Рішення № 81872410, 16.05.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/7469/17

Номер провадження 2/404/1123/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

за участі секретаря- Вітохіної Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ПАТ КБ”Приватбанк”, який 21.05.2018 року змінив свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №б/н від 15.07.2008 року станом на 30.09.2017 року в розмірі 90 547,74 грн., з них: заборгованість за кредитом- 3 956,12 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом- 78 241,83 грн., заборгованість за пенею та комісією- 3 799,90 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 4 299,89 грн.- (процентна складова), та 1 600,00 грн. - понесених судових витрат. Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 15.07.2008 року відповідач отримала кредит у розмірі 4 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір, що підтверджується підписом в заяві. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.09.2017 року має заборгованість 90 547,74 грн., яка складається із заборгованості за кредитом- 3 956,12 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом- 78 241,83 грн., заборгованість за пенею та комісією- 3 799,90 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 4 299,89 грн.- (процентна складова), та 1 600,00 грн. - понесених судових витрат. З посиланням на зазначене сторона позивача просила задовольнити позовні вимоги повністю. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про стягнення боргу. Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 грудня 2017 року відкрито провадження по вказаній цивільній справі та призначено судове засідання. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції. Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 лютого 2018 року, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін ( т.1 а.с. 50). 18 травня 2018 року відповідачкою, через канцелярію суду, подано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнала, у їх задоволенні просила відмовити та застосувати строк позовної давності. Вказала, що предметом даного позову є стягнення з неї заборгованості за договором від 15.07.2008 року, укладеного із позивачем, згідно якого отримала кредит у розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вважає, що наданий позивачем розрахунок є невірним та не може прийматися, як належний доказ розміру існуючої заборгованості. Так, згідно заяви-приєднання до публічного договору, яка була нею підписана процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 22,8 %. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку ним в одноособовому порядку було збільшено проценту ставку з 1 січня 2013 року з 22,8% до 30%; з 1 вересня 2009 року з 30% до 34,8%; з 1 квітня 20015 року з 34,8% до 43,2%. У своїй позовній заяві позивач посилається на п.5.3 Умов та правил надання Банківських послуг, згідно якого передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід`ємних частин Договору. В той же час, відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. В даному випадку умовами Договору встановлено фіксовану проценту ставку у розмірі 22,8%. Вважає, що умова Договору щодо можливості позивача в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки є нікчемною. За зазначених обставин п.5.3 Договору не підлягає застосуванню. Крім того, згідно п. 5.3 Договору банк зобов`язаний не пізніше ніж за сім днів до введення змін проінформувати про це клієнта. Відповідних доказів того, що її було проінформовано про наступну зміну розміру процентної ставки позивач до суду не надає. Таким чином, позивач не мав право нараховувати відсотки за користування кредитом у розмірі більш ніж 22,8 %. Крім того, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, ним здійснювалося нарахування відсотків не тільки на поточну заборгованість, але і на прострочену заборгованість (графа «нараховані на прострочену заборгованість за кредитом проценти»). Відповідно до п. 6.6 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний погашати заборгованість по кредиту та процентам за користування ними, але жодною умовою Договору не встановлено, що клієнт зобов`язаний сплачувати проценти, нараховані на прострочену заборгованість. Враховуючи те, що Договором не встановлено обов`язок клієнта сплачувати проценти, нараховані на прострочену заборгованість, позивач не мав права здійснювати таке нарахування. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, проценти на прострочену заборгованість складають 78 134,56 грн. За зазначених вище обставин, позов у цій частині задоволенню не підлягає. Разом з цим, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Тобто, право позивача на звернення до суду із позовом про стягнення зоргованості виникло з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (графи «погашені проценти» та “сума погашення за наданим кредитом”) останнє погашення за процентами та тілом кредиту було здійснено 23 липня 2014 року. Враховуючи те, що нею періодично сплачувалися кошти, направлені на погашення заборгованості, строк позовної давності переривався, проте з 23 липня 2014 року не вчинялося жодних дій, направлених на погашення заборгованості. Таким чином, трирічний строк на звернення до суду почав свій перебіг з 23 липня 2014 року і закінчився 23 липня 2017 року. В той же час, із позовом банк звернувся до суду тільки в листопаді 2017 року ( т.1 а.с. 56-58).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року, за клопотанням представника відповідача витребувано у Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», оригінали або ж належним чином оформлені, підписані та засвідчені копії: заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг б/н від 15.07.2008 року відносно ОСОБА_2 ; та інших документів, на підставі яких було надано ОСОБА_2 кредитні кошти ( т.1 а.с. 64). 25 червня 2018 року на електронну адресу суду представником позивача, на виконання вимог ухвали від 22 травня 2018 року, направлено копії витребуваних документів та відповідь на відзив, згідно якої вважає, що відповідач підписанням Анкети-заяви приєдналась до Умов та правил надання Банківських послуг. Згідно анкети-заяви від 15.07.2008 року вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_2 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчила (в), що " Я згодна (ен) з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомилась (вся) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...". Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку.

Крім того, розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. Тому, надають виписку по рахунку. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Із виписки вбачається, що відповідач знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалась кредитними коштами.

Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому її твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Щодо підвищення процентної ставки, то розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 1,9 % в місяць або 22,8 % на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку. Підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати (дата зазначається в наказі), що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявній кредитній заборгованості.

Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг. Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено 15.12.2012 р., 15.08.2014 р., 15.03.2015 року та на даний період заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до Банку не надходило.

Щодо строків позовної давності, то відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на першій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня 05.2016 року, (довідка про видачу кредитних карт додається). Банк звернувся до суду з позовом 20.11.2017 року — до спливу строку позовної давності. У звязку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду ( т.1 а.с. 70-169, 170-222).

Представник позивача в судове засідання, через канцелярію суду, подала заяву про розгляд справи у їх відсутності, вимоги підтримала. В суді представник відповідача вимоги не визнала, у їх задоволенні просила відмовити, з врахуванням заперечень викладених у відзиві на позовну заяву, в подальшому справу просила слухати у її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд позов задовольняє частково, із наступних підстав. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.1 ст.631 ЦК України).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так судом з матеріалів справи з`ясовано, що 15.07.2008 року між Банком та ОСОБА_3 ( з 09.02.2015 року змінила прізвище на - ОСОБА_4 укладено кредитний договір №б/н, відповідно якого позичальнику надано кредит у розмірі 4 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_2 у заяві від 15 липня 2008 року підтвердила, що зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена і згодна, що засвідчила своїм підписом. Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка з карткового рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача. З наданого розрахунку та виписки з карткового рахунку встановлено, що ОСОБА_5 , користуючись кредитними коштами, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом. Що стосується укладеного між сторонами у даній справі кредитного договору та його складових, то, як зазначалося вище, підписавши 15 липня 2008 року заяву ОСОБА_6 дала свою згоду на те, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надала. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_6 не заявляла. За таких обставин, суд вважає, що між банком та відповідачем 15 липня 2008 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами. 08 жовтня 2010 року відповідач звернулась до Банку із заявою про перевипуск карти, тобто надання з новим строком дії (а.с. 91), отримала кредитну картку НОМЕР_1 НОМЕР_2 , НОМЕР_3 із строком дії по травень 2016 року включно, що підтверджується довідкою банку ( т.1 а.с. 165). Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. Відповідно до пунктів 3.1.1 та 33.1.3 Правил користування платіжною карткою карта дійсна до останнього календарного дня вказаного в картці місяця і по закінченню строку дії картки банк продовжує строк дії картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо від клієнта не надійшла письмова заява про закриття карткового рахунку. Згідно з пунктом 5.4 правил користування платіжною карткою строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month). Позивач зазначав, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідачка припинила виконувати, у зв`язку з чим, станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість у розмірі — 90 547,74 грн., з них: заборгованість за кредитом- 3 956,12 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом- 78 241,83 грн., заборгованість за пенею та комісією- 3 799,90 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 4 299,89 грн.- (процентна складова), розрахунок якої додається ( т.1 а.с. 4-5).

Разом з цим, аналізуючи наданий позивачем розрахунок, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування тобто з 01.06.2016 року, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення частково, стягнувши заборгованість по процентам за користування кредитом по травень 2016 року, включно. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, згідно пунктів 91-93 якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд не у повній мірі погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості по процентам за користування кредитом та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку; умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року (справа № 489/9289/14-ц, провадження № 61-5307св18), у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо; боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку; такий висновок наведений і у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

З розрахунку заборгованості вбачається, що під час укладення кредитного договору діяла процента ставка по кредиту в розмірі 22,80 % на рік, з 01.01.2013 року процентна ставка була збільшена до 30,00 % річних, з 01.09.2014 року збільшена до 34,80% річних, а з 01.04.2015 року збільшена до 43,20 % річних.

Однак, суду не надано доказів того, що позивачем узгоджувалася з відповідачем зміна процентної ставки - її збільшення до 30,00 % річних з 01.01.2013 року, 34,80 % річних з 01.09.2014 року, 43,20 % річних з 01.04.2015 року, а тому суд за цей період бере до уваги первинну процентну ставку - 22,80 % річних. Крім того, проценти необхідно нараховувати виключно на тіло кредиту за процентною ставкою 22,80 % на рік тільки в межах строку дії кредитної картки, тобто по 31 травня 2016 року що становить 1 284 грн 54 коп. та підтверджується таким розрахунком: 3 956,12:100х22,80=902,00 грн. – відсотки в рік; 902,00:365х 1247 днів= 3 081,61 грн. Внесено 1 808,38 грн. Станом на 31.12.2012 року загальний залишок заборгованості за процентами становив 11,31 грн. 3081,61-1808,38= 1273,23+11,31= 1 284,54 грн.

У підсумку,заборгованість за процентами за весь період користування кредитом складає 1 284,54 грн., а не 78 241,83 грн.

Крім цього, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15. Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Враховуючи викладене, у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісією- 3 799,90 грн., так як з наданих розрахунків й заявлених вимог не можливо роз`єднати суми заборгованості по пені та комісії, суд вважає за необхідне, відмовити, в зв”язку із забороною подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі- 9 790,55 грн., з них: заборгованість за кредитом – 3 956,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 1 284,54 грн., штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 4 299,89 грн.- (процентна складова).

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, заявлених стороною відповідача, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ПК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ПК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Разом з тим, за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України).

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14 щодо договору користування платіжною карткою.

Як зазначено у цій постанові Верховного Суду України, за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

З наданої позивачем довідки АТ КБ “ПриватБанк” відповідачу було видано картки № НОМЕР_2 , 5211537321354701 остання з яких мала термін дії до останнього дня 05.2016 року ( т.1 а.с. 165). Оскільки, позов до суду позивачем було подано в листопаді 2017 року, відтак строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір майнового характеру виходячи з такого розрахунку. Загальна сума задоволених вимог позивача складає в розмірі 9 790,55 грн., тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 173,00 грн. ( 9 790,55 грн. х 100% : 90 547,74 грн. х 1 600,00 грн.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 12,13,81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: Позов Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” заборгованість за кредитним договором №б/н від 15.07.2008 року в розмірі- 9 790,55 грн., з них: заборгованість за кредитом – 3 956,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 1 284,54 грн., штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафи 250 грн. - (фіксована частина), 4 299,89 грн.- (процентна складова), а також 173,00 грн. -сплаченого судового збору.

У іншій частині вимог- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570;

відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 20 .05. 2019 року.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда