Ухвала суду № 81895887, 22.03.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 405/1281/18

Провадження № 1-о/761/2/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Левицької Т.В., за участю: секретаря судового засідання - Безчасної О.В., особи, яка звернулась зі скаргою - Гайдая А.О., розглянувши скаргу ОСОБА_1 в порядку ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року про скасування висновку, складеного старшим помічником прокурора Кіровоградської області Жилкою І.П. та затвердженого заступником прокурора Кіровоградської області Баклан В.К. від 06.06.1994 року,-

в с т а н о в и в:

До Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю з Верховного Суду для розгляду в порядку ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року надійшла кримінальна справа відносно ОСОБА_2 разом із заявоюзаступника прокурора Кіровоградської області Гладкіх О. щодо розгляду скарги ОСОБА_1 в порядку ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року.

ОСОБА_1 , не погодившись з висновком, складеного старшим помічником прокурора Кіровоградської області Жилкою І.П. та затвердженого заступником прокурора Кіровоградської області Баклан В.К. від 06.06.1994 року по кримінальній справі № 4081 відносно ОСОБА_2 про визнання обґрунтовано засудженим останнього по вказаній справі і таким, що не підлягає реабілітації, звернувся зі своєю скаргою щодо скасування вказаного висновку.

Вважає таке рішення суб`єктивним, посилаючись на те, що дії його прадіда ОСОБА_2 , вчинені ним на території України у період з листопада 1941 року до вересня 1943 року не підпадають під визначення «зрада Батьківщини» і статтю 2 Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», при цьому зазначив про грубе порушення норм КПК і прав підозрюваного ОСОБА_2 , особисту зацікавленість слідчого у винесенні вироку щодо ОСОБА_2 , надання неправдивих показань слідчим та свідками, відсутність вини ОСОБА_2 у відправленні мешканців села на примусові роботи до Німеччини.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Неприбуття у судове засідання прокурора, який був належним чином повідомлений, не перешкоджає розгляду скарги і перегляду судового рішення.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав свою скаргу, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, вироком Військового Трибуналу військової частини № 43730 від 25.08.1950 року ОСОБА_2 засуджено за ст.. 54-1 «б» КК УРСР на 25 років у виправно-трудових таборах з обмеженням в правах, передбачених п.п. «а», «б», «в» ст. 29 КК УРСР на 5 років з конфіскацією всього майна.

Вирок в касаційному порядку не оскаржувався та не змінювався.

Ухвалою Військового Трибуналу Київського військового округу від 30.12.1955 року вирок відносно ОСОБА_2 змінено, застосовано до засудженого ОСОБА_2 ст. 46 КК УРСР та визначено покарання у виді 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з обмеженням в правах на 2 роки. На підставі ст.ст. 1, 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17.09.1955 «Про амністію радянських громадян, які співпрацювали з окупантами в період ОСОБА_3 1941-1945 років» звільнено ОСОБА_2 від подальшого відбування покарання із зняттям обмежень в правах.

Вироком Військового Трибуналу військової частини № 43730 від 25.08.1950 року ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що знаходячись в Радянській Армії на фронті, у 1941 року потрапив в полон до німців, звідки звільнився та прибув для проживання в с. Куцеволовку.

Проживаючи на тимчасово окупованій території німецькими військами у вказаному селі, ОСОБА_2 зрадив Батьківщині - поступив на службу до німецької влади.

З весни 1942 року до серпня 1942 року ОСОБА_2 був старостою української націоналістичної автокефальної церкви.

З серпні 1942 року і до момента вигнання німців із села, тобто до вересня 1943 року, працював старостою сільуправи с. Куцеволовки.

Будучи старостою села ОСОБА_2 . відправив на каторгу у Німеччину до 200 людей радянських громадян.

У період 1942-1943 рр. із с. Куцеволовка за особистої участі ОСОБА_2 було відібрано у громадян села і відправлено для постачання німецьких військ до 500 голів скота.

Восени 1942 року ОСОБА_2 вигнав з раніше приналежного йому будинку /конфіскованого у нього органами радянської влади в 1928 році/ сім`ю ОСОБА_4 , а також вселяв бувших кулаков в раніше приналежні їм будинки.

В 1942 році вилучив для німецької комендатури у жителя с. Куцеволовка ОСОБА_5 велосипед.

В 1943 році ОСОБА_2 був завербований в «СД», після чого був старшим агентом «СД», маючи у себе на зв`язку інших агентів «СД» по селу Куцеволовка.

Допитаний в судовому засіданні 25 серпня 1950 року ОСОБА_2 визнав себе винуватим і показав, що він дійсно, знаходячись на службі в Радянській Армії на фронті 20 листопада 1941 року потрапив в оточення та, переодягнувшись в цивільну одежу, прийшов додому в с. Куцеволовку, де з серпня 1942 року по грудень 1943 року служив у німців старостою сільуправи. Він виконував всі розпорядження німецької влади, керував старостами громадських дворів, даючи їм вказівки про заготовку продовольства для німецької армії, про кількість молоді, що підлягала відправленню до Німеччини. Він тричі відправляв партії молоді до Германії.

Свідок ОСОБА_6 в суді показав, що він старостою ОСОБА_2 і ще одним незнайомим громадянином у 1943 році був завербований таємним агентом «СД».

Свідок ОСОБА_7 показала, що восени 1942 року ОСОБА_2 викликав її чоловіка в сільуправу, звідки чоловік був арештований і відправлений в Александрію, де його німці розстріляли.

Свідок ОСОБА_8 показав, що по розпорядженню старости ОСОБА_2 у нього була відібрана корова. ОСОБА_2 також забрав собі двох баранів, що належали ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_2 особисто приходив до них додому і відібрав корову, при цьому погрожував стратою, якщо не віддадуть корову.

Свідок ОСОБА_5 показав, що восени 1942 року ОСОБА_2 відібрав у нього велосипед. В 1943 році ОСОБА_2 приходив до них, щоб арештувати сина і відправити до Німеччини. Він неодноразово вимагав, щоб він, ОСОБА_5 , звільнив куплену ним бувшу кулацьку хату і в будинку поселив сім`ю кулака ОСОБА_10 .

Таким чином, виновність ОСОБА_2 за ст. 54-1 «б» КК УРСР знайшла своє повне підтвердження.

ОСОБА_2 був не простим жителем та робітником у с. Куцеволовка, а займав адміністративну посаду, тобто будучи старостою сільуправи, перебував на службі у німецької влади, співпрацював з нею, був завербований в «СД» та був старшим агентом «СД», маючи у себе на зв`язку інших агентів «СД» по селу Куцеволовка, виконував вказівки німецької влади, тобто був німецьким пособником та зрадником Батьківщини.

Аналізом матеріалів кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_2 за зраду Батьківщині та активну пособницьку діяльність на користь окупантів засуджений правильно.

Справа переглядалася прокуратурою Кіровоградської області на виконання вказівки керівників правоохоронних органів України від 12.06.1991 року. На підставі викладеного і відповідно до ст. 2 Закона України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і п. 13 Постанови Верховної Ради України від 24.12.1993 року «Про тлумачення Закона України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» старшим помічником прокурора Кіровоградської області Жилкою І.П. визнано ОСОБА_2 обґрунтовано засудженим по вказаній справі і таким, що не підлягає реабілітації, про що складено висновок, затверджений заступником прокурора Кіровоградської області Бакланом В.К. 06 червня 1994 року.

Згідно із ст.. 2 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року /з відповідними змінами/ реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності за:

- зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти;

- злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни;

- збройні вторгнення на територію України, організацію збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів. Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за злочини проти правосуддя, пов`язані з застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій.

Відповідно до абз. 3 п. 5 Постанови Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» не можуть бути реабілітовані за законом засуджені громадяни колишнього СРСР, які під час Другої світової війни служили у адміністративних органах окупантів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд на підставі вимог ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року /з відповідними змінами/ приходить до висновку визнати, що ОСОБА_2 обгрунтовано засуджено та піддано покаранню вироком Військового Трибуналу військової частини № 43730 від 25.08.1950 року ОСОБА_2 за ст.. 54-1 «б» КК УРСР і на нього не поширюється дія статті 1 цього Закону.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за необхідне залишити скаргу ОСОБА_1 про скасування висновку, складеного старшим помічником прокурора Кіровоградської області Жилкою І.П. та затвердженого заступником прокурора Кіровоградської області від 06.06.1994 року, по кримінальній справі № 4081 відносно ОСОБА_2 про визнання останнього обґрунтовано засудженим по вказаній справі і таким, що не підлягає реабілітації, без задоволення.

Керуючись ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року /з відповідними змінами/, ст.ст. 462, 464 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

Скаргу ОСОБА_1 про скасування висновку, складеного старшим помічником прокурора Кіровоградської області Жилкою І.П. та затвердженого заступником прокурора Кіровоградської області Баклан В.К. від 06.06.1994 року, по кримінальній справі № 4081 відносно ОСОБА_2 про визнання останнього обґрунтовано засудженим по вказаній справі і таким, що не підлягає реабілітації, залишити без задоволення.

Визнати, що ОСОБА_2 обгрунтовано засуджено та піддано покаранню вироком Військового Трибуналу військової частини № 43730 від 25.08.1950 року за ст. 54-1 «б» КК УРСР і на нього не поширюється дія статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року /з відповідними змінами/.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Т.В.Левицька