Постанова № 81806796, 15.05.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/598/19 Головуючий по 1 інстанції Категорія: 351000000 Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Храпка В.Д.,

Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року, постановленого під головуванням судді Пироженко В.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання правочинів удаваними, поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У березня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя .

Позовні вимоги мотивовані тим, що між нею і відповідачем 24 квітня 1999 року був зареєстрований шлюб.

Під час шлюбу в них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2015 року укладений з відповідачем шлюб був розірваний.

Під час перебування в шлюбі сторони проживали в жилому будинку «А-1» по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 відповідно до договору дарування. За час знаходження в шлюбі у вказаному будинку проведено ремонт цього будинку.

Поряд із жилим будинком «А-1» побудовано новий жилий будинок «Ж-2».

Земельна ділянка, на якій знаходяться вказані жилі будинки площею 314,3 кв.м. була приватизована відповідачем і 22 жовтня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Під час шлюбу жилі будинки «А-1» і «Ж-2» були повністю вмебльовані та укомплектовані побутовою технікою, предметами домашнього та господарського значення.

Крім того, під час шлюбу було не добудовано будинок, який розташований в АДРЕСА_2 .

Враховуючи інтереси їхньої дочки, в остаточній позовній заяві просила визнати за нею право власності на 60 % жилого будинку «А-1» і «Ж-2» по АДРЕСА_1 в АДРЕСА_3 . Черкаси; 60% майна, яке знаходиться у жилих будинках «А-1» і «Ж-2»; 60% земельної ділянки площею 314,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя недобудований будинок в АДРЕСА_2 .

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідачка при пред`явленні позову до нього про поділ майна подружжя не повністю вказала майно, яке підлягає розподілу між сторонами.

19 грудня 2014 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , яка є матір`ю відповідачки, було укладено договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_4 , а 25 грудня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування вказаного жилого будинку.

Вказані договори були укладені удаваними з метою приховати договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 і ОСОБА_2

У вказаному жилому будинку, гаражі були проведені ремонтні роботи, придбано меблі, побутова техніка, предмети домашнього та господарського призначення.

Було придбано автомобіль Mitsubishi Outlender 2008 р.в., який під час шлюбу був проданий, а кошти використалися для придбання будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 лютого 2016 року ОСОБА_2 набула право власності на 21/100 частку торгівельного комплексу по АДРЕСА_5 за договором дарування. Вказаний договір дарування насправді приховує договір купівлі-продажу, а кошти на цей договір є спільний майном.

Під час шлюбу ОСОБА_2 перевезла частину майна із будинку «Ж-2» по АДРЕСА_1 жилий АДРЕСА_4 .

16 грудня 2015 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_6 351 750 грн. в рахунок виконання договору займу.

В остаточній уточненій позовній заяві від 10 серпня 2018 року ОСОБА_1 просив суд визнати договір купівлі-продажу від 19 грудня 2014 року жилого будинку по АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 і договір дарування цього жилого будинку від 25 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 удаваними правочинами, визнати житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_2 , а його вартість в розмірі 1 138 000 грн. врахувати при розгляді первісного позову; визнати договір дарування 21/100 чистки торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_5 удаваним правочином, а його вартість в розмірі 2 400 000 грн. врахувати при розгляді первісного позову; визнати кошти в розмірі 351 750 грн., об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а кошти врахувати при розгляді первісного позову, визнати автомобіль Mitsubishi Outlender 2008 р.в., об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а його вартість в розмірі 306 200 грн. при розгляді первісного позову; визнати майно, що було набуте під час шлюбу при облаштуванні жилого будинку «Ж-2» на суму 51 769 грн. об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, залишивши його ОСОБА_2 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову; визнати майно, що було набуте подружжям при облаштуванні будинку по АДРЕСА_4 на загальну суму 317 285 грн. спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_2 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову; визнати майно, що було набуте подружжям піж час шлюбу і використане для ремонту і облаштування жилого будинку по АДРЕСА_4 на загальну суму 32 503 грн. спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_2 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок під літ. «Ж-2», розташований по АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку під літ. «Ж-2» по АДРЕСА_1 .

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, а саме: котел «Фореллі» вартістю 8 500 грн., посудомийну машину «BOSH SPV 53М10EU» вартістю 3 900 грн., холодильник 8 000 грн., два гідромасажні бокси вартістю 24 000 грн., пральну машину LG 12А8НDS вартістю 4 900 грн., плазмовий телевізор LD55LA662V вартістю 16 400 грн., плазмовий телевізор LD32LA660V, вартістю 6 200 грн., розкладний диван вартістю 8 500 грн., електрична духовка Hotpoint-Ariston FK 1039Е20, вартістю 5 200 грн., всього на загальну суму 90 600 грн. та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину майна на загальну суму 45 300 грн.

Визнано спільним майном подружжя автомобіль DAEWOO LANOS 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 вартістю 65 840 грн., залишивши автомобіль в користуванні ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості автомобіля DAEWOO LANOS 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 в сумі 32 920 грн.

В іншій частині позову позивачу відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_1 автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD 2014 року випуску, д/н НОМЕР_2 та автомобіль марки HYUNDAI ACCENT 2007 року випуску д/н НОМЕР_3 , залишивши автомобілі в користуванні ОСОБА_2

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобілів марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD 2014 року випуску, д/н НОМЕР_2 та марки HYUNDAI ACCENT 2007 року випуску д/н НОМЕР_3 в загальній сумі 450 325 грн.

В іншій частині позову позивачу відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 4 802 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на те, що рішення постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його частково і ухвалити нове рішення, яким визнати спільною сумісною власністю 41/50 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 ; виділити їй 60 % домоволодіння по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 40 % домоволодіння по АДРЕСА_1 ; визнати спільним майном подружжя майно, що знаходиться у жилому будинку «Ж-2» і жилому будинку «А-1», визнавши за нею право власності на 60% , а за ОСОБА_1 на 40 % цього майна; визнати спільною власністю подружжя земельну ділянку площею 314,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 визнавши за нею право власності на 60 %, а за ОСОБА_1 на 40 % цієї земельної ділянки; визнати спільною сумісною власністю подружжя недобудований будинок, що розташований в АДРЕСА_2 , визнавши за нею право власності на 60 %, а за ОСОБА_1 на 40 % цього будинку; визнати земельну ділянку в с АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя і визнати за нею право власності на 60 %; визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль DAEWOO LANOS, залишивши автомобіль ОСОБА_1 , а на її користь стягнути ? частину автомобіля.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD 2014 року випуску, д/н НОМЕР_2 та марки HYUNDAI ACCENT 2007 року випуску д/н НОМЕР_3 , залишивши автомобілі у власності ОСОБА_2 ; у разі визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлового будинку під літ. «Ж-2», по АДРЕСА_1 , залишити за ОСОБА_1 право власності на будинок під літ. «Ж-2» по АДРЕСА_1 ; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, що знаходиться в будинках «А-1» та «Ж-2» по АДРЕСА_1 , залишивши його у власності ОСОБА_1 , компенсувати ОСОБА_1 право на частку в автомобілі MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD 2014 року випуску і HYUNDAI ACCENT 2007 року випуску за рахунок іншого спільного майна подружжя, а саме за частку ОСОБА_2 в будинку «Ж-2», 156 265 грн. стягнути на його користь; визнати об`єктом права спільною сумісною власністю подружжя автомобіль MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD 2014 року випуску, стягнувши на його користь 153 100 грн. половини вартості вказаного автомобіля; визнати договір купівлі-продажу від 19 грудня 2014 року укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , договір дарування від 25 грудня 2014 року житлового будинку по АДРЕСА_4 удаваними право чинами, компенсувати йому 569 000 грн.; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя майно, що знаходиться в будинку по АДРЕСА_4 та майно згідно переліку покупок в гіпермаркеті «Епіцентр», залишивши його ОСОБА_2 , компенсувати йому 51 853 грн.; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя майно, що знаходиться в жилому будинку по АДРЕСА_4 , визнавши за ним право власності на ? частину цього майна.

У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі на рішення Соснівського районного суду від 05 лютого 2019 року є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, вважаючи, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія проходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг по наступних підставах:

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотримання норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Проте таким вимогам закону рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції провів частковий розподіл майна подружжя.

Але розподіл майна, який провів суд першої інстанції не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 70 СК України ( в редакції яка діяла на час виникнення правовідносин) у разі поділу майна , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначеного домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 листопада 2015 року.

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2016 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи із 12 лютого 2016 року по день повноліття дитини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 досягла повноліття.

На час постановлення судового рішення спільна дочка сторін досягла повноліття і відповідно до ч. 1 ст. 6 СК України втратила статус дитини.

Доказів про те, що ОСОБА_1 ухилявся від сплати аліментів в матеріалах справи відсутні.

Закон не передбачає збільшення розміру частки в майні в зв`язку із навчанням повнолітньої дитини.

Тому розділ спільного майна подружжя необхідно провести в рівних частках, відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України.

Визнання спільною сумісною власністю жилих будинків «А-1» і «Ж-2» і земельні ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 02 червня 1997 року ОСОБА_1 було подаровано 11/20 часток жилого будинку по АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорта рахується як жилий будинок «А-1».

Інша частина жилого будинку «А-1» належить ОСОБА_10 і ОСОБА_11 по 9/40 часток.

Сторони перебували у шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 листопада 2015 року.

Під час шлюбу побудували жилий будинок «Ж-2», на який ОСОБА_1 22 листопада 2012 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Сторони визнали в судовому засіданні, що жилий будинок «Ж-2» побудований під час шлюбу за спільні кошти.

19 листопада 2015 року бюро технічної інвентаризації проведено розрахунок часток між співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 і відповідно до правовстановлюючих документів частки становлять ОСОБА_10 і ОСОБА_11 по 9/100 часток, а ОСОБА_1 41/50 частки з урахуванням жилого будинку «Ж-2».

05 листопада 2015 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 41/50 частку жилого будинку по АДРЕСА_1 . У вказану частку включено будинок «А-1» і жилий будинок «Ж-2».

В цей же день проведено державну реєстрацію 41/50 частки жилого будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

22 квітня 2008 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 314,3 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого із подружжя, воно в разі спору може бути визнано за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року ( справа № 6-1447цс17).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2008 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслідок трудових або грошових затратах другого з подружжя чи їх обох.

Таким чином, при вирішенні спору в частині визнання спірного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя районним судом не враховано, що майно, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку ст. 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов , передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц.

Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало чоловікові покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги.

Позивачка не надала суду достовірних доказів, що внаслідок спільних затрат подружжя істотно збільшилась вартість жилого будинку «А-1».

Підставою для визнання жилого будинку «А-1» спільною сумісною власністю подружжя позивачка ОСОБА_2 вказувала проведенням ремонту в будинку, встановлення автономного опалення, системи кондиціювання , телефону.

Проте такі збільшення вартості спірного майна не є істотними у розумінні статті 62 СК України.

Тому законних підстав для визнання жилого будинку «А-1» спільним майном подружжя суд не находить і в цій частині в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Під час шлюбу сторони побудували жилий будинок «Ж-2». В судовому засіданні сторони визнали вказаний факт.

Тому кожна із сторін має право власності по 1/2 частці на жилий будинок «Ж-2».

Відповідно до розрахунку часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , проведеного Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації від 19 листопада 2015 року, яке сторонами не оспорюється 50% жилого будинку «Ж-2» становить 29/100, частка ОСОБА_1 становить 53/100 часток від всього домоволодіння.

Тому за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на 29/100 часток, а за ОСОБА_1 на 53/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Що стосується визнання права власності на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , то суд виходить із наступного .

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власність дружини, чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як роз`яснено в абз. 1 п. 182 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зі змінами та доповненнями, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власність, а не спільною сумісною власність подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» була доповнена ст.61 СК України частиною п`ятою, відповідно до якої об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі її одному із подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Закон набрав чинності 08 лютого 2011 року.

Законом України від 17 травня № 4666-VІ «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» частина п`ята статті 61 СК України виключена, і доповнена частина перша статті 57 СК України, відповідно до якої земельна ділянка набута внаслідок приватизації є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Закон вступив в законну силу 13 червня 2012 року.

Із вказаного вище можна прийти до висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки, яка була приватизована, могло виникнути у період із 08 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року.

ОСОБА_1 Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий 22 квітня 2008 року.

Тому вказана земельна ділянка не може бути визнана спільним сумісним майном подружжя.

Проте за ОСОБА_2 визнається право власності на частку в жилому будинку.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількості осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норми статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розмішені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити із того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Окрім того, частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен зі співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі, або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої цієї статті учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 569/4806/15-ц.

Тому за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на частку земельної ділянки відповідно до її частки в домоволодінні.

Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку від 22 квітня 2008 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 314,3 кв.м.

За ОСОБА_2 визначається право власності на 29/100 (29%) домоволодіння, за ОСОБА_1 на 53/100 ( 53%) домоволодіння. Співвласники домоволодіння ОСОБА_11 і ОСОБА_10 мають право власності на 9/50 (18 %) домоволодіння.

Для визначення розміру земельної ділянки, яку необхідно виділити сторонам по справі необхідно збільшити розміри у власності сторін на 9% (18:2). Тобто, ОСОБА_2 необхідно виділити 38 % земельної ділянки , що складає 119,4 кв.м., а ОСОБА_1 на 62% земельної ділянки, що складає 194,8 кв.м.

Житлове приміщення і земельна ділянка по АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради від 20 квітня 1993 року ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка 0,15 га для будівництва жилого будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Червонослобідської сільської ради від 30 грудня 1993 року ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво жилого будинку по АДРЕСА_2 .

06 квітня 1994 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_12 райдержадміністрацією укладено договір забудови.

Відповідно до технічного паспорта від 17 жовтня 2007 року будівництво жилого будинку не розпочато. Побудовано житлове приміщення, погріб, гараж, свердловина. Рік забудови всіх споруд 1997 рік.

Сторони перебували в шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 листопада 2015 року.

Рішенням Червонослобідської сільської ради від 30 липня 2004 року № 13-5 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,15 га по АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 листопада 2004 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Зазначена норма закону свідчить про презумпцію особистого майна подружжя придбаного до шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення права особистого майна одного із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який їх спростовує.

ОСОБА_2 не надала суду будь-яких доказів, що спростовують право особистої приватної власності ОСОБА_1 на жиле приміщення, погріб, гараж, свердловину по АДРЕСА_2 .

В остаточній позовній заяві від 17 липня 2018 року ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю недобудований будинок в АДРЕСА_2 .

Про визнання права власності на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 Слобода ОСОБА_2 в остаточній позовній заяві не просила.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року закінчено підготовче засідання і справа призначена до розгляду.

Із вищевказаного випливає, що позивач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні скористалася своїм процесуальним правом на зменшення позовних вимог, а не на відмову від позову в цій частині.

Поскільки ОСОБА_2 не пред`явила позову про поділ земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2 , то суд не мав можливості вирішити спір в цій частині.

Визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки DAEWOO LANOS.

У березні 2016 року ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якій не пред`являла будь-яких позовних вимог відносно автомобіля DAEWOO LANOS.

В заяві від 23 листопада 2016 року ОСОБА_2 збільшила позовні вимоги і просила визнати за ОСОБА_1 автомобіль DAEWOO LANOS, але його вартість врахувати при поділі спільного майна подружжя.

В остаточній позовній заяві від 17 липня 2018 року ОСОБА_2 не пред`являла позовних вимог відносно автомобіля DAEWOO LANOS.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

ОСОБА_2 скористалася свої правом на зменшення позовних вимог.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року закінчено підготовче засідання і справу призначено до розгляду.

Із вищевказаного випливає, що позивач ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні скористалася своїм процесуальним правом на зменшення позовних вимог, а не на відмову від позову в цій частині.

Поскільки ОСОБА_2 не пред`являла позову про включення автомобіля DAEWOO LANOS в спільне майно подружжя і його розподіл, то суд не мав можливості вирішити спір в цій частині.

Поділ рухомого майна, що знаходиться в жилому будинку «Ж-2» по АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що сторони перебуваючи в шлюбі придбали наступне рухоме майно: посудомийну машину «BOSH SPV 53М10EU», пральну машину LG 12А8НDS, плазмовий телевізор LD55LA662V, плазмовий телевізор LD32LA660V, електрична духовка Hotpoint-Ariston FK 1039Е20, 2 письмових столи, гідромасажний бокс, котел «Фореллі».

Відповідач ОСОБА_1 в своїх запереченням на позов від 21 квітня 2016 року і у відзиві на позов від 10 серпня 2018 року визнав, що вказане майно було придбано під час шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

По даній справі суд не має сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Тому вказане майно необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України , яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пункті 25 вказано постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частини четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу від 10 квітня 2019 року просив залишити в його власності вказане майно.

Грошові кошти на депозитний рахунок суду за вказане майно ОСОБА_1 не вніс.

Тому суд визнає за кожним із подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частці без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відносно іншого майна, яке ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю подружжя не надано до суду достовірних доказів про наявність такого майна на час розгляду справи.

Відповідно до статті 76, частини першої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини першої, п`ятої , шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності іншого майна, заявленого нею в остаточних позовних вимогах.

Тому в задоволенні позову в іншій частині необхідно відмовити.

Поділ автомобіля MITSUBISHI OUTLENDER.

Судом встановлено, що під час знаходження сторін у шлюбі був придбаний автомобіль MITSUBISHI OUTLENDER і зареєстрований за ОСОБА_13

15 лютого 2014 року ОСОБА_13 видала доручення ОСОБА_14 або ОСОБА_15 на представлення її інтересів у всіх без виключення установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форми власності з питань розпорядження (продаж за ціною та на умовах на розсуд представників, обмін, оренда, позичка).

14 березня 2014 року автомобіль був перереєстрований на підставі довідки-рахунку виданої «Філія ПП «Кобра 777» на ОСОБА_16

Сторони перебували в шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 листопада 2015 року.

Тобто автомобіль був придбаний і реалізований під час знаходження сторін у шлюбі.

Відповідно до ч.1. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

При укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Позивач ОСОБА_1 не подавав до суду позов про визнання договору недійсним.

Також ОСОБА_1 не надав суду достовірних доказів, що автомобіль був реалізований за ціною 16 854 доларів США і кошти були вкладені на придбання жилого будинку по АДРЕСА_4 .

Відповідно до статті 76 , частини першої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини першої, п`ятої , шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження даних позовних вимог.

Тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Визнання договорів купівлі-продажу і дарування жилого будинку по АДРЕСА_4 удаваними.

Судом встановлено, що 19 грудня 2014 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку по АДРЕСА_4 .

25 грудня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_13 було укладено договір дарування жилого будинку по АДРЕСА_4 .

В цей же день проведена державна реєстрація вказаного жилого будинку за ОСОБА_13

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

19 грудня 2014 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку. Сторони по справі ОСОБА_17 і ОСОБА_1 не були стороною вказаного договору.

В судовому засіданні не оспорювалося, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено інший договір ніж договір купівлі-продажу.

25 грудня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування жилого будинку.

ОСОБА_18 не надав суду будь-яких доказів, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , укладаючи договір дарування приховали інший правочин, а саме договір купівлі-продажу.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердила, що договір купівлі-продажу укладався саме із

ОСОБА_3 при огляді жилого будинку ОСОБА_2 не свідчить, що саме вона є стороною договору купівлі-продажу.

Тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Майно, що знаходиться в будинку по АДРЕСА_4 і майно, що було придбане в гіпермаркеті «Епіцентр».

Відповідно до статті 76 , частини першої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини першої, п`ятої , шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Із наданого ОСОБА_1 листа від ТОВ «Епіцентр К» вбачається, що ним придбавався товар.

Проте в справі відсутні достовірні докази, що цей товар перебуває на даний час у власності відповідачки ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 також надано письмові докази про придбання дивану шкіряного, холодильника SIMENS, варочної газової панелі, електричної духовки, пральної машинки, автоматичної секції, гаражних воріт.

Тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити в зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

Визнання коштів в розмірі 351 750 грн. спільною сумісною власністю подружжя.

Судом встановлено, що 25 грудня 2013 року між ОСОБА_19 і ОСОБА_13 було укладено договір позики відповідно до якого ОСОБА_13 отримала позику в сумі 350 000 грн. і зобов`язувалась повернути суму еквівалентну 15 000 доларі США до 25 грудня 2014 року, суму еквівалентну 15 000 доларів США до 25 грудня 2015 року, суму еквівалентну 13 750 доларів США до 25 грудня 2016 року.

Відповідно до розписки від 16 грудня 2015 року ОСОБА_2 повернула ОСОБА_19 . 351 750 грн., що еквівалентно 15 000 доларів США.

Сторони перебували в шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 листопада 2015 року.

Кошти повернуті через 19 днів після розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 67 частини першої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини першої, п`ятої , шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог , що кошти в сумі 351 750 грн. є спільною сумісною власністю подружжя.

Визнання договору дарування торгового комплексу по АДРЕСА_5 удаваним правочином.

Судом встановлено, що 02 лютого 2016 року між ОСОБА_20 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування 21/100 частки торгового комплексу з підвалом по АДРЕСА_5 .

В цей же день за ОСОБА_2 проведена державна реєстрація речових прав на дану частину торгового комплексу.

Сторони перебували в шлюбі із 24 квітня 1999 року по 27 ІНФОРМАЦІЯ_3 2015 року.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на змагальності сторін.

Відповідач по справі має процесуальні права передбачені ст.ст. 43. 49 ЦПК України.

Стороною договору дарування від 02 лютого 2016 року був ОСОБА_20 Але він до участі в справі не був притягнутий. Позивач ОСОБА_1 не пред`являв до нього позову.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема, права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд ( пункт 41, 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеціанською комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88 §33).

З огляду на положення пункту першого статті 6 Європейської Конвенції з прав людини, частини першої , п`ятої статті 263 ЦПК України відсутність належного відповідача по справі принципово позбавляє суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що не відповідає завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства – принципу змагальності сторін.

Тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Поділ автомобілів MITSUBISHI PAJERO і HYUNDAI ACCENT.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якій позовних вимог відносно автомобілів MITSUBISHI PAJERO і ОСОБА_21 не ставив.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги і просив поділити між сторонами в співвідношенні 50/50 автомобілі MITSUBISHI PAJERO і HYUNDAI ACCENT.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнював позовні вимоги.

В заяві від 10 серпня 2018 року ОСОБА_1 остаточно уточнив позовні вимоги і виклав їх у новій редакції.

У вказаному уточненні позовних вимог ОСОБА_1 не пред`являв будь-яких позовних вимог відновно автомобілів MITSUBISHI PAJERO і HYUNDAI ACCENT.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

ОСОБА_1 скористався своїм правом на зменшення позовних вимог.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року закінчено підготовче засідання і справу призначено до розгляду.

Із вищевказаного випливає, що позивач ОСОБА_1 у підготовчому засіданні скористався своїм процесуальним правом на зменшення позовних вимог, а не на відмову від позову в цій частині.

Поскільки ОСОБА_1 не пред`явив позову про включення автомобілів MITSUBISHI PAJERO і ОСОБА_22 ACCENT в спільне майно подружжя і його розподіл, то суд не мав можливості вирішити спір в цій частині.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вказані автомобілі були включені в позовні вимоги ОСОБА_23 і тому не було необхідності включати їх в його позовні вимоги суд не бере до уваги.

В остаточних позовних вимогах ОСОБА_2 від 17 серпня 2018 року просила визнати за нею право власності на автомобілі MITSUBISHI PAJERO і HYUNDAI ACCENT, а не їх розподіл.

Тому позовні вимоги про розподіл вказаних автомобілів відсутні.

Автомобілі ОСОБА_24 і ОСОБА_21 придбані у шлюбі, але зареєстровані за ОСОБА_2

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

Відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації) зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого КМ України від 07 вересня 1998 року № 1388 власник автомобілів вважається особа за якою зареєстровано вказаний транспортний засіб.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

ОСОБА_1 не оспорює права власності на вказані автомобілі.

Тому в задоволені позову в цій частині ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до 141 ЦПК України із ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір на користь держави в сумі 6 600 грн.

Стягуючи вказану суму суд виходить із наступного.

При подачі уточнених позовних вимог ОСОБА_1 вказав ціну позову 4 597 507 грн.

Відповідно до пп. 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору встановлюється у справах про поділ майна подружжя 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, при подачі позову ОСОБА_1 повинен був сплатити судовий збір в сумі 5 286 грн.

Відповідно до пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору за подання апеляційної скарги встановлена 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги повинен був сплатити судовий збір 7 929 грн. Ним при подачі апеляційної скарги сплачено 500 грн.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Апеляційна скарга задоволена на 1/9 частину , що складає 881 грн.

Тому ОСОБА_1 повинен доплатити судовий збір в сумі 6 600 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволити частково.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними, поділ майна подружжя – відмовити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 29/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 53/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 119,4 кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 194,8 кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частці майно, а саме : котел «Фореллі», посудомийну машину «BOSH SPV 53М10EU», пральну машину LG НОМЕР_4 А8НDS, плазмовий телевізор LD55LA662V, плазмовий телевізор LD32LA660V, електрична духовка Hotpoint-Ariston FK 1039Е20, 2 письмових столи, гідромасажний бокс, залишивши майно у їх спільній частковій власності.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір в сумі 6 600 грн. на користь держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 16 травня 2019 року.

Судді: