Рішення № 81878896, 16.05.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/28/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2019 Справа № 908/368/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/368/19

за позовом: Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, буд. 47-Г)

про стягнення суми

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, буд. 47-Г)

до відповідача: Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50)

про визнання нікчемного правочину недійсним

За участю представників сторін:

від позивача (за первісним позовом): Якушев С.О.- Ордер на надання правової допомоги серія ЗП № 047505 від 08.01.2019 р.

від відповідача (за первісним позовом): Дідович А.К.- Ордер на надання правової допомоги серія ЗП № 76729 від 18.03.2019 р.

ВСТАНОВИВ:

У господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 13.02.2019 р.) Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” про стягнення простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. станом на 05.12.2018 р. у розмірі 43008293,64 грн., яка складається з: 17113455,84 грн. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, 18635565,72 грн. – прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 7259272,07 грн. – пеня.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2019 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/368/19 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою суду від 19.02.2019 р. суддею Мірошниченко М.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/368/19. Присвоєно справі номер провадження 33/28/19. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 19.03.2019 р.

13.03.2019 р. в господарський суд Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява (вих. № б/н від 12.03.2019 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про визнання нікчемного договору фінансового лізингу від 02.07.2016 р. № 4С16036ЛИ недійсним.

Ухвалою суду від 14.03.2019 р. суддею Мірошниченко М.В. прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду; об`єднано первісний позов Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” про стягнення заборгованості в розмірі 43008293,64 грн. разом із зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про визнання нікчемного договору фінансового лізингу від 02.07.2016 р. № 4С16036ЛИ недійсним - в одне провадження в рамках справи № 908/368/19; зустрічний позов призначено до розгляду разом із первісним позовом у підготовчому засіданні на 19.03.2019 р.

Ухвалою суду від 19.03.2019 р. на підставі ч. 2 ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 17.04.2019 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. підготовче провадження закрите, справа призначена до судового розгляду по суті на 15.05.2019 р.

У судовому засіданні 15.05.2019 р. оголошувалась перерва до 16.05.2019 р.

У судове засідання 16.05.2019 р. з`явилися представники сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

У судовому засіданні 16.05.2019 р. справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Первісний позов мотивований порушенням відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна та відсоткової винагороди за користування майном, внаслідок чого була нарахована пеня.

Відповідач у письмовому відзиві, який надійшов до суду 13.03.2019 р., проти позову заперечив. Зазначив, що оскільки договір фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. укладений строком більше ніж на три роки, то до нього повинні застосовуватися вимоги ст. 793 ЦК України, а отже у разі відсутності нотаріального посвідчення такого договору, то він є нікчемним. Просив відмовити у задоволенні позову.

22.03.2019 р. від позивача за первісним позовом надійшла письмова відповідь на відзив.

26.03.2019 р. від відповідача за первісним позовом надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив. Зазначено про не визнання заборгованості, оскільки договір фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. є нікчемним у силу відсутності його нотаріального посвідчення. Також повідомив, що на думку відповідача розрахунок пені, наданий позивачем, не може братись до уваги, оскільки ставка пені за порушення строків розрахована виходячи з 360 днів, замість 365.

Зустрічний позов мотивований наступним. Відповідно до умов договору фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. предметом лізингу є нерухоме майно, строк дії договору – по 25.06.2026 р. За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки. До договору мають застосовуватися положення ч. 2 ст. 793 ЦК України. Договір фінансового лізингу № 4С16036ЛИ не був посвідчений нотаріально, що відповідно до ст. 219 ЦК України вказує на його нікчемність.

У відзиві на зустрічну позовну заяву, який надійшов до суду 22.03.2019 р., відповідач за зустрічним позовом, зокрема, зазначив, що приписи Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграф 6 гл. 58 ЦК України не містять норми про обов`язкову нотаріальну форму договору лізингу. Жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення договору № 4С16036ЛИ не існувало. Просив відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

26.03.2019 р. до суду надійшла письмова відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву. Зазначено про те, що відзив АТ КБ «Приватбанк» слід відхилити зважаючи на правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2016 р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Банк за договором, позивач за первісним позовом), новим найменуванням якого є Акціонерне товариствоо Комерційний банк «Приватбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпром Постач» (лізингоодержувач за договором, відповідач за первісним позовом) укладений договір фінансового лізингу № 4С16036ЛИ, за умовами якого (п. 1.1) банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 договору (надалі – майно). Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі – лізинг).

На дату укладення цього договору вартість майна становить 145764652,00 грн. (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.

Згідно з п.п. 2.3.2, 2.3.3 договору (у редакції додаткової угоди від 03.11.2016 р.) лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2; та фіксований розмір винагороди за користування майном, що складає 14074295,00 грн. – в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2. У випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2.

Розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений у додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим у лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою (п. 2.3.4).

За умовами п. 3.1 передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна – зазначеним у додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору.

З дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна лізингоодержувач приймає його від банку в платне володіння та користування (п. 3.3).

Згідно з п. 4.1 договору протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.

Відповідно до п. 5.2.1 банк зобов`язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором.

Пунктом 6.2.6 договору (у редакції додаткової угоди від 29.07.2016 р.) передбачено, що лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п. 9.1 договору (у редакції додаткової угоди від 05.08.2016 р.) строк дії цього договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026 р.

Згідно п. 9.2 цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов`язань по ньому.

Сторонами до договору підписаний додаток № 1, в якому зазначено, що банк є власником нерухомого майна, а також зазначене найменування нерухомого майна (предмет фінансового лізингу), а саме: 1) за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 886361023239, вартість майна – 34950915,00 грн.; 2) за адресою: Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Тернувате, вул. Залізнична, буд. 5а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 886374523236, вартість майна – 9494705,00 грн.; 3) за адресою: Запорізька АДРЕСА_1 , буд. 48, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 886384323249, вартість майна – 43549738,00 грн.; 4) за адресою: Запорізька область, м. Токмак, вул. Привокзальна, буд. 49, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 886368123110, вартість майна – 28954305,00 грн.; 5) за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, пров. Єсеніна, буд. 1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 886328423209, вартість майна – 28814989,00 грн.

Згідно з підписаним сторонами актом № 1 прийому-передачі майна від 02.07.2016 р., відповідно до договору фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. банк на праві власності передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування вказане вище нерухоме майно.

Між сторонами до договору було укладено декілька додаткових угод, а саме: від 02.07.2016 р. (підписана та скріплена печатками обох сторін); від 07.07.2016 р. (підписана електронним цифровим підписом); від 29.07.2016 р. (підписана та скріплена печатками обох сторін); від 05.08.2016 р. (підписана електронним цифровим підписом) щодо зміни додатку № 2 до договору «Графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна)»; від 25.08.2016 р. (підписана електронним цифровим підписом); від 03.11.2016 р. (підписана електронним цифровим підписом).

Відповідач за первісним позовом підтвердив факт отримання від позивача нерухомого майна у лізинг за договором фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р.

Листами від 08.11.2017 р (отриманий відповідачем 10.11.2017 р.)., від 06.07.2018 р. (отриманий відповідачем 11.07.2018 р.) банк вимагав від лізингоодержувача термінової сплати суми простроченої заборгованості з лізингових платежів, відсоткової винагороди за користування майном, а також сплати пені.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору передусім полягає у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.

Частиною 4 ст. 179 ГК України закріплено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Позивач за зустрічним позовом вважає укладений договір фінансового лізингу від 02.07.2016 р. № 4С16036ЛИ нікчемним за законом, оскільки при його укладенні сторонами не було дотримано нотаріальної форми договору.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача за зустрічним позовом також зазначив, що у відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені підрозділи (філії, цехи, дільниці). Банком на умовах фінансового лізингу було передано 3 комплексів нафтобаз, які відповідно до чинного законодавства мають ознаки цілісного (єдиного) майнового комплексу. Оскільки усі нафтобази, які є предметом дійсного договору лізингу є цілісними майновими комплексами, вони, відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути його предметом, у зв`язку з чим договір вцілому є нікчемним і не породжує прав та обов`язків у сторін.

Суд зазначає, що вказана представником позивача за зустрічним позовом підстава -ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» (передача у лізинг цілісних майнових комплексів) ТОВ «Спецпром Постач» у зустрічному позові не заявлялася.

Вказана підстава викладена ТОВ «Спецпром Постач» у письмовому додатковому поясненні (вих. № б/н від 11.05.2019 р.), яке надійшло до суду 13.05.2019 р., тобто після закриття підготовчого провадження у дійсній справі ухвалою суду від 17.04.2019 р. За приписами ст. 46 ГПК України позивач лише до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Відтак, додаткове пояснення (вих. № б/н від 11.05.2019 р.) суд розцінює як заяву про зміну предмету позову, яка подана з порушенням ст. 46 ГПК України та судом до розгляду не приймається.

Судом розглядається по суті зустрічний позов ТОВ «Спецпром Постач» із підстав, викладених у ньому.

За правилами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За змістом статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільний Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 ГК).

У пункті 9.2 договору сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Як слідує з матеріалів справи та підтверджено сторонами, договір фінансового лізингу від 02.07.2016 р. № 4С16036ЛИ підписаний представниками сторін (з боку банку – головою правління, з боку лізингоодержувача – директором), підписи яких скріплені круглими печатками юридичних осіб.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 ЦК).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У статті 292 ГК України міститься поняття лізингу. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

У частині 2 статі 806 Цивільного Кодексу передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 ЦК України свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 915/865/17.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Загальні правила щодо форми договору визначені у статті 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із матеріалів справи не вбачається досягнення між сторонами договору жодних домовленостей про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу, а законодавством для сторін зазначеного договору такі дії не визнано обов`язковими.

Суд відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах у справі № 6-648цс16 та у справі № 363/3673/14-ц. Суд вважає, що посилання позивача на них є хибними, оскільки правовідносини, щодо яких Верховним Судом України висловлено відповідну правову позицію, не є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається, у тому числі щодо суб`єктного складу спірних правовідносин.

Враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р., укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.

На підставі викладеного вище, у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Спецпром Постач» судом відмовляється.

Вирішуючи по суті позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суд враховує таке.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості ТОВ «Спецпром Постач» за договором фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. станом на 05.12.2018 р. у сумі 17113455,84 грн. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, у сумі 18636565,72 грн. – прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном.

Відповідач за первісним позовом не спростував розрахунку заявлених до стягнення позивачем сум. Доказів оплати вказаної заборгованості відповідач суду не подав.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Спецпром Постач» на користь АТ КБ «Приватбанк» 17113455,84 грн. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна та 18636565,72 грн. – прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном судом задовольняються.

Позивачем також заявлена позовна вимога про стягнення з ТОВ «Спецпром Постач» 7259272,07 грн. пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як передбачено п. 7.1 договору фінансового лізингу, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно п. 7.10 договору нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано лізингоодержувачем.

При цьому, згідно з п. 7.9 строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки – пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

Приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд вважає, що обумовлені сторонами в договорі фінансового лізингу період нарахування пені та строк позовної давності щодо стягнення пені у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку пені, зробленого банком, останній нараховує пеню, виходячи з 360 днів у році.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом зазначив, що пеня так нараховується виходячи з умов пункту 2.3.2 договору, банк у всіх своїх розрахунках враховує 360 днів у році.

Суд не погоджується з твердженням позивача, оскільки пунктом 2.3.2 договору фінансового лізингу встановлено розрахунок відсоткової винагороди за користування майном, яка розраховується виходячи саме з 360 днів у році. Пункт 7.1 договору, яким врегульовано порядок нарахування пені, такого застереження (360 днів у році) не містить. У пункті 2.3.2 не зазначено, що величина 360 днів у році застосовується також і для нарахування пені.

Згідно здійсненого судом перерахунку пені (виходячи з кількості 365 днів у році), до стягнення з ТОВ «Спецпром Постач» на користь АТ КБ «Приватбанк» належить 7124118,30 грн. пені. У стягненні 135153,77 грн. пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі викладеного вище, позов Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” у цілому задовольняється судом частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за первісним позовом покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягується сума 643097,09 грн. судового збору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за зустрічним позовом покладається на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, буд. 47 Г, код ЄДРПОУ 39821986) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) прострочену заборгованість за договором фінансового лізингу № 4С16036ЛИ від 02.07.2016 р. станом на 05.12.2018 р. у розмірі: 17113455 (сімнадцять мільйонів сто тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 84 коп. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, 18635565 (вісімнадцять мільйонів шістсот тридцять п`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 72 коп. – прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 7124118 (сім мільйонів сто двадцять чотири тисячі сто вісімнадцять) грн. 30 коп. – пеня та 643097 (шістсот сорок три тисячі дев`яносто сім) грн. 09 коп. судового збору.

В іншій частині первісного позову – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецпром Постач” до Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – 22 травня 2019 р.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко