Рішення № 81855364, 20.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/873/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича Фонд гарантування вкладів фізичних осібпрозобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просить зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно договору №004-24504-160115 від 16.01.2015.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що отримані банком кошти повинні бути повернуті відповідно до договору з нарахуванням встановленої договором суми процентної ставки, проте, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незаконній відмові відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даними вимогами.

Відповідач в межах встановленого строку надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, та просив суд у задоволенні позову відмовити, вказавши, що у спорах, пов`язаних з діяльністю банка, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, при цьому даний закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів у зазначених правовідносинах. Звертає увагу, що перерахування коштів з рахунку вкладника на рахунок третьої особи, вчинене в середині одного і того ж банку, який має картотеку несплачених розрахункових документів на кореспондентському рахунку, не призводить до фактичної передачі грошових коштів від платника до отримувача, незважаючи на наявну технічну можливість здійснення розрахункових проводок за допомогою внутрішніх проводок. Кошти на рахунок позивача фактично вносились третіми особами, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням приписів нормативно-правових актів Національного банку України, при цьому сама операція порушує не тільки приписи законодавства, а і суперечить договірним умовам. Умови договорів банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами, за якими здійснювались перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, надають кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, і за даних обставин, вказані договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених п.7 ч.3 статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім наведеного, відповідач вказав на пропущення строку звернення до суду, внаслідок чого, дану позовну заяву слід залишити без розгляду.

Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду, суд зазначає, що за приписами ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані". Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, суд зазначає, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи. В свою чергу, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В даному випадку, обставини, на які посилається позивач, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд визнає належними та такими що повністю підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач вчиняв активні дії для захисту своїх порушених прав шляхом подання відповідного позову до суду в порядку цивільного судочинства, а тому твердження відповідача про пропущення строку звернення до суду, суд визнає безпідставними.

Ухвалою суду від 11.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

16.01.2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ ''Дельта Банк'' було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №004-24504-160115 ''Найкращий від Миколая'' у гривнях, відповідно до якого сума вкладу складала 190 000 грн. та була залучена на строк по 16.04.2015 року включно. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до п.1.6. договору банківського вкладу (депозиту).

Також між позивачем та ПАТ ''Дельта Банк'' було укладено додаткову угоду №1 від 16.01.2015 року до вказаного договору банківського вкладу, відповідно до якої сторони домовились викласти п.1.8. статті 1 договору в наступній редакції: ''Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що п.5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений''.

Згідно платіжного доручення №44447818 від 16.01.2015 року, ОСОБА_2 перерахувала ОСОБА_1 на її вкладний (депозитний) рахунок номер НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 190 000 грн.

02.03.2015 року постановою Правління Національного банку України №150 ''Про віднесення публічного акціонерного товариства ''Дельта Банк'' до категорії неплатоспроможних'', банк віднесено до категорії неплатоспроможних. 02.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 ''Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві ''Дельта Банк'', згідно з яким з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ ''Дельта Банк'' з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ ''Дельта Банк'' Кадирова В.В .

02.10.2015 року постановою Національного банку України №664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ ''Дельта Банк'', відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ ''Дельта Банк'' з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно.

Згідно протоколу від 15.09.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ ''Дельта Банк'', було затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, які є нікчемними відповідно до п.7 ч.3 статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб''. З додатку №1 до протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ ''Дельта Банк'' від 15.09.2015 року вбачається, що договір №004-24504-160115 від 16.01.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ ''Дельта Банк'', включено до переліку нікчемних правочинів за №1375.

Наказом Тимчасової адміністрації ПАТ ''Дельта Банк'' №813 від 16.09.2015 року, було наказано застосувати наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п.7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та перелік яких наведено у додатку №1 до цього наказу. З додатків №1, №2 до наказу №813 від 16.09.2015 року вбачається, що договір №004-24504-160115 від 16.01.2015 року, який було укладено між ОСОБА_1 та банком, було включено до переліку нікчемних договорів.

Законом України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'' встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ч.1 статті 3 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'' Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Аналіз функцій Фонду, регламентованих положеннями статей 4, 26, 27, 37, 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'' свідчить про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приймає участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно частин 1,2,10 статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'', Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 даної статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'', виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 статті 215 ЦК України та ч.3 статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'' незалежно від того, чи проведена перевірка правочинів, передбачена ч.2 статті 38 даного Закону, і видане з цього приводу рішення.

Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Зазначена позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 року у справі №819/353/16, від 03.10.2018 року у справі №826/4280/16.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватись будь-які права таких осіб.

При цьому необхідно зазначити, що посилання відповідача на ті обставини, що договір банківського вкладу (депозиту) ''Найкращий від Миколая'' у гривнях №004-24504-160115 від 16.01.2015 року є нікчемним на підставі п.7 ч.3 статті 38 Закону України ''Про систему гарантування вкладів фізичних осіб'', не заслуговують на увагу, оскільки зазначена норма закону визначає підстави визнання нікчемними правочинів (договорів) неплатоспроможного банку, в той час, як спірний договір було укладено, коли АТ ''Дельта Банк'' на підставі постанови НБУ від 30.10.2014 року №692/БТ було віднесено до категорії проблемних.

За даних обставин, договір банківського вкладу (депозиту) ''Найкращий від Миколая'' у гривнях №004-24504-160115 від 16.01.2015 року не може вважатися нікчемним, він є оспорюваним з огляду на його невизнання відповідачем, проте, відповідач з відповідним позовом до ОСОБА_1 не звертався.

Згідно приписів статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, договір банківського вкладу (депозиту) ''Найкращий від Миколая'' у гривнях №004-24504-160115 від 16.01.2015 року станом на час розгляду даної справи є дійсним, при цьому позивач вважається вкладником за даним договором.

Так, відповідно до п.3 ст.2 Закону №4452 вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п.3 ст.2 Закону №4452). Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч.1 ст.3 Закону №4452). Як встановлено ч.1 ст.26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. За правилами ч.1-3 ст.27 Закону №4452 уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч.5 ст.27 цього Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно ч.6 ст.27 Закону №4452 визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч.4 ст.26 цього Закону.

Відповідно до пунктів 3-5 Розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 (далі - Положення) уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 ч.4 ст.26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктами 2, 3 Розділу IV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

З аналізу викладених норм слідує, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає декілька етапів, а саме: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру та його затвердження.

Як вбачається з письмових заперечень відповідача, позивача не включено до переліку вкладників з підстав виявлення ознак нікчемності правочину.

Таким чином, згідно із вимогами вищевикладених норм, суд приходить до висновку, що позивач, як вкладник АТ "Дельта Банк", що має відкритий у цьому банку рахунок, та на який у встановленому договором порядку було зараховано кошти, має гарантоване право на відшкодування суми вкладу в межах суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума вкладу не перевищує граничного розміру і складає 190 000 грн. Підставою для виплати цих коштів позивачу є включення його до Переліку вкладників та до Загального реєстру вкладників. Таким чином, суд вважає, що позивач має підстави для включення інформації щодо нього до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відтак і до Загального реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат.

Суд вважає, що Закон України №4452 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить імперативну вимогу відшкодувати за рахунок Фонду кошти владнику за його вкладом, а отже за умови недоведеності протиправних дій позивача, Уповноважена особа зобов`язана внести позивача до переліку осіб, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладом.

Так, у справі "ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ" Європейський суд з прав людини зазначив наступне: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.

Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20.10.2011)".

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, шляхом визнання договору банківського вкладу нікчемним, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Таке порушення виявилося у тому, що ст.1 Протоколу № 1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України. Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які отримана банком від позивача в користування на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернуті.

У цьому контексті вартими уваги є правові позиції, висловлені, зокрема, у рішеннях Євросуду у справах "ОСОБА_4 проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції". Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Суд наголошує, що при визначенні того, чи мало місце позбавлення права власності, необхідно не лише враховувати, чи було офіційне вилучення або примусове відчуження майна, а й дослідити обставини, які призвели до такої ситуації, та розслідувати сутність оскаржуваної події.

Оскільки конвенція покликана гарантувати права, які є "ефективними й доступними на практиці", слід установити, чи мала місце де-факто подія вилучення майна. Більше того, примусове передання власності від однієї особи до іншої може залежно від обставин являти собою позбавлення власності (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення у справі "Броньовський проти Польщі").

У кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, Європейський суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та збереженням фундаментальних прав особи. Насамперед, спираючись на те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Лонрот проти Швеції").

Для оцінки поведінки держави в контексті дотримання вимог ст.1 Першого протоколу Суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що мета конвенції полягає в захисті прав, які є "очевидними та вагомими". Серед іншого, встановлюється наявність спірної ситуації. При цьому, коли питання суспільної користі дійсно виникає у справі, ЄСПЛ вимагає від державних органів влади "реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю" (рішення у справах "Василеску проти Румунії" та "Бейлер проти Іспанії").

Отже, оскільки ідеологія ст.1 Першого протоколу фактично відображена як у Конституції, так і в Цивільному кодексі, національним судам варто враховувати такі правові позиції ЄСПЛ під час вирішення спорів про захист права власності, посилатися на висновки Європейського суду як на безпосереднє джерело права, а також переймати притаманні його рішенням ідеї справедливості й гуманності.

Виходячи із практики ЄСПЛ стає зрозумілим, що позбавлення права власності на володіння майном є виключною нормою і тому органи державної влади та інші суб`єкти повинні суворо дотримуватись норм національного законодавства під час винесення рішень про обмеження права користування майном.

Із наведеного суд доходить висновку, що відповідачем, який в односторонньому порядку прийняв рішення про визнання договору нікчемним, тим самим позбавивши позивача законних прав на майно (коштів), грубо порушено положення Конституції України та Цивільного Кодексу України, що захищають право власності особи на майно.

А отже, позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" про зобов`язання вчинити певні дії слід задовольнити.

Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, присудження здійснених позивачем судових витрат підлягає саме за рахунок бюджетних асигнувань уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено таке присудження виключно за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, з урахуванням того, що у межах спірних правовідносин уповноважена особа виступає в якості посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якій делеговано частину своїх повноважень в частині ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

Керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити повністю.

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно договору №004-24504-160115 від 16.01.2015.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ ''Дельта Банк'' Кадиров Владислав Володимирович, вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 34047020.

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053

Дата складення повного рішення суду - 20.05.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб