Рішення № 81914606, 21.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/606/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

сторін:

представник позивача - Жур`ян Р.М. (особисто),

представник відповідача - Хвостікова О.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання незаконною та скасування вимоги №Ф-14220-52 від 19.11.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконною та скасування вимоги №Ф-14220-52 від 19.11.2018 року.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позову, зазначено, що протягом всіх років Позивачем подавалися відповідні розрахунки, та декларації про суми доходів та розмір ЄСВ, які підлягають сплаті, та проводилися відповідні оплати ЄСВ у встановлені законодавством терміни, при цьому жодних донарахувань з боку відповідача по вказаному внеску не проводилося та повідомлень-рішень з цього питання не надходило. Зазначене вказує, що отримана Вимога №Ф-14220-52 від 19.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску незаконною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а тому є безпідставною та необґрунтованою (а.с. 3-10).

27.02.2019 року, від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що за обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача, станом на 31.10.2018, становить 15802,24 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 № Ф-14220-52, відповідно до вимог чинного законодавства, тому, посилаючись на дані інформаційної системи платника податку та на положення Податкового кодексу України, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 56-57).

Заяви, клопотання учасників справи.

01.03.2019 року, на електронну адресу суду, від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій Позивач зазначає, що у відзиві відповідачем не вказано, що відповідно до бази обліку податкових органів, Позивач знаходиться на обліку як фізична особа підприємець з 2012 року на спрощеній системі оподаткування (3 група) та весь період постійно у встановлені законодавством терміни подавав звітність з ЄСВ та сплачував належні суми ЄСВ.

При цьому жодних обґрунтувань необхідності подвійної сплати ЄСВ за діяльність та з доходів, які вже були оподатковані та з яких сплачено ЄСВ не зазначено (а.с. 62-65).

11.03.2019 року, від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 83-84), в якому Відповідач зазначає наступне.

Фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, одночасно здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (за видом діяльності відмінної від незалежної професійної діяльності), така особа веде дві книги обліку доходів та витрат: одну Книгу обліку доходів та витрат, затверджену наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 р. № 481, для відображення доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, другу Книгу - для обліку доходів від підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування (залежно від обраної групи платника єдиного податку), затверджену наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. № 579.

За результатами звітного року такий платник податку подає дві податкові декларації:

- податкову декларацію про майновий стан і доходи - для відображення доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності;

- податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця - для відображення доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування.

Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасного здійснює підприємницьку діяльність зобов`язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску, така особа веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.

26.03.2019 року на електронну адресу суду, від Позивача надійшли пояснення (а.с. 88-90), в яких Позивач зазначає, що згідно державного реєстру та податкового обліку здійснює підприємницьку діяльність за основним кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, який відповідно до класифікатора видів економічної діяльності в себе включає, юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом:

- консультаційні послуги та представництво в цивільних справах

- консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах

- консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках

- загальні консультації та складання юридичних документів:

- свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі створенням підприємств

- патентів і авторських прав

- підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо

- діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів і арбітрів

Цей клас не включає судову діяльність, КВЕД 84.23.

З наведеного вбачається, що всі види адвокатської діяльності повністю включені до основного КВЕД 69.10 Позивача, що в свою чергу виключає необхідність окремо перебувати на обліку як адвокат - самозайнята особа.

Крім того, вивчивши додану до заперечень роздруківку ІКП платника податків Позивач зазначає, що на 01.01.2018 у нього має місце переплата з ЄСВ та жодної іншої заборгованості не має та вбачається своєчасна та системна сплата цього внеску, як ФОПа з ознаками незалежної професійної діяльності на спрощеній системі оподаткування.

При цьому з травня 2018 з`являється необгрунтоване донарахування ЄСВ на суму 8448 грн. на підставі невизначеного документу.

Позивач зазначає, що жодних звітів ним на ці суми ЄСВ не подавалися та жодних рішень податкової про їх нарахування не приймалися, що також вказує на безпідставність вимоги про додаткову сплату ЄСВ на вищевказану суму.

За клопотанням Позивача від 25.02.2019 року розгляд справи проведено в режимі відео конференції.

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові, відповіді на відзив та поясненнях.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської обласної №VІ-38/194 від 14.09.2012, отримав право на зайняття адвокатською діяльності та отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2329 від 18.09.2012 року.

17.09.2012 року Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців за номером запису 2 536 000 0000 004216 з основним видом економічної діяльності № 69.10 «Діяльність в сфері права» (а.с. 12-14).

Відповідно до податкового обліку, Позивач зареєстрований як адвокат-фізична особа підприємець, який здійснює діяльність у сфері права (15-16).

