Рішення № 81854167, 20.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5163/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Савулій В.О.

За участю сторін:

Представника позивача: ОСОБА_1 .

Представника відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області № 183 від 25.09.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати головне управління державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він у лютому 2018 року звернувся до відповідача із заявою про надання захисту в Україні. Разом з тим, наказом №44 від 03.03.2018 року головним управлінням державної міграційної служби України в Одеській області позивачу було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вищезазначене рішення відповідача було оскаржено ним в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року (залишеного в силі постановою Одеського апеляційного суду від 08.08.2018 року) адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено. Скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №44 від 03.03.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням актуальної інформації щодо Сирійської Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

На виконання рішення суду відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача та наказом №183 від 25.09.2018 року позивачу було знову відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим ОСОБА_2 вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що відповідачем при прийняті такого рішення не враховано той факт, що позивач, будучи громадянином Сирії та перебуваючи за її межами, не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через реальні побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.

Ухвалою суду від 14.11.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі №420/5163/18 було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

15.01.2019 року ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

12.02.2019 року, 07.05.2019 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких позивачем, представником позивача та відповідача були надані пояснення, відзив на адміністративний позов (т. 1 а.с. 87-105), відповідь на відзив (т. 3 а.с. 149-155), а також додаткові письмові докази (т. 1 а.с. 108-169, т. 2 а.с. 1-168, т. 3 а.с. 1-135).

07.05.2019 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 13.05.2019 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник головного управління державної міграційної служби України в Одеській області 13.05.2019 року до судового засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи відповідача повідомлено належним чином та своєчасно. Причини неявки до суду свого представника відповідачем не сповіщено, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не заявлено.

При цьому, представник відповідача приймала участь у судових та підготовчих засіданнях 13.12.2018 року, 15.01.2019 року та 12.02.2019 року, надавала особисті пояснення з приводу позовних вимог позивача та відзив на адміністративний позов (т. 1 а.с. 87-105). У відзиві відповідачем зазначено, що головне управління державної міграційної служби України в Одеській області позовні вимоги ОСОБА_2 не визнає, оскільки співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того відповідач зазначає, що складна соціально-економічна ситуація, що склалась внаслідок військових дій на території Сирії, не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. При цьому представник ГУ ДМС України в Одеській області посилалась на те, що м. Тарус, уродженцем якого був позивач, є одним із найбільш спокійних міст на території Сирії.

Також представник відповідача зазначила, що позивачем ані під час проведення співбесіди, ані під час судових засідань не надано жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

На підставі вищезазначеного у міграційного органу відсутні будь-які підстави вважати, що позивач мав реальні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому позивачу обґрунтовано відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Судом у справі встановлено наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, уродженцем м. Таруса. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин (суніт). Канонів релігії дотримується частково. Рідна мова арабська, розуміє англійську та російську мови. За сімейним станом - одружений, має вищу освіту.

Повну середню освіту позивач здобув на Батьківщині протягом 1992-2004 років. В Україні з 2004 року по 2005 рік навчався на підготовчому факультеті в Одеській державній академії холоду. Впродовж 2005-2011 року навчався в Національній юридичній академії в м.Одесі, де отримав вищу юридичну освіту, ступінь магістра. Військовозобов`язаний, військову службу в Сирії не проходив через навчання за кордоном.

Позивач перебував на території України з 2005 року легально на підставі паспортного документа та оформленої студентської візи до України.

26.06.2010 року ОСОБА_2 одружився на громадянці України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час позивач з дружиною разом не проживають, офіційно розлучення не оформлювали.

В останній раз позивач в`їхав на територію України в серпні 2010 року авіарейсом Дамаск - Київ, легально, на підставі національного паспорту та запрошення дружини. Строк легального перебування позивача в Україні закінчився в липні 2012 року.

При цьому судом встановлено, що 28.05.2012 року позивав вперше звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України (т. 1 а.с. 114, 116-120).

19.06.2012 року наказом заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області №47 було прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.134).

16.02.2013 року за результатами розгляду особової справи позивача управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області на підставі абз.4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було складено висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 1 а.с.161-165).

На підставі вищезазначеного висновку, рішенням Державної міграційної служби України №365-13 від 10.06.2013 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, - відсутні (т. 2 а.с. 5).

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача №365-13 від 10.06.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду (т. 2 а.с. 7-11).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року у справі №815/5310/13-а (т. 2 а.с. 13-17), яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року (т. 2 а.с. 24-27), ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову до Державної міграційної служби України про скасування рішення від 10.06.2013 року №365-13 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також судом встановлено, що 19.02.2018 року позивач повторно звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №29 (т. 2 а.с. 31-34, 70-79).

03.03.2018 року, розглянувши заяву та особову справу ОСОБА_2 , на підставі проведених анкетувань та співбесіди, заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області було складено висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні (т. 2 а.с. 125-147).

У висновку, зокрема, зазначено, що складна соціально-політична ситуація, яка виникла внаслідок проведення військових дій на території Сирії не є автоматичною підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. При цьому повідомлена заявником обставина стосовно сімейного конфлікту з братами його батька, з урахуванням наданої заявником інформації, повідомлених обставин, всебічного аналізу матеріалів особової справи заявника, не містить ознак дискримінації або переслідування, не належить до конвенційних ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Окрім того, у висновку зазначено, що повідомлена заявником обставина небажання повернення на територію Сирії у зв`язку з ймовірним примусовим рекрутуванням до лав збройних сил Сирії не визнається в якості підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заявник не зміг навести об`єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного можливого примусового вербування до збройних сил Сирії. Так, шукач захисту не надав жодних доказів або документальних підтверджень можливості свого примусового призову до армії

На підставі вищезазначеного висновку, наказом головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №44 від 03.03.2018 року позивачу було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 2 а.с. 148).

Не погоджуючись з даним наказом відповідача №44 від 03.03.2018 року ОСОБА_2 звернувся із адміністративним позовом до суду (т.3 а.с.11-16).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №815/1016/18 (т.3 а.с.21-42) (залишеного в силі постановою Одеського апеляційного суду від 08.08.2018 року) (т.3 а.с.56-57) адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ ДМС України в Одеській області було задоволено. Скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №44 від 03.03.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням актуальної інформації щодо Сирійської Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

На виконання вищезазначеного судового рішення, відповідачем було видано наказ №169 про повторний розгляд заяви ОСОБА_2 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 3 а.с. 59).

25.09.2018 року за результатами повторного розгляду особової справи позивача управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області було складено повторний висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 3 а.с. 71-89).

Як вбачається з вищезазначеного висновку, звернення позивача з приводу набуття міжнародного захисту відбулось вдруге 19.02.2018 року. Причинами звернення була неможливість добровільного повернення до країни громадської належності через військовий конфлікт в Сирії та побоювання зазнати примусового призову до лав збройних сил. При цьому жодні докази та побоювання щодо примусового призову заявника до збройних сил у разі повернення до Сирії відсутні. В тому числі відсутні у позивача і проблеми з державними органами Сирії через невиконання ним громадських обов`язків. Шукачем захисту під час проведення співбесід не було надано жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. При цьому повідомлена заявником обставина стосовно сімейного конфлікту з братами його батька, з урахуванням наданої заявником інформації, повідомлених обставин, всебічного аналізу матеріалів особової справи заявника, не містить ознак дискримінації або переслідування, не належить до конвенційних ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. При цьому заявник виїхав на територію України з метою здобуття вищої освіти. Мотивами звернення за захистом вбачається бажання легалізації в Україні після закінчення строку легального перебування. Посилання же позивача на загальновідому ускладнену ситуацію в Сирії не може бути причиною для набуття ним захисту в Україні.

З огляду на вищезазначені висновки, наказом головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №183 від 25.09.2018 року ОСОБА_2 було повторно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 3 а.с.101).

Не погоджуючись із вищезазначеним наказом головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, позивач оскаржив його до суду.

Заслухавши під час судового розгляду справи пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

В свою чергу п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлює, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи;д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Як встановлено у частині п`ятій статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частинами 1 та 7 статті 7 цього Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво), яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані у 2000 році за допомогою Представництва УВКБ ООН по справам біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, зазначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Аналогічні положення містять і Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року), в яких зазначено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень, точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Сирії. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов`язаним, проте воювати не бажає.

З даного приводу суд зазначає, що побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або за ухилення від призову самі по собі не є обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань, а факт розбіжності позиції особи зі офіційною позицією уряду своєї країни не є достатньою підставою для обґрунтування політичного характеру конкретної військової акції.

При цьому згідно інформації по країні походження (http://s-team.net.ua/?p=98897), (http://sana.sy/ru/?p=44579), Президент Сирії Башар Асад підписав Указ №32 від 2015 року про надання загальної амністії та звільнення від відповідальності за відхилення від призиву до лав збройних сил для всіх громадян, як в середині країни, так і зовні за злочини, передбачені законом "Про військовий обов`язок та військову службу", які скоєні до 25 липня 2015 року, а також те, що у 2015 році сирійською владою було прийнято чотири укази про амністію ув`язнених, політв`язнів і дезертирів.

З урахуванням зазначеної інформації суд вважає, що позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому позивач не може зазнавати переслідувань за політичною ознакою.

Разом з тим суд при прийнятті рішення враховує також позицію Верховного Суду, викладену у постановах Суду від 06.03.2019 року у справі №815/1000/17, від 31.10.2018 року у справі №826/14671/16, від 14.03.2018 року у справі №813/901/16, в яких зазначено, що оцінка побоювань обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи-заявника, яка є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини 3 статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

З цього приводу суд зазначає, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становила ризик для людини, яку висилають в цю країну.

Так у Рекомендаціях УВКБ ООН ОН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV) від листопада 2015 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже п`ятий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до пункту 4 вказаних Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі - ІДІШ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. ІДІШ закріпило свій контроль практично над цільною ділянкою території, розташованим переважно в північній та центральній частині Сирії. Крім цього, ІДІШ розширило зону свого контролю і впливу, особливо в центральних районах Сирії, в східних районах провінції Хомс, а також в районах розташованих південніше, включаючи і Ес-Сувейда.

Згідно рекомендацій по питанню міжнародного захисту відносно осіб, які покинули Сирійську Арабську Республіку (Редакція V) УВКБ ООН за листопад 2017 року з урахуванням численних повідомлень про серйозні і масштабні порушення міжнародного гуманітарного права (МГП), законодавства про права людини і зловживання в цій області, а також з огляду на триваючі збройні конфлікти у багатьох регіонах країни, УВКБ ООН, як і раніше характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребуватиме міжнародної захисту та відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951 року. Для багатьох цивільних осіб, які залишили Сирію, зв`язок з однією з підстав, зазначених в Конвенції 1951 року, буде полягати в прямій або непрямій, реальної чи гаданої зв`язку з однієї зі сторін конфлікту. Характерною особливістю конфлікту в Сирії є те, що різні його сторони часто приписують певні політичні переконання значним групам людей, в тому числі сім`ям, племенам, релігійними або етнічними групами, або, по аналогії, цілим містам, селам і районам.

Також у Рекомендаціях по питанню міжнародного захисту відносно осіб, які покинули Сирійську Арабську Республіку (Редакція V) УВКБ ООН за листопад 2017 року вказано, що з урахуванням переважаючих в Сирії умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої власності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з Сирії на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни.

Крім того судом встановлено, що згідно інформації по країні походження на травень 2019 року (на час розгляду справи) вбачається: «В понеділок об`єднана джихадистська коаліція здійснила самий потужний за останній час контрнаступ на позиції Сірійскої Арабської Армії в районі населеного пункту Хамаміят на північному заході Хами. Вперше після тривалої перерви в бій були кинуті танки (https://free-news.su/voennye-konflikty/35877- sirijskaya- armiya- poteryala- kontrol- nad- osvobozhdennym -gorodom).

«ООН занепокоєна обстрілами цивільної інфраструктури в Сирії внаслідок нового сплеску насильства та закликає сторони дотримуватися міжнародного гуманітарного права. Про це на брифінгу заявив речник генсека ООН Стефан Дюжаррік. За його словами, з 28 квітня щонайменше сім таких закладів попали під бомбардування: чотири у регіоні Хама, ще три - в Ідлібі» (https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2694854-oon-vimagae-pripiniti-bombarduvanna-likaren-u-sirii.html).

«Сили режиму Асада та їх прихильники продовжують атаки на населені пункти в зоні деескалації на північному заході Сирії, в результаті чого за добу загинуло десятеро мирних жителів» (https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2694568-sili-asada-prodovzuut-ataki-v-sirii-zaginuli-se-10-mirnih-ziteliv.html).

Наведена інформація по країні походження позивача підтверджує факт існування невибіркової загрози життю та здоров`ю людей під час внутрішнього збройного конфлікту в Сирії.

Відтак, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

При цьому факт того, що позивач прибув в Україну не через загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження, а з інших економічних причин, не може впливати на результат розгляду його заяви, оскільки ситуація в країні суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також повинно враховуватись при прийнятті рішення та надання оцінки поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №813/901/16.

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

За загальною практикою ЄСПЛ, ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

При цьому ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М та інші проти Росії" від 15.10.2015 року та "С.К. проти Росії " від 14.02.2017 року зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного та враховуючи те, що відповідачем при вирішенні питання про надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не було належним чином досліджено суб`єктивний аспект звернення, невірно розтлумачено можливі наслідки повернення позивача до країни походження та зроблено висновки на основі необґрунтованих припущень, що не відповідають дійсним обставинам згідно інформації по країні походження, суд вважає, що наказ головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №183 від 25.09.2018 року про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання головного управління державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для ОСОБА_2 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, з огляду вказану норму та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням актуальної інформації щодо Сирійської Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/5163/18 не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 77, 180, 192-194, 199, 200, 205, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправними та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №183 від 25.09.2018 року про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням актуальної інформації щодо Сирійської Арабської Республіки та з урахуванням іншої правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 20 травня 2019 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.