Рішення № 81913149, 23.05.2019, Селидівський міський суд Донецької області

242/5380/18

2/242/200/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2019 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді: Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Дурової Н.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міськрайонне управління в Ясинуватському районі та м. Авдіївка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання права власності за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном, -

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 17.10.2018 року звернулася до суду з позовною заявою до Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області про визнання права власності за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном, в обґрунтування якої зазначила, що з 1986 року вона з дозволу та згоди своїх батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично перейшла на постійне проживання до родичів, а саме рідної тітки по батьківській лінії ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_6 та мешкала з ними за адресою: АДРЕСА_1 . З цим були всі згодні, так як у тітки власних дітей не малося та вони вже були похилого віку і потребували помочі по господарству та постійного стороннього догляду. Крім того і чоловік тітки – ОСОБА_6 є двоюрідним братом матері позивача. Зазначила, що з цього часу вона стала членом сім`ї тітки, постійно проживала з ними, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет і побут. Вона допомагала підтримувати в належному стані будинок з прибудинковою територією, ходила в магазин за продуктами та в аптеку за ліками, забезпечувала їх доглядом. Крім того, тітка підтримувала постійні родинні стосунки з батьком та матір`ю позивача, які мешкали в м. Новогродівка та приїжджала до них в гості. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько ОСОБА_6 і вони з тіткою стали проживати удвох. Але ІНФОРМАЦІЯ_2 померла і ОСОБА_7 , після смерті якої залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки для обслуговування будинку і господарських споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калініна у розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Враховуючи вдячність за турботу та тісні родинні стосунки, ОСОБА_7 написала та нотаріально посвідчила 08 грудня 1998 року на ім`я позивача заповіт, яким заповідала останній на випадок своєї смерті та на момент укладення заповіту усне належне їй майно. Після смерті тітки вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Враховуючи необхідність юридичного оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про прийняття спадщини за заповітом вона звернулася 23.05.2017 року з відповідною заявою до державного нотаріусу Шахтарської державної нотаріальної контори. Натомість нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва, оскільки позивач не надала підтвердження вчинення дій щодо прийняття спадщини протягом шести місяців після її відкриття. Крім того, аргументувала свою відмову тим, що заповіт не містить відомостей про те, що спадкодавець заповідала своє право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах. У зв`язку з чим, просить суд встановити факт фактичного прийняття нею спадщини за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , та складається з будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування з господарськими спорудами площею 0,0957 гектарів, права на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії НОМЕР_1 виданого рішенням Ясинуватської районної державної адміністрації від 16.12.1996 року № 579; визнати за нею право власності в порядку спадкування на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку для його обслуговування, а також визнати право на земельну частку пай у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19.10.2018 року позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 31.10.2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21.11.2018 року витребувано у державного нотаріусу Авдіївського міського нотаріального округу інформаційні довідки зі Спадкового реєстру щодо наявності чи то відсутності спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27.12.2018 року справу закрито підготовче судове провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 будучі присутніми в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити у повному обсязі. Надали суду заяви про подальший розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача – Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області – в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та винести рішення на розсуд суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Міськрайоного управління в Ясинуватському районі та м. Авдіївка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області – в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 02.03.1963 року, виданого Новогродівським міським бюро РАЦС Донецької області, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 16.06.1984 року, виданого Новогродівською міською радою м. Селидове Донецької області, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 16.06.1984 року, актовий запис № 71. Після реєстрації шлюбу прізвище дружині присвоєно « ОСОБА_10 ».

Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 від 06.11.1958 року, виданого Новоселівською сільською радою Авдіївського району Донецької області, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 06.11.1958 року, актовий запис № 21. Після реєстрації шлюбу прізвище дружині присвоєно « ОСОБА_12 ».

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.02.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори, Єлагіна Т.П. прийняла у власність в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з будівлями та господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження Ясинуватської сільської ради від 16.12.1996 року № 579, ОСОБА_7 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калініна у розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 від 30.12.1996 року, виданого на підставі рішення виконкому Авдіївської міської ради від 26.12.1996 року № 474, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,0957 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами.

Як вбачається із заповіту від 08.12.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу, Єлагіна Т.П. на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що із належного їй майна у вигляді житлового будинку з будівлями та господарськими спорудами та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вона заповідає ОСОБА_1

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 10.01.1999 року, виданого Авдіївського міського відділу державної реєстрації актів громадянського стану Донецької області, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 14.

Як вбачається з довідки № 98 від 26.01.1999 року, виданої виконавчим комітетом Авдіївської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно мешкала спільно з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , по день смерті останньої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту від 01.03.2017 року, складеного головою комітету мікрорайону «Східний», ОСОБА_1 дійсно тимчасово мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріусу Шахтарської державної нотаріальної контори від 25.05.2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що до нотаріальної контори не надано підтвердження вчинення ОСОБА_1 протягом шести місяців передбачених ст. 549 ЦК УРСР дій щодо прийняття спадщини. Крім того, згідно заповіту, посвідченого 08.12.1998 року приватним нотаріусом Авдіївського нотаріального округу Малімон А.О. по реєстру № 2560 ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах, спадкодавець не заповідала.

Відповідно до листа Авдіївського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області № 5537/404/2018 від 11.07.2018 року, ОСОБА_1 з 1990 року мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_7 , 1926 року народження, що доводиться їй рідною тіткою та чоловіком останньої ОСОБА_6 ОСОБА_13 доглядала за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у зв`язку з тим, що останні не мали дітей та вони потребували стороннього догляду, допомагала в веденні господарства до дня смерті спочатку ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , а потім і тітки ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та займалася організацією їх похоронів. З того часу продовжує постійно та по теперішній час проживати та користуватися вказаним будинком.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що позивач ОСОБА_1 є його рідною сестрою, а ОСОБА_7 рідною тіткою по батьковій лінії. З огляду на те, що у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не було власних дітей і вони потребували стороннього догляду та допомоги, ОСОБА_1 з 90 років стала мешкати з ними разом, вони вели спільне господарство, доглядали за будинком, доходи були спільними та фактично були як сім`я. Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 саме ОСОБА_1 разом з батьками займалися їх похованням.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він проживає в м. Авдіївка та були знайомі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Крім того пояснив, що ОСОБА_1 мешкала разом із ним однією сім`єю та здійснювала догляд за ними до їх смерті.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні дав пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_14

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, у відповідності до п. п. 1, 2 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

З огляду на вищезазначені вимоги, суд вважає, що даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 537 ЦК УРСР передбачено, що частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529 -533 цього Кодексу. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше.

Відповідно до вимог ЦК УРСР в редакції 1963 року, встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом, спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце його проживання.

Відповідно до ст. 527 вказаного ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця. Відповідно до норм ст. 548 для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, а відповідно до ст. 549 встановлено, що визнається, що спадкодавець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно ст. 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Слід зазначити, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:

- довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним;

- довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню;

- копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини;

- запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі);

- інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР, прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Разом з тим, сам по собі факт проживання в іншій частині будинку, виділеній в натурі, зберігання відсутньою особою реєстрації (прописки) у спадковій частині будинку не вважається прийняттям спадщини.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт, реєстраційний талон) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акту на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються нотаріусом з врахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Вказані роз`яснення містяться у ОСОБА_16 щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 року.

Згідно роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться у листі № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Сукупність наданих позивачем та досліджених в судовому засіданні доказів, підтверджують факт фактичного прийняття нею спадщини за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зокрема даний факт, підтверджується не лише наявністю у позивача правовстановлюючих документів на спадкове майно, але й іншими доказами (а.с. 35-46), зокрема: квитанціями про сплату земельного податку, договором про користування електричною енергією № 01120/91 від 24.07.2013 року, квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг, договором № 378 від 05.12.2000 року про надання послуг по збору та вивозу твердих та рідких побутових відходів.

Надаючи оцінку доводам позивача з приводу невірного тлумачення нотаріусом Шахтарської державної нотаріальної контори заповіту ОСОБА_7 , в частині відсутності волі спадкодавця щодо розпорядження право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту заповіту від 08.12.1998 року вбачається, що спадкодавець дійсно обумовила перехід права власності на випадок своєї смерті лише на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 .

Натомість в аспекті ст. ст. 527, 530, 537, 549 ЦК УРСР та оскільки батько позивача ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 , суд вважає, що позивач фактичного прийняла спадщину за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах, та є спадкоємцем за законом вказаного майна.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 р. відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Підсумовуючи вищезазначене та оскільки позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі, суд вважає, що позивач позбавлений можливості іншим шляхом захистити своє право власності на спадщину за заповітом та законом, до складу якої входить житловий будинок, земельна ділянка та право на земельну ділянку (пай). У зв`язку з чим, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, так як, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 527, 530, 5347, 537, 548, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 223, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міськрайонне управління в Ясинуватському районі та м. Авдіївка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання права власності за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном – задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт фактичного прийняття ОСОБА_1 спадщини за фактом вступу в управління та володіння спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка складається з будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки для його обслуговування з господарськими спорудами площею 0,0957 гектарів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також з права на земельну частку (пай), відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії НОМЕР_1 виданого рішенням Ясинуватської районної державної адміністрації від 16.12.1996 року № 579.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок (загальною площею 62,9 кв.м., житловою площею – 31 кв.м.) з будівлями та господарськими спорудами та земельну ділянку для його обслуговування з господарськими спорудами площею 0,0957 гектарів, відповідно до акту про право приватної власності на землю від 30.12.1996 року, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на земельну частку пай у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калінін в розмірі 7,60 в умовних кадастрових гектарах, належне за життя спадкодавцю ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії НОМЕР_1 виданого рішенням Ясинуватської районної державної адміністрації від 16.12.1996 року № 579.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_3 АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_6 .

Відповідач: Військово-цивільна адміністрації м. Авдіївка Донецької області, юридична адреса – Донецька область, м. Авдіївка, вул. Молодіжна, буд. № 5; код за ЄДРПОУ № 39831182.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міськрайонне управління в Ясинуватському районі та м. Авдіївка Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, юридична адреса – Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, буд. № 13, код за ЄДРПОУ 39767332.

Суддя Н.О. Хацько