14.12.2018 року, Позивачем отримано поштою Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0-14220-52 від 19.11.2018 ГУ ДФС в Одеській області в розмірі 15802,24 грн. з призначенням платежу «погашення заборгованості з ЄСВ», яка була відправлена ГУДФС в Одеській області 11.12.2018 року (а.с. 26-28).

Не погоджуючись з даною вимогою, з метою досудового врегулювання спору відповідно до ст. 56 ПК України, Позивачем, 18.12.2018 року, направлена скарга до ДФС України Укрпоштою та на електрону адресу за цифровим підписом. Відповідно до сайту Укрпошти скарга отримана ДФС 26.12.2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням та роздруківкою з сайту Укрпошти (а.с. 29-34).

29.01.2019 Позивачем поштою отримано рішення про результати розгляду скарги №3909/16/99- 99-11-05-02-25 датоване 25.01.2019 року, яким було відмовлено в задоволенні скарги (а.с. 35-39).

Позивач, важає вимогу №Ф-14220-52 від 19.11.2018 (далі за текстом Вимога) про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску незаконною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а тому звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В силу статті 15 Податкового кодексу України, Позивач є платником податків і зборів.

Податковий кодекс України, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Крім того, пунктом 36.5. ст.36 ПК України, встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до п. п. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`яз кове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпе чення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуван ня, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або заяку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 1 ч. 2 cт. 6 Закону № 2464, платник единого внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджуютьсуми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповіднодо цього Закону нараховується єдиний внесок.

За визначенням пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа-платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу XIV ПК України.

Так, згідно з пунктами 291.3, 291.4 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, перебуваючи на третій групі, - це фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.

В свою чергу, порядок та умови взяття на облік у контролюючих органах фізичних осіб, які зареєстровані як фізична особа-підприємець та при цьому провадять незалежну професійну діяльність, регулюються Порядком обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (далі - Порядок №1588).

В п.п.4 п.6.7.розд.VІ Порядку №1588 вказано, що якщо фізична особа- зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Висновки суду.

Судом встановлено, що відповідно до податкового обліку, Позивач зареєстрований як адвокат - фізична особа-підприємець, який здійснює діяльність у сфері права.

При цьому, судом встановлено та не заперечується Відповідачем, що відповідно до вимог законодавства, Позивач постійно сплачував податки та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в повному обсязі та у відповідні строки і жодної заборгованості не мав до дня отримання зазначеної вимоги.

Підставою нарахування суми, зазначеної у вимозі про сплату боргу стало те, що Позивач облуковується як самозайнята особа-адвокат та ФОП та повинен двічі сплачувати ЄСВ за одну і ту саму діяльність.

При цьому, судом встановлено та не заперечується Відповідачем, що в грудні 2017 року, Позивач подав заяву про припинення платника податків (за формою 80ПП) до Відповідача (а.с. 17-19).

Як зазначив Позивач у судовому засіданні, що з 1 січня 2018 року, він прийняв рішення про здійснення своєї комерційної діяльності, в тому числі і адвокатської, як Фізична особа підприємець на спрощеній системі оподаткування, при цьому закривши (припинивши) свою діяльність, як самозайнята особа, однак представник Відповідача пояснив, що заява подана не у встановленій для припинення такої діяльності формі, тому не розглянута.

Системний аналіз пп. 14.1.226. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та статей 4.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-УІ від 08.07.2010, свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не зареєстрована фізичною особою підприємцем відповідно до вимог законодавства, що фактично виключає саму можливість подвійної сплати ЄСВ ФОП на єдиному податку, який здійснює адвокатську діяльність в рамках цього підприємництва.

Вказана позиція підтримана рішенням Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року № 808/7758/13-а.

Таким чином, у розумінні Закону №2464, Позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок регулярно сплачує, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до позову, у відповідному розмірі не менше мінімального як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску Позивачем як самозайнятою особою.

Суд зазначає, що Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове' державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи підприємцем та здійснення незалежної професійної діяльності.

Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-УІ від 08.07.2010, Позивач є застрахованою особою, якщо ця особа сплачує , як ФОП на єдиному податку ЄСВ в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок повторної сплаті єдиного внеску позивачем, як особою, що здійснює адвокатську діяльність за той самий період.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової' практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння, майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною ДЛЯ' досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, вимога щодо подвійної сплати мінімальної ставки ЄСВ не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску на рівні не менше мінімального розміру.

Також, суд наголошує на тому, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з ним передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості грунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що Вимога про сплату недоїмки з ЄСВ, в яку фактично включено повторна сплата ЄСВ не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Українй критеріями правомірності, обгрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області №Ф-14220-52 від 19.11.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646), сплачений судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) гривню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 21.05.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.