Ухвала суду № 81896630, 22.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/5191/19

Провадження № 1-кс/520/5824/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Цвігун А.В., за участю прокурора Мерет М.Д., власника майна ОСОБА_1 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого, погодженого прокурором про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 , з метою незаконного збагачення і протиправного отримання грошових коштів, шляхом збуту наркотичних засобів, з початку 2019 року по теперішній час налагодив канал постачання, організував систематичне незаконне придбання, перевезення, зберігання та збут наркотичних засобів на території м. Одеса.

Переслідуючи наміри налагодження систематичної роботи, розширення обсягів збуту та залучення більшої кількості постійних споживачів в м. Одесі, ОСОБА_2 , залучив до незаконної діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з якими знаходився в дружніх довірливих стосунках, та інших невстановлених осіб в якості посібників та безпосередніх виконавців.

Так, діючи за попередньою домовленістю, згідно розподілених між собою ролей, ОСОБА_4 при невстановлених слідством обставинах та в невизначеній кількості, набував наркотичний засіб, обіг якого обмежено – кокаїн, після чого доставляв його та незаконно зберігав за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, діючи за визначеною учасниками групи, схемою ОСОБА_2 , після отримання замовлення на збут наркотичного засобу – кокаїну, отримував необхідну кількість у ОСОБА_4 , а в подальшому

з метою особистої конспірації та побоюючись бути викритим, надавав вказівки ОСОБА_3 щодо збуту наркотичного засобу за ціною 100 доларів США за 1 грам кокаїну та надавав йому можливість проведення переговорів домовленостей про зустрічі, дати та час збуту наркотичних засобів, та отримання грошових коштів від збутого наркотичного засобу.

В свою чергу, ОСОБА_3 , після незаконного збуту наркотичного засобу особисто отримував грошові кошти від збуту наркотичних засобів та в подальшому передавав їх ОСОБА_2 для розподілу між учасниками групи.

Під час проведення досудового розслідування було проведено дві оперативні закупки під час яких оперативним закупником ОСОБА_5 був виданий наркотичний засіб, обіг якого обмежено – кокаїн, який він замовляв у ОСОБА_2 та купив у ОСОБА_3 . вагою по 20 грам, вартістю по 100 доларів США за один грам.

02.05.2019 року складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах.

16.05.2019 року, на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук в транспортному засобі «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , який знаходиться в користуванні підозрюваного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено та вилучено: мисливський ніж з дерев`янною рукояткою та шкіряною кобурою до нього, а також було вилучено вищевказаний автомобіль.

На підставі викладеного, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вилученого майна, слідчий, за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Прокурор в судовому засіданні вимоги поданого клопотання підтримав у повному обсязі, клопотання просив задовольнити, вказавши, що вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження, санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, а відтак, правові підстави для арешту майна наявні.

Згідно долученої прокурором в судовому засіданні довідки, складеної слідчим, підозрюваний ОСОБА_3 до суду доставлений не був, у зв`язку з великою завантаженістю поліцейських конвойної роти.

Захисник підозрюваного – адвокат Гайдай Я.Ф. в судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах клопотання розпискою.

Власник майна ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомила, що вилучений автомобіль «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 належить їй, підозрюваний ОСОБА_3 є її другом, автомобіль надавала останньому для користування, чим останній займався їй не відомо. Враховуючи, що вона будь-якого відношення до розслідуваного кримінального провадження не має, в задоволенні клопотання в частині арешту транспортного засобу просила відмовити.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання та врахувавши положення ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправних шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

З долучених до клопотання матеріалів вбачається, що 02.05.2019 року відносно ОСОБА_3 складено повідомлення про підозру за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, що свідчить про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року.

Слідчий суддя враховує, що обшук транспортного засобу «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 проводився на підставі ухвали слідчого судді від 15.05.2019 року, а відтак, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора в частині того, що вилучений мисливський ніж з дерев`янною рукояткою та шкіряною кобурою до нього визнаний речовим доказом в рамках вищевказаного кримінального провадження, що свідчить про наявність необхідності в забезпеченні його збереження. Більше того, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора в частині того, що санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна.

Відтак, накладення арешту на мисливський ніж з дерев`янною рукояткою та шкіряною кобурою до нього відповідатиме вимогам розумності та співрозмірності та не призведе до обмеження прав та свобод його власника.

Між тим в частині накладення арешту на вилучений автомобіль «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , слідчий суддя приходить до переконання про необґрунтованість доводів сторони обвинувачення в частині наявності необхідності в забезпеченні його збереження, так як вказаний транспортний засіб на праві власності належить ОСОБА_1 , яка будь-якого відношення до даного кримінального провадження не має, й у випадку накладення арешту на такий автомобіль, даний захід забезпечення кримінального провадження призведе до суттєвого обмеження прав та свобод добросовісного власника майна, а тому, такий захід забезпечення кримінального провадження в цій частині не відповідатиме вимогам розумності та співрозмірності.

На підставі викладеного, слідчий суддя, з огляду на наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, приходить до переконання, що клопотання слідчого, погодженого прокурором підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 132, 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України – задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, що було вилучено 16.05.2019 в ході проведення обшуку в транспортному засобі «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , а саме:

-мисливський ніж з дерев`янною рукояткою та шкіряною кобурою до нього.

В іншій частині клопотання відмовити.

Автомобіль марки «BMW», сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , кузов – шасі НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 - повернути останній.

Виконання ухвали покласти на слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.