Рішення № 81882116, 10.05.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/11589/18

Провадження №2/263/286/2019

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.О.,

при секретарі Петровському Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати сум та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати сум та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачка в період з 03.08.2016 року по 25.05.2017 року працювала провідним інженером сектору узгодження аварійно-відновлювальних робіт структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 25.05.2017 року вона була звільнена на підставі п.1ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» протоколом Правління ПАТ «Укрзалізниця» вилучено зі складу Регіональної філії «Донецька залізниця». На день звільнення позивачці нарахована, але не виплачена заробітна плата за березень, квітень, травень 2017 року в розмірі 15770 грн. 04 коп. По теперішній час суми що їй належать від підприємства, не виплачені. Середньоденна заробітна плата становить 402 грн. 86 коп. Період невиконання роботодавцем своїх зобов`язань по виплаті усіх належних платежів станом на 27.08.2018 року становить 312 дні, тому: 312дні х 402,86 грн. = 125692 грн. 32 коп. (середній заробіток за час затримки станом на 27.08.2018 року).

Також зазначає, що невиплачена у строки заробітна плата призвела її до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому просить відшкодування їй відповідачем або уповноваженим органом моральної шкоди у сумі 50000 грн. Вважає, що її порушене право на отримання винагороди за працю та винагороди за несвоєчасну її виплату підлягає судовому захисту.

Позивачка надала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, уточнила їх в частині суми заборгованості по заробітній платі, оскільки 29 серпня 2017 року нею отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року, тому остаточна сума заборгованості по заробітній платі складає - 13459 грн. 31 коп., та просила їх задовольнити. Не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. 22.11.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача просить у задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, оскільки позовні вимоги суперечать вимогам діючого законодавства України. На момент звільнення позивачка працювала в Донецькій дирекції залізничних перевезень РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», але місцезнаходження будівлі, де вона працювала, знаходилось на території проведення антитерористичиої операції, яка не контролюється Українською владою. Відповідач фактично був позбавлений можливості забезпечувати виконання своїх зобов`язань до моменту усунення форс-мажорних обставин. Відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв`язку з втратою контролю над майном. Так як табелі обліку робочого часу щодо позивачки, велись на неконтрольовані території, в розпорядженні відповідача відсутні табелі обліку робочого часу, тобто первинні документи, які фіксують факт виконання працівником роботи з березня по липень 2017р., а тому підстав для нарахування позивачки заробітної плати немає, нарахування її є технічно та юридично є неможливим. Для розрахунку середньої заробітної плати необхідна інформація про виплачені раніше позивачу суми та їх склад, для встановлення чи підлягають ці суми включенню у розрахунок. За відсутності таких відомостей, провести розрахунок середньої заробітної плати неможливим. Оскільки позивачка не перемістилася з непідконтрольної території та продовжила працювати на частині підприємства, яка перебувала на території проведення антитерористичної операції відповідач вважає що за своїм вибором позивачка погодилася з виконанням роботи в умовах проведення АТО на території, яка є тимчасово непідконтрольною Україні. Вважає, що позивачем не надано належних доказів порушення відповідачем її трудових прав та не надано доказів на обґрунтування суми позову.

З огляду на те, що в матеріалах справи досить даних про права і взаємини сторін, справа розглянута за відсутністю відповідача.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку із розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи позицію сторін щодо спірних правових відносин, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини, за якими вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами з урахуванням ч.1 ст.13 ЦПК України.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки (а.с. 14-15), позивачка ОСОБА_1 з 03.08.2016 року працювала провідним інженером сектору узгодження аварійно-відновлювальних робіт в структурному підрозділі «Донецька Дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 25.05.2017 року звільнена за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ(розпорядження) № 887/ДН-ОС від 25.05.2017 року.

Відповідно до витягу з протоколу № Ц-57/27 від 05.04.2017 року, зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» вилучено структурні підрозділи Донецька дирекція залізничних перевезень (а.с.18).

Згідно наказу № 645-НЗ-1 від 28.04.2017 р., з 17.07.2017 р. зі складу Регіональної філії «Донецька залізниця» вилучено структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» (а.с.19).

Відповідно до копій розрахунків по заробітної платі наданих суду позивачкою ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі становить за березень 2017 року – 4102,10 грн., але позивачкою визнано, що 29 серпня 2017 року нею отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 2310,73 грн., тому сума заборгованості за березень 2017 року складає 1791,37 грн., за квітень 2017 року – 3418,91 грн., за травень 2017 - 8249,03 грн., а всього 13 459, 31 грн.

Доказів, що заборгованість була в іншій сумі чи погашена, відповідачем суду не надано.

Відповідачем, судячи із заперечень, визнається той факт, що позивачка ОСОБА_1 знаходилась з структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в трудових відносинах та з нею не проведено остаточного розрахунку при звільненні, при цьому будь-яких даних щодо наявності заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам відповідач відмовился надавати, посилаючись на те, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» був вилучений 17.07.2017 року зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за наказом регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 28.04.2017 року №645-НЗ-1. Крім того, з позивачем ОСОБА_1 остаточний розрахунок повинен бути здійснено відповідно до порядку проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».

З вказаним твердженням відповідача, як і позивач, суд не може погодитись, оскільки позивачка звільнилася до видання наказів та часу введення їх в дію. Крім того, накази не містять жодного посилання на трудове законодавство України, створюють умови з приводу надання відповідних документів, за яких позивачка неспроможна у повному обсязі їх надати, а отже, належним чином захистити своє порушене право на отримання винагороди за працю.

Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивачка ОСОБА_1 знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 25.05.2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивачки щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, починаючі з квітня 2016 року, а позивача звільнено 25.05.2017 року.

Отже, за таких обставин, суд погоджується з наведеним розрахунком позивачки ОСОБА_1 щодо заборгованості по заробітній платі за період роботи з березня 2017 року по 25 травня 2017 року, яка була нарахована, але не виплачена позивачу та становить згідно розрахункам заробітної плати з березня 2017 року по 25 травня 2017 року 13459 грн. 31 коп.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості які надала позивачка, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Згідно ч. 2ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

За цих обставин, позовні вимоги позивачки щодо стягнення заборгованості по заробітної платі розмірі 13459 грн. 31 коп. за період з березня 2017 року по 25.05.2017 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.03.2013 року у справі № 6-15цс13).

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі № 6-195цс14).

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64 цс 13 від 03.2013року),, згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно п. 8 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Абзацом 6 пункту 2 Порядку передбачено, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Виходячи з того, що дата звільнення позивачки ОСОБА_1 25.05.2017 року, а останніми календарними місяцями перед звільненням були березень та квітень 2017 року, беруться для розрахунку саме ці два календарні місяці.

Середньоденна заробітна плата згідно розрахунку позивачки становить 402 грн. 86 коп. Період невиконання відповідачем своїх зобов`язань станом на 27.08.2018 року становить 312 днів. Тобто сума середнього заробітку розраховується: 312 х 402,86 грн. та становить 125 692, 32 грн. Доказів, що сума середнього заробітку є в іншому розмірі або погашена, відповідачем суду не надано, тому суд приймає розрахунки надані позивачкою. Оскільки позивачкою заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку з 26.05.2017 року по 27.08.2018 року (по день подачі позову до суду), суд розглядає вказану вимогу в межах заявлених позивачкою, тому вимоги в цей частині підлягають задоволенню за період з 26.05.2017 року по 27.08.2018 року в розмірі 125 692, 32 грн.

Крім того, статтями 23, 1167 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, майном або в інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд враховує моральні страждання позивачки, зміну її життєвого укладу, для чого вона вживала додаткові заходи для організації нормального життєвого укладу її сім`ї, в зв`язку з чим вважає можливим стягнути з відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у рахунок заподіяної позивачці моральної шкоди 2000,00 гривень.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, суд задовольняючи позовні вимоги позивачки, стягує з відповідача в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2025,32 гривень.

Керуючись, ст.ст.12,13,76,81-82,141,247,259,263-265,268,430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати сум та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код - 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 13459 грн. 31 коп., суму середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні, за кожен день затримки, починаючи з 25.05.2017 року по 27.08.2018 року, що складає 125 692, 32 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., а всього 141 151, 63 грн. (сто сорок одна тисяча сто п`ятдесят одна гривня шістдесят три копійки).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код - 40075815) в дохід держави несплачений судовий збір у сумі 2025,32 гривень.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць в розмірі 6625,02 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.О.Ковтуненко