Рішення № 81860578, 16.05.2019, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/436/19

провадження № 2/570/677/2019

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 травня 2019 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1 ,

його представників ОСОБА_2 ,

адвоката Лук"янчук С.М.,

представника відповідача адвоката Лазарчука М.В.,

секретаря судового засідання Кмін В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.П.Могили, 24/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

покликаючись на отримання тілесних ушкоджень під час виконання роботи на робочому місці у відповідача, позивач у поданій до суду 28 січня 2019 року позовній заяві просить стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 150 000 грн. 00 коп.

Відповідач позов не визнав, подавши відзив на позов.

У судовому засіданні позивач позов підтримує. По суті спору показав, що працював стропальником 6 років, ніякого інструктажу фактично не отримував, хоч і знав як правильно все робити. Після події отримує пенсію по 3 групі інвалідності, офіційно працевлаштований.

Розмір завданої шкоди позивач обгрунтовує наступним: він отримав трудове каліцтво, втратив 55 відсотків працездатності, є інвалідом третьої групи. Результати лікування не призводять до повного одужання, регулярний біль супроводжує його буденне життя, впливає на його емоційний стан. Унаслідок трудового каліцтва він має психологічні страждання, які негативно впливають на образ його життя, знаходиться в пригніченому стані через те, що не має можливості повного відновлення здоров`я, теперішній стан здоров`я залишиться назавжди. Наслідки отриманої травми порушили його професійні плани, він втратив можливість отримати підвищення на роботі. Усі ці чинники викликають негативні емоції і переживання. Порушено його нормальні життєві зв`язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, протягом 4 років вимушений переносити та терпіти наслідки отриманого каліцтва, які виражаються у больових відчуттях.

Його представники - його дружина та адвокат підтримують вимоги та аргументацію свого довірителя, додатково показали, що позивач перестав бути життєрадісним та енергійним, яким був до отримання травм. Декілька разів на рік змушений лікуватись стаціонарно з метою нормалізації стану здоров`я та виконання рекомендацій лікарів. Одружений, має п`ятеро неповнолітніх дітей, яким не може приділяти належну батьківську турботу та увагу, адже отримані травми не дозволяють гратися з дітьми в активні фізичні ігри. Вказані обставини призводять до душевних страждань, адже він не може дати власним дітям стільки уваги, як вони того вимагають, що пов`язано з обмеженістю його фізичних можливостей. Внаслідок отриманих травм він не може повноцінно працювати та належним чином, як того хотілося б, забезпечувати свою сім`ю.

Представник відповідача позов не визнає. Пояснює, що по-перше, крім виплат, передбачених чинним законодавством і які були здійсненні ФССНВ, підприємство надавало позивачу додатково допомогу, а тому суть даного позову взагалі є незрозумілою. По-друге, позивач порушив технічні норми, що призвело до нещасного випадку. У зв"язку з цим просить зменшити розмір моральної шкоди до 10-15 тис.грн.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Як встановлено, 18 лютого 2015 року внаслідок розірвання вантажного канату консольно - козлового крану ККС-10 та падіння вантажу зазнав тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .

За даним фактом 19 березня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 2015180180000380 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.271 КК України.

Висновком судового експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи з безпеки життєдіяльності Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 820 №16-23 від 31 січня 2017 року встановлено порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці кранівником ОСОБА_3 , недостатній контроль та порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці майстром нижнього складу ОСОБА_4 , неналежний контроль та порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці начальником нижнього складу Лозицьким Т.В. Усі випадки перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням нещасного випадку на роботі ОСОБА_1 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 222 від 09 березня 2017 року ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження: закритий перелом крила правої клубової кістки, обох лобкових та сідничних кісток, забій правої стопи, осаднення шкіри правої скроневої ділянки, які виникли від тупого предмету, яким могла бути колода половника чи інші тупі предмети. Вказані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров`я.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Ст.3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Ст.23 ЦК України встановлено яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі, право на відшкодування якої особа має внаслідок порушення її прав. Ч.2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ст.1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

Відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до положень ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Ст.160 КЗпП України визначено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Ст.237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч.3 ст.23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Ч.1 ст.1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті, де передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Таким чином, вказана вимога закону передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст.1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Таким чином, ч.5 ст.1187 ЦК України містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Аналогічні вимоги містяться і в п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року, де вказано, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавана шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

В п.7 вказаної Постанови роз`яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні заданих умов події (п.1 ч.1 ст.263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Аналіз положень ст.ст.1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Ст.ст.1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

Згідно з роз"ясненнями, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров"я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Згідно ч.2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощоперебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено інші Правила. Аналогічні вимоги містяться і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6.

За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов"язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов"язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрати життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом"якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від; характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Оскільки відсутні докази на підтвердження непереборної сили або ж умислу потерпілого при завданні шкоди, матеріалами кримінального провадження підтверджується факт завдання шкоди майну позивача джерелом підвищеної небезпеки відповідача, тому відповідач як законний володілець майна повинен нести відповідальність за завдану позивачу моральну шкоду незалежно від наявності вини, оскільки діє презумпція заподіювача шкоди. Позивачем належними доказами доведено факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем, при тому, що докази відсутності його вини має подати сам відповідач, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності та справедливості, встановлені судом обставин. Невирішення в добровільному порядку між сторонами питання щодо відшкодування шкоди не впливає на визначення розміру її відшкодування. Зазначений розмір відшкодування є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призводить до збагачення, при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію.

Розмір моральної шкоди визначений судом з урахування відсотку втрати професійної працездатності, який згідно із висновком МСЕК первинно становить 55 %, тривалості роботи позивача на підприємстві, а також інших обставин, пов`язаних із цим фізичних і моральних страждань, з урахуванням істотності вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, необхідності проходити періодичні медичні обстеження та лікування, наявності стійкого больового синдрому.

Позивач, укладаючи трудовий договір із відповідачем, була повідомлена та ознайомлена під розпис про її права та обов`язки, умови праці, наявність на її робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, тобто позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці.

За таких підстав суд дійшов висновку щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. і вважає, що такий розмір моральної шкоди при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача. Визначений судом розмір відшкодування є адекватним душевним стражданням, які позивач зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров"я. Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п.6 ст.3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнялися позивачі, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідач пільг щодо сплати судового збору не має. Оскільки позивач за подання позову майнового характеру до суду відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» мав би сплатити 748 грн. 40 коп., суд при ухваленні рішення присуджує стягнення з відповідача судового збору в прибуток держави у розмірі, визначеному на день винесення рішення.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" про стягнення моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" в прибуток Рівненського районного суду Рівненської області на рахунок (отримувач коштів: УК у Рiвненському районі/Рiвненський район/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38012756; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача 31213206017295; Код класифікації доходів бюджету 22030101; Призначення платежу: *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Рівненський районний суд Рівненської області (назва суду, де розглядається справа), судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 16 листопада 1998 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Державне підприємство "Клеванське лісове господарство", розташоване: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 Рівненської АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення виготовлено 20 травня 2019 року.

Суддя: Кушнір Н.В.