Рішення № 81821048, 20.05.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/2938/19

Провадження №2/265/1100/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Шиян В. В., за участю секретаря судових засідань Себко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань без участі сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

третя особа - ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даною позовною заявою, якою просить виключити з актового запису про народження № 304 від 25 квітня 2019 року, складеного Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області дані про нього як про батька дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування вимог посилається на те, що 26 грудня 2005 року між ним та відповідачкою був зареєстрований шлюб. Фактично шлюбні відносини між ними припинені у грудні 2013 року. Офіційно їх шлюб було розірвано лише 18 березня 2019 року рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя. 18 червня 2019 року відповідач народила сина, батьком якого було записано його, ОСОБА_1 , адже вони на час народження дитини перебували у зареєстрованому шлюбі. Проте він не є біологічним батьком дитини, адже з грудня 2013 року не підтримує з відповідачкою будь-яких відносин. Більш того, вона проживає з іншим чоловіком - ОСОБА_3 , та з яким 14 лютого 2018 року вони уклали шлюб на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. При цьому відповідач не заперечує, що він не є батьком дитини.

Сторони до зали судових засідань не прибули.

Від позивача поштою надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Відповідач через канцелярію суду подала заяву про визнання позову у повному обсязі. Одночасно зазначила, що з доводами позову згодна, з позивачем дійсно не проживає з грудня 2013 року, але шлюб між ними було розірвано лише 18 березня 2019 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 року вона народила сина ОСОБА_5 , батьком якого записано позивача, адже на час народження дитини вони з позивачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Проте позивач не є біологічним батьком дитини, адже з грудня 2013 року вони не підтримують будь-яких відносин, у тому числі як чоловік та жінка. Батьком дитини є ОСОБА_3 , з яким вона проживає з 2017 року.

Третя особа ОСОБА_3 також надав заяву, в якій просив розглядати справу без нього. Зазначив, що з відповідачкою ОСОБА_2 проживає однією сім`єю з червня 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила сина ОСОБА_5 , батьком якого записано позивача. Проте позивач не є біологічним батьком дитини, адже з грудня 2013 року дружина не підтримує відносин з ОСОБА_1 Вважає себе батьком дитини та проти задоволення позову не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позиції сторін, викладені ними у заявах, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2019 року, яке набрало законної сили 17 квітня 2019 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був зареєстрований 26 грудня 2005 року Виконкомом Коньківської сільської ради Тельманівського району Донецької області, актовий запис № 8.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановленими та доведеними обставинами, викладеними у мотивувальній частині вказаного вище рішення є те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 2005 року до його розірвання.

Як вбачається з свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого 25 квітня 2019 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Донецьк Донецької області. Батьками дитини зазначені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Згідно ч. 1, 2 ст. 136 СК України, особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст. ст. 122, 124, 126, 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Відповідно до рекомендацій, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК України), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Позивач стверджує, що не є біологічним батьком дитини, адже з грудня 2013 року не підтримує будь-яких відносин з відповідачкою. Крім того, вона уклала шлюб з іншим чоловіком.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії свідоцтв про шлюб, про народження, що видані установами, розташованими на території Тельманівського (на даний час Бойківського) району Донецької області, населені пункти якого входять до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно даних, що містяться у наданих документах, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрували шлюб 14 лютого 2018 року; прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 в подружжя народився син ОСОБА_7 .

За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Проте, оцінюючи надані заявником документи про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про шлюб та народження, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими.

Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідач пред`явлені позовні вимоги визнала, підтвердила те, що позивач не є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи наведене, аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі в їх сукупності, а також приймаючи до уваги позицію третьої особи - ОСОБА_3 , який вважає себе батьком дитини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та приходить до висновку про їх задоволення шляхом виключення з актового запису №304 від 25 квітня 2019 року про народження ОСОБА_4 , складеного Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, відомостей про ОСОБА_1 як про батька дитини.

Згідно п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року № 96/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Ухвалюючи рішення, суд має вирішити питання про розподіл судових витрат, та виходить з такого.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Так, позивачем заявлено вимогу про виключення з актового запису про народження відомостей про нього як про батька (вимога немайнового характеру), яка задоволена судом у повному обсязі.

За вказану вимогу позивачем було сплачено судовий збір в загальній сумі 768,40 гривень, двома платежами, по 384,20 гривень.

Частиною 1 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Дана норма права кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідачем до початку розгляду справи по суті подано заяву про визнання позову.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50% понесеного позивачем судового збору, що становить 384,20 гривень.

Решта сплаченого позивачем судового збору (50%), що становить 384,20 гривень, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141,142, 200, 206, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини - задовольнити.

Виключити з актового запису № 304 від 25 квітня 2019 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відомості про батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір, сплачений ним 07 травня 2019 року на рахунок № 31217206005054, отримувач - Маріупольське УК/Лівобережний р-н/22030101, код отримувача - 37989721, банк отримувача - Казнечейство України, код банку отримувача - 899998 (квитанція ПАТ «Укрпошта» ВПЗ-5 від 07 травня 2019 року) в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок, що становить 50% від загальної суми судового збору, сплаченого за даним позовом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст даного рішення складено 20 травня 2019 року.

Суддя: