Рішення № 81846204, 13.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2019Справа № 910/918/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл НК"

про стягнення 431 913,80 грн.

Представники сторін:

від позивача: Компанець Н.М., довіреність № 637 від 17.04.2019;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» про стягнення 431 913,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ЦЗВ-13-00118-01 від 05.06.2018, в частині поставки обумовленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

11.02.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2019.

У судове засідання 11.03.2019 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання до 15.04.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 15.04.2019 представник позивача з`явився.

Представник відповідача не з`явився.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, керуючись статтями 121, 177-185, 234 Господарського процесуального кодексу України, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2019.

11.05.2019 представником позивача подано додаткові письмові пояснення.

У судове засідання 13.05.2019 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі та ухвали про повідомлення про дату, час і місце судового засідання направлялися судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку із закінченням терміну їх зберігання на відділенні.

З залучених до матеріалів справи листів, у яких відповідачу направлялися копії ухвал, вбачається, що дані лист суду було повернуто поштою у зв`язку з тим, що «організація виїхала».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду з поміткою «організація вибула» є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.02.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.05.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2018 року між Філією «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір поставки № ЦЗВ-13-00118-01 (далі - Договір), за умовами якого постачальник протягом строку дії цього Договору зобов`язується за заявкою замовника, форма якої встановлена в Додатку №2 до цього Договору за умови їх підтвердження, поставляти та передавати через мережу АЗС у власність замовнику нафту і дистиляти (паливо дизельне) належної якості, підтвердженої наступними документами: сертифікатом відповідності на бланку Державної системи сертифікації УкрСЕПРО, декларацією про відповідності та паспортом якості, що відповідають вимогам державних стандартів, які діють в Україні.

Відповідно до п. 2.3 Договору замовник зобов`язується приймати товар на АЗС та оплачувати його на умовах цього Договору.

Згідно з п. 3.1 та 3.2 Договору постачальник зобов`язаний поставляти замовнику за письмовою заявкою останнього товар в обсягах визначених у заявках, за цінами, визначеними у специфікації до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору та здійснювати поставку товару замовнику на умовах Ex-Works (Інкотермс в редакції 2010 року) на АЗС (Пунктах поставки), перелік яких є невід`ємною частиною цього Договору та визначений у Додатку № 1.

Пунктами 4.2 та 4.3 Договору визначено, що замовник зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість товару та приймати в пунктах поставки товар, що постачається.

У відповідності до п. 5.1 Договору поставка товару по бланкам-дозволам здійснюється на підставі заявки замовника, форма якої встановлена в Додатку № 2 до Договору, погоджених з постачальником, викладених у письмовому вигляді та переданих факсом або особисто. При цьому заявка вважається погодженою з постачальником у випадку виписки останнім рахунку-фактури на весь товар, що містився в заявці та який постачальник зобов`язується поставити.

Згідно з п. 5.3 Договору перехід права власності на товар та ризику випадкової загибелі (псування) відбувається в момент передачі товару по бланках-дозволах уповноваженому представнику замовника, що здійснюється на АЗС (у пунктах поставки).

Передача товару здійснюється на умовах Ex-Works (Інкотермс в редакції 2010 року) на АЗС (у Пунктах поставки), перелік яких є невід`ємною частиною цього Договору та визначений у Додатку № 1, уповноваженим представникам замовника. Передача товару замовнику здійснюється за умови пред`явлення уповноваженим представником бланків-дозволів оператору на АЗС (п. 5.4 Договору).

Згідно з п. 5.5 Договору приймання товару за кількістю та/або якістю здійснюється представникам сторін під час здійснення поставки товару відповідно до п. 5.4 цього Договору, якщо інше не визначено, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6.4 Договору загальна сума даного Договору на момент його підписання складає 399 371 грн., крім того ПДВ 20% - 79 874,20 грн., що разом становить 479 245,20 грн.

За умовами п. 7.1 Договору замовник зобов`язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом тридцяти календарних днів з дня передачі замовнику бланків-дозволів відповідно до видаткової накладної або акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 9.7 Договору у разі відмови постачальника від надання бланків-дозволі та відпуску товару або прострочення надання бланків-дозволів більш ніж на п`ять робочих днів або прострочення відпуску товару на АЗС більше ніж на два календарних дня, замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це постачальника. При цьому постачальник зобов`язується сплатити протягом трьох банківських днів з дня вимоги штраф у розмірі 5% від суми Договору.

Пунктом 9.8 Договору узгоджено, що в разі відмови постачальника від відпуску товару по бланках-дозволах постачальник сплачує замовнику вартість товару по зазначених бланках-дозволах та додатково пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару зазначену в бланках-дозволах.

Термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018 (п. 12.7 Договору).

Специфікацією № 1 до Договору сторонами погоджено поставку палива дизельного у кількості 19 340 л. вартість 479 245,20 грн.

Додатком № 1 до Договору викладено Перелік автозаправних станцій.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним своєчасно та в повному обсязі сплачено вартість товару на загальну суму 479 245,20 грн., однак, відповідачем поставлено позивачу товар за Договором на суму 80 535 грн., та починаючи з 26.11.2018 оператори АЗС відмовляються приймати бланки-дозволи та передавати товар, в зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із Претензією № ЦЗВ-20/4482 на суму 400 293,19 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

29.12.2018 позивач звернувся до відповідача із Повідомленням № ЦЗВ-20/5260 про одностороннє розірвання Договору та з Вимогою № ЦЗВ-20/5259 щодо сплати штрафу у розмірі 23 962,26 грн., яка також залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № НК-0001617 від 14.06.2018 на суму 479 245,20 грн., який оплачений замовником 13.07.2018 згідно Платіжного доручення № 1052208 від 13.07.2018 на суму 479 245,20 грн.

Згідно з видатковою накладною № НКТ-001518 від 14.06.2018 постачальником передано позивачу бланки-замовлення на дизельне паливо кількістю 19 340 л. вартістю 479 245,20 грн.

Згідно з п. 5.3 Договору перехід права власності на товар та ризику випадкової загибелі (псування) відбувається в момент передачі товару по бланках-дозволах уповноваженому представнику замовника, що здійснюється на АЗС (у пунктах поставки).

Передача товару здійснюється на умовах Ex-Works (Інкотермс в редакції 2010 року) на АЗС (у Пунктах поставки), перелік яких є невід`ємною частиною цього Договору та визначений у Додатку № 1, уповноваженим представникам замовника. Передача товару замовнику здійснюється за умови пред`явлення уповноваженим представником бланків-дозволів оператору на АЗС (п. 5.4 Договору).

Згідно з п. 5.5 Договору приймання товару за кількістю та/або якістю здійснюється представникам сторін під час здійснення поставки товару відповідно до п. 5.4 цього Договору, якщо інше не визначено, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем було отримано на АЗС товар на суму 80 535 грн., та починаючи з 26.11.2018 оператори АЗС згідно Додатку № 1 до Договору відмовляються приймати бланки-дозволи на відпуск товару, що підтверджується Актами від 26.11.2018 та від 04.12.2018, складеними працівниками позивача у складі трьох осіб, із зазначенням про відмову операторів АЗС про відмову від підписів означених Актів.

Таким чином, відповідно до умов Договору, відповідачем не було здійснене фактичне передання замовнику палива дизельного згідно бланків-дозволів на суму 398 710,20 грн., що відповідачем не спростовано.

Пунктом 9.8 Договору узгоджено, що в разі відмови постачальника від відпуску товару по бланках-дозволах постачальник сплачує замовнику вартість товару по зазначених бланках-дозволах та додатково пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару зазначену в бланках-дозволах.

Означені умови Договору також узгоджуються з ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідно до якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки відповідач, фактичний відпуск товару по бланках-дозволах не здійснив, позивач 03.12.2018 звернувся до відповідача з Претензією № ЦЗВ-20/4482 про сплату 398 710,20 грн. (сума товару по бланках-дозволах, що не була відпущена) та пені у розмірі 1 572,99 грн.

Направлення зазначеної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копією опису вкладення від 03.12.2018, фіскальним чеком від 03.12.2018 та інформацією про відправлення від 03.12.2018.

Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення та відповіді.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 398 710,20 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 398 710,20 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення, як і доказів відпуску товару у повному обсязі не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 398 710,20 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено до стягнення 9 241,34 грн. нарахованої пені та 23 962,26 грн. штрафу.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до п. 9.7 Договору у разі відмови постачальника від надання бланків-дозволі та відпуску товару або прострочення надання бланків-дозволів більш ніж на п`ять робочих днів або прострочення відпуску товару на АЗС більше ніж на два календарних дня, замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це постачальника. При цьому постачальник зобов`язується сплатити протягом трьох банківських днів з дня вимоги штраф у розмірі 5% від суми Договору.

Пунктом 9.8 Договору узгоджено, що в разі відмови постачальника від відпуску товару по бланках-дозволах постачальник сплачує замовнику вартість товару по зазначених бланках-дозволах та додатково пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару зазначену в бланках-дозволах.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов`язання.

Таким чином, оскільки як встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині фактичного надання позивачу палива шляхом відпуску його на АЗС за бланками-дозволами, здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 9 241,34 грн.

В свою чергу, з огляду на встановлені обставини справи, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 23 962,26 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором у повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» (01030, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 5-В; ідентифікаційний код: 41486736) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15, ідентифікаційний код 40081347) основний борг в розмірі 398 710 (триста дев`яносто вісім тисячі сімсот десять) грн. 20 коп., пеню в розмірі 9 241 (дев`ять тисяч двісті сорок одна) грн. 34 коп., штраф в розмірі 23 962 (двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 478 (шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 71 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.05.2019.

Суддя О.А. Грєхова