із зазначенням таких фактичних обставин:

- наказом начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1510 о/с від 20.09.2017 року позивач був звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Не погодившись із вищезазначеним наказом та вважаючи його протиправним ОСОБА_1 у грудні 2017 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17 позовні вимоги позивача були задоволені, поновлено на посаді ОСОБА_1 та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за період з 25.09.2017 року по 13.02.2018 року в розмірі 35295,68. Також зазначеним судовим рішенням було допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11165,00 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Разом з тим, зазначене судове рішення відповідачем в добровільному порядку виконано не було, що слугувало підставою для звернення позивача із заявою до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Одеській області про відкриття виконавчого провадження. 05.09.2018 року постановою відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Одеській області було відкрито виконавче провадження № 57142209 та розпочато примусове виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17;

- 06.09.2018 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17 на рахунок ОСОБА_1 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було перераховано грошові кошти в розмірі 35295,68 грн. Крім того, наказом начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1473 о/с від 28.09.2018 року було скасовано наказ № 1510 о/с від 20.09.2017 року в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області. При цьому, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області йому не було виплачено суми середнього заробітку за період тривалого невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17, а саме з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року;

- 30.10.2018 р. на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти в розмірі 5371,80 грн. Також 29.11.2018р. на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти в розмірі 4977,76 грн.;

- рішення про поновлення на посаді Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було фактично виконано після спливу 227 днів з моменту, коли воно повинно було бути виконано. Слід також звернути увагу, що судами першої та апеляційної інстанції було достовірно встановлено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 360,16 грн.;

- позивач вважає, що за час вимушеного прогулу в період часу з 13.02.2018 р. по 28.09.2018 р. у Головного управління Національної поліції в Одеській області перед ним наявна заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 81756,32 грн.;

- станом на 26.12.2018 р. сума компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, що підлягає сплаті Головним управлінням Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 складає 1400,89 грн.;

- будь-яка компенсація не може бути сумірною стражданням. Відповідно, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Одеським окружним адміністративним судом у справі № 815/6426/17 встановлено факт незаконного звільнення з займаної посади ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочиниості Головного управління Національної поліції в Одеській області, який не оспорювався Головним управлінням Національної поліції в Одеській області в апеляційному порядку. Окрім того, виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 815/6426/17 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області лише у вересні 2018 року стало причиною вимушеного прогулу ОСОБА_1 та, як наслідок, невиплати останньому належної заробітної плати. Судами першої та апеляційної інстанції також достовірно встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має малолітню дитину та разом із сім`єю є внутрішньо переміщеною особою (переселенцем). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Тривалий розгляд справи у суді, поєднаний з навмисним невиконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/6426/17, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВПВР УДВС ГТУЮ у Одеській області від 05.09.2018 р., та, як наслідок, невиплата заробітної плати ОСОБА_1 , стали причиною важких душевних хвилювань позивача, адже протягом тривалого проміжку часу (понад сім місяців) ОСОБА_1 був змушений докладати чимало зусиль для організації свого життя та сім`ї. Невиконання рішення суду щодо поновлення на посаді ОСОБА_1 стало причиною позбавлення позивача можливості реалізації конституційних прав та свобод як громадянина України, що, перш за все, виражається у неможливості реалізації принципів, викладених у статті 43 Конституції України, згідно якої, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також тривале невиконання рішення в частині не поновлення у займаній посаді та невиплаті грошових коштів, визначених рішенням суду, стало причиною порушення норм статті 48 Конституції України, що виражається в неможливості забезпечення достатнього життєвого рівня ОСОБА_1 для себе та своєї родини, з урахуванням зазначеного вище положення останнього - як переселенця. До незаконного звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області та мав звання капітана поліції. Незаконне звільнення, рівно як і тривале невиконання рішення суду призвело також до втрати та зниження ділової репутації ОСОБА_1 як добросовісного працівника з великим стажем роботи в правоохоронних органах. Більш того, 08.10.2018 р. при ознайомленні ОСОБА_1 з наказом начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1473 о/с про скасування наказу № 1510 о/с від 20.09.2017 р. в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , останнього також було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції в Одеській області на підставі п. 4 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Того ж дня, ОСОБА_1 було запропоновано наступні посади: старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції Роздільнянського відділу поліції; старшого дільничного офіцеру поліції Київського відділу поліції в м. Одесі; оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі. Гулак І.А. вважає запропоновані посади такими, що принижують його професійні якості та такими, що є нижчими в порівнянні з посадою старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області. Для відновлення порушених прав та інтересів позивач витратив понад рік та доклав чимало зусиль для поновлення його прав. Тож, позивач вважає, що за вказаних обставин нанесена йому та його родині моральна шкода повинна обчислюватися з урахуванням вищевикладених норм матеріального права та має складати 50260,50 грн.

В судовому засіданні представник відповідача не визнав адміністративний позов повністю, просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві, із зазначенням таких фактичних обставин:

- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17 та постанови про відкриття виконавчого провадження відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 05.09.2018 року, наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 28.09.2018 року № 1473 о/с було поновлено на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1, з 25.09.2018 року. Поновлення позивача на посаді лише у вересні 2018 року відповідач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з приводу поновлення його на службі з моменту набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 року по справі № 815/6426/17 до ГУНП в Одеській області самостійно не звертався, а звернувся лише у вересні 2018 року до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. З огляду на зазначене, враховуючи те, що у період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року ОСОБА_1 на службі в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області не перебував, відповідачем заробітна плата позивачу за цей період не нараховувалась та не виплачувалась.

Заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року по справі № 815/6426/17 (а.с.18-26), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2018 року (а.с.28-29), зокрема:

- адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено;

- скасовано наказ Начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1510 о/с від 20 вересня 2017 року в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, згідно п. 4 ч.1 ст. 77 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів);

- поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області з 25.09.2017 року;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740, адреса: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.09.2017 року по 13.02.2018 року в розмірі 35295,68 грн. (тридцять п`ять тисяч двісті дев`яносто п`ять гривень 68 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

- допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області з 25.09.2017 року та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 11165,00. (одинадцять тисяч сто шістдесят п`ять гривень 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Відповідно до змісту вказаного рішення, зокрема, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середньоденне грошове забезпечення позивача складає 360,16 грн. з розрахунку: (11165,00 +11165,00):(31 дні + 31 дні).

Згідно з випискою АТ КБ «Приватбанк» від 07.12.2018 року (а.с.35), 06.09.2018 року відповідачем на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснене безготівкове зарахування 35295,68 грн., як стягнення боргу за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 року № 815/6426/17 (а.с.30).

Наказом відповідача № 1473 о/с від 28 вересня 2018 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, винесеної у справі № 815/6426/17 та постанови про відкриття виконавчого провадження Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 05.09.2018 року - скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.09.2017 року № 1510 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 (0070576), старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, та поновлено позивача на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 25.09.2017 року. (а.с.31)

Наказом відповідача № 1644 о/с від 1 листопада 2018 року, відповідно до Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням), капітана поліції ОСОБА_1 оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 1 листопада 2018 року, виплативши грошову компенсацію за 32 доби невикористаної чергової відпустки за період роботи з 1 січня 2018 року по день звільнення. (а.с.32)

Згідно з випискою по картковому рахунку позивача за період: 01.10.2018-07.12.2018 року (а.с.36), 30.10.2018 року здійснене безготівкове зарахування на рахунок зарплати (грошове забезпечення) в сумі 5371,80 грн. та 29.11.2018 року - в сумі 4977,76 грн.

Не погоджуючись з невиплатою відповідачем заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн., позивач звернувся до суду з вищенаведеними вимогами.

Судом також встановлено, що відповідно до листа від 25.03.2019 року № 14/272 (а.с.84) на лист-запит Одеського окружного адміністративного суду № 420/6736/18/7116/19 від 05.03.2019 року (а.с.80-81), відповідач повідомив, зокрема, що за період з 13.02.2018 року по 27.09.2018 року грошове забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалося.

В судовому засіданні представник відповідача також підтвердив, по суті, що заявлені позивачем у позові до стягнення кошти за відповідний період відповідачем станом на час розгляду справи не нараховувались та, відповідно, не виплачувались з підстав, зазначених у відзиві.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1, 3, 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Кодексом законів про працю України, затвердженим Законом № 322-VIII від 10.12.1971 року (далі - КЗпП України), Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), законами України: «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III), Про виконавче провадження від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених в судовому засіданні обставин, а саме:

1. щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості з невиплаченої заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, зокрема, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від того, подала особа, яку поновлено на роботі, заяву чи виконавчий лист. В таких випадках держава в особі органів державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках приватні виконавці несуть відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, зокрема, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 815/6426/17 в частині поновлення позивача на посаді виконана відповідачем шляхом прийняття наказу № 1473 о/с лише 28 вересня 2018 року, суд дійшов висновку, що відповідно до вищенаведених положень законодавства позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Також, суд вважає правильним проведений позивачем, з урахуванням вже встановленого рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 815/6426/17 розміру середньоденного грошового забезпечення позивача в сумі 360,16 грн., розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн. (360,16грн.х227днів).

Незгоди із таким розрахунком відповідач під час розгляду справи не висловив.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року по справі № 813/1761/17 (адміністративне провадження № К/9901/2644/17), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, обставини на яких гуртуються заперечення відповідача проти цієї вимоги позивача, не відповідають положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини;

- позовна вимога про стягнення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з невиплаченої заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн. (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень тридцять дві копійки), - підлягає задоволенню з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

2. щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 1400,89 грн.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного вбачається, що захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише та виключно вже порушені права, свободи та інтереси позивача.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п. 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до абз. 5 п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З наведених норм законодавства та встановлених судом обставин вбачається, що питання компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в даному випадку входять до питання подальшої реалізації прав позивача на підставі рішення суду про: стягнення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з невиплаченої заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн. (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень тридцять дві копійки) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Спірність у зазначених правовідносинах між сторонами ще не виникла, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 1400,89 грн., - є передчасною, відповідно такою, що не підлягає задоволенню;

3. щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача спричиненої моральної шкоди в розмірі 50260,50 грн.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як роз`яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Жодних доказів на доведення вищенаведених обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, а також те, що саме невиплата заборгованості з заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн., яка є предметом дослідження (спору) у даній справі, є причиною моральної шкоди позивача в розмірі 50260,50 грн. - позивачем не зазначено та/або не надано, та не зазначено причини неможливості їх самостійного подання суду.

Без зазначення та надання відповідних доказів недоведеними є також причинно-наслідковий зв`язок між відповідною невиплатою заробітної плати відповідачем в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн. та наслідками (шкодою), про які зазначено позивачем, вини відповідача в їх заподіянні.

При цьому також слід зазначити, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на усі сфери їхнього життя, як на публічну службу, зокрема, в органах Національної поліції України, так і на приватне життя, а також, що сам по собі факт вчинення протиправних дій відповідачем не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові по справі № 2а-11853/10/1570 від 18 липня 2018 року, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди - не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Позивач звільнений від сплати судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Фактичні обставини для розподілу судових витрат за ч. 5 ст. 139 КАС України судом не встановлені.

Керуючись ст.ст. 9, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код юридичної особи: 40108740) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати в період часу з 13.02.2018 року по 28.09.2018 року в розмірі 81756,32 грн. (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень тридцять дві копійки) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 12 квітня 2019 року.

Суддя М.Г. Цховребова

.