Рішення № 81820785, 13.05.2019, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №190/32/19

провадження №2/176/266/19

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2019 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гусейнова К.А.

секретар с/з Яценко О.В.

за участі: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Варакути К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця», та уточнивши в послідуючому позовні вимоги просить, поновити йому строк на звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору (контракту) від 21 липня 2017 року №91/ос, який виданий структурним підрозділом «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», поновивши його на роботі, на посаді машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду 4 цеху з ремонту і обслуговування машин, механізмів та устаткування та стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 липня 2017 року по дату ухвалення рішення суду у справі із розрахунку середньоденної заробітної плати 219 грн. 57 коп. за кожен день вимушеного прогулу.

У позовній заяві позивач посилався на те, що з 23 квітня 1998 він перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи у структурному підрозділі «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та з 02 липня 2007 року працював на посаді машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду 4 цеху з ремонту і обслуговування механізмів та устаткування. В рамках часткової мобілізації, він був призваний для проходження військової служби за частковою мобілізацією військовозобов`язаних запасу П`ятихатського ОРВК та проходив службу в зоні АТО в період з 15 листопада 2015 року по 17 травня 2017 року. 15 листопада 2016 року ним було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу з Міністерством оборони України строком на шість місяців, внаслідок чого 14 листопада 2016 року був призначений на посаду навідника гранатометного відділення взводу бойового забезпечення 1 розвідувальної роти. 07 липня 2017 року ним було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України ще на шість місяців, внаслідок чого його було призначено на посаду старшого навідника гранатометного взводу механізованого батальону. Але, незважаючи на те, що він був прийнятий на військову службу в особливий період та на нього розповсюджуються гарантії, встановлені ст. 119 КЗпП України, відповідач після укладення ним контракту на проходження військової служби від 15 листопада 2016 року, звільнив його з основного місця роботи наказом №91/ос відж 21 липня 2017 року на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, що на його думку є незаконним. Трудову книжку він отримав 09 січня 2018 року.

Не погоджуючись зі своїм звільненням, 19 лютого 2018 року він звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з відповідним позовом до структурного підрозділу «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», де він заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначив обставини, з якими пов`язує поважність причин пропуску строку звернення до суду, але в задоволенні його позову було відмовлено, з причин визнання пропуску строку на звернення до суду неповажними. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області скасовано, однак у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача. У даній постанові роз`яснено позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з новою позовною заявою для захисту своїх прав до юридичної особи, яка має відповідати за позовом. Таким чином він звернувся до суду із даним позовом для захисту свого порушеного права.

14 січня 2019 року, автоматизованою системою документообігу, для розгляду зазначеної судової справи визначено суддю П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області Митошоп В.М., який14 січня 2019 року на підставі ст. 33, п.5 ч.1 ст. 36, ч.1 ст. 39, ст. 40, ст. 41 ЦПК України, заявив самовідвід по зазначеній справі, оскільки 23 липня 2018 року ним було здійснено розгляд цивільної справи №190/185/18 за позовом ОСОБА_1 до структурного підрозділу «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Розпорядженнням голови П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області №5 від 15 січня 2019 року дану справу було передано до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею по справі обрано суддю Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області Гусейнова К.А., який ухвалою від 25 січня 2019 року відкрив провадження по вищезазначеній справі.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, з підстав викладених вище та просили задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.

У своєму відзиві відповідач зазначив, що дана справа вже підлягала розгляду у П`ятихатському районному суді Дніпропетровської області, де було встановлено, що позивачу було завідомо відомо про звільнення його із займаної посади ще у день його звільнення, однак позивачем було проігноровано норми трудового законодавства стосовно строків звернення до суду, і саме ці обставини стали підставою для відмови позивачеві у задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач вважає, що відповідно акту перевірки, який складено головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю від 19.10.2017 року, підставою для звільнення ОСОБА_1 є контракт про проходження громадянином військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який укладено на шість місяців та який вважається не «особливого виду» і працівник при укладанні такого виду контракту не користується гарантіями, передбаченими ст. 119 КЗпП України. Дана обставина підтверджує те, що роботодавець у даному випадку отримавши контракт, здобув підставу для звільнення позивача у зв`язку із вступом на військову службу, яка передбачена п.3 ст. 36 КЗпП, оскільки позивач не відноситься до категорії осіб рядового складу, які проходять строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. На думку відповідача, оскільки ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом, він не може вважатися громадянином, якого призвано на військову службу. Також відповідач звертає увагу суду на те, що представником позивача подано даний позов з таким же предметом і з тих ще підстав, що були предметом розгляду П`ятихатським районним судом Дніпропетровської області, рішенням якого у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, як і відмовлено у задоволенні позову постановою Дніпровського апеляційного суду, що позбавило, на думку відповідача, позивача права на звернення до суду з тим же предметом та з тих же підстав. Також, на думку позивача, Апеляційний суд, припустився помилки, роз`яснивши позивачу у своїй постанові право повторного звернення до суду з новою позовною заявою для захисту своїх прав з тим же предметом та на тих самих підставах.

