Рішення № 81886945, 21.05.2019, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/644/19

Провадження № 2/539/454/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Алтухової О.С.,

за участю секретаря – Гусак А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Коряка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, в якій просив: визнати відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом: будинком АДРЕСА_1 з подальшим зняттям її з реєстрації за вказаною адресою.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що він є власником будинку за адресою вказаною вище, в будинку зареєстрований він, його син- ОСОБА_5 , 2005 р.н. та його колишня дружина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з серпня 2017 року добровільно залишила дане місце проживання, після розірвання шлюбу між ними у листопаді 2018 року фактично проживає за іншою адресою, намірів проживати в його будинку по даний час не виявила, оскільки спілкування між ними повністю припинено. Відповідач витрати на утримання будинку та за сплату житлово-комунальних послуг не несе, її особисті речі в будинку відсутні.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2019 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20.05.2019 року позивач уточнив позовні вимоги в частині прізвища відповідача. Так, в зв`язку з тим, що відповідач після розірвання шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_6 », просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 з подальшим зняттям її з реєстрації за вказаною адресою.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7 . заперечував щодо задоволення позову, вказавши, що позивачем не надано доказів того, що право власності на будинок зареєстроване в Реєстрі прав на нерухоме майно. Крім того, вказана справа стосується також інтересів неповнолітньої дитини, оскільки вона вписана в картку матері, і в разі задоволення позову, дитина також буде позбавлена права користування будинком. Також, в будинку залишилися речі його клієнтки, зокрема побутова техніка. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України, докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Судом встановлено, що згідно договору дарування жилого будинку від 27 вересня 2002 року в цілому житловий будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Ставицькою Л.Г., зареєстрований в реєстрі за № 2849 та зареєстрований в КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 03.10.2002 року (а.с. 9). Таким чином, заперечення представника відповідача щодо недоведеності належності будинку на праві власності позивачу є безпідставними.

Рішенням Лубенського міськрайцонного суду Полтавської області від 01.11.2018 року, яке набрало законної сили 05.12.2018 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 21.12.2018 року виправлена описка у резолютивній частині рішення від 01.11.2018 р., а саме вказане вірне «…Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 відновити дошлюбне прізвище – « ОСОБА_8 ».

Відповідно до акту комісії із членів вуличного комітету за місцем проживання позивача від 12.02.2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , на даний час за вказаною адресою дійсно не проживає (зі слів ОСОБА_1 вона не проживає з серпня 2017 року).

Відповідно до ст. 41, 47 Конституції України право приватної власності є непорушним, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а згідно ст. 55 права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Крім цього, суд бере до уваги приписи ч. 2 ст. 406 ЦК України, згідно яких сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, керуючись положеннями статей 391, 405, 406 ЦК України, враховуючи, що будинок належить на праві приватної власності позивачу, а також те, що мають місце істотні обставини, які полягають у фактичному тривалому непроживанні відповідача у будинку та створенні перешкод позивачу, як власнику будинку у здійсненні ним права користування своїм майно, які позивач вимагає усунути, відсутністю доказів поважності причин відсутності відповідача у будинку понад один рік, суд вважає вимоги позивача доведеними і обгрунтованими, такими, що грунтуються на положення чинного законодавства, а тому приходить до висновку про необхідність їх задоволення.

Щодо доводів представника відповідача щодо можливого порушення прав та інтересів неповнолітньої дитини, суд зазначає наступне.

Згідно домової книги в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому зазначено, що здійснена реєстрація дитини до батька. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Тобто, визнання відповідача, яка є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_5 , такою що втратила право користування жилим приміщенням, жодним чином не впливає на право користування цим приміщенням сина сторін по справі.

Стосовно позовної вимоги про зняття відповідача з реєстрації суд дійшов висновку про її безпідставність з огляду на таке.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця

проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування

житловим приміщенням.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

В задоволенні позовної вимоги щодо зняття ОСОБА_3 з реєстрації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено та підписано 22 травня 2019 року.

Суддя Лубенського міськрайонного суду О.С. Алтухова