Рішення № 81825674, 10.05.2019, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/2768/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2019 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Бакай І. А.

з участю секретаря судових засідань Михайлишин О.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гнатишака О . В .

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янка-Бузька Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним положень договору внаслідок порушення прав споживача,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому доповнив та просить суд винести рішення яким, визнати недійсними п.15.1 та п.б п.17.1.8, п.а п. 17.1.8, п.в п. 17.1.8 та п.4.3 щодо сплати щомісячної винагороди, та п.в п.4.7 і п.6.2.3 щодо черговості та обов`язку сплати цих винагород до Кредитно-заставного договору № LVH1AR 470144 від 15 липня 2008р.; Додаток №1 частині визначення сплати відсотків та п.4.1, п.17.1.6 кредитного договору, Розділ 13 Кредитно-заставного договору від 15 липня 2008р.

У підтвердження заявлених вимог покликається на те, що між ним та відповідачем 15 липня 2008 року укладено Кредитно-заставний договір №LVH1AR470144 для того, щоб відповідач надав йому кредит на купівлю легкового автомобіля. Вважає, що кошти були наданні в споживчих цілях, а відтак оскаржуваний кредитний договір є договором споживчого кредиту, а тому всі його положення повинні відповідати вимогам закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року. Однак велика частина положень цього договору прямо суперечить вимогам законодавства: зокрема п.15.1 та п.б п.17.1.8, п.а п. 17.1.8, п.в п. 17.1.8 та п.4.3 вказаного договору передбачають обов`язок боржника оплачувати банку винагороду за надання фінансового інструменту: вперше - ще до набрання договору законної сили - згідно п.15.1 саме моменту підписання сторонами договору, - ще відповідач не надав кредит - в боржника вже з`являється обов`язок сплатити винагороду за надання фінансового інструменту, визначену п.17.1.8 - 1066 грн. Проте ці винагороди сплачуються за дії, які є безпосередньою метою договору - а саме видача кредиту - названа "надання фінансового інструменту". Вважає, що оспорюваний договір було укладено лише завдяки тому, що відповідач приховав від нього суттєву умову угоди, а саме вартість кредиту, яка визначається як абсолютне значення подорожчання кредиту. За таких обставин вважає, що п.17.1.б є недійсним, оскільки він не відповідає ані реальній відсотковій ставці, яка визначена в додатку №2, а має на меті введення позивача в оману. Враховуючи велику різницю в розмірі відсотків, які вказані в п.17.1.6 та Додатку №2 та відсутність в договорі вказівки про абсолютне значення подорожчання кредиту, вважаю, що відповідач відразу мав на меті ввести його в оману щодо реальної вартості кредиту, що робить недійсним весь договір кредиту, бо ціна договору є суттєвою умовою та без згоди сторін щодо цього будь-яка угода не може бути укладена. Крім того оспорюваний договір містить розділ 13, який регулює звернення стягнення на предмет застави. Цей розділ містив положення, які зобов`язували позивача як і кредитора до порозуміння під час добровільної реалізації предмета застави. У порушення п.13.2 оспорюваного Кредитно-заставного договору відповідач не повідомив його про обрану ним процедуру позасудового звернення на предмет застави - автомобіль ВАЗ 111930-110 і його примусили підписати довіреність на розпорядження транспортним засобом, який у подальшому продали, всупереч положенню п.13.3.2. Відповідач був зобов`язаний перед укладенням кредитного договору надати йому, як споживачу, в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Проте в Додатку №2 договору лише вказано реальну відсоткову ставку в розмірі 19,21 % річних, але відсутня будь-яка інформація про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; немає згадки про тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); нічого не вказано щодо переваг та недоліків пропонованих схем кредитування. Таким чином відповідач приховав від позивача інформацію про різницю форм кредитування та абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), яка мала суттєвий вплив на прийняття рішення, бо належить до суттєвих умов договору кредиту. Також визнанню недійсним підлягає і Додаток №1 до Кредитно-заставного договору № LVH1AR 470144 від 15 липня 2008 року в частині визначення сплати відсотків та п.4.1, п.17.1.6, оскільки положення цих пунктів суперечать вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та вимогам п.5 ст. ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів" та Розділ 13 Кредитно-заставного договору № LVH1AR 470144 від 15 липня 2008р. як такий, що порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, згідно з п.4 ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів". Також зазначає, що при проведенні перерахунку ануітетних платежів на рахунки по кредитно-заставному договору бухгалтером-аудитором виявлено постійні недозарахування сплачених коштів на рахунки, при цьому постійно регулярно нараховуються пеня і штрафи на ніби несплачені кошти, всього загальна сума недорахувань 1651,12 доларів США, особливі умови договору надруковано другим (меншим) кеглем.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов з наведених у ньому підстав та просить його задовільнити.

Представник відповідача у судовому заданні заперечив проти задоволення позову, подав письмові заперечення згідно яких, між сторонами дійсно було укладено кредитно-заставний договір 15.07.2008 року. Підпунктами "а", "б" п. 17.1.8 договору сторони обумовили сплату разової щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту. За фабулою позовної заяви позивачем визнається факт отримання кредитних коштів і придбання автомобіля, відтак, винагорода за надання фінансового інструменту сплачує як комісійна винагорода при взаємній користі сторін за виданим/отриманим кредитом, а виключно в користь Банку. Законом України "Про банки і банківську діяльність" чітко прописано право Банку на отримання комісійної винагороди за надану операцію, у спірному випадку з підстав передбачених Законом сторони обумовили сплату винагороди за надання інструменту, спростовує доводи позивача в цій частині вимог. З Анкети-заяви підписаної позичальником 15.07.2008 року чітко вбачається, що він знайомився і погоджується з умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом підтвердив факт про надання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника: тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію; переваги та наслідки пропонованих схем кредитування завірений примірник додається). Таким чином, Банком повідомлено позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту та про всі витрати пов`язані з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, про умови кредитування в Приватбанку, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника. Не проведення кредитором по відношенню до боржника переддоговірної роботи передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" передбачає інший вид цивільно-правової відповідальності, і це аж ніяк не визнання правочину недійсним, на що покликається позивач. Детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у додатку № 2 до договору. У такому чітко вказано реальну проценту ставку в розмірі 19,21 % річних та й розписано всі супутні витрати позичальника на виконання вимоги щодо зазначення абсолютного значення подорожчання кредиту, що спростовує доводи сторони позивача про невиконання кредитором приписів п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", так і положень Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року. Пунктом 17.1.6 договору сторони обумовили процентну ставку в розмірі 9,6 % річних. Згідно додатку № 2 до договору реальна процента ставка за договором становить 19,21 %. Реальна відсоткова ставка та відсоткова ставка за договором є разюче різними економічними категоріями, які до порівняння прийматись не можуть, адже остання приймається за основу при формуванні першої. Наведене спростовує покликання позивача щодо обману зі сторони відповідача при визначенні плати за користування коштами. Мотиви позовної заяви, які стосуються незгоди позивача із діями банку щодо реалізації заставного майна стосуються виконання кредитного договору, а не перевірки відповідності положень останнього вимогам законодавства, що діяли на момент укладення правочину, відтак, не належать до предмету позову про визнання правочину недійсним та меж заявлених вимог. Також відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності, як самостійної підстави відмови в позові. Сплив строку слід обчислювати із дати укладення договору; оскільки обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги відповідають цій даті, відтак особі слід було реалізувати право на звернення до суду до 15.07.2011 року. Просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 15.07.2008р. було укладено договір за №LVH1AR06470144, згідно з умовами якого ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 10538,32 дол. США на термін до 14.07.2015р. Крім цього в забезпечення виконання зобов`язання за даним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

У зв`язку із заборгованістю, що виникла, банк звернувся до суду із позовом про стягнення такої та позов було задоволено рішенням Кам"янка-Бузького районного суду від 30.06.2015 року по справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості № 446/1008/13ц. Дане рішення було предметом перегляду апеляційного суду Львівської області 29.03.2016 року (справа №22ц/783/266/19) та касаційної інстанції та постановою Верховного Суду від 21.03.2018 року (справа № 61-1420св18) рішення районного суду залишено без змін.

Оцінюючи доводи позивача про протиправність та незаконність встановлення винагороди, яка зазначена як надання фінансового інструменту у розмірі 1066 грн., то п.п. а), б) п. 17.1.8 договору сторони обумовили сплату разової щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту.

Оскільки позивачем не заперечується факт одержання кредитних коштів і придбання автомобіля, а тому і винагорода за надання фінансового інструменту сплачується як комісійна винагорода при взаємній користі сторін за виданим/отриманим кредитом, виключно в користь Банку.

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях, а згідно п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що до банківських операцій в т.ч. належить: й розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах на власний ризик. Вказана норма визначає право Банку на видачу в кредит коштів.

Отже, Законом України "Про банки і банківську діяльність" чітко прописано право Банку на отримання комісійної винагороди за надану операцію. При укладені оспорюваного договору сторони обумовили сплату винагороди за надання інструменту, що спростовує доводи позивача в цій частині вимог.

Щодо позовних вимог позивача про визнання порушеним його права як споживача фінансових послуг у сфері кредитування та визнання недійсними договорів споживчого кредиту, то доводи ОСОБА_1 про його не ознайомлення перед укладенням договорів з умовами кредитування, що виявилося, зокрема, у не наданні і не ознайомленні його з сукупною вартістю кредиту, інформацією щодо абсолютного подорожчання кредиту та реальною процентною ставкою, суд бере до уваги те, що вони спростовуються змістом, засвідчених його власноручними підписами, анкети-заяви позивача від 15.07.2008року, зі змісту якої вбачається, що він був ознайомлений і погоджувався з повними умовами кредитування та останні були надані йому у письмовій формі, - у зв`язку з чим дані доводи є безпідставними та не обґрунтованими.

Разом з тим, суд констатує, що згідно умов, укладених 15.07.2008 року між сторонами кредитного договору, останні досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів, передбачених чинним на той момент законодавством. При цьому, на момент укладення спірних договорів волевиявлення сторін в силу положень ч. 3 ст. 203 ЦК України було вільним і відповідало їх внутрішній волі та було дотримано інші загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені цією статтею.

Крім цього, на момент укладення спірних кредитних договорів позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому був згодний з ними і виконував їх, що підтверджується наданими ним для огляду в судовому засіданні виписками по його рахунках, відповідно до яких ОСОБА_1 у якості погашення заборгованості за кредитними договорами вносилися грошові платежі, - при цьому, це ще раз підтверджує факт його згоди з умовами договорів. Також, суд відзначає, що відповідно до положень ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", діючого на момент укладення договору кредиту позивачем не було використано його право на відкликання своєї згоди на укладення договорів про надання кредиту.

Оцінюючи доводи позивача щодо невідповідності встановлених у кредитних договорах щомісячних платежів і процентної ставки реальним (дійсним) щомісячним платежам, розрахованих відповідно з використанням формули ануїтету, та реальній процентній ставці, суд вважає, що такі не підтверджено жодними доказами, хоча у доповненні до позовної заяви позивач покликається на проведення перерахунку бухгалтером-аудитором. Однак суду не надано висновку судової економічної експертизи, який міг бути оцінений за правилами ст. 89 ЦПК України з іншими доказами по справі, яким не підтверджується факт невідповідності щомісячних платежів і процентної ставки реальним (дійсним) щомісячним платежам та процентній ставці, а тому суд відхиляє вказані вище доводи позивача, та звертає увагу позивача на те, що в силу принципу змагальності саме на нього покладений обов`язок довести ті обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Що стосується покликань позивача про порушення, які на його думку допущенні відповідачем при зверненні на предмет застави, то таким дана оцінка при винесенні постанови Верховного Суду від 21.03.2018 року (справа № 61-1420св18)

Окрім того, виходячи зі змісту приписів ст. 230 ЦК України, беручи до уваги те, що правочин визнається вчиненим під впливом обману лише у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, та за наявності умислу у діях однієї зі сторін правочину, та те, що під час дослідження матеріалів справи і розгляду справи у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт введення відповідачем позивача в оману, що б спонукало його до укладення кредитних договорів, суд вважає твердження позивача про укладення спірних договорів внаслідок обману надуманим та безпідставним, таким, що не відповідає дійсності. При цьому, суд звертає увагу на те, що для визнання договорів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України, має значення лише наявність умислу у діях відповідача, який не було встановлено в ході розгляду справи, а мотиви введення в оману значення не мають та на застосування положень вказаної статті не впливають.

Також, судом не встановлено ознак нечесної підприємницької практики зі сторони відповідача. Так, у діях відповідача не встановлено фактів введення позивача в оману та ненадання або надання ним позивачу, як споживачу фінансових послуг за кредитними договорами, нечіткої, незрозумілої або двозначної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору щодо укладення або не укладення спірних договорів.

Разом з тим, проаналізувавши зміст положень (умов) укладеного 15.07.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 кредитного договору за №LVH1AR06470144, суд вважає його справедливими, таким, що відповідає принципу добросовісності та не порушує дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору на шкоду споживачу, позивачу по справі ОСОБА_1 .

При цьому, суд відмічає, що в силу передбаченого положеннями статей 6 та 627 ЦК України принципу свободи договору, позивач не був позбавлений можливості у разі незгоди з умовами спірних кредитних договорів утриматися (відмовитися) від їх укладення, однак, він погодився з його умовами та засвідчив його власноручними підписами.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, керуючись приписами статей 203, 215 ЦК України та Законом України "Про захист прав споживачів", беручи до уваги встановлені, проаналізовані та оцінені судом обставини справи, суд не встановив фактів, які б свідчили про порушення спірним кредитним договором прав позивача, як споживача фінансових послуг, та не знайшов підстав для визнання окремих положень кредитного договору недійсними, а тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом з тим, враховуючи заявлене представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності, суд, виходячи з положень статей 257, 261 та 267 ЦК України, з огляду на те, що позивач був ознайомлений зі змістом та умовами кредитного договору у день його укладення та підписання, з яким погодився та підписав за власним бажанням і на власний ризик, - суд вважає, що початком перебігу строку позовної давності за заявленими позовними вимогами позивача, а саме: про порушення його прав як споживача фінансових послуг та визнання кредитних договорів недійсними, є дата їх укладення, тобто 17.07.2008 року. В той же час суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. При вирішенні спору судом встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, а тому застосування строку позовної давності не можливе, а відтак необхідно відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 90, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним положень договору внаслідок порушення прав споживача - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Повний текст рішення складено 20 травня 2019 року.

Суддя: Бакай І.А.