Рішення № 81838238, 16.05.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8101/18

провадження № 2/753/841/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Дев`ята київська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Дев`ята київська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту. Мотивуючи свої вимоги тим, що вони є спадкоємцями після смерті їх батька ОСОБА_3 , проте не можуть набути права на спадщину, оскільки на майно їх батька за його життя було накладено арешт постановою Відділом державної виконавчої служби у Дарницькому районі м. Києва від 06 грудня 2001 року, за наслідками наявності якого постановою державного нотаріуса Дев`ятої київської державної нотаріальної контори від 18 квітня 2016 року їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. При зверненні до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві їм повідомили про те, що матеріали виконавчого провадження, на підставі яких державним виконавцем було накладено арешти на майно, за терміном зберігання знищено. Вважаючть, що на законних підставах претендують на набуття права власності на майно спадкодавця, проте накладений арешт порушує це право, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним огоголошення на офіційному сайті судової влади (суду).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.

Вислухавши пояснення позивачів, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові задоволенню із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до постанови № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Судом встановлено, що позивачі претендують на набуття права власності на майно після смерті їх батька ОСОБА_3 , проте не можуть набути це право, оскільки на майно їх батька за його життя було накладено арешт постановою Відділом державної виконавчої служби у Дарницькому районі м. Києва від 06 грудня 2001 року, за наслідками наявності якого постановою державного нотаріуса Дев`ятої київської державної нотаріальної контори від 18 квітня 2016 року їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.11).

При зверненні до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві позивачам повідомили про те, що матеріали виконавчого провадження, на підставі яких державним виконавцем було накладено арешти на майно, за терміном зберігання знищено.

Позивачі вважають, що на законних підставах претендують на набуття права власності на майно спадкодавця, проте накладений арешт порушує це право й просять звільнити з-під арешту та зняти заборону на відчудження нерухомого майна, а саме - ј частину квартири АДРЕСА_1 , що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»), проте вимога про визнання права власності на це майно позивачем не ставиться, відповідно суд на підстави принципу диспозитивності не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно, позивачем невірно визначений спосіб захисту порушеного права.

Невірно визначений спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Підстави накладення арешту на майно позивачу не відомі.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч.1 ст. 56 вказаного Закону).

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Водночас, окрім невірно визначеного способу захисту порушеного права, позивачем пред"явлено позовні вимоги до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, проте згідно даних правовідносин з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису", належними відповідачами в даній категорії справ, відповідно, й по даній справі, є боржник по виконавчому провадженню, а не Дарницький районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, як визначено позивачем.

Так, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» судам роз`яснено, що відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Також у п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз`яснено, що відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (ст. 3 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року).

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що склад осіб відповідачів, які беруть участь у справі, має бути інший.

На підставі вимог ст. 51 ЦПК України суд за відсутності умов, передбачених вказаною нормою не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Право визначення особи відповідача покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.

Враховуючи той фактор, що позивачем пред"явлено позов до неналежного відповідача/не всіх відповідачів, вважаючи визначену ним особу належним відповідачем, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову й з цієї підстави.

Позов, пред"явлений позивачем до неналежного відповідача, підлягає відмові у його задоволенні.

Окрім того, позивачем не надано до суду та не забезпечено в ході його розгляду доказами про те, що оспорюваний арешт накладено на квартиру АДРЕСА_1 , й це майно належне спадкодавцю, право на яке претендують позивачі.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, окрім визначених підстав, й із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів по справі, правові підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77 , 78 , 79 , 80 , 81 , 258 , 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Дев`ята київська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: