Рішення № 81842919, 14.05.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.05.2019 Справа № 905/495/19

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області,

до відповідача: Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, м.Лиман Донецької області,

про стягнення збитків у вигляді недостачі вантажу у розмірі 260226,47грн.,

без повідомлення (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, м.Лиман Донецької області, збитків, що виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні у сумі 260226,47грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при перевезенні вугілля по накладній №48736953 від 13.03.2018р. (досильна залізнична накладна №48770457 від 15.03.2018р.) не забезпечив збереження вантажу у вагоні №59196014, у зв`язку з чим спірний вагон прибув з нестачею вантажу, що підтверджується складеним комерційним актом №484809/96 від 16.03.2018р.

Ухвалою суду від 15.03.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/495/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

26.03.2019р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив №2022/355 від 21.03.2019р. на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не доведене завданих збитків, зокрема, позивачем не надані документи у підтвердження дійсної вартості вантажу та його оплати.

04.04.2019р. до канцелярії суду від відповідача надійшли доповнення №2022/399 від 03.04.2019р. до відзиву на позовну заяву з додатками. В обґрунтування викладених у доповненнях заперечень відповідач посилається на те, що у зв`язку з втручанням в роботу залізничного транспорту сторонніх осіб, вантаж, що висипався, був завантажений в інший вагон та направлений на адресу вантажовласника за досильною накладною №47046883 від 18.03.2018р.

09.04.2019р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь №09-2/30 від 04.04.2019р. на ухвалу суду з доданими документами згідно додатку.

12.04.2019р. до канцелярії суду від позивача надійшли:

- відповідь №09-2/30 від 08.04.2019р. на відзив по справі, в якій заперечує проти викладених у відзиві заперечень;

- додаткові пояснення №09-2/30 від 10.04.2019р. з урахуванням доповнень до відзиву, у яких стверджує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт відсутності його вини у незбереженні вантажу.

Відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Станом на 14.05.2019р. клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, суд розглядає справу в порядку частини 8 ГПК України за наявними в ній матеріалами в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне:

13.03.2018р. Приватне акціонерне товариство “Авдіївський коксохімічний завод” (вантажовідправник) зі станції Авдіївка Донецької залізниці направило вантажоотримувачу Приватному акціонерному товариству “Металургійний комбінат “Азовсталь” на станцію Сартана Донецької залізниці за залізничною накладною №48736953 у вагоні №59196014 кокс доменний (вологий). При оформленні вказаної залізничної накладної відправником вказано масу вантажу у вагоні №59196014 – 54500кг.

У накладній №48736953 від 13.03.2018р. вантажовідправником зазначено, що вантаж насипом. Вантаж розміщено і закріплено згідно з п.1-4 гл.14 Додатка 3 до СМГС. Вантаж марковано повздовжньою полосою уздовж вагону вапном.

На станції відправлення вантаж був прийнятий до перевезення без зауважень, іншого не доведено.

На проміжній станції Волноваха був складений акт загальної форми №10752 від 15.03.2019р., у якості підстав його складання - комерційна несправність вагону №59196014 (код - 9992002); інші несправності, пов`язані з умовами перевезення. Відповідно до акту внаслідок огляду вагону виявлено: навантаження вище рівня бортів 20-30см, «шапкой», маркування не проглядається із-за погодних умов – дощ. По ходу потягу відкриті перші розвантажувальні люка з обох сторін, вантаж повністю відсутній.

У подальшому було здійснено закриття перших розвантажувальних люків з обох сторін шляхом подачі стисненого повітря, про що станцією Волноваха складений акт загальної форми № 307 від 15.03.2018р.

15.03.2018р. за досильною накладною №48770457, що складена на підставі актів загальної форми №№307, 10752 від 15.03.2018р., спірний вантаж у вагоні №59196014 з масою вантажу 54500кг був направлено зі станції Волноваха Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

На станції призначення Сартана Донецької залізниці була виявлена невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній, та здійснено комісійне переважування спірного вагону, за результатами якого складено комерційний акт №484809/96 від 16.03.2018р.

Комерційним актом №484809/96 від 16.03.2018р., що складений на підставі актів загальної форми станції Волноваха №10752, 307, 168 від 15.03.2018р., засвідчено, що у вагоні №59196014 у документі значиться: нетто 54500кг, тара 28250кг, маса брутто відсутня, фактично при переважуванні виявилось: брутто 56700кг, нетто 28450кг, тара 28250кг, що менше, ніж у документі на 26050кг. Вагон зважувався двічі, результат не змінився. Фактично по ходу потягу, в другому конусі навантаження вище рівня бортів 20-30см, шапкою, маркування не проглядається через погодні умови. У першому конусі вантаж повністю відсутній, з обох сторін перші розвантажувальні люка зачинені, що відповідає акту загальної форми №307 ст.Волноваха. Люка зачинені. Технічно справний. Течі вантажу немає.

У вказаному комерційному акті зазначено, що вагон технічно справний.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказаним комерційним актом, позивач вважає, що відповідач своїх зобов`язань за договором перевезення належним чином не виконав, збереження ввіреного йому вантажу не забезпечив. Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно із ст.2 ст.73 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 ст.73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 ГПК України).

Відповідно до ст.86 Кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов`язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.307 Господарського кодексу України підтверджується складанням транспортної накладної.

Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

Статтею 12 Закону України “Про залізничний транспорт” та ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Отже, за накладною №48736953 від 13.03.2018р. залізниця прийняла у ПРАТ “Авдіївський коксохімічний завод” (вантажовідправник) вантаж для перевезення і зобов`язалася доставити його на станцію призначення - Сартана Донецької залізниці ПрАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”. Надалі спірний вантаж 15.03.2018р. за досильною накладною №48770457 було направлено зі станції Волноваха Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці.

У графі 26 накладної вказано, що маса вантажу визначена відправником на вагонних вагах. Правильність внесених відомостей до вищезазначеної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника. На станції відправлення вантаж прийнятий до перевезення працівниками залізниці без зауважень, зокрема, не було зроблено зауважень щодо непридатності вагону для перевезення спірного вантажу насипом в комерційному відношенні, не було зауважень і щодо стану розвантажувальних люків.

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За умовами ч. 3 ст. 917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

У ч. ч. 1-3 ст. 314 Господарського кодексу України зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Як вже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 23 вищевказаного закону, перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Згідно ст.26 Закону України “Про залізничний транспорт” обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Відповідно до ст.129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин, зокрема, невідповідності маси вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Так, невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена відправником у спірних накладних, засвідчено комерційним актом №484809/96 від 16.03.2018р.

Відповідно до п.10 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, комерційний акт №484809/96 від 16.03.2018р. підписаний наступними особами: ДСМ ОСОБА_1 Ю ОСОБА_2 , ком. агентом ОСОБА_3 , агентом ком. ОСОБА_4 . та пров. інженером Гончарова ОСОБА_5 Л.

В світлі приписів ст.73 та ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, в матеріалах справи відсутні докази того, що особи, за підписами яких складений наявний в матеріалах справи комерційний акт, не були призначені відповідальними особами, які мають право підпису комерційних актів ГУ-22 по станції Сартана.

Правильність оформлення комерційного акту та його дійсність сторонами не заперечується.

Таким чином, наявний в матеріалах справи комерційний акт №484809/96 від 16.03.2018р. за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому визнається судом належним доказам на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

У статті 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.

Згідно з п. "е" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

За умовами ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Тобто, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Згідно з п. 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року N 411, забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Так, за приписами п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів усі вагони, які прибувають і відправляються із станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО) оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.

Відповідно до параграфу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.

Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення встановлено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не спростовано сторонами, що у спірному перевезенні як вантажовідправником, так і залізницею під час завантаження та після завантаження не було зроблено жодних письмових зауважень щодо непридатності вагону (в комерційному та технічному відношенні) для перевезення вантажу – коксу доменного навалом. Не було зауважень залізниці і до якості здійсненого відправником завантаження.

Відповідно до п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній.

За умовами вказаних Правил залізниця, оглянувши поданий до перевезення завантажений вагон за залізничною накладною №48736953, прийняла його до перевезення, проставивши календарний штемпель станції Сартана у вказаній накладній.

Жодних актів загальної форми ГУ-23 щодо наявності несправностей у вагоні, зокрема, щодо стану розвантажувальних люків, залізницею складено не було, що свідчить про відсутність зауважень до вагону як комерційному так і технічному відношенні.

Вказане підтверджує, що вантажовідправник належним чином здійснив навантаження та підготовку вантажу до транспортування.

Окрім того, норми Статуту залізниць України передбачають, що в разі завантаження вантажу у технічно несправні вагони або вагони, непридатні для перевезення даного виду вантажів, перевізник був зобов`язаний відмовитись від приймання вантажу до перевезення.

Залізниця після проставлення відповідної відмітки в спірній залізничній накладній, взяла на себе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а також підтвердила, що саме вона несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.

Суд приймає до уваги встановлені комерційним актом сліди доступу до вантажу, ознаки втрати вантажу під час перевезення.

Встановлені судом обставини свідчать про втрату частини вантажу саме під час перевезення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав до суду належних доказів на підтвердження обставин, що звільняють його від відповідальності за втрату вантажу.

За таких умов, суд дійшов висновку про те, що саме залізниця несе відповідальність за втрату спірного вантажу.

Суд зазначає, що викладені у доповненнях №2022/399 від 03.04.2019р. до відзиву на позовну заяву заперечення на позовні вимоги не спростовують висновків суду щодо втрати вантажу у вагоні №59196014 під час перевезення. Обставини, на які посилається відповідач у доповненнях на відзив щодо підстав укладання договору перевезення за накладною №47046883 від 18.03.2019р., судом до уваги не приймаються, оскільки не мають відношення до предмету та підстав даної позовної заяви, мали місце вже після складання комерційного акту №484809/96 від 16.03.2018р.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

За змістом п.2.7 роз`яснення №04-5/601 від 29.05.2002 президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Посилаючись на акт прийому-передачі №91935458 від 13.03.2018р. між ПрАТ “АКХЗ” та ПрАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь” та рахунок-фактуру №91935458 від 13.03.2018р., позивач у позові здійснив розрахунок позовних вимог виходячи з вартості однієї тони коксу доменного у вагоні №59196014 - 10425,74грн. з ПДВ.

Акт прийому-передачі №91935458 від 13.03.2018р. між ПрАТ “Авдіївський коксохімічний завод ” та ПрАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь” підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств; рахунок-фактура №91935458 від 13.03.2018р. містить підпис головного бухгалтера та начальника відділу збуту та скріплений печаткою вантажовідправника.

В силу викладених вище положень суд приймає вказані документи як належний доказ у підтвердження розміру вартості втраченого вантажу.

Позивачем здійснено оплату за рахунком-фактурою №91935458 від 13.03.2018р. за поставлений кокс доменний, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Таким чином, посилання відповідача на недоведеність вартості спірного вантажу та його оплати спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Норми природної втрати та граничного розходження у визначені маси нетто встановлені п.27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24.11.2000р. №862/5083, у яких закріплено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах, що відноситься до вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

Згідно матеріалів справи, у накладній №48736953 у графі найменування вантажу зазначено, що вантаж у вологому стані. Відповідно до з наведеного у позові розрахунку, вартість недостачі розрахована позивачем з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 2% маси, зазначеної в перевізному документі.

Суд, перевіривши розрахунок позовних вимог встановив, що розрахунок є арифметично вірним.

З огляду на викладене, з урахуванням даних, зазначених в комерційному акті №484809/96 від 16.03.2018р., своїх зобов`язань за договором перевезення відповідач не виконав належним чином, оскільки не забезпечив збереження довіреного йому вантажу. Факт недостачі вантажу підтверджений матеріалами справи, у зв`язку з чим суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 260226,47грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м.Маріуполь Донецької області, до Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ, в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, м.Лиман Донецької області, про стягнення збитків, що виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні у сумі 260226,47грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” (84400, Донецька область, м.Лиман, вул.Привокзальна, 22; код ЄДРПОУ 40150216) на користь Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лепорського, буд.1; код ЄДРПОУ 00191158) суму збитків у розмірі 260226грн.47коп., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 3903грн.40коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2019р.

Суддя Ю.В. Макарова