Вислухавши сторони, дослідвиши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із копією трудової книжки ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем знаходився із 23.04.1998 року по 21.07.2017 року. Звільнений на підставі наказу №91/oс від 21.07.2017 року у зв`язку з призовом на військову службу п.3 ст. 36 КЗпП України. /а.с.9-10/

Відповідно до витягу з наказу військового комісара П`ятихатського об`єднаного районного військового комісаріату №156 від 17 серпня 2015 року ОСОБА_1 призвано для проходження військової служби за частковою мобілізацією військовозобовячзаних запасу П`ятихатського ОРВК та направлено в розпорядження командира військової частини п.п.В-0213 м. Полтава. /а.с.20/

Наказом №268 від 15.11.2016 року рядового ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення - з 16 листопада 2016 року. /а.с.21/

Наказом №292 від 12.10.2016 року солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини 3011 та направлено на військовий облік до П`ятихатського РВК Дніпропетровської області. /а.с.25/

15.11.2016 року між Міністерством оборони України в особі Командира військової частини польова пошта В0136 підполковника Чубанова М.О. та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на шість місяців. /а.с.28-29/

07.07.2017 року між Міністерством оборони України в особі Командира військової частини А3283 підполковника Дрібнохода В.А. та солдатом запасу ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на шість місяців. /а.с.30-31/

Згідно копії довідки військової частини 3021 Національної Гвардії України ОСОБА_1 в період з 07.09.2015 по 01.10.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО м. Рубіжне Луганської області. /а.с.17/

Згідно копії довідки військової частини 3011 від 06.05.2016 року №555 солдат ОСОБА_1 , у період з 07.04.2016 року по час видачі даної довідки безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО м. Маріуполь Донецької області. /а.с.18/

Згідно копії довідки військової частини 3011 від 12.10.2016 року №2105 солдат ОСОБА_1 , у період з 07.04.2016 року по 11.10.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО м. Маріуполь Донецької області. /а.с.19/

Наказом командира військової частини А3283 від 07.01.2018 року №9 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого навідника гранатометного взводу механізованого батальйону, звільненого наказом командира військової частини А3283 від 03 січня 2018 року №1-РС з військової служби у запас з 07 січня 2018 року виключено із списків особового складу частини всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Пятихатського РВК Дніпропетровської області. /а.с.24/

31.07.2018 року між Міністерством оборони України в особі Командира військової частини А0501 Кокорєва В.В. та ОСОБА_1 було укладено новий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на шість місяців. /а.с.32-33/

Наказом від 31.07.2018 року №159 командира військової частини старшого солдата запасу ОСОБА_1 з 31 липня 2018 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. /а.с.26/

Таким чином, із досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_1 був призваний для проходження військової служби за частковою мобілізацією військовозобов`язаних запасу П`ятихатського ОРВК та проходив службу в зоні АТО з 15 листопада 2015 року по 17 травня 2017 року, що також, окрім досліджених довідок, підтверджується посвідченням «Учасник бойових дій». /а.с.16/

Після укладення позивачем ОСОБА_1 контракту на проходження військової служби від 15 листопада 2016 року, відповідач звільнив його з основного місця роботи наказом №91/ос від 21 липня 2017 року на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, оскільки вважав, що Контракт про проходження громадянином військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який укладено на шість місяців не вважається «особливого виду» і працівник при укладанні такого виду Контракту не користується гарантіями, передбаченими ст. 119 КЗпП України.

Однак, із даною позицією відповідача суд не погоджується, вихоячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на час призову та звільнення позивача з роботи) встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19, що набрав чинності 08 лютого 2015 року.

Відповідно до пункту 10 «Прикінцеві положення» Глави XII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову, що набрав чинності 11 червня 2015 року.

Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України» пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (день набрання чинності Законом України від 15 січня 2015 року № 116-19), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, тобто під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими ст. 39 ЗУ «Про військовий обовязок і військову службу» та ч.3 ст.119 КЗпП України.

Це не суперечить позиції викладеної Верховним Судом 20.06.2018 року по справі № 323/1252/17, провадження 61-844св17.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм трудового законодавства та його необхідно поновити на роботі на посаді машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду 4 цеху з ремонту і обслуговування машин, механізмів та устаткування. При цьому пропущений позивачем строк на звернення до суду необхідно поновити з наступних підстав.

Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З розяснень Пленуму Верховного Суду України наданих в п. 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, встановлені статтями 228, 223КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Розглядаючи трудові спори, суд з`ясовує і обговорює додержання і причини пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Згідно ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до структурного підрозділу П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про припинення трудового договору (контракту) від 21.07.2017 року №91/ос, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовлено у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та відсутністю поважних підстав для поновлення пропущеного строку.

Однак, постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року вищезазначене рішення було скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 також відмовлено, але з тих підстав, що суд першої інстанції не звернув уваги на предмет і підстави поданого позову, неповно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначився належним чином з колом відповідачів, які повинні відповідати за заявленими позовними вимогами, а саме розглядаючи даний спір, суд першої інстанції не роз`яснив належним чином позивачу його права, зокрема, щодо заміни неналежного відповідача належним відповідачем ПАТ «Укрзалізниця», оскільки структурний підрозділ «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» не є юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, а тому не може виступати відповідачем у справі.

При цьому, Дніпровський апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову з підстав неповажності пропуску спроку на звернення до суду дійшов помилкового висновку, оскільки обставини, викладені позивачем свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Так, згідно копії «Книги обліку трудових книжок та вкладишів до них» 09 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку, тобто останнім днем для подання позовної заяви у строк, встановлений законом було 09 лютого 2018 року. З позовною заявою позивач звернувся до суду 19 лютого 2018 року. Згівдно довідки від 19 лютого 2018 року, виданої Нерудстальською АЗПСМ з 09 лютого 2018 по 19 лютого 2018 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні.

Таким чином судовим рішенням Дніпровського апеляційного суду встановлено поважність причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 за захистом своїх порушених прав, що в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню у даній справі, тому строк звернення позивача до суду із даним позовом підлягає поновленню.

Із урахуванням положень частини другої статті 235 КЗпП України, визнавши незаконним дії і рішення роботодавця по звільненню позивача, суд приходить до висновку щодо наявності підстав, для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд, при розрахунку середнього заробітку, керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Таким чином, із відповідача на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 22 липня 2017 року по дату ухвалення даного судового рішення, а саме по 13 травня 2019 року, в сумі 98806 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот шість гривень) грн. 50 коп., яка обчислена за таким розрахунком.

Відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» від 28 лютого 2018 року №177 /а.с.38/ середньоденна заробітна плата, позивача становить 219,57 грн. До дати ухвалення рішення по суті пройшло 450 робочих дні. Отже середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 98806,50 грн.(219,57грн.Х450 робочих днів (за період з 22.07.2017 року по день ухвалення судового рішення), що дорівнює 98806,50 грн.)

Саме така сума має бути стягнута з відповідача на користь позивача. Дана сума обчислена без передбачених законом утримання податків та інших обов`язкових платежв.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 7 статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст.129 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. При цьому, дії власника щодо видання наказу про поновлення на роботі повинні забезпечити можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду не приймаються судом до уваги, оскільки поважність пропуску такого строку встановлена судовим рішення і ця обставина в даній справі не підлягає доказуванню в розумінні ч.4 ст. 82 ЦПК України. Доводи представника відповідача про те, що на момент звільнення відповідача не діяв особливий період спростовується тим, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, тобто під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, ніс службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими ст. 39 ЗУ «Про військовий обовязок і військову службу» та ч.3 ст.119 КЗпП України, що узгоджується з правовою позицією, викладеної Верховним Судом 20.06.2018 року по справі № 323/1252/17, провадження 61-844св17.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді у розмірі 1536 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 127, 141, 263-265,430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору (контракту) від 21 липня 2017 року №91/ос, який виданий структурним підрозділом «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на посаді машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду 4 цеху з ремонту і обслуговування машин, механізмів та устаткування структурного підрозділу «П`ятихатська колійна машинна станція» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 22 липня 2017 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680 м. Київ, вул. Тверська, 5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 22 липня 2017 року по дату ухвалення даного судового рішення, а саме по 13 травня 2019 року, в сумі 98806 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот шість гривень) грн. 50 коп. без урахування передбачених законом утримань податків й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду допустити до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу не більше ніж за один місяць, що складає 4501,16 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680 м. Київ, вул. Тверська, 5 на користь держави судові витрати у сумі 1536 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області.

Повний текст судового рішення складено 20.05.2019 року.

Суддя К.А. Гусейнов