Рішення № 81844258, 13.05.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/733/18

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/733/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство «БІОМАС», вул. Заводська, 1, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323

до відповідача: Засновника індивідуального бізнесу Пана ГУЛІЄНКА ПАВЛА, 4 RUE CAMILLE CLAUDEL, apt 61, 57730 FOLSCHVILLER Франція (адреса для листування: вул. Шевчука, 3, кв.44 , м. Чернігів, 14005 )

про стягнення 4640,91 євро

у присутності представників сторін:

від позивача: Вороніна І.С. - керівника, Дайнеки І.А. - адвоката (ордер про надання правової допомоги, серії ЧН №055028 від 25.03.2019)

від відповідача: Зубрицької І.І. - адвоката (ордер на надання правової допомоги серії ЧН №071608 від 25.03.2019).

В ході розгляду справи по суті проголошувалась перерва з 06.05.2019 по 13.05.2019.

В судовому засіданні 13.05.2019 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 4640,91 євро боргу за товар.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі контракту №20/02-2018 від 20.02.2018 позивачем передано відповідачу товар - дрова паливні колоті береза, вільха, осика загальною вартістю 12428,47 євро:

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 26.03.2018 згідно із специфікацією №20-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-02/18 від 20.02.2018 на суму 1460,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 26.03.2018 згідно із специфікацією №20-2-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-2-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №0989376 від 28.03.2018 згідно із специфікацією №20-3-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-3-02/18 від 20.02.2018 на суму 2027,56 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 29.03.2018 згідно із специфікацією №20-4-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-4-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 29.03.2018 згідно із специфікацією №20-5-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-5-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №0921413 від 30.03.2018 згідно із специфікацією №20-6-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-6-02/18 від 20.02.2018 на суму 1609,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 06.04.2018 згідно із специфікацією №30-3-03/18 від 30.03.2018, рахунком-фактурою №30-3-03/18 від 30.03.2018 на суму 1600,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 06.04.2018 згідно із специфікацією №30-4-03/18 від 30.03.2018, рахунком-фактурою №30-4-03/18 від 30.03.2018 на суму 1440,23 євро.

За твердженням позивача, відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару на суму 7787,56 євро, внаслідок чого виник заявлений до стягнення борг, який позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до пояснень по справі позивача від 13.05.2019, які прийнятті судом до уваги на підставі ч.5 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, фактично заборгованість виникла за поставками по рахунку-фактурі №20-03-02/18 від 20.02.2018 та міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 28.03.2018 в сумі 716,93 євро; по рахунку-фактурі №20-05-02/18 від 20.02.2018 та міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 29.03.2018 в сумі 1430,38 євро; по рахунку-фактурі №20-06-02/18 від 20.02.2018 та міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №0921413 від 30.03.2018 в сумі 1609,18 євро; по рахунку-фактурі №30-04-03/18 від 30.03.2018 та міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 06.04.2018 в сумі 884,05 євро.

Ухвалою суду від 25.03.2019 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем відзив на позов у строк встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, який закінчився 07.02.2019, не подано.

Ухвалою суду від 25.03.2019 в задоволенні заяви відповідача про поновлення строку подання відзиву на позов відмовлено, разом тим продовжено відповідачу строк подання відзиву на позов на 15 календарних днів та встановлено, що відзив на позов має бути поданий не пізніше 09 квітня 2019 року.

У вказаний строк відповідачем подано відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує. На думку відповідача, сторонами не узгоджено істотні умови договору про предмет, ціну та строки поставки, оскільки додані до позовної заяви специфікації підписані лише однією стороною контракту - позивачем, та не підписані відповідачем. Відповідач зазначає, що оскільки сторони погодили викладення контракту двома мовами, то і всі його невід`ємні частини (специфікації) мають бути викладені у тій самій формі, однак долучені документи, які позивач називає специфікацією-заявкою, складені лише російською мовою. Відповідач стверджує, що він не підписував специфікації по рахункам №20-2-02/18, №20-02/18, №20-3-02/18, №30-3-03/18, №30-4-03/18, №20-4-02/18, №20-5-02/18, №20-6-02/18, доставку зазначеного товару та послуги з його доставки він не замовляв, ціну на товар не погоджував. Відповідач також стверджує, що додану до позовної заяви додаткову угоду №1 від 06.04.2018 до контракту №20/02-2018 від 20.02.2018 він не підписував, переговори про укладення відповідної додаткової угоди сторони не вели і дана угода ніколи не надходила до нього від позивача; про наявність відповідної додаткової угоди, як зазначає відповідач, йому стало відомо лише після ознайомлення адвоката з матеріалами справи. Також відповідач вказує, що згідно з наказом від 13.03.2018 №41-к ТОВ «Переробне підприємство БІОМАС», долученого до позовної заяви позивачем, вбачається, що ОСОБА_2 з 14.03.2018 приступив до виконання своїх обов`язків директора, а контракт №20/02-2018 підписаний 20.02.2018 ОСОБА_3 , який на той час не був директором даного підприємства, тобто не повноважною особою. За твердженням відповідача машини під номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за рахунком-фактурою №20-6-02/18 на суму 1609,18 євро, НОМЕР_3 / НОМЕР_4 за рахунок-фактурою №20-02/18 на суму 1460,18 євро відповідач та його клієнти не приймали і не відомо де ці машини розвантажились, в зв`язку з чим відповідач вважає, що позивач неправомірно включив у розмір заявленої до стягнення суми 3069,36 євро. Крім того, відповідач вказує, що під час розвантаження автомобілів з`ясувалось, що товар знаходиться в дуже поганому стані, дрова мокрі, покритті цвіллю, про що відповідачу повідомили його клієнти та сказали, що не будуть платити повну ціну за товар поганої якості. Про вказаний факт, за повідомленням відповідача, він повідомив позивачу, а також повідомив, що оплата за дрова буде здійснена у меншому розмірі через дуже погану якість товару, в зв`язку з чим на рахунок позивача було перераховано тільки 7787,56 євро. Відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що «на виконання п.3.1., 3.4. контракту №20/02-2018 позивач надіслав всі необхідні документи, в необхідній кількості, належним чином оформлені разом з товаром» не відповідає дійсності, оскільки товар не був доставлений до відповідача, розвантаження здійснювалось за адресами інших підприємств.

Позивач у відповіді на відзив не погоджується із запереченнями відповідача проти позову та зазначає, що, за твердженням відповідача, ним було замовлено спочатку лише дві машини, однак після того, як позивач повідомив про направлення більшої кількості машин відповідач не відмовився від додаткового товару, а тому, на думку позивача, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар. Позивач вказує, що відповідно до п.2.1. контракту №20/02-2018 від 20.02.2018 поставка здійснюється на умовах FCA Україна (Інкотермс-2010), а тому право власності на товар та ризик втрати товару перейшли до відповідача з моменту складання та направлення товарно-транспортних накладних (CMR) про передання товару перевізнику, і з цього моменту позивач не несе відповідальності за втрату, пошкодження, псування товару. Позивач вказує, що відповідачем не надано доказів псування, втрати товару внаслідок порушення позивачем свого зобов`язання за договором, як і не надано доказів існування недоліків товару до моменту передання його перевізнику. Крім того, позивач вказує, що про втрату якості товару було повідомлено лише після подальшої реалізації відповідачем товару своїм клієнтам, у правовідносинах з якими позивач не перебуває.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що позивачем на підтвердження своїх вимог щодо замовлення відповідачем товару не надано підписаних сторонами специфікацій, на підтвердження отримання відповідачем зазначеного товару не надано документів, якими б відповідач повідомив позивача про уповноваження відвантажити товар у конкретний транспортний засіб та зазначив відповідальну особу, яку він уповноважив здійснити контроль завантаження відповідного транспортного засобу. Не надано копії CMR про поставку товару саме відповідачу та не надано доказів надіслання відповідачу митної декларації, інвойсу, специфікації, копії CMR, як це передбачено п.3.1., 3.4. контракту №20/02-2018 від 20.02.2018.

22 квітня 2019 року від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому відповідач просив залучити до справи додаткові документи, а саме: копію СMR від 28.03.2018, копію СMR №0921413 від 30.03.2018, лист ТОВ «Автопромсервіс» від 15.04.2019, роздруківку з офіційного сайту «Укрпошта», копію адвокатського запиту.

Клопотання обгрунтовується неможливістю подати вказані документи, зокрема, копії міжнародних товарно-транспортних накладних (СMR) разом із відзивом на позов в зв`язку з надсиланням адвокатського запиту и отримання цих документів після закінчення встановленого судом строку на подання відзиву на позов.

Судом постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про залучення цих документів до матеріалів справи, оскільки на момент подання до справи вищенаведених доказів судом питання про надання відповідачу додаткового строку для подання доказів не вирішувалось в зв`язку з відсутністю відповідної заяви відповідача, а відтак вказані докази подані з пропуском встановленого законом строку, що є підставою для неприйняття таких доказів до розгляду. При цьому суд звертає увагу, що вказані докази подаються відповідачем після початку розгляду справи по суті.

Отже, клопотання відповідача від 22.04.2019 разом з доданими до нього документами судом залучені до справи, проте до уваги при вирішенні спору по суті не прийняті.

10 травня 2019 року позивачем подано клопотання від 08.05.2019 про приєднання до матеріалів справи доказів. У вказаному клопотанні позивач також просив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними та встановити додатковий строк для подання доказів.

Вказане клопотання залучено судом до матеріалів справи, однак додані до нього документи не приймаються судом до уваги з огляду на таке:

За змістом ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Позивачем в порушення вищенаведених вимог процесуального закону докази подано з пропуском встановленого строку, без зазначення об`єктивних, поважних причин неможливості їх подання вчасно разом з позовною заявою.

Згідно із ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на вищевикладене додані до клопотання від 08.05.2019 докази не приймаються судом до уваги.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи сторін, з`ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство БІОМАС» (позивач у справі, продавець за контрактом) та Засновником індивідуального бізнесу Паном ГУЛІЄНКОМ ПАВЛОМ (відповідач у справі, покупець за контрактом) укладено контракт №20/02-2018 (далі за текстом - контракт), за умовами якого позивач зобов`язався продати, а відповідач, в свою чергу, придбати товар відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною даного контракту.

Відповідно до п.1.2. контракту точна транспортна вага/об`єм (нетто і брутто), а також точна кількість місць буде вказана в транспортних документах під час відвантаження.

Згідно із п.1.3. контракту загальна сума контракту складає 50000,00 євро (п`ятдесят тисяч євро 00 євроцентів).

У розділі 2 контракту сторони узгодили умови поставки та встановили, що поставка здійснюватиметься на умовах FCA УКРАЇНА (Інкотермс-2010) (п.2.1. контракту). Строк поставки 5 днів з дати здійснення покупцем повідомлення про готовність прийняття товару (п.2.2. контракту). Покупець зобов`язується виконати всі митні формальності, необхідні для ввезення товару на територію Франції (п.2.3. контракту). Продавець негайно інформує покупця про готовність товару до відвантаження (п.2.4. контракту). Продавець зобов`язується відправити покупцю разом з товаром наступні документи: рахунок-фактуру (3 оригінали, 2 копії), накладну (CMR) (3 оригінали, 2 копії) (п.2.5. контракту).

У розділі 3 контракту сторони узгодили умови оплати та домовились, що оплата за товар, який постачається за даним контрактом, здійснюється за фактом завантаження машини, після надання за допомогою електронної пошти продавцем митної декларації (п.3.1. контракту). Всі банківські витрати по переказу вищеназваних платежів на території Франції несе покупець, а на території України - продавець. Банківські комісії банків-кореспондентів оплачує покупець (п.3.2. контракту). Всі платежі за даним контрактом здійснюються в євро (п.3.3. контракту). Підставою для остаточної оплати є копії відвантажувальних документів, наданих продавцем покупцю засобами електронної пошти, а саме: комерційний інвойс, специфікація, копія CMR, копія митної декларації (п.3.4. контракту).

Відповідно до п.8.2. контракту договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника контракту №20/02-2018 від 20.02.2018, він підписаний сторонами, що свідчить про набрання ним чинності.

При цьому судом не приймається до уваги твердження відповідача про те, що договір підписано зі сторони позивача неуповноваженою особою, оскільки згідно із наказом від 13.03.2018 №41-к ТОВ «Переробне підприємство БІОМАС», долученого до позовної заяви позивачем, ОСОБА_2 з 14.03.2018 приступив до виконання своїх обов`язків директора з 14.03.2018, а контракт №20/02-2018 підписаний 20.02.2018 ОСОБА_3 , який на той час не був директором даного підприємства, тобто не повноважною особою.

Дане твердження відповідача спростовується доданим до позовної заяви витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.9-14), з якого вбачається, що на момент підписання контракту ОСОБА_4 був керівником ТОВ «Переробне підприємство БІОМАС».

При цьому суд, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам щодо посадового становища особи, яка підписала контракт зі сторони продавця, враховує закріплений в ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» статус відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, відповідно до якого якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже суд доходить висновку, що контракт №20/02-2018 від 20.02.2018 підписаний повноважними особами та набув чинності для сторін.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного контракту в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому суд приходить до висновку, що контракт №20/02-2018 від 20.02.2018 діяв у період спірних поставок товару та в силу ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних відносин сторін, які склалися на підставі контракту №20/02-2018 від 20.02.2018, суд виходить з такого:

Ухвалою суду від 17.10.2018 про відкриття провадження у справі на підставі ч.2 ст.74 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язано відповідача надати суду легалізований у встановленому порядку документ, що є доказом правосуб`єктності суб`єкта господарювання (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Вимога суду відповідачем виконана не була. Разом з тим, під час розгляду справи представником відповідача визнано, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності з місцезнаходженням у Франції.

Відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже суд доходить до висновку, що ознакою спірних правовідносин є наявність іноземного елементу.

Спеціальним законом, який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, є Закон України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, визначення застосовуваного права.

Згідно із ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

В силу ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч.1 ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

За змістом ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

При цьому відповідно до п.1 ч.1 ст.44 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Оскільки сторонами в контракті №20/02-2018 від 20.02.2018 не здійснено вибору права, яке підлягає застосуванню до відносин, які виникли між ними на підставі цього контракту, а також враховуючи, що сторонами в п.7.1. контракту встановлено, що всі спори, розбіжності і вимоги, що виникають із даного контракту, підлягають вирішенню в судах за місцем знаходження продавця, а тому з огляду на вищенаведені норми Закону та умови контракту суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство України, і дана справа з огляду на її суб`єктний склад підсудна Господарському суду Чернігівської області.

Крім того, відповідно до п.7.2. контракту до відносин сторін по даному контракту в частині, неврегульованій даним контрактом, застосовується положення Віденської Конвенції 1980р. «Про міжнародні договори купівлі-продажу товарів».

Аналіз змісту та суб`єктного складу контракту свідчить, що у зв`язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз контракту свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв`язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

На виконання контракту позивачем поставлено відповідачу товар - дрова паливні колоті береза, вільха, осика загальною вартістю 12428,47 євро:

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 26.03.2018 згідно із специфікацією №20-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-02/18 від 20.02.2018 на суму 1460,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 26.03.2018 згідно із специфікацією №20-2-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-2-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №0989376 від 28.03.2018 згідно із специфікацією №20-3-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-3-02/18 від 20.02.2018 на суму 2027,56 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 29.03.2018 згідно із специфікацією №20-4-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-4-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 29.03.2018 згідно із специфікацією №20-5-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-5-02/18 від 20.02.2018 на суму 1430,38 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №0921413 від 30.03.2018 згідно із специфікацією №20-6-02/18 від 20.02.2018, рахунком-фактурою №20-6-02/18 від 20.02.2018 на суму 1609,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 06.04.2018 згідно із специфікацією №30-3-03/18 від 30.03.2018, рахунком-фактурою №30-3-03/18 від 30.03.2018 на суму 1600,18 євро;

по міжнародній товарно-транспортній накладній CMR А №б/н від 06.04.2018 згідно із специфікацією №30-4-03/18 від 30.03.2018, рахунком-фактурою №30-4-03/18 від 30.03.2018, на суму 1440,23 євро.

Відповідно до ст.664 Цивільного кодексу України, якою визначається момент виконання обов`язку продавця передати товар, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

В пункті 2.1. контракту сторони узгодили, що поставка здійснюється на умовах FCA УКРАЇНА (Інкотермс-2010).

Інкотермс - це збірка міжнародних правил по тлумаченню найбільш вживаних термінів в галузі зовнішньої торгівлі. За своєю правовою природою Інкотермс є кодифікацією торгівельних звичаїв, які склалися в процесі укладення зовнішньоекономічних договорів (звичаями ділового обороту).

В силу ч.1 ст.7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

За змістом ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Оскільки сторони погодили в контракті, що основні умови поставки товару визначаються ними відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс), в редакції 2010 року, а тому вони набули обов`язкової сили для сторін.

Згідно із Інкотермс-2010 усі терміни для зручності в користуванні, що визначають умови поставки, поділяються на чотири групи: E, F, C, D.

Умови поставки FCA Інкотермс 2010 - «Free Carrier» («Франко перевізник») визначають обов`язок постачальника передати товар перевізнику, якого найняв покупець, або ж передати товар іншій особі, яку визначив покупець. Передача товару здійснюється в місці, вказаному в договорі поставки. Послуги перевізника оплачує покупець. Зобов`язання постачальника щодо поставки (передачі у власність покупця) товару вважається виконаним з моменту передачі товару перевізнику. Відповідно ризики випадкового пошкодження або знищення товару покладаються на покупця, а якщо пошкодження, втрата, знищення товару відбулося не випадково, відповідальність перед покупцем несе перевізник при наявності його вини.

Таким чином, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів в редакції ІНКОТЕРМС-2010 за умовами поставки FCA («Free Carrier»/«Франко перевізник»), зобов`язання продавця з поставки слід вважати виконаним, коли товар було передано перевізнику.

Відповідно до ч.1, 2 ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

З доданих до позовної заяви міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), на підставі яких здійснювались спірні поставки, вбачається, що позивачем виконано зобов`язання щодо поставки товару, про що свідчать штампи перевізників «SIVERTRANS» LTD та LLC AVTOPROMSERVIS на цих накладних.

Наявність відносин у відповідача з вказаними перевізниками підтверджується доданими до відзиву копіями інвойсів - рахунків на оплату послуг з перевезення, які виставлені перевізником відповідачу.

Твердження відповідача про те, що йому не було відомо про направлення йому позивачем товару, спростовується електронним листом (а.с.170), з якого вбачається, що позивач був обізнаний про те, що позивач направив йому шість машин з товаром.

Також не приймається судом до уваги твердження відповідача про те, що йому було направлено більшу кількість товару, а ніж він замовляв, оскільки відповідно ч.2, 3 ст.670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Таким чином, у разі прийняття покупцем більшої кількості товару та неповернення надміру отриманого товару продавцю, останній зобов`язаний сплатити продавцю вартість фактично отриманого товару.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано факт отримання від позивача на підставі контракту №20/02-2018 від 20.02.2018 по міжнародним товарно-транспортним накладним (CMR), покладеним в основу позову, товару - дров паливних колотих загальною вартістю 12428,47 євро.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано взяті на себе за контрактом зобов`язання в частині поставки товару відповідачу.

За приписами ст.53, 54, 58, 59 Конвенції Організації Об`єднаних Націй від 11.04.1980 (Віденська конвенція) про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, учасниками якої є як Україна, так і Франція, покупець зобов`язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції. Зобов`язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу. Якщо покупець не зобов`язаний сплатити вартість у будь-який інший конкретний строк, він повинен сплатити її, коли продавець згідно з договором та цією Конвенцією передає або сам товар, або товаророзпорядчі документи в розпорядження покупця. Продавець може обумовити передачу товару або документів здійсненням такого платежу. Покупець зобов`язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Аналіз змісту контракту свідчить, що сторонами не узгоджено строк оплати товару в розумінні ст.251, 252 Цивільного кодексу України.

Термін виконання зобов`язання в частині оплати отриманого товару, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи статті 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Вищевикладена правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-78гс14 (№925/1332/13) та від 30.09.2014 у справі №3-121гс14 (№927/1232/13).

Твердження відповідача про те, що позивачем не були направлені на його адресу визначені контрактом товаросупровідні документи судом не приймається до уваги, оскільки здійснення відповідачем часткової оплати товару, в тому числі із зазначенням конкретних інвойсів, а також електронне листування свідчить про обізнаність відповідача про відправлення йому, як вантажоодержувачу, вантажу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що в контракті сторони не узгодили строк оплати товару, суд доходить висновку, що відповідач мав оплатити товар, отриманий по накладним, покладеним в основу позову, в день його прийняття, яким згідно з умовами поставки, визначеними сторонами у договорі, є день передання товару перевізнику, що відповідає даті складання кожної міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), покладеної в основу позову.

За повідомленням позивача відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 7787,56 євро.

Даний факт підтверджується копіями банківських виписок з рахунку позивача (а.с.68-69) та довідки банку (а.с.71).

При цьому судом не приймаються до уваги документи, зазначені відповідачем у додатку до відзиву як копії банківських виписок, оскільки вони не супроводжуються належним чином оформленим перекладом.

Разом з тим, факт оплати товару лише на суму 7787,56 євро визнається відповідачем у відзиві. При цьому в обґрунтування підстав оплати товару лише у такій сумі відповідач зазначає про отримання від позивача неякісного товару у зв`язку з чим оплата здійснена ним у меншому розмірі.

Дане твердження судом не приймається до уваги, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження отримання від позивача неякісного товару. Відповідач посилається на скарги від його клієнтів, зокрема, від Torben Pedersen з Данії щодо якості отриманого товару, разом з тим з огляду на встановлені в контракті умови поставки, а саме на умовах FCA УКРАЇНА (Інкотермс-2010) та пов`язаний з такими умовами поставки момент переходу ризиків випадкового пошкодження товару, відповідачем не доведено, що перевізнику, який отримував товар від позивача, позивачем був переданий неякісний товар.

За твердженням позивача більше коштів в рахунок оплати отриманого товару від відповідача не надходило, внаслідок чого за ним обліковується борг у сумі 4640,91 євро, який він і просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач доказів оплати в повному обсязі вартості отриманого товару, а також доказів, які спростовують наявність боргу в розмірі 4640,91 євро, в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді не надав.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання зобов`язання сплив, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови контракту в частині своєчасної оплати товару, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за контрактом зобов`язань.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, отриманого від позивача на підставі контракту №20/02-2018 від 20.02.2018 по міжнародним товарно-транспортним накладним (CMR), покладеним в основу позову, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 4640,91 євро боргу задовольняється судом в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позов належить задовольнити в повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 2299грн.43коп., підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача також в повному обсязі.

Керуючись ст.74, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство БІОМАС» (вул. Заводська, 1, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323, ідентифікаційний код 36584723) до Засновника індивідуального бізнесу Пана ГУЛІЄНКА ПАВЛА (4 RUE CAMILLE CLAUDEL, apt 61, 57730 FOLSCHVILLER Франція, SIRET: 538 543 604 00010) про стягнення 4640, 91 євро задовольнити повністю.

Стягнути з Засновника індивідуального бізнесу Пана ГУЛІЄНКА ПАВЛА (4 RUE CAMILLE CLAUDEL, apt 61, 57730 FOLSCHVILLER Франція, SIRET: НОМЕР_5 604 00010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Переробне підприємство БІОМАС», вул. Заводська, 1, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323 (ідентифікаційний код 36584723) 4640,91 євро боргу та 2299грн.43коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 20 травня 2019 року.

Суддя Т. Г. Оленич