Вирок № 81838501, 20.05.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 757/19522/18-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва колегіально судом у складі трьох суддів:

головуючого судді Бірси О.В.,

суддів Мельниченко Л.А., Метелешко О.В.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Вовк В.І.,

захисників Запорожця І.С., Дрюк О.М.

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

перекладача ОСОБА_22,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2017 за № 12017100060005280 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Майрамадаг, Алагірського району, Республіки Північна Осетія-Аланія, Північно-Кавказького федерального округу, Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на території України проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, та

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Владикавказ, Республіки Північна Осетія - Аланія , Північно-Кавказького федерального округу, Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

у вчиненні, кожним окремо, кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,

в с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що у невстановлений досудовим розслідуванням час у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на вчинення пошкодження чужого майна шляхом підпалу - автомобіля «Subaru», модель "Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова «НОМЕР_2 ».

На виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_2 , 21.10.2017 о 04:59 год. користуючись послугами водія служби таксі ОСОБА_4 , прибув на автомобілі марки «Деу» моделі «Ланос», державний номерний знак НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_5 .

Після чого, того ж дня, тобто, 21.10.2017, о 05:15 год. ОСОБА_2 будучи одягнений, окрім іншого, у шкіряну куртку чорного кольору, перебуваючи за указаною адресою облив заднє праве колесо автомобіля марки «Subaru» модель «Tribeca», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , невстановленою речовиною та підклав під вказаний автомобіль невстановлений предмет у пакеті, після чого, шляхом застосування запальнички підпалив заднє праве колесо та покинув місце події.

Тим самим, своїми діями ОСОБА_2 завдав потерпілій ОСОБА_5 внаслідок підпалу її ТЗ матеріальний збиток, відповідно до висновку експерта КНДЕКЦ МВС України № 12-2/73 від 08.02.2018, у сумі, що станом на 21.10.2017 (день учинення підпалу) може становити 493 225,8 грн., що у 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром.

Крім цього, суд сприймає, як доведене те, що у невстановлений досудовим розслідуванням час у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час та невстановленому місці у невстановлений спосіб ОСОБА_2 придбав бойовий припас - гранату «Ф-1» із запалом «УЗРГМ-2» з маркуванням « 84 583 ».

Знаходячись в будівлі автостанції «Видубичі» за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, буд. 10-А , у кафе під назвою «Смачненько», 02.11.2017 ОСОБА_2 незаконно носив при собі у кишені одягу гранату «Ф-1» із запалом «УЗРГМ-2» з маркуванням « 84 583 ».

Також, суд визнає доведеним, що у невстановлений час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Так, у невстановлений час та невстановленому місці у невстановлений спосіб ОСОБА_1 придбав бойовий припас - ручну осколкову гранату «РГД-5» за маркуванням «А -139 _74Т», споряджену запалом «УЗРГМ-2» з маркуванням « 183-81 УЗРГМ-2 583 ».

Знаходячись в приміщенні Центрального залізничного вокзалу, що розташований за адресою: м. Київ, Вокзальна площа, буд. 1, 05.12.2017у коридорі вказаного приміщення, розташованого між камерою автоматичного схову та вестибюлем Центрального залізничного вокзалу міста Києва, ОСОБА_1 незаконно носив при собі у кишені одягу ручну осколкову гранату «РГД-5» з маркуванням « А-139-74Т », споряджену запалом «УЗРГМ-2» з маркуванням « 183-81 УЗРГМ-2 583 ».

Разом з тим, суд відмічає, що окрім обставин, які судом визнано, як доведені, за наслідками цього судового розгляду, серед іншого, відповідно до обвинувального акта, складеного прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України та державною прикордонною службою управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Вовк І.В., в обвинувальному акті також наведено (висунуто) і інше формулювання обвинувачення у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України, яке у ході цього процесу не було доведено з дотриманням стандарту «поза розумним сумнівом».

Так, дане обвинувачення полягало у тому, що у громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 19.10.2017 виник злочинний умисел на вчинення терористичного акту шляхом масового отруєння людей у місті Києві поблизу приміщення Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 5, яке створювало небезпеку для життя чи здоров`я людини, з метою порушення громадської безпеки та залякування населення.

З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_1 19.10.2017 в ході телефонних розмов запропонував ОСОБА_2 за грошову винагороду отруїти людей, що на той час перебували у місті Києві поблизу приміщення Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 5, та приймали участь у мирній акції протесту у «наметовому містечку».

На вказану пропозицію ОСОБА_2 погодився. Згідно досягнутої злочинної змови на вчинення терористичного акту, ОСОБА_2 на виконання вказівки ОСОБА_1 зобов`язувався з`ясувати, які продукти харчування або напої вживають люди, що перебувають у «наметовому містечку», придбати таку їжу або напої, отруїти її заздалегідь придбаною за грошові кошти, отримані ним від ОСОБА_1 , отрутою, після чого, надати їжу та отруйні напої безпосередньо людям - учасникам мирної акції протесту, що на той час перебували у «наметовому містечку» поблизу приміщення Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 5, для вживання у їжу під виглядом волонтерської допомоги.

У подальшому, ОСОБА_2 на виконання вказівки ОСОБА_1 21.10.2017, перебуваючи на території Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, з метою вчинення терористичного акту шляхом масового отруєння людей, здійснив спробу придбати токсичну речовину «талій», яка на його думку не має запаху і смаку та таким чином непомітна при вживанні її у їжу, у громадянина України ОСОБА_6 , не ставлячи його до відома щодо свого злочинного наміру, спрямованого на вчинення терористичного акту, однак, ОСОБА_6 не надав ОСОБА_2 токсичну речовину «талій».

Після чого, ОСОБА_2 на виконання вказівки ОСОБА_1 21.10.2017, перебуваючи на території Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, з метою вчинення терористичного акту, маючи намір придбати отруту, поцікавивсяу громадянина України ОСОБА_6 , не ставлячи його до відома щодо свого злочинного наміру,про властивості отрути для щурів: відсутності у неї запаху і смаку, а також місця можливого придбання отрути для щурів. Громадянин ОСОБА_6 , не будучи обізнаним щодо злочинного наміру ОСОБА_2 , порадив останньому придбати отруту для щурів на ринку.

У свою чергу, ОСОБА_1 22.10.2017, перебуваючи на території Російської Федерації, у телефонній розмові надав вказівку ОСОБА_2 додати до продуктів харчування та алкогольних напоїв отруйної речовини, які передати для вживання у їжу особам, що перебувають поблизу приміщення Верховної Ради України.

З метою забезпечення можливості придбання ОСОБА_2 отруйної речовини, ОСОБА_1 22.10.2017, перебуваючи на території Російської Федерації, передав через невстановлених осіб останньому грошові кошти у сумі 500 доларів США у еквіваленті 13250 гривень. Так, 22.10.2017 невстановлена особа, перебуваючи за адресою: м. Київ , вул . В. Васильківська, буд. 6 , поповнила через термінал самообслуговування картковий рахунок № НОМЕР_8 ПАТ КБ «Приватбанк» цивільної дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на суму 13250 гривень, еквівалентної 500 доларів США. ОСОБА_2 22.10.2017 о 20 годині 18 хвилин, перебуваючи за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, просп. Леніна, буд. 103, використовуючи банкомат, обготівкував з банківської картки ОСОБА_7 № НОМЕР_8 - 13000 гривень.

У подальшому,25.10.2017, ОСОБА_2 , знаходячись у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, придбав у невстановлених досудовим слідством осіб суміш, переважаючим елементом якої є високо небезпечна речовина «миш`як», якою на виконання спільного злочинного умислу з ОСОБА_1 повинен був отруїти людей поблизу приміщення Верховної Ради України.

ОСОБА_1 , перебуваючи на території Російської Федерації, 25.10.2017 у телефонній розмові з метою конспірації та подальшого уникнення кримінальної відповідальності заборонив ОСОБА_2 купувати продукти харчування та алкогольні напої, в які планувалось додати отруйну речовину, у великих магазинах (супермаркетах) та заборонив бути одягненим у яскраві речі, пояснивши це тим, що у великих магазинах та супермаркетах ведеться відеоспостереження. Крім того, ОСОБА_1 надав вказівку ОСОБА_2 придбати продукти харчування та алкогольні напої у маленьких магазинах, у пляшках невеликого об`єму (чекушках) у кількості 8-10 пляшок, стерегтись місць відеоспостереження. Більш того, ОСОБА_1 наголосив на необхідності додати в алкогольні напої подвійну дозу отруйної речовини, після чого роздати учасникам акцій протесту поблизу приміщення Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 5. У ході розмови ОСОБА_1 наголосив, що ОСОБА_2 після вчинення злочину повинен одразу тікати в протилежну від руху натовпу сторону. Отримавши вказівку, ОСОБА_2 повідомив, що виконає отримані настанови та попросив, щоб під час вчинення злочину поблизу Верховної Ради України перебувала особа, яка зможе підтвердити факт отруєння ним людей та наголосив на необхідності виклику карет швидкої допомоги на місце вчинення злочину.

З метою реалізації спільного з ОСОБА_1 умислу, а також на виконання його вказівки ОСОБА_2 придбав у невстановленому місці, десять пляшок горілки, після чого прибув у м. Київ з метою з`ясування обстановки на місці запланованого вчинення злочину та 25.10.2017 доповів ОСОБА_1 про те, що купив 10 пляшок горілки, які готовий був використати за домовленістю, але поблизу Верховної Ради України окрім поліцейських нікого не було.

У подальшому ОСОБА_2 повинен був пригостити харчовими продуктами та отруйними алкогольними напоями учасників акцій протесту поблизу приміщення Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 5. Отруєння учасників акцій протесту мало бути вчинено з метою порушення громадської безпеки та залякування населення, за що ОСОБА_1 пообіцяв ОСОБА_2 грошову винагороду.

Однак, ОСОБА_2 було затримано в порядку ст. 208 КПК України співробітниками Служби безпеки України, у зв`язку з чим, останнім та ОСОБА_1 не вчинено злочин.

Тим самим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України - готування до вчинення терористичного акту, що полягало у підшуканні знарядь та змові на вчинення дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров`я людини, вчинені з метою порушення громадської безпеки та залякування населення, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Також у цьому ж обвинувальному акті викладено обставини виникнення 19.10.2017 р. у ОСОБА_1 спільного з ОСОБА_2 злочинного умислу на вчинення пошкодження чужого майна шляхом підпалу автомобіля «Subaru», модель "Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова « НОМЕР_2 », який полягав у тому, що 19.10.2017 ОСОБА_1 в ході телефонних розмов запропонував ОСОБА_2 за грошову винагороду вчинити підпал указаного автомобіля, на що останній погодився.

З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_1 сприяв ОСОБА_2 у вчиненні злочину наданням вказівок. Так, 19.10.2017 ОСОБА_2 повинен був орендувати приміщення у м. Києві, для того щоб відпочити перед підпалом автомобіля.

20.10.2017 ОСОБА_1 неодноразово надавав вказівку ОСОБА_2 , підготуватись до чинення підпалу автомобіля та вчинити підпал непомітно, а також у період з 19.10.2017 по 20.10.2017 неодноразово спонукав ОСОБА_2 нагадуваннями та вказівками про те, що останній повинен здійснити підпал обумовленого автомобіля, на що останній відповідав те, що все виконає. Також ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що в світлий час доби його можуть побачити, а на місці, де припарковано автомобіль встановлено камери відео спостереження. Крім того, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що підпал необхідно здійснити рано вранці або вночі (відображено обставини визнані не доведеними судом).

На виконання злочинного умислу ОСОБА_2 учинив дії, які визнані судом, як доведені, у відношенні нього особисто щодо алгоритму підпалу ТЗ та вище наведені у цьому вироку.

Після підпалу, як відміченову обвинувальнму акті, ОСОБА_2 доповів ОСОБА_1 про те, що виконав домовленість (що визнано не доведеним судом).

Тим самим, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України - умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто вчиненому спільно декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Однак, під час судового розгляду судом не встановлено належних та допустимих доказів для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими у готуванні до вчинення терористичного акту, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України. Всі докази наведені стороною обвинувачення в цій частині не можуть бути враховані судом, та, як наслідок, покладені в основу обвинувального вироку в силу положень ч. 2 ст. 86 КПК України, як недопустимі.

Також не було встановлено належних та допустимих доказів для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за попередньою змовою групою осіб умисного знищення чужого майна, шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, оскільки обвинувачення в цій частині у відношенні нього ґрунтується виключно на доказах, які є недопустимими в розумінні положень ч. 2 ст. 86 КПК України .

Щодо дій ОСОБА_2 , спрямованих на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, відсутня ознака вчинення групою осіб, передбачена ч. 2 ст. 28 КК України у силу відсутності допустимих доказів на підтвердження цього.

Указаних висновків в цілому, як щодо доведеного обвинувачення, так і того, яке залишилося, лише припущенням, суд дійшов зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, з наданням останнім рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених тим же Кодексом, безпосередньо дослідивши усі докази та інші матеріали, у порядку ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, й заслухавши доводи сторін з боку обвинувачення та захисту, тим самим провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, у світлі такого.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ст. 26 КПК України).

Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ст. 23 ПК України).

Згідно ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, як-то: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, покладається на слідчого, прокурора.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (ст. 93 КПК Ураїни).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК України).

У рамках цього кримінального провадження судом було досліджено надані з боку сторони обвинувачення, наступні фактичні дані, на підставі яких кожна із сторін просить суд встановити наявність обставин, що підлягають доказуванню у ньому, з числа регламентованих ст. 84 КПК України, як-то показання чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та, речові докази, документи, висновки експертів.

На їх підставі суд у ході судового слідства через призму їх аналізу, у порядку ст. 94 КПК України, установив таке.

У ході судового розгляду провадження, обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що не розуміє в чому його звинувачують, свою вину не визнає. В момент скоєння зазначеного у обвинувальному акті злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК, та замаху на злочин, передбачений ч. 2 ст. 258 КК України, перебував на території Російської Федерації. Контактів у період жовтня - листопада 2017 р. з ОСОБА_2 з наведених у обвинуваченні обставин не мав, телефонних розмов не проводив. Стосовно огляду місця події в приміщенні вистебюлю Центрального залізничного вокзалу, що розташований за адресою: м. Київ, Вокзальна площа, буд. 1, 05.12.2017 та його подальшого затримання зазначив, що предмет схожий на гранату «РГД-5» підкинули невідомі йому працівники Служби безпеки України.

Обвинувачений ОСОБА_2 показав, що свою вину у вчиненні жодного з інкримінованих злочинів не визнає. Підтвердив, що він дійсно 20.10.2017 приїздив у м. Київ, де зустрічався зі знайомою сімейною парою в ресторані поблизу станції метро "Позняки", де вони перебували до закриття закладу о 23.00 годині. Назвати осіб з якими він перебував в ресторані поблизу станції метро Позняки, а також точну адресу та назву закладу, де вони знаходились ОСОБА_2 не зміг. В подальшому, як пояснив ОСОБА_2 , він 20.10.2017 р. після 23 години виїхав потягом до м. Дніпродзержинськ куди прибув близько 06.00 години 21.10.2017. Точних деталей подій ОСОБА_2 не пригадав, оскільки зазначив, що перебував ввечері 20.10.2017 у стані алкогольного сп`яніння. Також ОСОБА_2 показав, що вилучену у нього 02.11.2017 під час огляду місця події в приміщенні кафе «Смачненько» за адресою м. Київ, Набережно-Печерська дорога, буд. 10 гранату «Ф-1» було підкинуто до його сумки невстановленою особою.

Суд указані пояснення обвинувачених сприймає, як такі що заслуговують на увагу, зокрема у частині обвинувачення, що їм предявлено за епізодом терористичного акту, однак не беззаперечні за свою суттю в цілому, у розрізі такого.

З досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо, у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, та показаннями свідків, які суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв`язку, судовим слідством встановлено наступне.

Допитана у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_9 показала, що обвинуваченого ОСОБА_2 бачила раніше в кінці осені 2017 року в приміщенні кафе «Смачненько» за адресою м. Київ, Набережно-Печерська дорога 10-А, де вона працює адміністратором, під час огляду місця події, до здійснення якого свідок була залучена як понятий. Свідок прибула за адресою м. Київ, Набережно-Печерська дорога 10-А , після телефонного дзвінка на її мобільний телефон від співробітників правоохоронних органів.

Під час огляду місця події в присутності свідка ОСОБА_9 було оглянуто одяг та сумку ОСОБА_2 та вилучено у нього з сумки, серед іншого, предмет схожий на гранату, флакон з речовиною синього кольору та інші речі, які були описані в протоколі огляду місця події від 02.11.2017.

Вказаний протокол в подальшому підписано свідком ОСОБА_9

Під час здійснення вказаної слідчої дії свідок не бачила, щоб співробітники СБУ підклали будь-що.

З протоколу огляду місця події від 02.11.2017 вбачається, що слідчим за участю понятих було оглянуто приміщення кафе «Смачненько» в будівлі автостанції «Видубичі» за адресою м. Київ, Набережно-Печерська дорога, буд 10-А, де у ОСОБА_2 виявлено та вилучено, зокрема, предмет, схожий на гранату «Ф-1» та із предметом, схожим на запал «УЗРГМ-2» з маркуванням « 84 583 » та флакон (ємність) чорного кольору з написом «Cave» наповнений речовиною синього кольору, картку з написом «временное разрешение НОМЕР_20 на управление транспортным средством и водительское удостоверение НОМЕР_19» на ім`я ОСОБА_2 , мобільний телефон марки «Sonу» сірого кольору, модель «Xperia».

В подальшому ОСОБА_2 був затриманий відповідно до протоколу затримання від 02.11.2017 в порядку ст. 208 КПК України.

Згідно висновку експерта від 03.11.2017 № 258-259/6 підтверджується, що вилучені у ОСОБА_2 відповідно до протоколу огляду місця події від 02.11.2017 предмет, схожий на корпус гранати «Ф-1» та предмет, схожий на запал «УЗРГМ-2» з маркуванням « 84 583 » є відповідно корпусом ручної осколкової гранати «Ф-1» та запалом «УЗРГМ-2», які при їх конструктивному поєднанні між собою - утворюють єдиний військовий бойовий припас, а саме ручну осколкову гранату дистанційної дії "Ф-1". Дана граната призначена для ураження живої сили противника в обороні.

Висновок експерта від 14.11.2017 р. № 268/6 підтверджує придатність вилучених у ОСОБА_2 , згідно протоколу огляду місця події від 02.11.2017 р., предмету, схожого на корпус гранати «Ф-1» та предмету, схожого на запал «УЗРГМ-2» до використання за призначенням - для здійснення вибуху, що встановлено в ході вибухотехнічного дослідження шляхом полігонного випробування.

При цьому, суд відмічає, що посилання сторони захисту на підкладення працівниками правоохоронних органів предметів, схожих на гранату та запал до речей ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка брала участь як понятий у складанні вказаного протоколу, показала, що вказані предмети було вилучено саме з сумки ОСОБА_2 , підкладання будь-яких предметів до речей ОСОБА_2 вона не бачила й всі вилучені предмети були внесені до протоколу.

З протоколу огляду місця події від 05.12.2017, складеного слідчим за участі понятих слідує, що при проведенні огляду приміщення коридору, який веде з камери автоматичного схову до приміщення центрального вистебюлю Центрального залізничного вокзалу м. Києва за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна у ОСОБА_1 було, зокрема, виявлено паспортні документи на ім`я « ОСОБА_10 », предмет схожий на гранату, на чеці від якої написана: « 183-81 УЗРГМ-2 583 », а на самому предметі, схожому на гранату напис: «139-74 Т»; телефон «SAMSUNG» моделі J7 чорного кольору з IMEI1: НОМЕР_9 , IMEI2: НОМЕР_10 з сім картою Водафон з номером НОМЕР_11 .

Оптичний диск з файлом, що містить запис проведення слідчої дії проведення огляду місця події від 05.12.2017 р. (т. 5 а.с. 101), підтверджує виявлення у ОСОБА_1 предмету, схожого на ручну гранату.

В подальшому ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України, що підтверджується протоколом затримання від 06.12.2017.

Ці ж обставини огляду підвердив допитаний в суді у якості свідка понятий у ході огляду від 05.12.2017 ОСОБА_11 , зокрема, щодо обставин самої слідчої дії, так як вона ним сприймалися особисто, та факт затримання після огляду обвинуваченого ОСОБА_1

Згідно ж висновку експерта від 06.12.2017 № 280-281/6, вилучені у ОСОБА_1 , згідно протоколу ОМП від 05.12.2017, предмет схожий на корпус ручної гранати «РГД-5» та предмет, схожий на запал ручної гранати з маркуванням « 183-81 УЗРГМ-2 583 » є відповідно корпусом ручної осколкової гранати «РГД-5» та уніфікованим запалом ручної гранати «УЗРГМ-2», які при їх конструктивному поєднанні між собою - утворюють єдиний військовий бойовий припас, а саме ручну осколкову гранату дистанційної дії РГД-5, що призначена для ураження живої сили противника та являється бойовим припасом.

При цьому, суд відмічає, що посилання сторони захисту на підробку вказаного протоколу та підкладення працівниками правоохоронних органів предметів, схожих на гранату та запал до речей ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Тим паче, що такі посилання є голослівними, адже з метою перевірки дійсності обставин, відображених у протоколі стороною захисту будь-які клопотання, у порядку ст.ст. 22, 26 КПК України, не заявлялися, зокрема про допит у суді учасників цієї слідчої дії, що указані у протоколі від 05.12.2017. Самі ж протоколи відповідають вимогам КПК України, щодо їх оформлення, та підписані усіма учасниками без будь-яких зауважень. Наявний відеозапис також спростовує ці твердження, так як фіксує сам факт реальності проведення такої дії в дійсності.

Будучи допитаним, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_4 показав, що працював водієм таксі у жовтні 2017 року в місті Києві керуючи автомобілем марки «Деу», модель «Ланос», державний номерний знак НОМЕР_3 .

21.10.2017 свідок підвіз особу чоловічої статі, одягнену в чорну шкіряну куртку з проспекту Петра Григоренка в м. Києві до Центрального залізничного вокзалу у м. Києві, а через 15-20 хвилин з Центрального залізничного вокзалу за адресою АДРЕСА_5, куди вони прибули близько 05 години 00 хвилин ранку.

В особі, яку він підвіз на АДРЕСА_5 свідок ОСОБА_4 в залі судового засідання впізнав ОСОБА_2 .

Також свідок ОСОБА_4 зазначив, що повторно сідаючи до автомобіля біля Центрального залізничного вокзалу, ОСОБА_2 мав з собою пакет чорного кольору, з яким він потім вийшов за адресою: АДРЕСА_5 .

Свідок ОСОБА_4 підтвердив, що під час огляду відео, на якому видно, як чоловік виходить з автомобіля на АДРЕСА_5 21.10.2017 р. близько 05.00 ранку, він впізнав ОСОБА_2 та автомобіль марки Деу, модель Ланос, державний номерний знак НОМЕР_3 , яким керував.

Будучи допитаною, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_7 показала, що обвинуваченого ОСОБА_2 вона знає, він є її цивільним чоловіком. З обвинувачуваним ОСОБА_1 вони не знайомі.

Свідок ОСОБА_7 показала, що в 2017 ОСОБА_2 їздив у м. Київ 2 або 3 рази. Чи був ОСОБА_2 одягнений в чорну шкіряну куртку вона не бачила.

Свідок ОСОБА_7 підтвердила, що на її банківську картку надходив грошовий переказ в розмірі 13 000 грн. від ОСОБА_1. ОСОБА_2 брав у неї банківську картку та зняв зазначені кошти у розмірі 13 000 грн.

Свідок ОСОБА_7 вказала що під час впізнання впізнала ОСОБА_2 під тиском слідчого, однак зі скаргами на тиск з боку слідчого Кантємірова стверджувала, що оглядаючи відео в протоколі вона вказала, що впізнала на відео ОСОБА_2 , ні до кого не зверталась, як і з заявами (повідомленнями) про злочин у порядку ст. 214 КПК України.

Ці заяви свідка, хоча і є нічим не підтвердженими за наслідками судового розгляду, однак, суд з метою уникнення будь-яких сумнівів у стороні в провадженні та з огляду на те, що сторона обвинувачення після допиту цього свідка будь-яких доказів на їх спростування щодо тиску не надала, як і доказів того, що відносно неї порушено кримінальне провадження у порядку ст. 384 КК України, а тому суд відмічає, що її версії не була спростована «поза розумним сумнівом», з огляду на що суд сприймає критично дані протоколу впізнання за відеозаписом від 13.11.2017 про те, що свідок ОСОБА_7 на відеозаписі камер відео спостереження з будинку на АДРЕСА_5 впізнала ОСОБА_2 за ходою, чорною шкіряною курткою, та відео з оптичного диску з файлом відеозапису слідчої дії від 13.11.2017 р. пред`явлення ОСОБА_7 відео для впізнання (т. 5 а.с. 102), який містить відеозапис впізнання нею ОСОБА_2 на відеозаписі камер зовнішнього спостереження на будинку за адресою АДРЕСА_5 у день скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Згідно протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.10.2017 та протоколу про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочину слідує: громадянин України ОСОБА_13 вказав, що 21.10.2017 приблизно о 05.10 год. за адресою: АДРЕСА_5 з невідомих причин виникла пожежа автомобіля марки «Subaru», модель «Tribeca», державний номерний знак НОМЕР_1 .

З висновку експерта від 12.01.2018 р. № 14-443 вбачається, що осередок пожежі автомобіля "Subaru Tribeca», р.н. НОМЕР_12 знаходився ззовні. Осередок пожежі був один. Причиною виникнення пожені автомобіля "Subaru Tribeca», р.н. НОМЕР_1 є займання горючої рідини та горючих матеріалів (лакофарбового покриття, гуми колеса, матеріалу виготовлення пакету), в зоні осередку пожежі, внаслідок дії на них стороннього джерела відкритого полум`я.

Висновок експерта від 08.02.2018 № 12-2/73 підтверджує, що матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки «Subaru», модель "Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова «НОМЕР_2 », ОСОБА_5 внаслідок його підпалу станом на дату оцінки 05.02.2018 р., може становити 513 290,20 грн., а станом на 21.10.2017 р. може становити: 493 225,80 грн.

З протоколу огляду місця події від 21.10.2017 слідує, що слідчим за участю понятих та спеціаліста було оглянуто автомобіль марки «Subaru», модель «Tribeca», державний номерний знак НОМЕР_1 , що знаходився на прибудинковій території за адресою АДРЕСА_5. В ході огляду встановлено, що задня частина кузова автомобіля, задні колеса, багажник та салон автомобіля обгорілі.

Супровідний лист ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» № 48854/2/125/52/03-2017 від 23.10.2017 р. підтверджує, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС» на запит органів Національної поліції України добровільно надало відеозапис з камер відео спостереження розміщених на фасаді будинку за адресою АДРЕСА_5 за період часу з 20:00 годин 20.10.2017 р. по 07:00 годину 21.10.2017 р.

Оптичний диск «Alerus» містить відео файл «улица_Камера5_20171021050345_20171021053658_264925225» з записом з камер відео спостереження розміщених на фасаді будинку за адресою АДРЕСА_5 за період часу з 20:00 годин 20.10.2017 р. по 07:00 годину 21.10.2017 р. Наявний на оптичному диску відео файл надано органам досудового розслідування з супровідним листом № 48854/2/125/52/03-2017 від 23.10.2017 р. володільцем відеокамери ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС». Наявний на оптичному диску файл містить запис прибуття автомобіля таксі о 04.59 21.10.2017 р. та підпалу автомобіля о 05.15 21.10.2017 р., тобто на ньому зафіксовано вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

З протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 05.12.2017 р. вбачається, що слідчим було вилучено у ОСОБА_7 , за адресою м. Київ, пров. Аскольдів 3 А чорну шкіряну куртку ОСОБА_2 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2017 р. № 757/70994/17-к.

Висновок експерта за результатами проведення фототехнічної експертизи від 21.02.2018 р. № 4243/18-35 вказує на схожість особи, що зображена на відеозапису файлу «улица_Камера5_улица_20171021050345_201710210536658_264925225», який зафіксований на флеш накопичувач unity good ram 16Gb, одягнена в куртку, яка за тоном (темним), співвідношенням довжин рукавів та довжини куртки, ймовірно способу застібування куртки (ґудзиками)та її матеріалу, що відбиває світло (шкіри), відповідає шкіряній куртці чорного кольору ОСОБА_2 , яка вилучена відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 05.12.2017 у ОСОБА_7

Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.02.2018 р. підтверджує, що свідок ОСОБА_4 впізнав серед осіб зображених та фотокартках особу, яку він доставив 21.10.2017 р. в нічний час за адресою АДРЕСА_5 - ОСОБА_2

Оптичний диск з файлом відеозапису пред`явлення ОСОБА_4 для впізнання фото ОСОБА_2 09.02.2018 р. (т. 5, а.с.103), свідчить про впізнання ОСОБА_4 обвинуваченого ОСОБА_2 , як особи, яку він підвіз о 04.59 за адресою АДРЕСА_5.

Надаючи оцінку саме цим письмовим доказам суд відмічає таке.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

При цьому, відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Тим самим, надаючи оцінку показанням свідків, як доказам, суд ураховує той факт, що відповідно до ст. 95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Свідок, експерт зобов`язані давати показання суду в установленому цим Кодексом порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Свідки надавали пояснення щодо фактів, які вони сприймали особисто.

З огляду на, що суд сприймає показання цих свідків, як належні та допустимі.

Даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України, стороною захисту відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх, надано не було.

Тим паче, що усі ці свідки були поінформовані про їх права та перед допитом попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, склали присягу говорити суду правду і лише правду з огляд на що, при відсутності обставин регламентованих ст. 87 КПК України та даних, передбачених ч. 2 ст. 96 цього Кодексу, на переконання суду, відсутні правові підстави для визнання їх показів неналежними та недопустимими щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, які вони повідомили у суді так, як сприймали і розуміли їх в тій ситуації та у той час, та які суд визнав, як доведеними.

Факт тиску на цих осіб з боку сторони обвинувачення, чи-то посадових осіб СБ України установлений не був у ході судового розгляду провадження, що виключає можливість надання ними своїх показів під примусом.

Під час складання протоколів порушень вимог ст.ст. 87, 103-104, 223, 237 КПК України не установлено, а тому сприймати, ці докази, як неналежні, чи не допустимі передумов немає.

Тож, суд дослідивши, у порядку ст. 94 КПК України, указані докази, з числа регламентованих ст. 84 КПК України, вважає, дійсними факти наведені в формулюванні обвинувачення, в частині визнаній судом.

Як наслідок, суд сприймає ці докази, як належні та допустимі, які прямо доводять собою обставини, що підлягають доказуванню в справі та регламентовані ст. 91 КПК України.

Підстав для визнання таких доказів недопустими відсутні, так як за наслідками судового розгляду не установлено факту порушення вимог ст. 87 КПК України.

Також, згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Самі висновки відповідають вимогам КПК України щодо їх змісту.

Як наслідок, указані матеріали у повній мірі підтверджують собою факт доведеності у провадженні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, які суд сприйняв саме, як доведені.

Тим самим, ці докази у своїй скупності прямо підверджують факти носіння кожним з обвинувачених бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Те, що ОСОБА_2 дійсно 21.10.2017 учинив підпал ТЗ потерпілої, завдавши їй шкоди, що у 600 разів перевищує н.м.д.г.

Останні у своїй сукупності дають змогу суду констатувати факт доведення цих обставин, як дійсних (реальних) за наслідками судового розгляду шляхом їх дослідження у порядку ст. 94 КПК України.

Однак суд відмічає, що ці докази жодним чином не доводять факт причетності до підпалу ТЗ ОСОБА_1 , та жодним чином не стосуються питання висунутого обвинувачення за епідозодом імовірного готування обвинувачених до вчинення терористичного акту.

Щодо висновку експерта від 31.01.2018 № 27/1 про те, що немає можливості ідентифікувати особу на відеозаписах камер зовнішнього спостереження з будинку за адресою АДРЕСА_5 з причин непридатності відеозапису для ідентифікації портретного зображення, свідка ОСОБА_14 , який будучи допитаним в суді указав, що працював охоронцем і бачив на екрані монітора особу, яка в день підпалу вийшла з таксі, одна,к самого моменту підпалу не бачив, так як відволікся у справах, то суд уважає, що зазначений висновок експерта та пояснення не доводять собою обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, а тому сприймаються критично, як такий, що не містять у собі важливих фактичних даних для справи.

Також, суд зауважує, що на підвердження викладених в обвинувальному акті обставин щодо готування обвинуваченими терористичного акту та підпалу ТЗ за попередньою їх змовою та узагалі, що ОСОБА_1 мав певне відношення до цього, стороною обвинувачення було надано і інші докази, які було детально досліджено судом та за наслідками судового слідства установлено таке.

Стороною обвинувачення на підтвердження факту такого готування, здійснення перемовин, обговорення умов підготовки, як до терористичного акту, так і до підпалу було надано протоколи огляду аудіо звукозаписів від 22.11.2017 р., від 30.11.2017 р., від 15.02.2018 р., які містять відомості про здійснення слідчим огляду звукозаписів телефонних розмов та відображення їх змісту та чотири оптичних диски «ARITA» вих. № № 2694 від 25.10.2017, 2698 від 25.10.2017, 2706 від 31.10.2017, 2703 від 28.10.2017 містять файли з фіксацією телефонних розмов.

Зазначені протоколи огляду аудіо звукозаписів від 22.11.2017 р., від 30.11.2017 р., від 15.02.2018 р., а також чотири оптичних диски «ARITA» вих. № № 2694 від 25.10.2017, 2698 від 25.10.2017, 2706 від 31.10.2017, 2703 від 28.10.2017, на яких збережено файли з аудіо звукозаписами телефонних розмов містять дані телефонних розмов, отримані внаслідок зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, у відповідності до ч. 2 ст. 246 КПК України, належить до негласних слідчих (розшукових) дій.

Така негласна слідча (розшукова) дія як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем, у відповідності до ст. 263 КПК України, може здійснюватись виключно на підставі ухвали слідчого судді.

Підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, у відповідності до ст. 247 КПК України, є ухвала слідчого судді відповідного апеляційного суду.

Однак, стороною обвинувачення не було надано доказів звернення з клопотанням, отримання ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведенням негласних слідчих (розшукових) дій щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з метою доступу фіксування та збереження телефонних розмов обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Стороною обвинувачення у ході судового розгляду було підтвержено, що таке судове рішення (ухвала слідчого судді на НСРД) у рамках цього кримінального провадження не отримувалася.

Обставини, передбачені ч. 1 ст. 257 КПК України, яка регламентує, що якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора, у рамках цього кримінального провадження також неустановлені.

З огляду на що суд доходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено отримання даних негласних слідчих (розшукових) дій (записів телефонних розмов) з дотриманням вимог глави 21 КПК України. А тому надані стороною документи з записами телефонних розмов є такими що отримані без дотримання порядку, встановленого главою 21 КПК України і як наслідок не відповідають вимогам допустимості доказів, передбаченим ст. 86 КПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Як наслідок, суд відмічає, що у наслідок утрати цих доказів за наслідками цього судового розгляду факт готування терористичнго акту є лише припущенням за своє суттю.

Інших доказів, які залишаються після виключення цих даних, на переконання суду, не достатньо для констатації факту доведення здійснення обвинуваченими готування до терористичного акту.

Так, висновок експерта від 11.01.2018 р. № 128/4 щодо участі ОСОБА_2 у телефонних розмовах, записи яких надано на оптичних дисках «ARITA» вих. № № 2694 від 25.10.2017, 2698 від 25.10.2017, 2706 від 31.10.2017, 2703 від 28.10.2017 не береться судом до уваги, як такий, що отриманий внаслідок експертного дослідження недопустимих доказів - записів телефонних розмов, отриманих без дотримання вимог глави 21 КПК України, тобто недопустимих доказів. А тому, як плід отруйного дерева, не може бути покладений в основу обвинувального вироку суду.

Висновок експерта за результатами проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів від 24.01.2018 р. № 23527/17-34 доводить, що вилучена у ОСОБА_2 згідно протоколу ОМП від 02.11.2017 речовина, яка є вмістом флакону з кришкою та наклейкою білого кольору з написом "Cave", є сумішшю, переважаючим компонентом якої є миш`як. Сполуки миш`яку віднесені до другого класу небезпеки - високо небезпечні. За недоведеності стороною обвинувачення допустимими доказами мотиву переміщення вказаної отруйної речовини обвинуваченим ОСОБА_2 , сам по собі цей висновок експерта не може бути достатнім доказом винуватості останнього у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 258 КК України.

Зі змісту протоколу огляду від 07.02.2018 слідує, що при огляді мобільного телефону марки «Sonу» сірого кольору, модель «Xperia», вилученого за результатами проведення огляду місця події 02.11.2017 у ОСОБА_2 встановлено серед контактів користувача вказаного телефону під № № 63 та 64 «ОСОБА_1» НОМЕР_21, однак суд відмічає, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не було належним чином доведено, кому належить зазначений номер, з огляду на що, не вбачається можливим встановити які фактичні дані, що підлягають доказуванню в цьому процесі, підтверджує даний доказ.

Згідно даних, встановлених на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ у порядку ст.ст. 159-164 КПК України, які зафіксовані у порядку п. 2 ч. 1 ст.103 цього Кодексу на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії встановлено, що у ньому відображено дані щодо дати, часу та тривалості вхідних та вихідних телефонних з`єднань, імеі номера радіоелектронних засобів з посиланням на ретранслятор та прив`язку до базових станцій, їх адресу. Вказаний носій інформації не містить відомості про адресу місцеперебування абонентів зазначених телефонних номерів в момент кожного вхідного та вихідного телефонного з`єднання, але указує на те, що вулиці за якими було учинено кожен із злочинів, перебували в зоні дій базових станцій, які у часі збігаються з даними, коли сталися самі злочини.

Проте стороною обвинувачення, поза розумним сумнівом не було доведено, що номери телефонів, які значаться на зазначеному носії інформації, належать обвинуваченим ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 , що вказує на відсутність на вказаному носії інформації даних, регламентованих п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України.

З протоколу обшуку від 02.11.2017, проведеного слідчим у присутності понятих за участю ОСОБА_7 , ОСОБА_15 за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 , вбачається, що під час обшуку було виявлено, зокрема: роздруківку грошового переказу від 28.10.2017 р. на суму 1500 доларів США, одержувач: ОСОБА_24, відправник: ОСОБА_1, копію паспорту ОСОБА_2 , мобільний телефон Samsung Model: SM-N7502 (SEK), IMEI НОМЕР_14 , НОМЕР_15 з карткою Київстар, 2 предмети схожі на гранату «Ф-1» та 2 предмети схожі на запал «УЗРГМ-2», ніж в чохлі камуфльованого кольору.

Протоколом огляду від 07.11.2017 встановлено, що вилучені згідно протоколу обшуку від 02.11.2017 за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 предмети схожі на гранату «Ф-1» та два предмети схожі на запал «УЗРГМ-2», ніж в чохлі камуфльованого кольору відносяться до механічних частин учбових імітаційних гранат та не відносяться до боєприпасів. Зазначений протокол не береться судом до уваги, оскільки епізод щодо схожих на ручну гранату предметів, вилучених згідно даного протоколу, не фігурує в обвинувальному акті.

Висновок експерта № 262-267/6 від 13.11.2017 (щодо належності наданого на дослідження кастету до холодної зброї), а також висновок експерта № 274-275/6 від 02.12.2017 р. (стосовно належності наданого на дослідження ножа до холодної зброї) не є належними доказами, в розумінні ст. 85 КПК України, оскільки обвинувальний акт не містить обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України жодного з обвинувачених. А тому вказані висновки експертів не доводять собою обставин регламентованих ст. 91 КПК України й суд визнає (сприймає) їх критично, як такі, що не містить у собі важливих фактичних даних для справи.

Зі змісту протоколу огляду місця події від 02.11.2017 з фототаблицею, складеного слідчим за участі понятих, вбачається, що під час огляду прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_11 в сміттєвому баку було виявлено та вилучено три білих пакети з емблемою «АТБ» та дві пластикові пляшки об`ємом 1 літр з етикетками "Energy black extra" з вмістом рідини з різким запахом. Вказаний протокол не береться судом до уваги, оскільки з його змісту та інших доказів не вбачається, яке значення вилучені за ним предмети мають до предмету доказування у цій справі. Таким чином вказаний протокол огляду місця події від 02.11.2017 з фототаблицею є неналежним доказом в розумінні ст. 85 КПК України. Та і вказана слідча дія не може сприйматитися, як дійсна, так як за указаною адресою обвинуваченим учинення жодних дій не інкримінується, узагалі.

Тим паче, що відповідно до висновку № 8-1/5675/11-1/678 від 27.11.2017 рідина, яка вилучена у ході ОМП від 02.11.2017 та обшуку у АДРЕСА_4 є нафтовою оливою, та нафтопродуктом - бензином з домішкою нафтової оливи, а відповідно до висновку № 8-1/265 від 23.01.2018 слід пальця на пляшці з бензином з домішкою нафтової оливи залишений ОСОБА_2

З наданих листом Міністерства охорони здоров`я України від 30.01.2018 р. № 05.1-06/19/75-18 /2217 відомостей щодо дії на організм людини миш`яку і талію вбачається, що летальні дози ангідриту миш`яковистої кислоти для людини становить 0,1 - 0,2 г., смертельна доза талію 0,74г/кг. Вказаний доказ не береться судом до уваги з огляду на відсутність допустимих доказів стосовно дійсних намірів ОСОБА_2 з використання вилученої у нього речовини, що містить миш`як.

Свідок ОСОБА_6 будучи допитаним у суді, в порядку ст. 352 КПК України, пояснив, що не мав розмов з ОСОБА_2 з приводу продажу останньому будь-яких отруйних речовин.

Тим самим, ця сукупність доказів фіксує сама по собі факт дослідження експертами миш`яку та відправку грошових коштів на рахунок, і все, однак ці докази жодним чином не доводять висунуте обвинувачення обвинуваченим за фактом готування терористичного акту за обставин та того алгоритму дій, що описаний у акті.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

З урахуванням того, що згідно ч. 1 ст. 2 КК України, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

У той же час, за наслідками судового розгляду провадження, суд здійснивши дослідження усіх доказів наданих стороною обвинувачення, у порядку ст. 94 КПК України, як кожного окремо, так і у їх сукупності, з числа уже проаналізованих вище судом, та зміст яких детально розкрито вище, вважає не доведеним факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 учинили кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України - готування до вчинення терористичного акту, що полягало у підшуканні знарядь та змові на вчинення дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров`я людини, вчинені з метою порушення громадської безпеки та залякування населення, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Цей факт не випливає, ані з пояснень допитаних свідків, ані з даних протоколів оглядів, ані з висновків експертиз.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У той час, як виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу (ч. 1 ст. 373 КПК України).

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження з цього питання, у порядку ст. 94 КПК України, уважає за доречне ухвалити виправдувальний вирок у відношенні обвинувачених за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України, так як за наслідками судового розгляду не доведено, що ОСОБА_16 та ОСОБА_2 було вчинено кримінальне правопорушення, в якому, кожен з них, обвинувачується.

З цих же пістав (недоведеності) слід виправдати ОСОБА_1 і за висунутим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КПК України (епізод пошкодження чужого майна шляхом підпалу), так як не доведено, що цей злочин було учинено ним.

Поряд з цим, слід відмітити, що у матеріалах провадження містяться відомості про усі речові докази, які були долучені до провадження, а також протоколи їх огляду. Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 24 жовтня 2018 року в справі № 733/249/16-к указав, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

З матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту була ознайомлена з цими протоколами, а тому суд віхиляє доводи захисту, які стосуються даного питання речових доказів в частині цього питання, так як є дійсним факт сприйняття самого джерела фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів.

Також, у порядку ст. 325 КПК України, вирішено питання про можливість розгляду провадження без потерпілої ОСОБА_5 , так як з урахуванням думки учасників судового провадження, є можливим за її відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, у ракурсі норм ст. 91 того ж Кодексу, а претензій майнового характеру вона, згідно її особистої заяви не має.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за обставин, встановлених судом.

При кваліфікацій дій обвинувачених суд виходить з наступного.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 194 КК України, оскільки він своїми умисними діями, вчинив умисне знищення чужого майна, шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах та за ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки він своїми умисними діями, здійснив носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Також, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки він своїми умисними діями, вчинив носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

При цьому суд кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_2 відмічає, що виключив таку його ознаку, як попередня змова групою осіб, яка йому була висунута в обвинуваченні, так як за наслідками розгляду провадження не установлено факту учинення цього кримінального правопорушення узагалі за змовогою групою осіб.

Кваліфікуючи його дії за ч. 2 ст. 194 КК, як умисне знищення чужого майна, шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, суд виходив з вартості майна на день учинення злочину та, власне, учинення такого діяння умисно шляхом підпалу, що також слідує з відповідних висновків експертиз.

У ракурсі того, що відповідно до Приміток 3 та 4 до статті 185 КК України у статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину ; у статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відповідно до абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.

А у цій ситуації станом на 21.10.2017 (день учинення підпалу) вартість ТЗ, згідно експертизи, могла становити 493 225,8 грн., що у 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром.

При цьому суд кваліфікуючи дії кожного з обвинувачених окремо, як носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, виходив з такого.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 161/3885/16-к указав, що диспозицію частини першої статті 263 КК не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті.

Відповідно до цього положення забороняються: «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

Власне ця заборона і є диспозицією частини першої статті 263 КК, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.

Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній - умова виконана, і діє диспозиція частини першої статті 263 КК, тобто заборона «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

Навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.

Умови, що визначають застосування диспозиції норми, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова у частині першій статті 263 КК «без передбаченого законом дозволу» визначають один із елементів гіпотези норми, який - поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України, - визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції частини першої статті 263 КК.

В цій частині положення частини першої статті 263 дійсно відсилає за своїм змістом до інших законів, вимагаючи, щоб дозвіл, який виключає кримінальну відповідальність за дії зі зброєю, був передбачений законом. Аналогічні конструкції норм, які містять визначену диспозицію і бланкетну гіпотезу норми, містяться також в інших статтях КК (див. наприклад, статті 265, 267-1, 268, 290, 321 КК), що є поширеним в кримінальному законодавстві прийомом конструювання складу злочину.

Сторона захисту наполягає на тому, що при тлумаченні слова «закон» у частині першій статті 263 КК належить виходити з вузького розуміння цього терміну, що виключає посилання на нормативний акту нижчого рівня. Але якщо слідувати за цією логікою, «дозвіл», виданий не на підставі «закону» у вузькому розумінні, а на підставі підзаконного акту, не може вважатися «передбаченим законом дозволом» у значенні частини першої статті 263 КК. Іншими словами, за такого тлумачення, особа, яка має дозвіл, виданий на підставі відомчого нормативного акту, має притягатися до кримінальної відповідності за частиною першою статті 263 КК, оскільки такий дозвіл не відповідає вимозі, визначеній цим положенням.

Відповідно до усталеної судової практики, дозвіл, отриманий відповідно до законодавства в широкому розумінні цього терміну, виключає застосування частини першої статті 263 КК.

У суду в цій справі немає правових підстав змінювати такий усталений підхід, підтверджений, у тому числі і рішеннями Верховного Суду (див. постанову від 31 травня 2018 року в справі № 127/27182/15-к, провадження № 51-3305км18, постанова від 23 квітня 2019 року в справі № 734/3572/17).

Більше того, за обставин цієї справи питання про те, чи відповідає «дозвіл» вимогам частини першої статті 263 КК, не має практичного значення, оскільки жоден з обвинувачених не мав жодного дозволу на «носіння, зберігання, придбання, передачау чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

Таким чином, суд робить висновок, що диспозиція частини першої статті 263 КК, за якою кожному з обвинувачених було визнано винуватим, сформульована з достатньою чіткістю, щоб дозволити їм передбачати, що діяння, за яке їх було засуджено, є злочинними з погляду цього положення.

За такого висновку суд не вважає за необхідне вирішувати питання, чи існує інше регулювання цивільного обороту зброї та інших небезпечних речовин, відповідно і не знаходить підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим, яке визнав довденим, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), особи винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, які пом`якшують їх покарання, відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, що обтяжують їх покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (не працює, раніше не судимий, наявність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім (дружина, 2 дітей), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію останнього, яку він висловив в судових дебатах, а саме що останній свою вину у вчиненні даних правопорушень не визнав, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: їх класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 194 КК України у виді позбавлення волі та у межах санкції статті ст. 263 КК України у виді позбавлення волі, із визначенням остаточного покарання з урахуванням норм ч. 1 ст.70 КК України.

Крім цього, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (не працює, раніше не судимий, наявність утриманців які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 263 КК України у виді позбавлення волі.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинувачених, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Щодо питання запобіжних заходів, як заходів забезпечення кримінального провадження, обвинуваченим, то суд враховуючи вимоги ст. 131-132, 177, 178 КПК України та дані про їх особи, уважає за доречне залишити їх без змін до набрання вироком законної сили.

Також з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає зарахуванню у строк покарання у виді позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме ОСОБА_2 з 02.11.2017, а ОСОБА_1 з 06.12.2017.

Питання судових витрат у провадженні суд вирішує відповідно до ст. 124 КПК України, а саме:

з ОСОБА_2 слід стягнути вартість експертиз за висновком пожежно - технічної експертизи № 14-443 від 12.01.2018, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 2288,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466); висновком комплексної експертизи № 258-259/6 від 03.11.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 990,40 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком судово-вибухотехнічної експертизи № 268/6 від 14.11.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 1287,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком автотоварознавчої експертизи № 12-2/73 від 08.02.2018, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 858,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466); висновком фототехнічної експертизи № 4243/18-35 від 21.02.2018, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, у розмірі 4290,00 грн., а всього 9 713, 4 грн.;

з ОСОБА_17 слід стягнути вартість експертизи зависновком комплексної вибухотехнічної та дактилоскопічної експертизи № 280/6-281/6 від 06.12.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 594,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993);

віднести на рахунок держави вартість експертиз за висновком комплексної криміналістичної експертизи № 262-267/6 від 13.11.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 792 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком експертизи відео -, звукозапису № 128/4 від 11.01.2018, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 5720,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком експертизи матеріалів, речовин та виробів № 23527/17-34 від 24.01.2018, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, у розмірі 3432,00 грн; висновком судово-портретної експертизи № 27/1 від 31.01.2018, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 858,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком комплексної судової експертизи № 8-1/5675/11-1/678 від 27.11.2017, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 2974,40 грн. (еквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466); висновком комплексної криміналістичної експертизи № 274-275/6 від 02.12.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 792,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком дактилоскопічної експертизи № 8-1/265 від 23.01.2018, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 858,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466).

Питання арештованого майна судом вирішується у порядку ст. 174 КПК України.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня затримання, тобто з 05.12.2017.

ОСОБА_2 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 194 КК України та призначити покарання:

· за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців;

· за ч. 2 ст. 194 КК України - у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

В силу ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з дня затримання, тобто з 02.11.2017.

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України та виправдати, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК України та виправдати, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України та виправдати, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Стягнути на користь держави витрати на залучення експертів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 9 713 (девять тисяч сімсот тринадцять) гривень 40 копійок, а саме за висновком пожежно - технічної експертизи № 14-443 від 12.01.2018, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 2288,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466); висновком комплексної експертизи № 258-259/6 від 03.11.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 990,40 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком судово-вибухотехнічної експертизи № 268/6 від 14.11.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у розмірі 1287,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993); висновком автотоварознавчої експертизи № 12-2/73 від 08.02.2018, проведеної Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, у розмірі 858,00 грн. (реквізити для оплати: р/р 31119115700011 в УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, МФО 820019, ЄДРПОУ 37995466); висновком фототехнічної експертизи № 4243/18-35 від 21.02.2018, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, у розмірі 4290,00 грн.

Стягнути на користь держави витрати на залучення експертів з ОСОБА_1 594 (пятсот девяносто чотири) гривні, зависновком комплексної вибухотехнічної та дактилоскопічної експертизи № 280/6-281/6 від 06.12.2017, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (реквізити для оплати: р/р 31257236107395 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20001993).

Вартість решти експертиз віднести на рахунок держави.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. від 14.12.2017 у справі № 757/73844/17-к на майно, яке вилучено 05.12.2017 р. у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час огляду місця події, проведеного в рамках досудового розслідування даного кримінального провадження на території Центрального залізничного вокзалу за адресою: м. Київ, вул. Вокзальна площа, 1, а саме: проїзний документ серії БЮ № 318229 на поїзд Київ-Москва на ім`я ОСОБА_19 ; предмет схожий на гранату з написом «139-74 Т»; предмет схожий на запал з написом « 183-81 УЗРГМ-2 583 »; мобільний телефон «Samsung» imei НОМЕР_17 , imei2 НОМЕР_17 з сім-карткою Vodafone з номером НОМЕР_11 ; фотокопія заяви запрошення іноземця для в`їзду в Україну від ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на ім`я ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на нотаріальному бланку серія № НМХ 485914, на 1 арк., скасувати.

Речові докази: автомобіль марки «Subaru», модель «Tribeca», державний номерний знак НОМЕР_1 - залишити у власності потерпілої ОСОБА_5 ; осколки гранати, синій флакон з написом «Сave» та наявну в ньому речовину - знищити; 2 предмети схожі на гранату «Ф-1» та 2 предмети схожі на запал «УЗРГМ-2», ніж в чохлі камуфльованого кольору -знищити; телефону марки «Sonу» сірого кольору, модель «Xperia», куртку чорну шкіряну повернути володільцю - ОСОБА_2 ; чотири оптичних диски «ARITA» вих. № № 2694 від 25.10.2017, 2698 від 25.10.2017, 2706 від 31.10.2017, 2703 від 28.10.2017, оптичні диски з файлами відеозапису з камер зовнішнього спостереження, записами слідчих дій залишити в матеріалах цього судового провадження.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутнім в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 КПК України, дане судове рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надати обвинуваченим у перекладі на російську мову.

С у д д і :

О.В. Бірса Л.А. Мельниченко О.В. Метелешко