Рішення № 81874609, 21.05.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"21" травня 2019 р.

Справа №642/6947/18

Провадження№2/642/476/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2019 року м. Харків

Ленінський районного суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Гримайло А.М.

за участю секретаря Сорокіної Ю.В.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство (Акціонерне товариство) Комерційний Банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24.12.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Вказав, що банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 06.11.2018 року має заборгованість перед банком в розмірі 16856,80 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 656,09 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 2421,50 грн., заборгованості за пенею та комісією - 12738, 41 грн., а також із штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 790,80 грн. - штраф (процентна складова).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору № б/н від 24.12.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Станом на 06.11.2018 року має заборгованість перед банком в розмірі 16856,80 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 656,09 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 2421,50 грн., заборгованості за пенею та комісією - 12738, 41 грн., а також із штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 790,80 грн. - штраф (процентна складова).

01.03.2019 року на адресу суду надійшов від відповідача відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним та недопустимим доказом, оскільки відсутні графа «залишок кредиту», окрема графа щодо нарахованих процентів за кредитом, окрема графа щодо нарахованої пені в межах скорочених строків позовної давності тривалістю в 1 рік, окрема графа щодо заборгованості за судовими штрафами, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволені позову.

21.03.2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, відбиває стан нарахувань в певні періоди часу, первинним документом є виписка по рахунку. Підстав для застосування позовної давності немає, тому що триває порушення зобов`язання, у зв`язку з чим просив суд задовольнити в повному обсязі.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.12.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

24.12.2008 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

На підставі договору «б/н від 24.12.2008 року ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з положеннями статей 634, 638 ЦК України, відповідач, підписавши анкету-заяву, прийняла пропозицію позивача та приєдналася до договору згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній анкеті-заяві.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах і Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі.

Укладення кредитного договору таким шляхом чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами здійснені всі необхідні дії для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом частини 1 статті 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього договору, складовими якого виступають заява, Умови, Правила та Тарифи, з якими позичальник ознайомлена, про що свідчить підпис в заяві.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Будь - яких заперечень або зауважень від ОСОБА_1 заява не містить.

Пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій.

У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» даним договором передбачений обов`язковий щомісячний платіж, а саме 7 % від заборгованості (але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості) до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній платіж по сплаті кредиту здійснено у 24.02.2016 році у розмірі 31,09 грн,

В той же час пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що картка дійсна до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні картки включно.

Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії) за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів.

Взяті на себе зобов`язання за договором № б/н від 24.12.2008 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси.

У порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором № б/н від 24.12.2008 року належним чином не виконав.

Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 24.12.2008 року вбачається, що ОСОБА_1 станом на 06.11.2018 року має заборгованість перед банком в розмірі 16856,80 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 656,09 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 2421,50 грн., заборгованості за пенею та комісією - 12738, 41 грн., а також із штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 790,80 грн. - штраф (процентна складова), яку нею на теперішній час не сплачено.

Проте, 01.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яке міститься у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18 Велика Палата Верховного Суду з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, зазначивши, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Матеріали справи містять примірник Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, згідно пункту 1.1.7.31 яких строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, витрат банку складає 50 років.

Проте, визначений в Умовах та Правилах надання банківських послуг збільшений строк позовної давності не може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності відповідно до положення частини першої статті 259 ЦК України.

Збільшення позовної давності до 50 років потребувало дотримання сторонами встановленої законом письмової форми шляхом укладення відповідного договору, який боржник мав би підписати. За відсутності зазначеного, підстав вважати, що відбулася домовленість між сторонами про зміну тривалості позовної давності, немає.

Крім того, у заяві позичальника домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року (справа № 6-240цс14), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі №381/306/17 (провадження №61-6458св18).

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності: у три роки - до вимог щодо стягнення заборгованості та спеціальний - щодо неустойки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Такий підхід відповідає правовій позиції, яка сформульована Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року (справа за № 477/841/16-ц) та від 03 жовтня 2018 року (справа № 233/2056/17).

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягує суму по тілу кредиту та процентів нарахованих за користування кредитними коштами.

При цьому, суд звертає увагу на те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду суд зробив висновок про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, що був викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Отже, після закінчення строку дії картки та, відповідно, спливу строку кредитування, банк не мав права нараховувати проценти за кредитним договором, такі вимоги є необґрунтованими та до них не застосовується строк позовної давності.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто, неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу від дня порушення грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, від 04 липня 2018 року, справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).

Оскільки позовна давність сплив, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Крім того, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, судова колегія вважає, що вимоги банку щодо стягнення з відповідача штрафів у розмірі 250,00 грн. (фіксована частина) та 790,80 грн. (процентна складова) також задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі за № 6-2003цс15, 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17.

Таким чином, враховуючи, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності щодо нарахування пені та штрафу, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п .2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором б/н від 24.12.2008 року в сумі 3077 грн. 55 коп. ( три тисячі сімдесят сім грн. 55 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) судовий збір в розмірі 1762 грн. 00 коп.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 21.05.2019 р.

Суддя А.М. Гримайло