Рішення № 81886549, 15.05.2019, Сумський окружний адміністративний суд

С У М С Ь К И Й О К Р У Ж Н И Й А Д М І Н І С Т Р А Т И В Н И Й С У Д

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 р. Справа № 480/1227/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шаповала М.М.,

за участю секретаря судового засідання - І.С. Іуткіної,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Школьного В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 № Ф-6806-54 в сумі 15344,01 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідач дійшов помилкового висновку про необхідність сплати позивачкою сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування окремо як фізичною особою-підприємцем та окремо як самозайнятою особою (адвокатом). Вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 № Ф-6806-54 протиправною, оскільки за час здійснення нею, як самозайнятою особа (адвокатом), незалежної професійної діяльності сплачувала щомісяця податки та збори, а саме: податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок. Так, за 2017 рік сплачено ЄСВ на загальну суму 8448 грн, за 2018 рік - 9840 грн, за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн, що підтверджується квитанціями. Таким чином, станом на 31.01.2019 борг з єдиного соціального внеску перед відповідачем відсутній. Крім того, зазначила, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 480/4746/18 були визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу від 28.11.2018 № Ф-6806-54 в сумі 12889,65 грн станом на 31.10.2018, від 06.12.2018 № Ф-6806-54 в сумі 12069,65 грн станом на 30.11.2018, від 08.12.2018 № Ф-6806-54 в сумі 10429,65 грн станом на 31.12.2018.

Ухвалою суду від 08.04.2019 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

22.04.2019 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 53-56), у якому зазначив, що згідно з інформацією бази даних ГУ ДФС у Сумській області ОСОБА_1 зареєстрована в ГУ ДФС Сумській області як: фізична особа-підприємець з 14.07.2011 по теперішній час; платник незалежної професійної діяльності з 02.12.2015 по теперішній час (адвокат). Відповідно до КОР платника рахується заборгованість по платежу "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (код бюджетної класифікації 71040000) на дату формування податкової вимоги - 15344,01 грн. ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність не звільняються від сплати єдиного внеску, адже виключенням є тільки ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Враховуючи зміни до Закону № 2464, нарахування єдиного за 2017 рік та щоквартальні нарахування єдиного внеску у 2018 році в інтегрованій картці платників єдиного внеску проводяться автоматично на центральному рівні. Вважає, що позивач за наявності державної реєстрації фізичної особи підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності є платником єдиного внеску і був зобов`язаний у 2017-2018 роках сплачувати єдиний внесок у порядку і строки, визначені Законом № 2464 та Інструкцією № 449. Проте, свій обов`язок платника єдиного внеску виконував не належним чином та у визначені строки не сплачував, у зв`язку з чим виникла недоїмка та сформована оскаржувана вимога.

08.05.2019 ОСОБА_1 надіслала до суду відповідь на відзив (а.с. 63-72), у якій зазначила, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. У розумінні Закону № 2464 позивач є застрахованою особою та регулярно сплачує єдиний внесок у відповідному розмірі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, що має право проводити адвокатську діяльність, та виключає обов`язок по сплаті ЄСВ вдруге. Особа, яка перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа. Жодних доказів виникнення недоїмки в лютому 2019 року в сумі 15344,01 грн матеріали справи не містять.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволення позову.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 23) державна реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) здійснена 13.07.2011.

Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 14.07.2011 позивачка взята на облік в органах Державної податкової служби 14.07.2011 за № 81933 (а.с. 10).

Крім того, ОСОБА_1 здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.07.2011 № 359 (а.с. 13).

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків форми 4-ОПП від 02.12.2015 № 1218190700191 (а.с. 11) платник податків з індивідуальним податковим номером НОМЕР_1 - фізична особа-підприємець, адвокат ОСОБА_1, на дату видачі довідки перебуває на обліку в контролюючих органах з 14.07.2011 за № 81933.

Згідно з копією витягу з реєстру платників єдиного податку (а.с. 22) позивачка перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи зі ставкою податку 5 %, код згідно з КВЕД - 69.10 (діяльність у сфері права).

19.02.2019 Головне управління ДФС у Сумській області сформувало та направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6806-54 в сумі 15344,01 грн (а.с. 14), вважаючи, що ОСОБА_1 , крім сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець, зобов`язана сплачувати вказаний внесок з січня 2017 року ще й як самозайнята особа (адвокат),

Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані Законом України від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464), Податковим кодексом України (далі - ПК України), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Визначення понять фізичної особи-підприємця, незалежної професійної діяльності, порядок їх реєстрації та обліку викладені у Податковому кодексі України.

Так, згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пунктів 65.1, 65.2 ст. 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, згідно з п.п. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа/

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 ст. 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст. 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Із аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Стосовно питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Тобто, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону № 2464, зокрема відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 116 .

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пп. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09.11.2011 № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу на те, що позивачка як ФОП здійснює економічну діяльність за кодом згідно з КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, аналогічною є діяльність позивачки як самозайнятої особи.

Оскільки ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464. Зазначені висновки кореспондуються з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, позивачка, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку за видами діяльності КВЕД 69.10.

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі № К/800/44702/14).

З огляду на те, що види діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають, то вона не має обов`язку подання звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно й подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Посилання податкового органу на зміни в редакції п. 2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 як на підставу нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як самозайнятій особі, починаючи з 2017 року, враховуючи той факт, що нею сплачується єдиний внесок як фізичною особою-підприємцем, є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто, вказана норма визначає базу нарахування єдиного внеску, а не платників такого внеску. А тому вказана норма не може бути підставою для нарахування позивачці додаткових сум єдиного внеску та направлення оскаржуваної вимоги про сплату боргу.

Крім того, суд зауважує, що одним із принципів податкового законодавства України відповідно до норм ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п. 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції". Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, Європейський суд з прав людини визнає за державою досить широку "сферу розсуду" за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) 19.02.2019 № Ф-6806-54 є протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідач не надав належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Сумській області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

На підстав ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивачки належить стягнути понесені нею судові витрати зі сплаті судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду, в сумі 768,40 грн згідно з квитанцією від 04.04.2019 № 2 (а.с. 3).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 19.02.2019 № Ф-6806-54 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 15344,01 грн.

Стягнути 768,4 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.05.2019.

Суддя М.М. Шаповал