Постанова № 81807376, 08.05.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/154/19Головуючий по 1 інстанції - Середа Л.В. Категорія: 304090100 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.

за участю секретаря Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач – Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра»;

відповідач – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

треті особи - Приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна;

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Середи Л.В. у залі Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 18.10.2018 року, повний текст рішення виготовлено 26.10. 2018 року, у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ Надра», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсним, - :

в с т а н о в и в :

31 липня 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І.О. звернулася в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що 06 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №08/2006/840к584, за умовами якого останньому у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості та платності, на споживчі цілі були надані грошові кошти у сумі 21300,00 дол. США, за відсотковою ставкою у розмірі 11%, з кінцевим терміном повернення кредиту 05 вересня 2016 року.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених вказаним кредитним договором, 06 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно до умов якого ОСОБА_5 є майновим поручителем та передає в іпотеку банку квартиру, що передбачено договором іпотеки № 08/2006/840з584, розташовану по АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору поруки ОСОБА_5 поручається перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 08/2006/840к584 від 06 вересня 2006 року.

Кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконував, а тому станом на 09 липня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 92793,23 дол. США, що в еквіваленті становить 2038830,67 грн., та складається із заборгованості по кредиту в сумі 15658,62 дол. США, гривневий еквівалент 344047,46 грн.; заборгованості по процентах в розмірі 6933,28 дол. США, гривневий еквівалент 152336, 37 грн.; заборгованості по платі за управління кредитом в сумі 3039,96 дол. США, гривневий еквівалент 66793,27 грн.; пені за порушення сплати кредиту 65031,37 дол. США, гривневий еквівалент 1428853,72 грн.; штрафу 2130 дол. США, гривневий еквівалент 46799,85 грн.

Позивач посилається, що позичальник повернення коштів не здійснює, від їх сплати ухиляється, чим порушує умови договору та норми чинного законодавства щодо належного виконання своїх зобов`язань. На виконання вимог чинного законодавства та умов договору позивач звернувся до поручителя боржника ОСОБА_4 з вимогою погашення грошових зобов`язань перед банком, однак останні залишилися проігнорованими. Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, а ОСОБА_4 , взявши на себе обов`язки майнового і фінансового поручителя, не забезпечила належного виконання позичальником взятих на себе кредитним договором зобов`язань, то повинна відповідати перед позивачем як солідарний боржник, так як повернення коштів теж не здійснює.

Таким чином, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» звернулася в суд із даним позовом про стягнення заборгованості за кредитом із відповідачів в примусовому порядку, просив про стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 92793, 23 дол. США, що еквівалентно 2038830, 67 грн. в солідарному порядку з відповідачів.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2016 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про призначення судово –економічної експертизи у справі задоволено. Призначено по даній справі судово-економічну експертизу. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 вересня 2016 року провадження по справі відновлено.

31 січня 2017 року ОСОБА_4 , яка змінила своє прізвище на ОСОБА_6 , звернулась до суду із зустрічним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О., третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними.

Свої вимоги позивач ОСОБА_7 за зустрічним позовом мотивувала тим, що між її колишнім чоловіком ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра» 06 вересня 2006 року був укладений кредитний договір № 08/2006/840к584.

06 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно до умов якого вона є відповідальною особою за зобов`язаннями ОСОБА_1 , який на час укладення вказаних договорів був її чоловіком.

Для забезпечення виконання боргових зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_4 та банком укладено договір іпотеки № 08/2006/840з584, згідно до умов якого позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 передала в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 вважає вказані договори недійсними, оскільки при укладенні кредитного договору порушені її права, зокрема, як споживача, згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про банки і банківську діяльність». Крім того, вказані кредитні кошти надані в іноземній валюті, без надання відповідних ліцензій на здійснення відповідної господарської діяльності. Вона вказує, що на день укладення кредитного договору іноземний курс валюти суттєво змінився, що спричинило істотну зміну фінансового становища позивача за зустрічним позовом, що також є порушенням її прав. В кредитному договорі визначені додаткові відсотки щомісячних платежів, які не відповідають тим умовам, що були оговорені при укладенні договору. Більше того, умовами вказаного договору визначена плата за управління кредитом, що не відповідає нормам чинного законодавства, на що неодноразово вказували суди вищих інстанцій, договір не містить сукупну вартість кредиту, відсутній розрахунок та визначення вартості всіх супутніх послуг, в чому позивач за зустрічним позовом вбачає порушення норм Закону України «Про захист прав споживача». Позивач за зустрічним позовом наполягає, що умови договору є несправедливими, суперечать принципам добросовісності, та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Таким чином, ОСОБА_7 вважає, що кредитний договір має бути в цілому, на вимогу споживача, визнаний недійсним, а кошти, які сплачені в рахунок повернення боргу, повернуті позивачу за зустрічним позовом.

ОСОБА_7 посилається, що в силу норм ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому просила визнати недійсним і договір іпотеки № 08/2006/840к584 від 06 вересня 2006 року та зобов`язати приватного нотаріуса Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. виключити з реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсним до сумісного розгляду з первісним позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року позовну заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 08/2006/840к584 від 06.09.2006 року у сумі 23453 (двадцять три тисячі чотириста п`ятдесят три) долари США 32 центи США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судовий збір на користь держави у сумі 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними – відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 оскаржила рішення в апеляційному порядку, подавши 11 листопада 2018 року апеляційну скаргу. ОСОБА_4 посилається у скарзі на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року та постановити нове судове рішення, яким визнати кредитний договір № 08/2006840к584 від 06.09.2006 року, договір поруки від 06.09.2006 року та договір іпотеки № 08/2006840к584 від 06.09.2006 року, недійсними. Скаржник зазначає, що предметом укладення оспорюваного договору є споживчі цілі, на які кредит відповідно був наданий. Таким чином, правовідносини, що виникли з підстав його укладення, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Згідно до п. 1.3 кредитного договору № 08/2006/840к584 від 06.09.2006 року відсоткова ставка складає 11% річних. При цьому, на думку скаржниці, банк приховав 5,04% річних додаткових платежів за послуги, які він навіть не мав на меті надавати. Отже, реальна ставка по кредиту складає 16,04%. Факт приховування також підтверджено тим, що в договорі поруки зазначена відсоткова ставка лише 11% річних, а фактично суму реальних платежів скаржник дізналася лише з розрахунку заборгованості, згідно якої ставка річних становить 16,04%. Крім того, вона вказує, що банком навіть не було надано графік платежів по кредиту, маючи на меті приховати реальну ставку сплати за кредит. Відповідно до п. 3.6. Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або, що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. ОСОБА_4 зазначає, що згідно до норм ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення про несправедливі умови в договорах, зокрема, відповідно до яких передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Таким чином, аналіз даних норм дає підстави для висновку про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну у витратах зокрема, щодо сплати за обслуговування кредиту і це являється підставою для визнання таких положень недійсними. Також вона вказує, що при укладенні кредитного договору не було проведено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача у процентному значенні та грошовому виразі з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг пов`язаних з його отриманням, обслуговуванням та погашенням. Скаржник вказує, що договір про надання споживчого кредиту, як різновид кредитних договорів, має містити інформацію про сукупну вартість кредиту для споживача саме в національній валюті. Виходячи з імперативних приписів спеціального закону, зокрема ст. 524 ЦК України в тій частині, що сторони вправі визнати грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, не можуть застосовуватися до правовідносин споживчого кредитування, оскільки визначення валюти договору та платежів за зобов`язанням у прив`язці до іноземної валюти є порушенням прав споживача на отримання інформації щодо орієнтовної вартості кредиту, у відповідності з приписами ч. 1,2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, у правовідносинах зі споживчого кредитування банк не виконав обов`язку з надання повної та достовірної інформації про суму кредиту та процентів, що підлягають сплаті, тому умови кредитного договору, в частині визначення платежів за кредитним договором в іноземній валюті, зокрема, доларах США, порушують її законні права та інтереси як споживача фінансових послуг. Скаржник ОСОБА_4 вважає взяті на себе зобов`язання щодо забезпечення поруки по вказаному договору кредиту припиненими, в зв`язку з тим, що відбулася зміна кредитного зобов`язання, а саме як було з`ясовано під час судового засідання в суді першої інстанції, зросла процентна ставка по кредиту з 11% до 16,04%, внаслідок чого збільшилася відповідальність її як поручителя, згоду на таку зміну вона не давала. В свою чергу збільшення обсягу відповідальності поручителя без отримання на те його згоди, що є підставою для припинення поруки відповідно до норм ст. 559 ЦК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить повністю скасувати судове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року з підстав порушення при його ухваленні норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, за його переконанням, не належним чином повідомив його про дату судового розгляду, що відповідно позбавило його права на подачу клопотань, зауважень, заяв, а також права на захист своєї позиції. Тому він не мав рівних з позивачем можливостей подання доказів, дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також на рівних з позивачем можливостей довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Неналежний виклик сторін є порушенням рівності сторін, а тому у відповідності до ч.5 п.1 ст. 411 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу було розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

21 березня 2019 року ПАТ КБ «Надра « подав відзив в суд апеляційної інстанції на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_8

У відзиві позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню.

Банк вказує, що між сторонами спору існують зобов`язання, які витікають з договору споживчого кредиту, виконання якого забезпечене договором поруки та договором іпотеки.

В порушення умов договору позичальник коштів не повернув, що стало підставою для реалізації права на захист в судовому порядку, та в послідуючому ухвалення судового рішення яким захищені його, як учасника спору, порушені права, що витікають відповідно з існуючого між сторонами спору зобов`язання.

Банк має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а також відповідні банківські ліцензії, копії яких додано до матеріалів справи. Тому банк на підставі банківської ліцензії та відповідного дозволу НБУ, укладаючи кредитний договір із відповідачем, та нараховуючи платежі за договором в іноземній валюті, діяв в межах своїх повноважень та згідно вимог чинного законодавства. Банк вказує, що якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд в резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 банк вказує, що жодних доказів ненадання інформації про послуги, а тим більше про введення її в оману відповідачем ОСОБА_4 не надано. ОСОБА_4 не заперечує факт підписання договору відповідачем ОСОБА_1 , що дає підстави вважати, що позичальник дав згоду на отримання послуг на умовах, визначених у вказаному договорі. Банк зазначає, що зі змісту зустрічного позову та наданих пояснень вбачається, що відповідачі були обізнані з положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», але до моменту звернення банку з позовом не висловлювали жодних заперечень, а навпаки підписали кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки. Тому така поведінка відповідачів свідчить, що відповідачі мають на меті ухилитися від виконання своїх зобов`язань. Безпідставними банк вважає посилання відповідача ОСОБА_4 , що їй не була надана повна інформація про сукупну вартість кредиту, тому це є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст. ст.18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за умовами кредитного договору відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що ним отримано вказану інформацію. Відповідачі добровільно виявили бажання скористатись послугами банку та укласти кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки. Відповідачі діяли вільно, виходячи з власних інтересів, виконували умови договору, який був укладений в 2006 році, а відповідач ОСОБА_4 оспорила договори в 2017 році, тобто більше ніж через 10 років після їх укладення, що свідчить про бажання уникнути цивільно правової відповідальності за неналежне виконання умов кредитного договору. Відповідачем ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами жодної із ознак, а тим більше одночасно всіх ознак, які б свідчили , що умови кредитного договору є несправедливими. Відповідачі не були позбавлені можливості відмовитися від укладення спірних договорів, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, але таких дій не вчинили.

Банк просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг відповідачів.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області у загальному порядку із повідомленням та участю сторін.

Розгляд справи за апеляційними скаргами відповідачів неодноразово відкладався у зв`язку із поданням заяв відповідачами та представником відповідача про перенесення розгляду на іншу дату та неможливість їх брати участь у суді апеляційної інстанції.

Так, судом апеляційної інстанції справа призначалась на 27.03. 2019 року на 10 год. 30 хв., в суд з`явилася відповідач ОСОБА_7 та заявила клопотання про відкладення розгляду справи надання можливості укласти договір про надання правової допомоги з адвокатом, яке було задоволено судом, враховуючи, що інший відповідач ОСОБА_1 подав заяву, що перебуває за межами України у період з 04. 03. 2019 року по 15.04. 2019 року, тому просить не розглядати справу без його участі.

17 квітня 2019 року у судове засідання з`явився представник позивача -- банку в режимі відео конференції, відповідачі повторно не з`явилися, подано клопотання представника ОСОБА_9 – адвоката Макарович К.В. про відкладення справи на іншу дату у зв`язку із її зайнятістю в іншому суду та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Суд втретє відклав розгляд справи, повідомивши сторони про дату та час розгляду справи на 08 травня 2019 року на 10 год., та було зроблено повідомлення на сайті суду щодо розгляду даної справи, однак відповідачі та представник відповідача не з`явилися без поважних причин в суд апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, надані в режимі відео конференції, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі вказаним вимогам закону, так як підлягає зміні в частині вирішення питання про стягнення судових витрат та скасування в частині солідарного стягнення судового збору з відповідачів.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог по первісному позову про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, між сторонами спору існують зобов`язання що витікають з договору споживчого кредиту, виконання якого відповідно забезпечене договором поруки та договором іпотеки. Солідарно стягуючи з боржника та поручителя заборгованість, проценти та штраф за невиконання договору споживчого кредиту, суд виходив з положень ст. 554 ЦК України якою, зокрема, регламентовано солідарну відповідальність боржника та поручителя у разі порушення боржником зобов`язань, забезпеченого порукою.

Відмовляючи у задоволенні стягнення з боржника за споживчим кредитом відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості комісії за користування кредитом, яка по своїй суті є платою за користування вказаним кредитом, суд виходив з того, що надання споживчого кредиту є діяльністю зокрема банку, що полягає в передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції є незаконним, тому виходячи із зазначеного, такі умови є нікчемними, потребують визнання недійсними. Відмова у задоволенні стягнення включеної до розрахунку банком одночасно зі штрафом і нарахованої пені, обґрунтоване тим, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме правопорушення, зокрема строків виконання зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсним, суд виходив з недоведеності вимог, посилаючись, що сторони добровільно виявили бажання, скористалися послугами банку та уклали кредитний договір, договір поруки та іпотеки. При цьому при його укладенні діяли вільно, виходячи з власних інтересів, приймали рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини на власний розсуд з контрагентом визначили характер договору, який вони уклали, його умови, в тому числі порядок видачі та погашення кредиту та навіть виконували його умови, отримали кредитні кошти та витратили їх на власні потреби. Вказані оспорювані договори були укладені в 2006 році, тоді як відповідач ОСОБА_4 оспорила їх лише в 2017 році, подавши зустрічний позов, а банк з позовом звернувся в суд ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2015 року, що свідчить про бажання уникнути у цивільно – правової відповідальності за неналежне виконання умов кредитного договору.

Банк погодився із рішенням суду та не оскаржував рішення в апеляційному порядку.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів, та відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсними, так як вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги закону щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, тому помилково стягнув судовий збір з відповідачів солідарно в розмірі 3654 грн. на користь держави, тому рішення підлягає зміні в частині судових витрат, які підлягають стягненню з кожного із відповідачів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 06 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 08/2006/840к584, за умовами якого останньому у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості та платності, на споживчі цілі, були надані грошові кошти у сумі 21300,00 дол. США, за відсотковою ставкою у розмірі 11%, з кінцевим терміном повернення кредиту 05 вересня 2016 року (а. с. 9-10).

Позичальник підтвердив свою згоду з умовами вказаного кредитного договору, про що свідчить його підпис. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отримання коштів позичальником саме в доларах США стверджується також відповідною заявою на видачу готівки № 368 від 06.09.2006 року ( а. с. 14).

Жодних заперечень зі сторони відповідачів стосовно обставин отримання грошових коштів судом не отримано та фактично вказана обставина не спростовувалась відповідачами. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно з ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених вказаним кредитним договором, 06 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_10 було укладено договір поруки, згідно до якого вона, як поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань що витікають з вищезазначеного кредитного договору (а. с. 11).

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов`язань, вказаних у п. 1.1 цього договору повністю чи у будь-якій його частині, які від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору, що передбачено п. 1.5 вказаного договору поруки.

06 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки, згідно до якого остання є майновим поручителем, та передає в іпотеку банку квартиру, що передбачено договором іпотеки № 08/2006/840з584, розташованої по АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору поруки ОСОБА_5 поручається перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 08/2006/840к584 від 06 вересня 2006 року ( а. с. 12). Факт підписання ОСОБА_11 вказаного договору, як і договору іпотеки №08/2006/840з584, останньою при розгляді справи судом першої інстанції, не спростовувався та не заперечувався.

Взяті на себе боргові зобов`язання боржник належним чином не виконав, сплату коштів у порядку та на умовах визначених вказаним вище кредитним договором не здійснював, в результаті чого утворилася заборгованість, що стало підставою для звернення позивача із зазначеним позовом до суду.

03 березня 2016 року в процесі розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_11 заявлено клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи для з`ясування правильності визначення заборгованості за кредитним договором № 08/2006/840к584 від 06 вересня 2006 року, а саме заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам, заборгованості по платі за управління кредитом, пені за порушення сплати кредиту, штрафу, що зазначені в позовній заяві.

Згідно до експертного висновку за результатами проведення судової економічної експертизи від 29 серпня 2016 року № 192/714/16-23 було встановлено, що наявний у справі розрахунок заборгованості ОСОБА_1 частково відповідає умовам укладеного кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно із ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 зазначеного Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв висновки експерта щодо належного розрахунку заборгованості зокрема, щодо кредиту, процентів за його користування та нарахованої позивачем суми штрафу, оскільки вони зроблені сторонньою особою – спеціалістом у відповідній сфері кредитних операцій і відповідно сумнівів у собі та у своїй обґрунтованості не викликають.

Сторони у справі не заперечувала проти висновків, викладених у вказаному висновку експерта, свої доводи та докази на їх спростування не надавали.

31 січня 2017 року ОСОБА_7 звернулася в суд із зустрічним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О., третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу Сахно Валентина Іванівна про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсним до розгляду з первісним позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до приписів статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наявними в матеріалах справи розрахунками стверджується, що відповідач використав кошти на власний розсуд та відповідно знав про строковість їх повернення на умовах визначених позивачем (а. с. 15-16).

Більше того, відповідачі на час отримання вказаних кредитних коштів перебували в зареєстрованому шлюбі, який в послідуючому було розірвано, а ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_6 , а тому такі дії вчинялися в інтересах сім`ї, та згідно ст. 60 СК України стали об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

В свою чергу, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 , взявши на себе обов`язки поручителя, та не забезпечивши належного виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих кредитним договором обов`язків, повинна відповідати перед позивачем разом з ОСОБА_1 як солідарний боржник, у тому ж обсязі що і останній.

Згідно із частинами 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договору поруки, та реалізації права на дострокове стягнення кредиту, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Сторони кредитного договору визначили строк дії основного зобов`язання до 05.09.2016 року, який було змінено кредитором в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, на дострокове повернення кредиту, так як позов було пред`явлено 31.07. 2015 року .

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_8 на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту, не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст., ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за умовами кредитного договору позивач, а саме ОСОБА_1 підтвердив, що вказану інформацію ним отримано, до того ж оспорюваний договір містить інформацію щодо прав та обов`язків позичальника.

В свою чергу, ОСОБА_1 при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами, про що свідчить часткова сплата заборгованості, що стверджується відповідними розрахунками банку, які додані до матеріалів справи.

Щодо посилання ОСОБА_8 в апеляційній скарзі на збільшення обсягу взятих на себе зобов`язань шляхом збільшення процентної ставки по кредиту, то дані доводи не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції, а тому об`єктивно не можуть бути взяті до уваги судом. Крім того, ОСОБА_11 не було доведено істотних обставин, які б вказували на введення її в оману під час укладання договору кредиту, не встановлено судом і ознак умислу дій позивача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману.

Не знайшли свого підтвердженні і твердження, викладені ОСОБА_1 , в поданій ним апеляційній скарзі, щодо неналежного повідомлення його про розгляд справи.

Як вбачається із матеріалів справи провадження у справі відкрито 09.11. 2015 року ( а.с.28 т. 1), а рішення у справі ухвалено 18 жовтня 2018 року , тобто розгляд справи у суді першої інстанції проходив протягом трьох років, відповідачі заявляли ряд клопотань, в тому числі і про призначення експертизи, яка була проведена у даній справі. Із матеріалів справи вбачається, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідачів та представників. Відповідач ОСОБА_1 не отримував судові повістки, які повертались у зв`язку із закінченням терміну зберігання чи вказано, що він не проживає за адресою, вказаною для листування суду.

Однак, відповідач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції, та на виконання ухвали апеляційного суду про залишення без руху та усунення недоліків апеляційної скарги, виконав вимоги ухвали, усунувши недоліки, а потім знову перестав отримувати судові повістки для розгляду його апеляційної скарги, хоча повинен був цікавитись розглядом справи та добросовісно виконувати свої обов`язки та права як відповідач у справі, зловживаючи процесуальними правами, та безпідставно затягуючи розгляд справи у суді.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарна ОСОБА_12 . проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у свої рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо його неналежного повідомлення судом першої інстанції та порушення його прав та не рівних можливостей щодо подання своїх доводів та заперечень проти вимог банку є безпідставними, тому не підлягають задоволенню.

Що стосується використання банком іноземної валюти, то у відповідності до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Частиною 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Матеріалами справи встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 21.11.2011 року № 21, видану Національним банком України, а також відповідні банківські ліцензії, копії яких додані до матеріалів справи ( т. 2. а.с. 17).

За таких обставин, ПАТ «КБ «Надра» на підставі банківської ліцензії та відповідного дозволу НБУ, укладаючи кредитний договір із відповідачем, та нараховуючи платежі за договором в іноземній валюті, діяв в межах своїх повноважень та згідно вимог чинного законодавства.

У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Вирішуючи спори по суті, суди повинні враховувати те, що обов`язок по доведенню обставин покладається на сторони.

При цьому, банк повинен довести факт укладення кредитного договору і наявність заборгованості, а клієнт банку має спростувати доводи банку та довести протилежне.

Таким чином, у справі відсутні докази про те, що відповідач просив видати кредит у національній валюті. Підписання кредитного договору, який є підставою позовних вимог банку та свідчить про зворотне.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відповідача ОСОБА_4

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір заборгованості відповідачів по кредиту перед позивачем становить 23453,32 дол. США, з яких: 14894,86 дол. США – заборгованість по кредиту; 6428,46 дол. США – заборгованість по процентах; 2130 дол. США – штраф.

Апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання про стягнення судових витрат солідарно з відповідачів, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги закону та допустився помилки, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення судових витрат.

Отже, стягнення судом першої інстанції судового збору з відповідачів у розмірі 3654 грн. саме у солідарному порядку слід скасувати, оскільки у відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір входить до складу судових витрат по справі і покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, але з кожного із відповідачів.

Тому стягненню з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 підлягають судові витрати по 1827 грн. з кожного на користь держави.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374,376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року змінити, скасувавши в частині солідарного стягнення судових витрат, прийнявши в цій частині нову постанову.

Стягнути з ОСОБА_1 користь держави судові витрати в розмірі 1827 грн. за сплату судового збору.

Стягнути ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі 1827 грн. за сплату судового збору.

В решті рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 15 травня 2019 року.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Карпенко О.В.