Рішення № 81846238, 15.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2019Справа № 910/1076/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча організація "Голосієво" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська,13-А)

до Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34)

про визнання угоди недійсною та стягнення 694 726,95 грн.

за участю представників

від позивача: Нитченко І.В.

від відповідача: Дряхлов Є.О.

В судовому засіданні 15.05.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча організація "Голосієво" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київенерго" про визнання угоди виконаною та про стягнення 694 726,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в період з квітня 2015 року по квітень 2016 року проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф встановлений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", яка була скасована з моменту її прийняття. Таким чином, за доводами позивача, ним було надмірно сплачено грошові кошти за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №540155 від 15.06.2014, зокрема, за угодою №Р540155-01/17 від 25.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за вказаним договором, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати дану угоду виконаною в повному обсязі та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 694 726,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1076/19 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 06.03.2019.

19.02.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що будь-яких змін до Угоди №Р540155-01/17 від 25.01.2017, зокрема, в частині зазначеної у ній суми заборгованості сторони не вносили та такої пропозиції у зв`язку зі зміною тарифу від позивача не надходило. На час розгляду справи дана угода є дійсною. Крім того, відповідач звертає увагу, що оскільки укладеною Угодою позивач погодився на її умови, зокрема, в частині суми заборгованості, та сторонами зміни до неї не вносились, доводи позивача є необґрунтованими, а підстави для припинення Угоди та проведення перерахунків відсутні.

У судовому засіданні 06.03.2019 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача та відкласти підготовче засідання на 27.03.2019.

13.03.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з твердженнями відповідача та зауважує, що після того як дізнався про наявність Постанови №826/15733/15 від 06.07.2016 звертався до відповідача з вимогою про припинення Угоди про реструктуризацію та повернення надмірно сплачених (претензія вих. №91 від 24.10.2018). Крім того, позивач також не погоджується із твердженнями відповідача про те, що на момент підписання Угоди позивачу було відомо про скасування Постанови НКРЕКП №613 від 03.03.2015, оскільки ТОВ "Експлуатуюча організація "Голосієво" дізналось про її скасування лише восени 2018 року. До того ж, якби на момент підписання Угоди позивач володів вищевказаною інформацією, остання б не укладалась, оскільки у разі проведення перерахунку не було б необхідності у її підписанні.

27.03.2019 до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив визнати Угодою №Р540155-01/17 від 25.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.06.2014 №540155 недійсною та стягнути надмірно сплачені за договором кошти у розмірі 694 726,95 грн.

У судовому засіданні 27.03.3019 суд на місці ухвалив відкласти розгляд заяви про зміну підстав позову на наступне судове засідання, задовольнити клопотання представника відповідача та відкласти підготовче засідання на 17.04.2019.

15.04.2019 до суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, у якому відповідач зазначає, що цілком правомірно та на законних підставах здійснював нарахування позивачу в період з квітня 2015-квітень 2016 вартості спожитої теплової енергії на підставі тарифу встановленого регулятором ціноутворення. У відзиві відповідач також зазначає, що посилання позивача на обов`язок відповідача здійснити перерахунок не передбачений нормами законодавства, ні договором, ні угодою. Крім того, відповідач повідомляє, що Угода була укладена саме на прохання позивача на основі вільного волевиявлення.

У судовому засіданні 17.04.2019 суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову та закрити підготовче провадження, призначивши розгляд справи по суті на 15.05.2019.

У судовому засіданні, призначеному на 15.05.2019, суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову, та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечував з відстав викладених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (правонаступником, якого є Акціонерне товариство "Київенерго", надалі- постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча організація "Голосієво" (надалі- споживач, позивач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 540155 (далі - договір), предметом якого є виробництво та постачання Споживачу теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання для житлового будинку по вул. Голосіївська 13 А.

Відповідно до умов договору постачальник зобов`язався, зокрема, безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору; сповіщати споживача про зміну тарифів на теплову енергію та мережеву воду (п.2.2. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими органам виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг). Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Пунктом 1 додатку №2 до договору визначено, що розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими органам виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з п. 2 додатку №2 до договору у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів.

Відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції та облікових карток, які надані відповідачем у період з квітня 2015 по квітень 2016 року, позивачем було спожито теплову енергію у кількості - 5129,14 Гкал., а саме: за квітень 2015р. - 267,7 Гкал; за травень 2015 р. - 31,53 Гкал; за червень 2015р.- 58,89 Гкал; за липень 2015 p.- 125,57 Гкал; за серпень 2015 р. - 113,06 Гкал; за вересень 2015р. - 135,61 Гкал; за жовтень 2015р - 304,8 Гкал; за листопад 2015 р - 670,07 Гкал; за грудень 2015р - 768,69 Гкал; за січень 2016 р. - 1070,21 Гкал; за лютий 2016р. - 800,48 Гкал; за березень 2016р. - 683,94 Гкал; за квітень 2016р.- 98,59 Гкал.

Нарахування вартості теплової енергії у вказаний період було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531.10 грн, за 1 Гкал без ПДВ або 637,32 грн з ПДВ, що підтверджується обліковими картками та актами приймання передавання товарної продукції.

Таким чином, за спожиту теплову енергію у кількості 5129.14 Гкал (квітень 2015-квітень 2016) відповідачем було проведено нарахування у розмірі 3 268 903,51 грн в тому числі ПДВ.

Відповідно до Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31 грудня 2016 року за позивачем існувала заборгованість за спожиту теплову енергію по договору №540155 від 15.06.2014 року у розмірі 1 608 235,16 грн. в т.ч. ПДВ.

25 січня 2017 року на вищевказану суму заборгованості між позивачем та відповідачем була укладена Угода № Р540155-01/17 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №540155 від 15.06.2014.

За умовами п. 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов`язався сплатити заборгованість у розмірі 1 608 235,16 грн протягом січня 2017- грудня 2019 років щомісячними платежами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця за тарифною групою згідно з вищевказаним договором.

Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію ця угода є невід`ємною частиною договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №540155 від 15.06.2014.

На виконання умов Угоди про реструктуризацію та графіку погашення заборгованості позивач сплатив відповідачу 850 800,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

При цьому, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».

Отже, за доводами позивача, вартість спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 повинна становити 1 816 741,39 грн із тарифу 295,17 грн/Гкал (354,20 грн з ПДВ), що був затверджений постановою НКРЕКП №465 від 23.04.2014, яка набрала чинності з 01.07.2014.

26 жовтня 2018 року з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № 91 від 24.10.2018) про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 694 726,95 грн. та припинення Угоди № Р540155-01/17 від 25.01.2017 про реструктуризацію боргу. Проте, відповідач відповіді на вищевказану претензію не надав, надмірно перераховані грошові кошти не повернув, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 694 726,95 грн.

Крім того, за твердженнями позивача, відповідач порушив норми чинного законодавства під час укладання Угоди, адже на момент її підписання відповідачу було відомо про наявність Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15.

Таким чином, позивач, з урахуванням прийнятої заяви про зміну предмету позову, просить суд визнати Угоду №Р540155-01/17 від 25.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.06.2014 №540155 недійсною.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у зв`язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча організація "Голосієво" взятих на себе зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.06.2014 №540155, а саме, в частині оплати використаної теплової енергії та наявністю заборгованості за вказаним договором у розмірі 1 608 235,16 грн, між позивачем та відповідачем було укладено Угоду №Р540155-01/17 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію від 25.01.2017.

Зі змісту вказаної угоди вбачається, що позивач визнав та підтвердив факт наявності станом на 01.01.2017 заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.06.2014 №540155 у розмірі 1 608 235,16 грн та зобов`язався сплатити її протягом січня 2017- грудня 2019 років щомісячними платежами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З доданих до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що на виконання умов Угоди про реструктуризацію та графіку погашення заборгованості позивачем було сплачено відповідачу 850 800,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що до суми заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №540155 від 15.06.2014, а в подальшому за Угодою про реструктуризацію боргу, була включена заборгованість, нарахування якої було проведено згідно Постанови НКРЕКП № 613 від 03.03.2015.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Так, постановою від 03 березня 2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:

"1. Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);

2. Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Втім, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені вищевказаною постановою обставини, не доводяться знову при вирішенні даного спору відповідно до ст. 75 ГПК України.

Отже, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕ визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії з квітня 2015 по квітень 2016 з урахуванням тарифу 531,10 грн/Гкал у розмірі 3 268 903,51 грн.

При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ "Київенерго" на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.

Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, не встановлено.

Відтак, для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за квітень 2015 - квітень 2016 буде вірним застосування вищезазначеного тарифу, а тому враховуючи обсяги спожитої теплової енергії згідно актів приймання-передавання товарної продукції та облікових карток, суд дійшов висновку, що вартість спожитої теплової енергії за вказаний період складає 1 816 741,39 грн.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов`язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що на час підписання між сторонами Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2016 та безпосередньо під час укладання Угоди №Р540155-01/17 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію від 25.01.2017 відповідач не повідомив позивача про існування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15, якою було визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", не звертався до позивача про погодження між ними в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів чи перерахування існуючої заборгованості, яка обраховувалась за тарифами нечинної постанови, суд приходить до висновку, що замовчування відповідачем обставин, що мали істотне значення при укладені вищевказаної Угоди, яка була підписана через пів року після винесення постанови № 826/15733/15 від 06.07.2016, є підставою для визнання Угоди №Р540155-01/17 від 25.01.2017 недійсною.

При цьому, посилання відповідача на те, що прийняття Київським апеляційним адміністративним судом постанови 06.07.2016 у справі №826/125733/15 є загальновідомим фактом та позивач мав бути обізнаний у її існуванні під час укладення угоди, не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до п. 2.2.3. договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №540155 від 15.06.2014 обов`язок щодо повідомлення позивача про зміну тарифів на теплову енергію покладено саме на відповідача. Жодних доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за вищевказаним пунктом договору, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України).

Вирішуючи спір по суті, господарський суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Як вже встановлено судом, вартість спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 повинна складати 1 816 741,39 грн із тарифу 295,17 грн/Гкал (354,20 грн з ПДВ), що був затверджений постановою НКРЕКП №465 від 23.04.2014.

Отже, приймаючи до уваги підписаний між сторонами Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2016, яким було встановлено заборгованість позивача за договором №540155 від 15.06.2014 у розмірі 1 608 235,16 грн, суд дійшов висновку, що станом на момент підписання між сторонами Угоди №Р540155-01/17 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію від 25.01.2017 за позивачем рахувалась заборгованість за договором лише на суму 156 073,05 грн.

Таким чином, позивач здійснюючи в період з січня 2017 року по липень 2018 року проплати за спожиту теплову енергію згідно договору №540155 від 15.06.2014 та угоди №Р540155-01/17 від 25.01.2017 на загальну суму 850 800,00 грн, погасив існуючу заборгованість у розмірі 156 073,05 грн та здійснив надмірну переплату у розмірі 694 726,95 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, претензією вих. № 91 від 24.10.2018 позивач звертався до відповідача з вимогою здійснити повернення надмірно сплачених грошових коштів за спожиту теплову енергію згідно договору №540155 від 15.06.2014 у розмірі 694 726,95 грн. Факт направлення вищевказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявним у матеріалах справи описом вкладення у цінний лист №13577607 та фіскальним чеком від 26.10.2018.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Всупереч вимогам ст. 530 ЦК України відповідач свого обов`язку щодо повернення позивачу надмірно сплачених грошових коштів не виконав, доказів відсутності у останнього обов`язку сплатити заявлену суму не надав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та приймаючи до уваги, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 694 726,95 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати Угоду №Р540155-01/17 від 25 січня 2017 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.06.2014 №540155 недійсною.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Київенерго" (85612, Донецька обл., місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча організація "Голосієво" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська,13-А, ідентифікаційний код 34600816) надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 694 724 (шістсот дев`яносто чотири тисячі сімсот двадцять чотири) грн 95 коп. та судовий збір у розмірі 12 341 (дванадцять тисяч триста сорок одну) грн 90 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.05.2019

Суддя Л. Г. Пукшин