Рішення № 81880879, 22.05.2019, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/874/19

Справа № 226/874/19

Провадження № 2/226/403/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2019 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні сум заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі за текстом АТ «Укрзалізниця») про стягнення належних при звільненні сум заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, в обгрунтування якого вказала, що з 16.04.2009 по 17.07.2017 вона знаходилася у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у Регіональній філії «Донецька залізниця». 17.07.2017 вона була звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату. У день звільнення вона працювала, проте, відповідач своєчасно не виплатив належні їй при звільненні суми. Станом на теперішній час заборгованість по її заробітній платі становить: за березень 2017 року – 243 грн, за квітень 2017 року – 488,53 грн, за травень 2017 року – 2035,04 грн, за червень 2017 року – 452,23 грн, за липень 2017 року – 12947,73 грн, а всього 16166,53 грн, що підтверджується копіями розрахунків заробітнї плати та табелів обліку використання робочого часу за вказані місяці, виданих відповідачем у день її звільнення. З наданих розрахунків вбачається, що відповідачем нараховано, але не виплачено їй компенсацію за 44 дні невикористаної відпустки в розмірі 10662,52 грн, оплата простоїв у розмірі 140,91 грн, матеріальної допомоги систематичного характеру у розмірі 296,42 грн, вихідної допомоги при звільненні в розмірі 5104,85 грн. Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги вона мала право звернутися в тримісячний строк з дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Нею пропущений вказаний строк у зв`язку з проведенням бойових дій та веденням антитерористичної операції на території Донецької області з квітня 2014 року, оскільки вона не могла виїхати з тимчасово непідконтрольній території України та до 01.01.2018 мешкала в м.Горлівка Донецької області. Лише 01.01.2018 вона змогла виїхати на підконтрольну територію України до м.Мирнограда Донецької області, де тимчасово зареєстрована та мешкає на теперішній час. А тому вважає, що нею тримісячний строк для звернення до суду був пропущений з поважних причин. Оскільки у день звільнення повний розрахунок з нею не був проведений, вважає, що відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме: з 18.07.2017 по 26.03.2019 в сумі 71272,50 грн (425 днів х 167,70 грн/день). Тому позивач просить суд поновити їй строк звернення до суду щодо стягнення вихідної допомоги при припиненні трудового договору, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати та вихідну допомогу при припинення трудового договору в сумі 5104,85 грн, а всього 16166,53 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 71272,50 грн та судові витрати в сумі 768,40 грн.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не з?явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надходило, у відзиві на позовну заяву вказав, що позов не визнає у повному обсязі, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що з 16.03.2017 у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областях шляхом залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вказаного рішення є неможливість передачі з непідконтрольної території первинних документів, через відсутність яких нарахування заробітної плати позивачу не здійснювалося. Тому вважає, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем у відповідача відсутня. Останнє нарахування заробітної плати проведено за першу половину березня 2017 року в сумі 243 грн, яке не отримано позивачем у касі відповідача в м.Лимані Луганської області. Надані позивачем розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній українській владі території, а тому не можуть бути прийняті як належні докази. Крім того, згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 встановлено, що порушення норм трудового законодавства стосовно працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» виникли через форс-мажорні обставини. На цій підставі ПАТ «Укрзалізниця» підлягає звільненню від відповідальності за невиконання обов`язків, передбачених законодавством про працю, через відсутність вини.

За ухвалою судді від 01.04.2019 у справі відкрите спрощене позовне провадження.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , 1982 року народження, з 16.04.2009 по 17.07.2017 знаходилася у трудових відносинах з відповідачем, працюючи оператором при черговому, черговою по залізничній станції Пантелеймонівка виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», була звільнена за скороченням штату на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджено записами з трудової книжки позивача, наказом відповідача від 10.07.2017 № 4461/ДН-ОС про звільнення позивача (а.с.10-11, 23).

Позивач ОСОБА_1 з 04.01.2018 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з Центрального району м.Горлівка до м.Мирнограда Донецької області, що підтверджено довідкою від 04.01.2018 № 0000451922 (а.с.9).

Згідно із заявою від 07.02.2019 ОСОБА_1 звернулася до АТ «Українська залізниця» та Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з проханням погасити заборгованість з її заробітної плати, надати довідки про розмір такої заборгованості та про розмір її середньоденної, середньомісячної заробітної плати на момент звільнення (а.с.12, 13, 14).

Листами від 21.01.2019 АТ «Укрзалізниця» та від 22.02.2019 Регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» повідомили позивачу, що на день її звільнення заборгованість із заробітної плати в неї відсутня. У зв`язку з тим, що в м.Лиман, де працювала ОСОБА_1 , не надходили оригінали для нарахування та виплати заробітної плати, товариство не має можливості надати інформацію щодо нарахованої заробітної плати з моменту введення в дію рішення РНБО, тобто з 15.03.2017, по день звільнення. За період з 01.03.2017 по 15.03.2017 позивачу була нарахована до виплати заробітна плата в сумі 243 грн, яку ОСОБА_1 може отримати в касі дирекції в м.Лимані Луганської області (а.с.15-16, 20-21).

Згідно з розрахунками заробітної плати (табуляграмами) відповідачем позивачу нараховано:

за березень 2017 року 305,59 грн, у тому числі матеріальна допомога системного характеру 5,59 грн, до виплати - 243 грн;

за квітень 2017 року 614,36 грн, яка складається з оплати простоїв 603,12 грн, матеріальної допомоги системного характеру 11,24 грн, до виплати - 488,53 грн;

за травень 2017 року 2559,21 грн, яка складається з оплати простоїв 2612,39 грн, матеріальної допомоги системного характеру 46,82 грн, до виплати - 2035,04 грн;

за червень 2017 року 568,71 грн, яка складається з оплати простоїв 558,31 грн, матеріальної допомоги системного характеру 10,40 грн, до виплати - 452,23 грн;

за липень 2017 року 16204,70 грн, яка складається з матеріальної допомога системного характеру 296,42 грн, оплати простоїв 140,91 грн, компенсації за невикористані 44 дні відпустки 10662,52 грн, вихідної допомоги при звільненні 5104,85 грн, до виплати 12947,73 грн (а.с.24-28).

Всього до виплати 16166,53 грн (за мінусом утримань).

У наказі відповідача від 17.07.2017 № 4461/ДН-ОС про звільнення ОСОБА_1 також є вказівка щодо виплати компенсації за 44 дні відпустки та вихідної допомоги при звільненні (а.с.23).

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на заробітну плату; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно за ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний при звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Згідно за ст.116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з ч.1 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду.

Як встановлено судом, позивач була звільнена з роботи 17.07.2017, проте на теперішній час розрахунок з нею у повному обсязі не здійснений, заборгованість із заробітної плати з урахуванням суми вихідної допомоги при звільненні за мінусом обов`язкових утримань податків та інших зборів складає 16166,53 грн.

Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на роботодавця, а не на працівника.

Надані позивачем на підтвердження заборгованості розрахункові листи заробітної плати позивача, які містять ідентифікаційний код філії, посилання саме про оплату простою, введеного на підприємстві після 15.03.2017 не з вини позивача, відповідають вимогам ст.110 КЗпП Україн та узгоджуються з іншими наданими суду доказами по справі, а тому приймаються судом як належними та допустимими доказами.

Оскільки у порушення наведених правових норм трудового законодавства до теперішнього часу відповідач не розрахувався у повному обсязі з позивачем, заборгованість із заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку позивача в сумі 11997 грн 53 коп. (за мінусом сум, які підлягають утриманню, та за мінусом вихідної допомоги у розмірі 4169 грн, розрахованої з урахуванням утриманих сум податків та обов`язкових платежів), підлягає стягненню з підприємства.

Разом з тим, відповідно до п.3.8 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 зп № 114/8713, до виплат, що не належать до фонду оплати праці, відноситься вихідна допомога при припиненні трудового договору.

Тобто вихідна допомога при припиненні трудового договору, яку позивач просить стягнути з відповідача, не є складовою заробітної плати, а тому щодо стягнення цієї допомоги не може застосовуватися положення ч.2 ст.233 КЗпП України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В даному випадку відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України діє тримісячний строк позовної давності щодо стягнення сум, які не належать до заробітної плати. Цей строк позивачем пропущений, оскільки вона дізналася або могла довідатися про порушення свого права на отримання вихідної допомоги під час звільнення з підприємства, тобто 17.07.2017, у тому числі з табуляграм, які, як вказала позивач, відповідач видав їй у день звільнення.

Позивач просить суд поновити їй строк звернення до суду щодо стягнення з відповідача нарахованої їй суми вказаної допомоги, який, на її думку, пропущений з поважної причини, посилаючись на те, що до 01.01.2018 вона проживала в м.Горлівка Донецкьеої області, на території якої здійснюється антитерористична операція. Між тим, після 01.01.2018, переїхавши до м.Мирнограда Донецької області, тобто на підконтрольну територію України, й до звернення до суду з даним позовом 27.03.2019 пройшло рік і два місяця. Цей період часу позивачем ніяк не обґрунтований з точки зору поважності причин, які заважали їй звернутися до суду завчасно з вимогою щодо стягнення вихідної допомоги під час звільнення з підприємства.

Суд виходить з того, що поважними можуть бути визнані причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій, пов`язаних з поданням позову до суду, які не можуть бути визнані такими у випадку з позивачем. Обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачеві подати до суду позов про поновлення свого порушеного права, після 01.01.2018 судом не встановлено, а тому підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду не вбачається, відповідно позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги при припиненні трудового договору є такими, не підлягають задоволенню.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст.11 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша ст.9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум при звільненні, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м.Донецьк. З 20.03.2017 господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м.Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20.03.2017. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обовязків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобовязаної сторони за трудовим договором.

Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 № 6-2159цс15, від 11.05.2016 № 6-383цс15, від 23.03.2016 № 364цс16, від 23.03.2016 № 365цс16, від 25.05.2016 № 948цс16, від 31.05.2017 № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 264/925/17ц, від 10.10.2018 року у справі № 225/5072/17.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно за ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Президії ТПП України від 26.04.2016 № 11 (6)) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) документ, затвердженої Президією ТПП України форми, який засвідчує настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Пунктом 6.12 вказаного Регламенту визначено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його внесення до Реєстру сертифікатів і підготовки тексту, роздруковується на бланку Торгово-промислової палати України/регіональної ТПП, що проводить засвідчення форс-мажорних обставин, і підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин, і відповідно першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України/регіональної ТПП.

У даній справі відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України, у розділі VII якого зазначено, що цей висновок складено на бланку Торгово-промислової палати України в 5 автентичних примірниках, він підписаний фахівцями, які склали цей висновок та першим віце-президентом ТПП України, на сертифікаті поставлена печатка ТПП України.

Тому відсутність у вказаному висновку назви сертифікат не свідчить про те, що цей доказ є неналежним.

Оскільки відсутність вини відповідача підтверджена висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 про наявність обставин непереборної сили позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягають задоволенню.

В силу ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн за вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати.

На підставі ст.ст.4, 47, 110, 115, 116, 117, 137, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.9, 82, 263, 617, ЦК України, ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 141, 259, 263, 265, 352, 354, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки якої НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання якої: АДРЕСА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса якого: 03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, 03680МСП, код ЄДРПОУ 40075815, про стягнення належних при звільненні сум заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року з урахуванням компенсації за невикористану відпустку в сумі 11997 (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн 53 коп., розрахованої за мінусом сум, які підлягають утриманню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги при припиненні трудового договору відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.05.2019.

Суддя Ж.Є.Редько