Рішення № 81851284, 13.05.2019, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/54/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Гецко Ю. Ю.,

при секретарі судового засідання Михайліченко І. А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та представника відповідачки - адвоката Мурін О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Берегівської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно державний нотаріус Овдійчук О. Ю. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації земельної ділянки та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Берегівської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно державний нотаріус Овдійчук О. Ю. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації земельної ділянки та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свій позов позивач мотивує тим, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , - на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1506.

У листопаді 2018 року позивач вирішив приватизувати прилеглу до його квартири земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , однак, як йому стало відомо, на зазначену земельну ділянку накладається суміжна земельна ділянка площею 0,0206 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0361 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі оспорюваного рішення ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2004 року (далі - оспорюваний державний акт), яким посвідчено його право власності на спірну земельну ділянку.

Вищевказане рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 є незаконним, оскільки при прийняті оспорюваного рішення Берегівської міської ради не дотримано вимогич.ч. 2,3,4 ст. 42, ч. 2 ст. 89, ст.. 39 ЗК України.

Також позивач посилається на те, що оспорюваний державний акт порушує право користування позивача на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , адже таким фактично посвідчено право власності ОСОБА_4 на частину вищевказаної земельної ділянки, яка належить на праві спільної сумісної власності власникам квартир у багатоквартирному будинку, що знаходиться на ній.

Враховуючи, що оспорюваний державний акт є похідним від оспорюваного рішення, на підставі якого його було видано, то у випадку визнання незаконним та скасування зазначеного рішення оспорюваний державний акт має бути визнаний недійсним.

Крім цього, на даний час власником спірної земельної ділянки є дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року.Оскільки ОСОБА_4 не мав права на безоплатну передачу йому спірної земельної ділянки, то відповідно - ОСОБА_2 не мала права на спадкування спірної земельної ділянки тому оспорюване свідоцтво підлягає визнанню недійсним.

У зв`язку з наведених вище підстав позивач просить визнати недійсним та скасувати оспорюване рішення, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасуватидержавну реєстрацію земельної ділянки та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав з мотивів наведених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Мурін О. С. в судовому засіданні позов не визнали з підставнаведених у відзиві.

Представники Берегівської міської ради та Державного реєстратора прав на нерухоме майно -державний нотаріус Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області у судове засідання повторно не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили, тому суд ухвалив провести судовий розгляд за відсутності представників відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи всі обставини, що мають істотне значення по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , - на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1506.

У листопаді 2018 року позивач вирішив приватизувати прилеглу до його квартири земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , однак, як йому стало відомо, на зазначену земельну ділянку накладається суміжна земельна ділянка за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3 (далі – спірна земельна ділянка) .

Рішенням Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0361 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначене вище рішення стало підставою для виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2004 року, згідно якого ОСОБА_4 став власником двох земельних ділянок, з цільовим призначення - «Для будівництва і обслуговування житлового будинку», загальною площею 0,337 га, за кадастровим номером: НОМЕР_2 (ділянка НОМЕР_3 площею 0,0206 га) та НОМЕР_2 (ділянка НОМЕР_4 площею 0,0131 га).

Встановивши зазначені обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, суд вважає, що вищевказане рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 є незаконним, а виданий на підставі нього вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2004 року - недійсним з наступних підстав.

Вирішуючи питання про застосування норм матеріального права, суд виходив з такого.

Частиною п`ятої статті 10 Закону України передбачено, що «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції від 11 червня 2003 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Згідно частин першої - третьої статті 42 ЗК України (у редакції від 01 квітня 2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» дається визначення поняття «багатоквартирний будинок» - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.

Також, визначення поняття «багатоквартирний будинок» дається у пункті 2.1. розділу 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, - це житловий будинок, до складу якого входить більше ніж одна квартира.

Визначення поняття прибудинкової території міститься у пункті 4 частини першої статті 1 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до якого - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частиною першої, другої статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції від 29 листопада 2001 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню.

Зі змісту частин першої та другої статті 42 ЗК України, згідно з якими земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, під прибудинковою територією слід розуміти встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної несадибної житлової забудови, необхідну для розміщення й обслуговування жилого будинку та пов`язаних із ним господарських і технічних будівель і споруд, тобто нею є територія під жилим будинком, проїзди та тротуари, озеленені ділянки та ігрові майданчики, майданчики для відпочинку, занять спортом, тимчасового зберігання автомобілів жителів будинку, для господарських цілей та інші території, пов`язані з утриманням і експлуатацією будинку.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації (ч. 4 ст. 42 ЗК України).

Виходячи з цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норм статті 42 ЗК України, суд приходить до висновку, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників такого будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачена можливість передачі у власність окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний будинок) або її частини.

Відповідно до пункту « г» частини другої статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Судом встановлено, що на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , і на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані багатоквартирні будинки.

На час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 останній був власником квартири АДРЕСА_4 .

Разом з тим, суд вважає, що ОСОБА_4 не набував права власності на багатоквартирний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

З огляду на вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що Берегівська міська рада Закарпатської області була не вправі приймати спірне рішення та передавати ОСОБА_4 у власність спірну земельну ділянку, яка накладається на суміжну земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, позивач набувши право власності на квартиру АДРЕСА_1 , набув право користування частиною земельної ділянки (прибудинкової території), яка відповідає частці його квартири у зазначеному будинку.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач є власником однієї із квартир у багатоквартирному будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому нарівні з іншими власниками квартир у зазначеному будинку має право користування його прибудинковою територією, тому в разі порушення цього права він може вимагати його захисту.

Таким чином, вищезазначені судом обставини вказують на відсутність правових підстав щодо надання Берегівською міською радою права передавати власнику квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_4 у власність спірну земельну ділянку, яка накладається на суміжну земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є прибудинковою територією розташованого на ній багатоквартирного будинку, та приймати оспорюване рішення, оскільки вищевказана земельна ділянка не могла бути надана у власність ОСОБА_4 відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», частин першої, другої статті 42 ЗК України.

Окрім цього, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства головного управління Держгеокадстру в Закарпатській області від 28.11.2018 встановлено, що спірне рішення № 425 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» - у частині передачі ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,0361 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд від 27 лютого 2004 року Берегівською міською радою прийнято в порушення ст. ст. 39, 42ч. 2 ст. 89, ч. 6, 7, 9, 10 ст. 118 ЗК України.

Так, згідно вимог частин 6, 7, 9, 10 ст. 118 Земельного кодексу України (діючої на той час редакції) передбачалось, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Окрім того за вказаною адресою , по АДРЕСА_5 розміщено багатоквартирний житловий будинок, в якому гр. ОСОБА_4 був власником квартири № 1 , що в свою чергу зобов`язувало Берегівську міську раду приймати рішення у відповідності до вимог ст. 42 Земельного кодексу України (в діючій на той час редакції).

Частинами 2, 3, 4 згаданої статті визначалося, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Тобто право власності на земельні ділянки багатоквартирного житлового будинку законодавцем визначалося п. в) ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України, а саме у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.

Згідно наявних у відділі у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області графічних матеріалів генерального плану населеного пункту м. Берегове, вказане у державному акті місце розташування земельної ділянки НОМЕР_3 (к. н. НОМЕР_2 ) накладається на суміжну ділянку, що розташоване по АДРЕСА_1 ділянка розташована на вільній від забудови сусідній земельній ділянці загального користування будинковолодіння під № 20 . Передача Берегівською міською радою у приватну власність даної земельної ділянки (к. н. НОМЕР_2 ) в додаток до вищенаведених порушень суперечить вимогам ст. 39 Земельного кодексу України (чинної на той час редакції), а саме використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

При прийнятті 17 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 27.02.2004р. № 425 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» гр. ОСОБА_4 органом місцевого самоврядування не дотримано вимог всіх вище наведених вимог норм земельного законодавства.

Суд критично оцінює доводи представника відповідачки ОСОБА_2 про те, що Земельний кодекс України в редакції, яка діяла на час прийняття Берегівською міською радою Закарпатської області рішення від 27 лютого 2004 року № 425 та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2004 року, не забороняв приватизацію прибудинкової території багатоквартирного будинку одним із його співвласників. Вказані доводи представника відповідачки ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки частинами першою - третьою статті 42 ЗК України (у редакції від 01 квітня 2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Таким чином, законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин не дозволяло приватизацію прибудинкової території багатоквартирного будинку одним із його співвласників.

Що стосується посилань представника відповідачки ОСОБА_2 на Закон України «Проприватизацію державного житлового фонду», то такі судом не беруться до уваги, оскільки у виниклих правовідносинах слід керуватися Земельним кодексом України, який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року в справі № 263/68/17 вказав, що із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Ч. 1 Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З оспорюваного державного акту вбачається, що такий виданий на дві черезсмужні земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0131 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, судом встановлено, що на час видачі вищевказаного державного акту, Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28, яка дозволяла видавати один державний акт на право власності на землю на декілька черезсмужних земельних ділянок вже не діяла.

Натомість,на той час діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (в редакції від 29 грудня 2003 року).

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції (в редакції від 29 грудня 2003 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: на право власності на земельну ділянку; на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно п. 1.4. Інструкції (в редакції від 29 грудня 2003 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції від 01 квітня 2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України (в редакції від 01 квітня 2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Державні акти на право власності на земельну ділянку є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод.

Таким чином, оскільки спірний державний акт порушує право користування позивача на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , адже таким фактично посвідчено право власності ОСОБА_4 на частину вищевказаної земельної ділянки, яка належить на праві спільної сумісної власності власникам квартир у багатоквартирному будинку, що знаходиться на ній.

З огляду на вище вказане відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки за ОСОБА_4 і Державний акт виданий на підставі недійсного рішення також підлягає визнанню недійсним, оскільки зазначені норми встановлюють нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов`язковим одержанням її власником державного акта на право власності.

Крім цього, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Овдійчук Оленою Юріївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1-124,власником спірної земельної ділянки на даний час є дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки ОСОБА_4 не мав права на безоплатну передачу йому спірної земельної ділянки, а в свою чергу ОСОБА_2 не мала права на спадкування спірної земельної ділянки, тому з наведених обставин свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року підлягає визнанню недійсним.

На підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року реєстровий № 1-124 державним реєстратором прав на нерухоме майно - державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Овдійчук Оленою Юріївною проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1470226121102) та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 січня 2018 року індексний номер: 39373095 внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, крім Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є Цивільний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 3 названого вище Порядку державна реєстрація прав та облік безхазяйного нерухомого майна проводяться з прийняттям рішень державним реєстратором, які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (п. 18 Порядку).

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав (п. 19 Порядку).

Державна реєстрація обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, державна реєстрація припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а також державна реєстрація прав на підставі рішень судів проводиться виключно державним реєстратором, визначеним законом, без подання заяви заявником (п. 35 Порядку).

Пунктом 40 Порядку передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, виходячи з усього вищенаведеного, єдиною підставою для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, про скасування рішення про державну реєстрацію такого права.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

З огляду на вищенаведене, для відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати вищезазначене рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно.

На підставі викладеного, керуючисьст.ст. 4, 5, 13,56, 76-81, 133, 141,280-282 ЦПК України ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 21, 83, 118, 152 ЗК України, ст.ст. 16,21, 393, 1212, 1301 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ЗУ«Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» ст. ст. 42, 89, 118, 120, 125, 155 ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». ст.. 19 Конституції України,

в и р і ш и в :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» - у частині передачі ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,0361 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2004 року.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року, посвідчене державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Овдійчук Оленою Юріївною і зареєстроване в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1-124.

Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - державного нотаріуса Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Овдійчук Олени Юріївни про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1470226121102), від 26 січня 2018 року індексний номер: 39373095.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером: НОМЕР_2 площею 0,0206 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , та заборони ОСОБА_2 , а також іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної земельної ділянки вжиті ухвалою суду від 16.01.2019 року після набрання рішення законної сили скасувати.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Берегівський районний суд до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Гецко Ю. Ю.