Рішення № 81861753, 15.05.2019, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3644/17

2/703/115/19 .

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Литвин Г.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Смілянської міської лікарні, Смілянської міської ради, відділ охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради про стягнення заборгованості по компенсації витрат на відрядження при проходженні навчання, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним цивільним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з 17 грудня 2010 року по 10 квітня 2017 року працював лікарем з лікувальної фізкультури фізіотерапевтичного відділення в Смілянській міській лікарні. 10 квітня 2017 року його було звільнено з вказаної вище посади. Наказом №29 КМ від 22 листопада 2016 року він був направлений у відрядження в м. Київ в Національну медичну академію післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, для проходження навчання на курсах тематичного вдосконалення, де знаходився з 23 листопада по 23 грудня 2016 року. Після закінчення навчання він отримав посвідчення №7733 про проходження підвищення кваліфікації до диплому №516665. З приводу сплати та відшкодування понесених ним витрат на відрядження в сумі 1526 гривень 21 копійка він звернувся до бухгалтерії Смілянської міської лікарні, надавши відповідні документи, однак, йому повідомили, що витрати на відрядження будуть повернуті після того, як у бухгалтерії будуть кошти. В подальшому, з приводу повернення коштів він звернувся до головного лікаря Смілянської міської лікарні, однак жодної відповіді на своє звернення не отримав, відтак, звернувся до суду та просить, з метою захисту свого порушеного права, стягнути з Смілянської міської лікарні на його користь заборгованість за відрядження та компенсацію витрат на відрядження для навчання в сумі 1526 гривень 21 копійка та 350 гривень витрат на правову допомогу.

24 квітня 2019 року позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме, просив поновити йому строк звернення з даною позовною заявою, оскільки такий пропущений з незалежних від нього причин, а саме, бездіяльності бухгалтерії Смілянської міської лікарні та головного лікаря, які на його звернення тривалий час не реагували.

В судове засідання позивач не з`явився, надав суду заяву в якій розгляд справи просить проводити без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Представник Смілянської міської лікарні в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

Представник Смілянської міської ради в судове засідання не з`явився, надіслав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено, що міська рада затверджує місцевий бюджет на відповідний рік та розподіляє кошти між головними розпорядниками, тобто відділами та управліннями виконавчого комітету, одним з яких є відділ охорони здоров`я. Рішенням міської ради від 31 грудня 2015 року №9-1/VІІ «Про міський бюджет на 2016 рік» від 23 грудня 2016 року №33-16/ VІІ «Про міський бюджет на 2017 рік», від 22 грудня 2017 року №61-77/ VІІ «Про міський бюджет на 2018 рік» було затверджено місцеві бюджети на відповідні роки. Вказаними рішеннями було виділено головним розпорядникам бюджетних коштів, в тому числі і відділу охорони здоров`я, кошти на відповідний рік. Відповідно до Положення про відділ охорони здоров`я, такий є виконавчим органом, що утворюється міською радою та має відповідні структурні підрозділи, а саме, Смілянську міську лікарню. Тобто, відповідач по справі Смілянська міська лікарня підпорядкований безпосередньо відділу охорони здоров`я та саме начальник відділу охорони здоров`я розпоряджається кошторисом видатків на утримання лікувально-профілактичних закладів, підпорядкованих йому. Відтак, саме відділ охорони здоров`я , а не Смілянська міська рада є головним розпорядником коштів виділених на галузь охорони здоров`я.

Представник відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про день час та місце розгляду справи співвідповідач був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що представник відповідача - відділ охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву до суду не направив, заяви про розгляд справи у його відсутність не надавав суд приходить до висновку про проведення заочного розгляду даної справи.

Суд вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи приходить до наступного.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 17 грудня 2010 року по 10 квітня 2017 року працював лікарем з лікувальної фізкультури фізіотерапевтичного відділення (а.с. 4).

Відповідно до наказу №47ко від 7 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря з лікувальної фізкультури фізіотерапевтичного відділення 10 квітня 2017 року за власним бажанням та зобов`язано виплатити йому грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної відпустки за фактично відпрацьований період з 17 грудня 2016 року по 10 квітня 2017 року (а.с. 5).

З посвідчення про відрядження від 22 листопада 2016 року №29км вбачається, що ОСОБА_1 – лікаря з лікувальної фізкультури фізіотерапевтичного відділення відряджено в Національну медичну академію післядипломної освіти м. Київ на курси з ГУ «лікувальної фізкультури та масажу» (а.с. 7).

Як вбачається з відмітки про відбуття до відрядження ОСОБА_1 вибув з м. Сміла 23 листопада 2016 року, прибув до НМАПО ім. П.Л. Шупика 24 листопада 2016 року та вибув з НМАПО ім. П.Л. Шупика – 23 грудня 2016 року (а.с. 7).

Згідно посвідчення про проходження підвищення кваліфікації до диплому №516665 ОСОБА_1 проходив підвищення кваліфікації в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика з 24 листопада по 23 грудня 2016 року (а.с. 8).

Відповідно до звіту про використання коштів, виданих на відрядження ОСОБА_1 він використав 1526 гривень 21 копійку витрат на відрядження (а.с. 6).

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до головного лікаря Смілянської міської лікарні про виплату йому коштів в сумі 1526 гривень 21 копійка та просив повернути такі в строки, передбачені законом (а.с. 9).

Частинами 1, 2 ст. 121 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовим відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до постанови КМ України від 28 червня 1997 року № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» встановлено для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва, такі мінімальні державні гарантії: а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання; б)оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад; в) виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов`язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

Пунктом 2 постанови КМ України від 28 червня 1997 року №695 передбачено, що оплата проїзду працівників, які направляються на навчання з відривом від виробництва, до місця навчання і назад, виплата добових за час перебування в дорозі і за час навчання, стипендії, відшкодування витрат, пов`язаних з наймом житлового приміщення, провадяться за місцем основної роботи.

Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Мінфіну від 13 березня 1998 року №59, передбачено, що підприємство, яке відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, котра відбуває у відрядження, у спеціальному журналі і зобов`язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно - правовими актами про службові відрядження.

Пунктом 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 № 59 у редакції наказу Міністерства фінансів України 17 березня 2011 № 362 , службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Відповідно до п. 4 розділу І вищевказаної Інструкції, підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Пунктом 15 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон визначено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» гранична норма добових витрат для відряджень у межах України встановлена в розмірі 30 гривень.

Пункти 5 та 6 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, передбачають, що підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою КМ України від 02 лютого 2011року №98 та витрати на проїзд до місця відрядження і назад.

Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат. Витрати, понесені у зв`язку з відрядженням, що непідтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

10 квітня 2017 року позивач звернувся із заявою до головного лікаря Смілянської міської лікарні з вимогою про відшкодування витрат понесених на відрядження, однак, відповіді на таке звернення не отримав.

Частина 2 ст. 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.

З врахуванням положень ст. ст. 1, 2, 12 ЗУ «Про оплату праці», суд приходить до висновку, що гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання, інших професій з відривом від виробництва, входять в структуру заробітної плати.

Суд також зауважує, що згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з підпунктами 2.1.6, 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Відтак згідно з нормою ч. 1 ст. 233 КЗпП України на зазначені вимоги позивача, які стосуються виплат, що не входять до структури заробітної плати, поширюється норма ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо обмеження строку звернення до суду.

Тобто, до правовідносин з приводу витрат на відрядження підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо права працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 в справі № 311/136/16-ц.

З огляду на викладене та те, що заявлена сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а позивачу стало відомо про порушення свого права на відшкодування витрат на відрядження з часу їх неотримання, він пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про їх стягнення звернувся 30 листопада 2017 року.

Разом з тим, як роз`яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 3 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки представником відповідача не надано доказів на предмет виплати позивачу витрат на відрядження, які не відшкодовано і під час судового розгляду справи, суд вважає можливим поновити позивачу строк звернення до суду, який він пропустив з поважних причин, а саме, у зв`язку з неналежним реагуванням головного лікаря на його письмові звернення.

Разом з тим, як вбачається з доданих до відзиву Смілянської міської ради, документів, рішенням міської ради від 31 грудня 2015 року №9-1/VІІ «Про міський бюджет на 2016 рік» від 23 грудня 2016 року №33-16/ VІІ «Про міський бюджет на 2017 рік», від 22 грудня 2017 року №61-77/ VІІ «Про міський бюджет на 2018 рік» було затверджено місцеві бюджети на відповідні роки. Вказаними рішеннями було виділено головним розпорядникам бюджетних коштів, в тому числі і відділ охорони здоров`я, який є виконавчим органом, що утворюється міською радою та має відповідні структурні підрозділи, а саме, Смілянську міську лікарню. Оскільки, відповідач по справі - відділ охорони здоров`я, є юридичною особою, розпоряджається кошторисом видатків на утримання лікувально-профілактичних закладів, відтак, суд приходить до висновку про стягнення витрат на відрядження саме з відділу охорони здоров`я.

На підставі вищевикладеного, з врахуванням п. 2 постанови КМ України від 28 червня 1997 року №695, п. 4 розділу 11 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування коштів на відрядження, в якому він перебував у період з 23 листопада по 23 грудня 2016 року є доведеними, відтак такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, повязані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду квитанцію про сплату витрат на правничу допомогу, яка складається з наданої адвокатом консультації та складання позовної заяви (а.с. 10).

Відтак, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача – відділу охорони здоров`я витрат за надання правничої допомоги в розмірі 350 гривень.

Крім того, відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встановленому КМ України.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 640 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст. 5, 12, 76, 79, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 263 ЦПК України, ст.ст. 121, 233 КЗпП, Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» , -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Смілянської міської лікарні, Смілянської міської ради, відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради про стягнення заборгованості по компенсації витрат на відрядження при проходженні навчання - задовольнити.

Стягнути з відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість за відрядження та компенсацію витрат на відрядження для навчання в сумі 1526 (одна тисяча п`ятсот двадцять шість) гривень 21 (двадцять одна) копійка та 350 (триста п`ятдесят) гривень витрат на правову допомогу, а всього 1876 (одна тисяча вісімсот сімдесят шість) гривень 21 (двадцять одна) копійка.

Стягнути з відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в 30-денний строк з дня його отримання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 .

Відповідач: Смілянська міська лікарня, місцезнаходження – вул. Героїв Холодноярців, 82 м. Сміла Черкаська область.

Відповідач: Смілянська міська рада, місцезнаходження – вул. Незалежності, 37 м. Сміла Черкаська область.

Відповідач: відділ охорони здоров`я виконавчого комітету Смілянської міської ради , місцезнаходження – вул. Сорборна, 61 м. Сміла Черкаська область.

Головуючий О.П.Опалинська