Рішення № 81882424, 22.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/853/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Волинської митниці ДФС (відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 19 березня 2019 року №160-о в частині звільнення з державної служби з ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по 19 березня 2019 року у розмірі 86452,22 грн.; стягнення вихідної допомоги в розмірі 4800,00 грн. при звільненні з державної служби у зв`язку із досягнення 65-річного віку, яка передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу».

В обґрунтування позову позивач вказав, що 07 червня 2018 року відповідно до наказу начальника Волинської митниці №302-о «Про застосування дисциплінарного стягнення» він був звільнений з державної служби, однак рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року вказаний наказ скасовано та його поновлено посаді головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС з 08 червня 2018 року. Рішення суду про поновлення на роботі підлягало до негайного виконання.

19 грудня 2018 року позивач звернувся до начальника Волинської області із заявою про поновлення на посаді, а 20 грудня 2018 року пред`явив виконавчий лист до Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Волинській області з метою примусового виконання рішення суду. Лише 19 березня 2019 року наказом начальника Волинської митниці ДФС №159-о скасовано пункт 1 наказу від 07 червня 2018 року №302-о «Про застосування дисциплінарного стягнення» та виконано рішення суду про поновлення на посаді.

Разом з тим, 19 березня 2019 року відповідач видав наказ №160-о «Про припинення державної служби», згідно з яким з ІНФОРМАЦІЯ_1 припинено державну службу позивача відповідно до пункту 7 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Позивач не погоджується з наказом начальника Волинської митниці ДФС від 19 березня 2019 року №160-о про припинення державної служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 з тих підстав, що датою звільнення має бути дата видачі наказу, тобто, 19 березня 2019 року; в наказі не вирішено питання про виплату вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати при звільненні із займаної посади з підстави досягнення 65-річного віку, а також питання про виплату заробітної плати за вимушений прогул за період з 09 червня 2018 року по 19 березня 2019 року. Зазначає, що наказ від 19 березня 2019 року №160-о в частині припинення державної служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним у зв`язку з неправомірним врегулюванням відносин, які виникли в минулому.

Позивач зазначає, що має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 червня 2018 року по 19 березня 2019 року в сумі 86452,22 грн. та отримання вихідної допомоги у розмірі посадового (місячного) окладу в сумі 4800,00 грн.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.1).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.25-26). В обґрунтування своєї позиції вказав, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/19, що набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, наказом від 19 березня 2019 року №159-о ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом з 08 червня 2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач втратив право на державну службу на підставі пункту 7 статті 83 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із досягненням ним 65-річного віку. З наведених підстав наказом від 19 березня 2019 року №160-о з ІНФОРМАЦІЯ_1 припинено державну службу позивача ОСОБА_1

Відповідач не погоджується і з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по 19 березня 2019 року. Оскільки з ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 втратив право на державну службу у зв`язку із досягненням граничного строку перебування на державній службі, то він як державний службовець втратив право на перебування на посаді державної служби, виконання своїх посадових обов`язків та отримання за це заробітної плати. Крім того, зазначає, що рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймає орган, який розглядає трудовий спір, а вирішуючи питання про поновлення позивача на посаді в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 20198 року питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не розглядалося, оскільки така вимога позивачем не висувалася. Також вказує, що при розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно враховувати абзац перший пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу важливим є з`ясування отримання у вказаному періоді ОСОБА_1 пенсійних виплат.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив (а.с.57-60) позивач підтримує свою позицію, викладену у позовній заяві. Звертає увагу, що оскільки наказ про поновлення на посаді на виконання рішення суду виданий 19 березня 2019 року, то він з урахуванням положень статті 235 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) має право на стягнення середнього заробітку за час незаконного звільнення та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 08 червня 2018 року по 19 березня 2019 року. У свою чергу, стаття 83 Закону України «Про державну службу» визначає підстави звільнення з державної служби, тому вважає безпідставним висновок відповідача про втрату права на державну службу по досягненню ним 65-річного віку. Цим же Законом передбачена виплата вихідної допомоги при припиненні державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку, яку відповідач безпідставно не виплатив.

24 квітня 2019 року до суду надійшло заперечення (а.с.65-66), в якому відповідач підтримує доводи, викладені у відзиві.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні від сторін не надходили.

Згідно із частиною другою статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18 задоволено позов ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про скасування наказу та поновлення на державній службі: визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці ДФС від 07 червня 2018 року №302-о «Про застосування дисциплінарного стягнення»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС з 08 червня 2018 року (а.с.8-12). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року рішення суду першої інстанції від 18 грудня 2018 року залишено без змін (а.с.77-82).

18 грудня 2018 року Волинським окружним адміністративним судом видано позивачу виконавчий лист №1054/2018 на виконання рішення від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18 (а.с.15). 19 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду від 18 грудня 2018 року (а.с.13), а 21 грудня 2018 року позивач подав до Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області виконавчий лист №1054/2018 від 18 грудня 2018 року (а.с.14).

Наказом Волинської митниці ДФС від 19 березня 2019 року №159-о на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18 скасовано пункт 1 наказу Волинської митниці ДФС від 07 червня 2018 року №302-о «Про застосування дисциплінарного стягнення»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС з 08 червня 2018 року (а.с.16). Крім того, 19 березня 2019 року Волинська митниця ДФС видала наказ №160-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1 .», згідно з яким припинено державну службу ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС відповідно до пункту 7 статті 83 Закону №889-VIII у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку; датою припинення державної служби вважається ІНФОРМАЦІЯ_1; виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористаних 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 09 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, за невикористаних 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки за період роботи з 09 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» (а.с.17).

Позивач не погоджується із таким наказом, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, є Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) , про що зазначено в частині першій статті 3 цього Закону.

Водночас, Закон №889-VIII є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовується у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Посада головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС, яку обіймав позивач, належить до посад державної служби. Ця обставина була встановлено судом при розгляді справи №803/1196/18.

Як вбачається із заяв по суті справи, позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг 65-річного віку. З урахуванням доводів, викладених сторонами у справі, спірним є питання щодо дати звільнення позивача в наказі від 19 березня 2019 року №160-о.

Статтею 83 вказаного Закону №889-VIII визначено перелік підстав для припинення державної служби. Так, з поміж іншого, згідно з пунктом 7 частини першої статті 83 цього Закону державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз пункту 1 частини другої статті 19 та пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що вступ на державну службу та перебування на ній обмежується граничним віком - досягненням особою 65-річного віку. Саме з цією подією настають юридичні наслідки для державного службовця - він надалі не може виконувати посадові обов`язки, отримувати заробітну плату. Неможливість позивача отримувати заробітну плату після досягнення граничного віку перебування на державній службі зумовлена не виною суб`єкта владних повноважень, а в силу закону.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про правомірний характер дій відповідача щодо припинення державної служби ОСОБА_1 . саме з дати досягнення ним 65-річного віку - ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки така підстава відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII є абсолютною. Відтак, наказ Волинської митниці ДФС від 19 березня 2019 року №160-о про припинення ОСОБА_1 . державної служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідає пункту 7 частини першої статті 83 цього Закону. В іншому випадку, звільнення позивача пізніше суперечитиме зазначеній нормі закону. Своєчасно, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач не міг видати наказ про припинення державної служби ОСОБА_1 , оскільки на цей час не вирішений був спір про його звільнення із займаної посади відповідно до наказу Волинської митниці ДФС від 07 червня 2018 року №302-о «Про застосування дисциплінарного стягнення».

Разом з тим, суд погоджується з позицію позивача, що в силу вимог пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18 про поновлення позивача на посаді підлягало негайному виконанню, проте виконано відповідачем 19 березня 2019 року, однак зазначає, що вказана обставина не звільняє відповідача від обов`язку припинити трудові відносини із позивачем з підстав, передбачених Законом №889-VIII, та відповідно не надає позивачу права продовжувати державну службу після досягнення 65-річного віку та мати очікування щодо нарахування йому відповідачем заробітної плати після настання цієї дати.

При цьому суд зазначає, що оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18 прийнято після досягнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 65-річного віку, то в даному випадку відповідач незалежно від дати виконання вказаного рішення, мав обов`язок вирішити відносини, які настали в минулому. Тому підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №160-о від 19 березня 2019 року в частині припинення державної служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні. Цим не порушено право позивача на працю, оскільки на займаній посаді та на умовах державної служби він не міг виконувати обов`язки після досягнення граничного віку перебування на державній службі. Також суд бере до уваги, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Відтак, після досягнення граничного віку перебування на державній службі ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати не з вини відповідача, а на підставі закону.

Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Вказана вихідна допомога є грошовою компенсацією втрати працівником роботи, і єдиною умовою для її виплати відповідно до частини третьої статті 83 Закону №889-VIII є звільнення державним службовцем у зв`язку із досягненням 65-річного віку. Аналіз приписів Закону №889-VIII дає суду підстави для висновку про відсутність у ньому будь-яких норм, що визначають залежність виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням через досягнення 65-річного віку від будь-яких умов, окрім досягнення особою віку 65 років.

Враховуючи, що припинення державної служби позивача відбулося на підставі пункту 7 статті 83 Закону №889-VIII у зв`язку з досягненням 65-річного віку, то позивач має право на отримання такої вихідної допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в наказі №160-о від 19 березня 2019 року «Про припинення державної служби ОСОБА_1 .» відповідач не вирішив питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги на підставі пункту 7 статті 83 Закону №889-VIII. Разом з тим, відповідач не був позбавлений права видати інший наказ, в якому вирішити питання виплати ОСОБА_1 цієї вихідної допомоги та здійснити її виплату, однак відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов`язку.

Зі змісту частини третьої статті 83 Закону №889-VIII слідує, що розмір вихідної допомоги визначається, виходячи із розміру середньомісячного заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до підпункту «є» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується і у випадку виплати вихідної допомоги.

Абзацами другим-четвертим пункту 2 Порядку №100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Останній абзац пункту 4 Порядку № 100, яким пункт 4 Порядку доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 року №542, визначає порядок обчислення середнього заробітку працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Ймовірно, що при доповненні пункту 4 новим абзацом Кабінетом Міністрів України помилково не внесено відповідні зміні до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 в частині посилання на останній абзац пункту 4.

Водночас, передостаннім абзацом пункту 4 Порядку №100 визначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

За останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата вихідної допомоги - припинення державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку, ОСОБА_1 не працював. Отже, розрахунок вихідної допомоги належить обчислювати з урахуванням правил передостаннього абзацу пункту 4 Порядку №100. Як вказав позивач та підтверджено довідкою Волинської митниці ДФС від 10 квітня 2019 року №530/27/03-70-05-02, штатним розписом Волинської митниці ДФС на 2018 рік, затвердженим наказом в.о. голови Державної фіскальної служби від 29 січня 2018 року, посадовий оклад головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС, яку обіймав позивач, становить 4800,00 грн. (а.с.29-30). Отже, суд погоджується із доводами позивача про належне йому право на отримання вихідної допомоги в розмірі посадового (місячного) окладу за останньою посадою в розмірі 4800,00 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 4800,00 грн. при звільненні з державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку, яка передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по 19 березня 2019 року в розмірі 86452,22 грн., суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що у межах справи №803/1196/18 ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і такі вимоги рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у вказаній справі не вирішувалися, а відповідач при поновленні позивача на посаді за рішенням суду добровільно не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому суд зазначає, що за чинним законодавством України позивач не позбавлений права після постановлення судового рішення про поновлення його на посаді в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Поновлюючи ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу по роботі з персоналом Волинської митниці ДФС з 08 червня 2018 року (а.с.16) у зв`язку із незаконним звільненням, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №803/1196/18, Волинська митниця ДФС самостійно не вирішила питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимушений прогул почав перебіг з 09 червня 2018 року, оскільки день звільнення є останнім робочим днем. Зважаючи на те, що позивач у зв`язку з досягненням 65-річного віку втратив право перебування на державній службі ІНФОРМАЦІЯ_1, то відповідно з цього часу і втратив право на виконання своїх посадових обов`язків та одержання за це заробітної плати.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки у цей період позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати з вини відповідача.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При вирішенні питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд бере до уваги довідку Волинської митниці ДФС від 10 квітня 2019 року №531/27/03-70-05-02 про заробітну плату ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час з квітня 2018 року по травень 2018 року, відповідно до якої заробітна плата за квітень 2018 року становить 1715,14 грн., за травень 2018 року - 5261,43 грн., при цьому середньоденна заробітна плата з розрахунку за останні два місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, становить 410,39 грн. (а.с.27).

Таким чином, оскільки час вимушеного прогулу становить 112 робочих дні у 2018 році (червень - 14, липень 22, серпень - 22, вересень - 20, жовтень - 22, листопад - 12), тому середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 45963,68 грн. (410,39 грн. х 112 робочих дні = 45963,68 грн.), який необхідно стягнути з відповідача, адже з його вини позивач був позбавлений можливості працювати внаслідок незаконного звільнення до досягнення граничного строку перебування на державній службі відповідно до статті 83 Закону №889-VIII. В Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, окрім одержаної заробітної плати за час роботи в першому - другому кварталі 2018 року у Волинській митниці ДФС, відсутні відомості про одержання позивачем будь-яких інших доходів в період вимушеного прогулу (а.с.70).

Разом з тим, суд не погоджується з позицію відповідача, що на розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу впливає розмір отриманої позивачем пенсії. З протоколу про призначення пенсії від 04 березня 2016 року та довідки від 17 квітня 2019 року №1429/02-20-33 (а.с.62-63) слідує, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Шацько-Любомльському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком довічно з 01 березня 2016 року, тобто задовго до часу його звільнення. Відповідач не обґрунтував та не надав суду доказів, яким чином одночасне отримання позивачем пенсії та заробітної плати під час проходження державної служби, порушує права та інтереси відповідача чи інших осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин, перевірених доказами, та аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, дії відповідача знайшли своє підтвердження в ході з`ясування обставин у справі по суті частково, а тому позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про стягнення з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з державної служби у зв`язку із досягнення 65-річного віку, яка передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», в розмірі 4800,00 грн., а також середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 45963,68 грн.; в іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної в постанові від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення, внаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.

Наведені у цьому рішенні суми, які підлягають стягненню на користь позивача, обраховані без віднімання сум податків та зборів.

Пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тому з урахуванням цієї норми слід звернути до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 8207,80 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Волинської митниці ДФС (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 39472698) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги задовольнити частково.

Стягнути з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 45963,68 грн. (сорок п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят три грн. 68 коп.).

Стягнути з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з державної служби у зв`язку із досягнення 65-річного віку, передбачену пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», в розмірі 4800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 8207,80 грн. (вісім тисяч двісті сім грн. 80 коп.) звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк