Рішення № 81822784, 24.04.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/4787/17

2/296/1079/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючого судді Галасюка Р.А.

за участю секретаря Могилевець В.С.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду № 327 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 24 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 прийняла зазначену квартиру, сплатила за неї ціну, відповідно до умов цього договору.

Однак за даною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_2 , який перешкоджає ОСОБА_1 , як власнику вищезазначеного майна користуватися її власністю, чинить дії, які спрямовані на знищення майна, не дає можливості користуватися та розпоряджатися її власністю на власний розсуд, чим порушує її права.

На будь-які мої прохання звільнити її житло відповідач жодними чином не реагує.

Вказані дії відповідача ОСОБА_2 є підставою для звернення позивача до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом його виселення з квартири позивача за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 22.06.2018 року за даним позовом у справі відкрито провадження.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, однак 15.04.2019 року представник позивача надав до суду відзив на позовну заяву в якій просив відмовити у позові ОСОБА_1 , тому підстав за ст. 280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення не вбачається.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 прийняла зазначену квартиру, сплатила за неї ціну, відповідно до умов цього договору.

За вказаною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_2 , який перешкоджає ОСОБА_1 , як власнику вищезазначеного майна користуватися її власністю, чинить дії, які спрямовані на знищення майна, не дає можливості користуватися та розпоряджатися її власністю на власний розсуд, чим порушує права позивача.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч.4,5 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Крім того, в ст.150,156 ЖК України зазначено, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей та мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

З`ясувавши обставини даної справи та оцінивши надані суду докази, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд приходить до висновку про необхідність усунення перешкод позивачу у користуванні власністю та виселення відповідача ОСОБА_2 з вищевказаної квартири в примусовому порядку без надання іншого житлового помешкання.

При цьому, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 є одноособовим власником спірної квартири та має гарантоване право вільно і на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися цим житлом, на даний час вона обмежена в здійсненні такого права, що в свою чергу, підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Однак з незалежних від неї причин вона не може здійснювати належне їй право користування та розпорядження житлом в силу проживання в спірній квартирі відповідача ОСОБА_2 , який відмовляється добровільно звільнити квартиру.

Аналізуючи вказані обставини, суд вважає, що такими діями відповідач перешкоджає позивачу в користування та розпорядженні спірною квартирою без достатніх на те законних підстав, чим порушує законне право позивача на користування та розпорядження житловим приміщенням, у зв`язку з чим на підставі ст. 15,16 ЦК України це право підлягає захисту судом шляхом виселення відповідача зі спірної квартири.

Також суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру немає, у зв`язку з чим його виселення не можна розцінювати як порушення чи обмеження права власності, гарантованого ст. 319,321 ЦК України. Ніяких доказів тому, що відповідач має законне право користування житлом, яке відноситься до приватної власності позивача, суду також не надано.

Також суд враховує, що відповідач доводи позивача щодо наявності перешкод в користуванні та розпорядженні спірною квартирою не оспорює, а також не спростовує факту постійного проживання в спірному помешканні без правових підстав. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що він має право займати квартиру для власного проживання, відповідач суду не надав.

При цьому суд вважає, що позивачем пред`явлено негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача зі спірної квартири через наявність перешкод здійснювати своє право користуватися та розпоряджатися належним йому майном, і цей спосіб захисту цивільного права відповідає вимогам, установленим частиною другою статті 16 ЦК України.

Отже, на підставі ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України, суд вважає необхідним захистити порушене право власності позивача і усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідача зі спірного житла.

На підставі вказаного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позову в розмірі 640 грн. 00 коп.

Керуючись ст.41,47 Конституції України, ст.15,16,319,321,379,383,391 ЦК України, ст.150,156 ЖК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,259,263-265,280,282 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 без надання останньому іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Cуддя Р. А. Галасюк