Рішення № 81912571, 23.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/661/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Управління державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання дій протиправними та скасування рішення від 25.02.2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.05.2016 року позивачу було видано дозвіл на імміграцію в Україну. На підставі даного дозволу ОСОБА_1 було видано посвідку на постійне проживання. Разом з тим, в лютому 2019 року позивачу в усній формі було повідомлено, що в результаті повторної перевірки її справи встановлено, що службова особа прикордонної служби під час оформлення документів в 2016 році помилково нарахувала меншу кількість днів перебування ОСОБА_1 на території України та надала інформацію, яка слугувала для видачі дозволу, а тому позивач повинна в добровільному порядку виїхати в Республіку Білорусь на 12 місяців, після чого їй буде видано новий дозвіл на імміграцію в Україну. 02.03.2019 року позивач отримала рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. ОСОБА_1 вважає дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки винесене з порушенням національного та міжнародного права.

Ухвалою судді від 25.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти позовних вимог, оскільки при подачі документів на надання дозволу на імміграцію, громадянка ОСОБА_1 порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема, Управлінням ДМС України у Волинській області було проведено додаткову перевірку за базою даних системи «Аркан» та виявлено, що громадянка ОСОБА_1 на дату подачі заяви на імміграцію, а саме 11.02.2016 року перебувала в Україні 127 днів із дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду. Крім того, представник відповідача зазначає, що з інформаційної довідки головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області Л. Матейчик вбачається, що у наданій копії паспортного документу серії НОМЕР_1 , виданого 23.07.2014 року громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 , відсутній датоштамп її виїзду з України 29.08.2015 року та відсутній датоштамп її в`їзду в Україну 07.09.2015 року, що відповідає даним Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». На підставі зазначеного, представник відповідача вважає, що рішення УДМС України у Волинській області від 25.02.2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну винесено на підставі закону та в межах повноважень, якими наділено УДМС України у Волинській області чинними нормативно-правовими актами.

Від учасників справи інших заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 11.02.2016 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Камінь-Каширського РС УДМС України у Волинській області про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.33).

06.05.2016 року після проведення визначених міграційним законодавством перевірок, Камінь-Каширським РС УДМС України у Волинській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» (а.с.54).

11.05.2016 року позивач звернулась до Камінь-Каширського РС УДМС України у Волинській області з заявою на оформлення посвідки на постійне проживання, а 16.05.2016 року ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 (а.с.60).

25.02.2019 року заступником начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 У даному висновку зазначено, що відповідно до пункту 5.11 рішення Колегії ДМС України від 01.06.2018 року оголошеного наказом ДМС від 08.06.2018 року № 91, передбачено проведення перевірки справ про надання дозволу на імміграцію з метою перевірки законності перебування іноземців в Україні на момент подачі та отримання документів (за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан») та дійсність поданих документів, виданих в Україні, що стали підставою для надання дозволу на імміграцію. Виконуючи Рішення Колегії, УДМС України у Волинській області було проведено додаткову перевірку за базою даних системи «Аркан» та виявлено, що громадянка ОСОБА_1 на дату подачі заяви на імміграцію 11.02.2016 року перебувала в Україні 127 днів з дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду. Таким чином, при подачі документів на надання дозволу на імміграцію, ОСОБА_1 порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (а.с.69-72).

Рішенням УДМС України у Волинській області від 25.02.2019 року № 0703/12 було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 06.05.2016 року та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , на підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.73-74).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983) для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Відповідно до статті 10 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ненадання особою повного пакету документів, які до того ж мають бути достовірними, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні в такому випадку не видаються. Крім того, однією з основних умов отримання дозволу на імміграцію є законність перебування особи на території України.

Пунктом 12 Порядку № 1983 визначено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 1983 особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Особі, яка отримала дозвіл на імміграцію, тобто перебування на законних підставах в Україні якої визнано державою, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи Камінь-Каширським РС УДМС України у Волинській області після проведення визначених законодавством перевірок, було надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 06.05.2016 року № 0715/02 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 16.05.2016 року.

Таким чином, державою визнано та зафіксовано законність перебування іноземної громадянки на території України та надано їй право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З оскаржуваного рішення вбачається, що ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію скасовано на підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 21-23 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Із вищевикладеного вбачається, що Порядком № 1983 встановлена певна процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію яка має часові рамки, передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органам виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.

Судом встановлено, що відповідачем не було дотримано встановлену Порядком № 1983 процедуру розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію у повному обсязі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про те, що стосовно неї розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну, та доказів того, що позивача запрошували в Управління ДМС у Волинській області для надання відповідних пояснень.

Відповідач у висновку від 25.02.2019 року як підставу для винесення оскаржуваного рішення від 25.02.2019 року № 0703/12 зазначає, що за даними системи «Аркан» виявлено, що позивач на дату подачі заяви на імміграцію перебувала в Україні 127 днів із дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду.

Також зазначає, що інформаційною довідкою головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області Л. Матейчик на усний запит завідувача сектору юридичного забезпечення УДМС України у Волинській області Марцих Є. Г. повідомила, що у наданій копії паспортного документа серії НОМЕР_1 , виданого 23.07.2014 року громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 , відсутній датоштамп її виїзду з України 29.08.2015 року та відсутній датоштамп її в`їзду в Україну 07.09.2015 року, що не відповідає даним Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон, «Аркан». До даної довідки було додано витяг з бази даних «Аркан».

Разом з тим, дана інформаційна довідка, яка не містить ні номеру, ні дати видачі, містить посилання на паспортний документ серії НОМЕР_1 , який не належить ОСОБА_1 , оскільки як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивачу належить паспорт серії НОМЕР_1 .

Також суд не бере до уваги витяг з бази даних «Аркан», оскільки даний доказ не посвідчений у встановленому законодавством порядку, не містить будь яких реквізитів щодо його видання, не зазначено органу, який його видав, чи службової особи, що дають можливість ідентифікувати його як витяг з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон системи «Аркан» Державної прикордонної служби, а тому даний витяг не може вважатись належним доказом в розумінні статей 94-100 КАС України. Інших доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем не надано.

Крім того, у витягах з сервісу розрахунку днів перебування позивача у країні містяться розбіжності, зокрема, у витязі від 05.02.2019 року (а.с.68) дата в`їзду позивача зазначена 13.08.2015 року, тоді як у витязі від 28.03.2019 року (а.с.84) зазначена дата в`їзду 16.08.2015 року, також у витязі від 05.02.2019 року відсутні дата виїзду позивача 12.10.2015 року та дата в`їзду 13.10.2015 року, тоді як у витязі від 28.03.2019 року та у паспорті АВ 2861924 дані дати зазначені.

Разом з тим, суд звертає увагу, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію Камінь-Каширський РС УДМС України у Волинській області проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та не виявив підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, у зв`язку із чим 06.05.2016 року було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону № 2491-ІІІ та документовано її посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . Проте, відповідач за наявності тих самих обставин та документів, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, прийняв рішення про скасування такого дозволу.

Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні суду «Рисовський проти України» Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Судом також враховано, що наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 13 Закону № 2491-III є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Отже, скасування позивачу дозволу на імміграцію тягне негативні наслідки у зв`язку з необхідністю виїхати з місця, де вона тривалий час проживала, тобто ОСОБА_1 необхідно повністю змінити спосіб життя та місце проживання. Суд також враховує висновок, що міститься у постанові Верховного суду від 18.04.2018 року по справі № 820/2262/17, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

Суд вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд зазначає, що відповідач, скасувавши дозвіл на імміграцію, здійснив втручання у право позивача, захищене статтею 8 Конвенції, за відсутності легітимної мети.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що рішення від 25.02.2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто недобросовісно і нерозсудливо, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення УДМС України у Волинській області від 25.02.2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій УДМС України у Волинській області щодо прийняття оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог, та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправними діями (рішеннями) якого, на суб`єктивну думку позивача, порушено його право. Водночас, факт порушення права позивача, та як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Зокрема, судом встановлено, що УДМС України у Волинській області прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання.

Разом з тим, суд зазначає, що можливість скасування контролюючим органом дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, належить до його законодавчо встановлених повноважень, та відповідно вказані дії є частиною процесу їх реалізації.

Таким чином, виключно результат реалізації повноважень контролюючого органу, зокрема, рішення, котрим власне і породжуються ті чи інші юридичні наслідки, може бути предметом судового оскарження.

Між тим, метою адміністративного судочинства є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а тому, вирішуючи спір по суті, необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені приписами чинного законодавства, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи наведене, оскільки вимога про визнання протиправними дій УДМС України у Волинській області щодо прийняття рішення від 25.02.2019 року № 25.02.2019 № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну є безпідставною та необґрунтованою, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 5000,00 грн., які складаються з витрат зі сплати судового збору та оплату правничої допомоги суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами першою, третьою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених позивачем витрат на суму 5 000,00 грн. та з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений відповідно до квитанції ПН 215600426655 від 11.03.2019 року у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про імміграцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Волинській області від 25 лютого 2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, код ЄДРПОУ 37821586) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко