Рішення № 81909926, 24.04.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2019 р. Справа № 911/343/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинкар Агро”, Черкаська область,

Чорнобаївський район, с. Ворониці

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЦУ Україна”, Київська область,

Бориспільський район, с. Щасливе

про стягнення 204487,67 грн.

Суддя Лопатін А.В.

за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Шинкар Агро” (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЦУ Україна” (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 204487,67 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.02.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання на 06.03.2019 р.

01.03.2019 р. на електронну адресу господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позовної заяви.

01.03.2019 р. на електронну адресу господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про участь в справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.03.2019 р. у задоволенні клопотання представника позивача про його участь у судовому засіданні 06.03.2019 р. о 11 год. 00 хв. у справі № 911/343/19 в режимі відеоконференції відмовлено.

05.03.2019 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 28.01.2019 р.

06.03.2019 р. на адресу господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

06.03.2019 р. на адресу господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про участь в справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2019 р. розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову призначено на 27.03.2019 р., зобов`язано позивача у строк до 26.03.2019 р. подати до суду додаткові обґрунтування відносно обставин, які тривають наразі та, які можуть свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення виконання рішення суду у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 27.03.2019 р., клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено господарському суду Дніпропетровської області (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1) забезпечити проведення засідання у справі № 911/343/19 в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області (участь братиме адвокат Забара Альона Володимирівна).

15.03.2019 р. на електронну адресу господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

18.03.2019 р. на електронну адресу господарського суду Київської області від позивача надійшли доповнення до заяви про забезпечення позову.

26.03.2019 р. на електронну адресу господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів.

27.03.2019 р. через підсистему “Електронний суд” представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.03.2019 р. заяву позивача про забезпечення позову залишено без задоволення, закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 24.04.2019 р.

24.04.2019 р. в судове засідання з`явився, як представник відповідача, так і представник позивача.

Присутнім представником відповідача подано докази здійснення часткового погашення заборгованості на суму 25000,00 грн.

Представник позивача, в свою чергу, після перерви в судовому засіданні підтвердив зарахування на рахунок позивача вищенаведених коштів та відносно врахування судом під час розгляду справи по суті вказаних документів, які подані з пропущенням встановленого процесуальним законодавством строку, не заперечував.

Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, з повним та всебічним встановленням всіх її обставин, проаналізувавши чинне законодавство, суд

встановив:

01.06.2018 р. між ТОВ «ДЦУ Україна» (постачальник, відповідач) та ТОВ «Шинкар Агро» (покупець, позивач) укладено договір поставки б/н, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених даним договором постачальник зобов`язується виростити та передати у власність покупцеві капусту білокачанну свіжу, врожаю 2018 р. (надалі іменується «товар»), в кількості 200000 (двісті тисяч) кілограмів, а покупець зобов`язується прийняти та провести розрахунки за товар в строк, в розмірі і в порядку, передбачених даним договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості, визначених у заявках замовлення (далі «заявках») покупця, що є невід`ємними частинами даного договору.

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що постачальник бере на себе обов`язок після підписання даного договору в строк до 31.12.2018 р. передати покупцю вказаний в п. 1.1. даного договору товар.

Ціна за 1 (один) кілограм товару вказаного в п. 1.1. даного договору становить 2,75 (дві) гривні 75 коп. з ПДВ (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору на момент укладення даного договору загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, складає: 458333,33 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч триста тридцять три) гривні 33 коп., ПДВ 20% 91666,67 (дев`яносто одна тисяча шістсот шістдесят шість) гривень 67 коп., всього 550000,00 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп. з ПДВ.

Загальна вартість договору може змінюватись при поставці більшої або меншої кількості товару. Остаточна загальна вартість складається із сум вартості всіх поставлених партій товару, що зазначені в накладних, які оформлені належним чином та є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.7. договору покупець зобов`язується проводити оплату за поставлений товар наступним чином: на протязі 14 календарних днів з моменту підписання даного договору покупець сплачує 50% (п`ятдесят відсотків) від загальної вартості товару, що зазначена в п. 3.2. даного договору та становить 229166,67 (двісті двадцять дев`ять тисяч сто шістдесят шість) гривень 67 коп., ПДВ 20% - 45833,33 (сорок п`ять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 33 коп., всього 275000,00 ( двісті сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 коп. з ПДВ.; на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару покупець сплачує залишкові 50% (п`ятдесят відсотків) від загальної вартості товару, що зазначена в п. 3.2. даного договору та становить 229166,67 (двісті двадцять дев`ять тисяч сто шістдесят шість) гривень 67 коп., ПДВ 20% - 45833,33 (сорок п`ять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 33 коп., всього 275000,00 ( двісті сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 коп. з ПДВ.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 8.1. договору).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток товариств.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним було виконано свій обов`язок щодо перерахування попередньої оплати товару та 11.12.2018 р. вручено відповідачу заявку, в якій позивач (покупець) просив відповідача, як постачальника за договором поставки від 01.06.2018 р. поставити товар на загальну суму 200000,00 грн. та повідомити дату відвантаження. Проте, в супереч умовам договору відповідач не здійснив поставку товару та не навів мотивів відмови від виконання взятого на себе зобов`язання за договором. У зв`язку з зазначеним, позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 200000,00 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання вимоги. Вимога про повернення грошових коштів була отримана відповідачем 16.01.2019 р. та після спливу 7 (семи) календарних днів вказана вимога в добровільному порядку задоволена не була. Таким чином, на переконання позивача, виходячи з вищенаведених обставин, враховуючи прострочення відповідачем виконання свого обов`язку за договором, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 200000,00 грн. – суму попередньої оплати, 2958,90 грн. – пені, 2761,64 грн. – відсотків за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до інформації з ЄДРПОУ серед видів діяльності, яку здійснює відповідач відсутня діяльність, пов`язана з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських товарів, що свідчить, на думку позивача, про відсутність наміру у відповідача здійснювати постачання товару на адресу позивача.

Поряд з зазначеним, позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, в якій останній зазначає, що з урахуванням зміни предмету позову просить суд стягнути з відповідача саме 200000,00 грн. – основного боргу, 2958,90 грн. – пені, 2761,64 грн. – відсотків за користування чужими грошовими коштами. Вказана заява про зміну предмету позову прийнята судом.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву вказує на те, що позивач у відповідності до умов договору поставки протягом 14 днів з моменту його укладення мав сплатити 229166,67 грн., тобто до 15.06.2018 р. Проте вказане зобов`язання не виконано позивачем, що підтверджується наданими останнім документами, які свідчать, що покупцем перераховано постачальнику 200000,00 грн., останній платіж здійснено 22.06.2018 р. Отже, на переконання відповідача, станом на 05.03.2019 р. покупець не виконав своє зобов`язання за договором щодо внесення авансового платежу, що було, враховуючи приписи ст. 594 ЦК України, підставою для притримання відповідачем товару, а не порушення умов договору. Крім того, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначає, що вважає вимоги позивача безпідставними, так як позивач не посилається на умови договору та норми законодавства, якими передбачено повернення предоплати покупцю, а відносно вимог щодо пені, відповідач вважає, що оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання не було, так як мало місце притримання товару, а лист, який позивач вважає заявкою на поставку товару не можна вважати такою заявкою, оскільки в ньому відсутня інформація щодо кількості товару.

Крім того, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, не зважаючи на те, що до суду від відповідача надійшов саме «відзив на позовну заяву», зазначає, що відповідачем надано «пояснення» та вказує на те, що, враховуючи приписи процесуального законодавства, «пояснення» не є заявою по суті та відповідно не можуть братися судом до уваги. Крім того, позивач вказує на те, що твердження відповідача про притримання останнім товару не відповідають дійсності, оскільки відповідач листом повідомив позивача про відсутність такого товару. Поряд з вказаним, позивач зазначає, що відповідачем здійснено частково сплату боргу в розмірі 10000,00 грн., що свідчить про визнання ним позову. Крім того, позивач вважає необґрунтованими твердження відповідача про безпідставність вимоги щодо стягнення 200000,00 грн., так як приписами статті 693 ЦК України, на які міститься посилання в позовній заяві, передбачено, що, у разі не поставки товару, здійснюється повернення продавцем попередньої оплати. Щодо заявки на поставку товару, яка, як стверджує відповідач не може вважатися такою заявкою у зв`язку з відсутністю інформації про кількість поставки товару, позивач також не погоджується з такими твердженнями, оскільки, на його думку, враховуючи умови договору, в яких встановлено вартість одного кілограма товару, та зазначення в заявці суми на яку має бути поставлено товар, відсутність погодження сторонами форми заявки, вказані твердження відповідача є безпідставними.

Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, слід зазначити:

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, договір, умови якого сторони визначили на власний розсуд є обов`язковим до виконання.

Матеріалами справи підтверджується, що покупцем (позивачем) на виконання вищевказаного договору, а саме, п. 3.7. перераховано на рахунок постачальника (відповідача) 200000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями платіжних доручень від 07.06.2018 р. № 1795, від 08.06.2018 р. № 1808, від 11.06.2018 р. № 1811, від 12.06.2018 р. № 1820, від 20.06.2018 р. № 1841, від 22.06.2018 р. № 1863. Факт здійснення позивачем попередньої оплати товару в розмірі 200000,00 грн. на виконання договору поставки від 01.06.2018 р. не заперечує і відповідач.

Поряд з зазначеним, згідно договору, умови якого встановлено сторонами на власний розсуд, покупець (позивач) зобов`язується протягом 14 календарних днів з моменту підписання договору сплатити постачальнику (відповідачу) 275000,00 грн. (50% від загальної ціни договору) (п. 3.7. договору), а постачальник (відповідач), в свою чергу, поставити товар у кількості, визначеній в заявці (1.2. договору), тобто на підставі заявки покупця.

Разом з тим, покупцем (позивачем) здійснено попередню оплату (зобов`язання щодо здійснення якої сторони передбачили п. 3.7. договору) в розмірі 200000,00 грн., шляхом здійснення часткових виплат протягом періоду з 07.06.2018 р. по 22.06.2018 р. включно, тобто в меншому розмірі, ніж передбачено договором та з простроченням строку, також встановленого договором.

Згідно приписів частини першої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою вищевказаної норми ЦК України встановлено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою та частиною другою статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Приписами частини третьої зазначеної вище статті ЦК України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Поряд з зазначеним, згідно приписів частини першої статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що, так як сторони умовами договору передбачили здійснення покупцем попередньої оплати товару, у разі невиконання або неналежного виконання (не в повному обсязі) даного обов`язку покупцем, постачальник має право зупинити виконання свого обов`язку (притримання товару) до повного виконання зобов`язання із здійснення попередньої оплати або відмовитись від його виконання.

Отже, враховуючи, що позивачем (покупцем) здійснено попередню оплату на виконання договору поставки від 01.06.2018 р. в меншому розмірі, ніж сторони передбачили умовами договору, відповідач (постачальник) на законних підставах міг притримати товар до повного виконання зобов`язання з попередньої оплати товару позивачем або відмовитись від виконання свого зобов`язання за договором.

Матеріали справи містять лист відповідача від 23.01.2019 р. № 1-01/19, яким відповідач повідомляє: «в зв`язку з тим, що покупець порушив умови договору та не в повному обсязі виконав п. 3.7. договору, постачальник не міг своєчасно здійснити обробку добривами розсади капусти, що призвело до загибелі врожаю».

Виходячи з наведеного, відповідач заперечуючи проти позовних вимог, безпідставно вказує на те, що ним, враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати не в повному обсязі, у відповідності до вимог статті 594 ЦК України, притримано товар. В той же час, відповідно до приписів статті 538 ЦК України, за наявності відповідних обставин, крім зупинення виконання свого обов`язку, відповідач має право відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Таким чином, враховуючи умови договору та норми чинного законодавства, у відповідача (постачальник за договором), в даному випадку, не виник обов`язок здійснення поставки товару.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу, позивач заявляє вимоги щодо пені (нарахованої за період з 01.01.2019 р. по 15.01.2019 р.) та відсотків за користування чужими грошовими коштами (нарахованих за період з 01.01.2019 р. по 28.01.2019 р.). Згідно змісту позовної заяви, даний період, який, на думку позивача, є періодом прострочення, обґрунтовано тим, що відповідач не поставив товар згідно врученої 11.12.2018 р. останньому заявки, однак, позивачем в порушення вимог статті 74 ГПК України не доведено вручення відповідачу відповідної заявки саме 11.12.2018 р., так як з долученої до матеріалів справи копії листа від 11.12.2018 р., який згідно його змісту є заявкою на поставку товару, вбачається, що він містить лише вх. № та відтиск печатки відповідача, без зазначення дати отримання такого листа останнім.

З огляду на все вищенаведене, судом встановлено, що позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми в розумінні приписів ст.ст. 76-79 ГПК України доказами не доведено прострочення відповідачем здійснення свого зобов`язання, оскільки, зокрема відповідно до приписів статті 538 ЦК України, враховуючи здійснення попередньої оплати позивачем не в повному обсязі, що суперечить умовам договору, який є обов`язковим до виконання обома сторонами, відповідач має право відмовитись від виконання свого обов`язку щодо поставки товару.

Разом з тим, не зважаючи на вищевказані обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ, яка встановлена на рівні 18% за період з 01.01.2019 р. по 28.01.2019 р. в сумі 2761,64 грн., вказану вимогу заявлено з посиланням на приписи ст.ст. 693, 536 ЦК України.

Частиною третьою ст. 693 ЦК законодавець передбачив спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. (Постанова Верховного Суду України| Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, від 18.10.2017 р. № 910/8318/16|3-133гс17).

Як встановлено судом, обов`язок щодо поставки товару у відповідача так і не виник, оскільки позивачем не було виконано належним чином (в повному обсязі) свого зобов`язання за договором поставки від 01.06.2018 р., у зв`язку з чим, позивачем безпідставно заявлено відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Відносно заявлених позивачем вимог щодо пені у розмірі 2958,90 грн., нарахованої за період з 01.01.2019 р. по 15.01.2019 р., суд зазначає таке:

Відповідно до п. 5.2. договору у випадку затримки поставки товару постачальник сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент сплати за кожен день затримки.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що зі сторони відповідача відсутнє порушення зобов`язання, так як, як вже зазначалось, у останнього не виник обов`язок поставки товару за вищенаведеним договором, пеню в сумі 2958,90 грн. заявлено до стягнення позивачем також необґрунтовано.

Водночас, як встановлено судом, позивачем на виконання договору поставки від 01.06.2018 р. перераховано на рахунок відповідача 200000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями платіжних доручень від 07.06.2018 р. № 1795, від 08.06.2018 р. № 1808, від 11.06.2018 р. № 1811, від 12.06.2018 р. № 1820, від 20.06.2018 р. № 1841, від 22.06.2018 р. № 1863 та підтверджено відповідачем. Разом з тим, позивачем не було в повному обсязі виконано умови договору в частині попередньої оплати товару, у зв`язку з чим, у відповідача не виник обов`язок виконання його зобов`язання за договором, а за результатами розгляду даного спору встановлено відсутність станом на сьогодні товару, який згідно умов договору мав поставити відповідач позивачу.

Частиною другою статті 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: (1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); (2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2018 р. № 910/4749/16).

У ході розгляду даної справи судом встановлено, що грошові кошти в сумі 200000,00 грн. було перераховано позивачем на рахунок відповідача саме на виконання договору поставки від 01.06.2018 р., як попередня оплата товару (капуста білокачанна свіжа врожаю 2018 р.), який мав поставити в майбутньому відповідач, проте останнім не здійснено поставку вказаного товару, у зв`язку з неповним виконанням позивачем свого обов`язку зі здійснення його попередньої оплати. За таких обставин, а також враховуючи, що товар (капуста білокачанна свіжа врожаю 2018 р.), який згідно умов вказаного договору мав поставити відповідач, відсутній, що підтверджується листом від 23.01.2019 р. № 1-01/19, навіть, у разі здійснення позивачем в повному обсязі свого обов`язку з попередньої оплати товару, виконання договору поставки від 01.06.2018 р. зі сторони відповідача щодо поставки капусти білокачанної свіжої саме врожаю 2018 р. є неможливим, отже станом на сьогодні відпала підстава, на якій відповідачем були набуті сплачені позивачем кошти і збереження таких коштів наразі є безпідставним, у зв`язку з чим, до спірних правовідносин слід застосувати положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Окрім наведеного, як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнає свій обов`язок з повернення позивачу перерахованих коштів в рахунок попередньої оплати товару на суму 200000,00 грн., що підтверджується його листом від 23.01.2019 р. № 1-01/19, в якому він пропонує позивачу скласти спільно графік повернення вказаних коштів на умовах розстрочки.

Крім того, матеріали справи містять докази здійснення відповідачем часткового повернення позивачу коштів, які останнім було перераховано в рахунок здійснення попередньої оплати за договором поставки від 01.06.2018 р., тобто заявленого до стягнення основного боргу. Так, згідно платіжних доручень від 11.02.2019 р. № 1029, від 28.02.2019 р. № 1058, від 01.04.2019 р. № 1089, від 01.04.2019 р. № 1090, від 01.04.2019 р. № 1091 відповідачем після відкриття провадження у даній справі перераховано на рахунок позивача 25000,00 грн., що свідчить про визнання позовних вимог в частині стягнення основного боргу. Факт надходження вказаних коштів на рахунок позивача підтвердив присутній в судовому засідання уповноважений представник останнього.

Таким чином, судом встановлено, що в силу вимог ст. 1212 ЦК України, а також враховуючи вчинені відповідачем дії (зокрема здійснення часткового повернення попередньої оплати товару), які свідчать про визнання ним позовних вимог в частині основного боргу, останній зобов`язаний повернути позивачеві кошти, перераховані ним на рахунок відповідача з метою виконання договору поставки від 01.06.2018 р., як такі, що станом на сьогодні, враховуючи неможливість виконання вказаного договору в частині поставки товару, збережені без наявності на те правової підстави.

Поряд з зазначеним, матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснено попередню оплату товару за вказаним договором поставки на загальну суму 200000,00 грн., разом з тим, після відкриття провадження у даній справі відповідачем перераховано на рахунок позивача 25000,00 грн.

Відповідно до приписів п. 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Виходячи з наведеного, суд закриває провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в сумі 25000,00 грн., водночас позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 175000,00 грн. задовольняє, в іншій частині (пеня, відсотки за користування чужими грошовими коштами) – відхиляє.

Враховуючи, що позовні вимоги задовольняються судом частково, відшкодування витрат зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, мають бути покладені судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 231,237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЦУ Україна” (08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20 Г; код ЄДРПОУ 36108336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинкар Агро” (19935, Черкаська область, Чорнобаївський район, с. Ворониці, вул. Назаренка, 28; код ЄДРПОУ 35784883) 175000 (сто сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок заборгованості та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 25000 (двадцяти п`яти тисяч) гривень 00 копійок.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 23.05.2019 р.

Суддя А.В. Лопатін