Ухвала суду № 81804993, 17.05.2019, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 620/142/19

Провадження № 1-кп/626/113/2019

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2019 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого–судді: Дудченка В. О.,

за участю секретаря: Зінченко Л.В.,

прокурора: Балюка Б.С.,

захисника: Орєхової Н.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Краснограда, матеріали кримінального провадження №42017221400000095, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185, ч.1 ст.307 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Красноградського районного суду перебуває кримінальне провадження № 620/142/19 ( провадження № 1-кп/626/113/2019) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185, ч.1 ст.307 КК України.

Ухвалою судді Зачепилівського районного суду Харківської області від 21.03.2019 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань(№ 27) до 19.05.2019 року включно.

При обранні запобіжного заходу суд вважав за необхідне змінити зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою внаслідок обґрунтованої підозри у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.185 , ч.1 ст.307 КК України, що підтверджується процесуальними документами, а також попередження ризиків якими можуть бути незаконний вплив на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч.1 ст.177 КПК України), зокрема, те що підзахисний ОСОБА_1 проживає в одному населеному пункті з деякими свідками у вказаному кримінальному провадженні; може вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5 ч.1 ст.177 КПК України), зокрема у кримінальних провадженнях № 12019220290000038 за ч.3 ст.185 КК України, № 12019220290000033 за ч.3 ст.185 КК України, № 12019220290000029 за ч.3 ст.185 КК України свідки надають покази, щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень; може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України).

На обговорення сторін кримінального провадження поставлено питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки завершити кримінальне провадження до 19.05.2019 не можливо, зважаючи на необхідність оголошення перерви у справі у зв`язку з необхідністю проведення судового слідства по справі.

Прокурор в судовому засіданні висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, так як обґрунтована підозра підтверджена відповідними доказами, які надані суду і ризики, які були встановлені раніше не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосувати обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Орєхова Н.В. вважали, що на даний час обставини, які стали наслідком обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відпали, так як з часу обрання запобіжного заходу до суду не направлено обвинувальний акт відносно підзахисного на підтвердження вчинення останнім інших злочинів, відсутні відомості з ЄРДР щодо незаконного впливу на свідків.

Вважали, що підстави для продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 відсутні, так як прокурором вкотре не надано будь-яких доказів тієї обставини, що ОСОБА_1 має наміри ухилятися від суду, впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність. Прокурор в чергове не довів наявність жодного ризику, встановленого вимогами ст.177 КПК України, у зв`язку з чим наявні всі підстави про зміну запобіжного заходу підзахисному ОСОБА_1 обраного у виді тримання під вартою, з подальшим застосуванням до останнього запобіжного заходу у виді домашнього арешту про що надали письмове клопотання.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження та дослідивши наявні документи в матеріалах справи, суд вважає що клопотання про зміну запобіжного заходу підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування підзахисного від суду та незаконного впливу на свідків, продовження злочинної діяльності у даному кримінальному провадженні.

Разом із цим, надаючи оцінку вказаного ризику, а саме можливості підзахисного переховуватися від суду, слід врахувати позицію Європейського Суду з прав людини у справі "В. проти Швейцарії", зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

Підзахисний має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання .

Відповідно сукупність зазначених даних, за обставин не доведення прокурором в судовому засіданні будь-яких обставин, які б вказували на наявність реальних або можливих намірів ухилення ОСОБА_1 від суду або реальних намірів вдатися до таких дій, приводить до висновку про безпідставність існування такого ризику.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Плесо проти Угорщини"), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі "А. та інші проти Об`єднаного Королівства").

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі "Маккей проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи "Медведев та інші проти Франції" зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у "демократичному суспільстві" у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до п."с" ст.5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі "Белчев проти Болгарії" наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Так, відповідно до п.54 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Зенцов і інші проти Російської Федерації" до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.

Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують "істотні і достатні" причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою".

Згідно з п.88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі "Мхітарян проти Російської Федерації" на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильне скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Не може продовження терміну утримання обвинуваченої під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії", "Ілійков проти Болгарії", "Летіли проти Франції", "Худойоров проти Росії", "Рохліна проти Росії".

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення "Панченко проти Росії").

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення "Бекчиєв проти Молдови"). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ "Сулаоя проти Естонії"). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ "Ноймайстер проти Австрії").

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ "Ідалов проти Росії", "Гарицький проти Польщі", "Храїді проти Німеччини", "Ілійков проти Болгарії").

Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 та 2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною 17 липня 1997 року і з цього часу є невід`ємною частиною національного Законодавства.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

В судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_1 стороною обвинувачення не було надано достатнього обґрунтування ризику ухилення останнього від суду, впливу на свідків, продовження злочинної діяльності з посиланням на конкретні докази його реального існування.

Перерахування стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, без надання доказів на їх доведеність не дає можливості встановити ані міру таких ризиків, ані їх актуальність.

Вважаю, що не має підстав вважати, що підзахисний перешкоджатиме в майбутньому встановленню істини у кримінальному провадженні, впливати на свідків, продовжити злочинну діяльність не icнyє, оскiльки під час проведення досудового розслідування були вилучені та долучені докази у кримінальному провадженні, які перебувають в розпорядженні прокурора. Сторони пред`явили наявні докази винуватості та невинуватості підзахисного у вчиненні інкримінованих їй злочинах.

Biдcутність доказів того, що ОСОБА_1 перешкоджає встановленню істини у кримінальному провадженні, має намір ухилитись явки до суду, впливати на свідків та продовжити вчиняти злочинну діяльність свiдчить про те, що відсутні пiдстави для подальшого тримання його пiд вартою.

Існування підозри у вчиненні тяжкого злочину не може бути само по собі достатньою підставою для позбавлення його свободи та тримання під вартою.

Взяття пiд варту є виключним i найбільш суворим запобiжним заходом, який застосовується лише тодi, коли є пiдстави вважати, що менш суворі запобiжнi заходи не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов' язкiв i належної поведінки.

Під вартою ОСОБА_1 знаходиться з моменту затримання 21.03.2019 року. Враховуючи право обвинуваченого, а також те що він певний час знаходиться під вартою, наявність міцних соціальних зв`язків, наявність на утриманні малолітньої дитини, той факт що останній раніше не судимий, відсутність ризиків, які унеможливлювали б застосування більш м`якого запобіжного заходу вважаю, що є підстави для зміни запобіжного заходу з тримання пiд вартою на менш суворий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт за місцем його проживання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 331 КПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання захисника Орєхової Н.В. про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 – задовольнити.

Змінити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю: АДРЕСА_1 запобіжний захід з тримання під вартою в умовах ДУ «Харківська установа виконання покарань (№27)» на цілодобовий домашній арешт.

В зв`язку зі заміную обвинуваченому ОСОБА_1 міри запобіжного заходу, останнього звільнити з під варти в залі суду – негайно.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця: АДРЕСА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строком на 60 діб.

2. Покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такі обов`язки:

а) з`являтися за кожним викликом слідчого, прокурора, суду;

б) не вчиняти дії, направленні на незаконний вплив та спілкування з потерпілим та свідками;

в) цілодобово знаходитись на території домоволодіння в якому проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Контроль за виконанням підозрюваним ОСОБА_1 ухвали суду покласти на Зачепилівський ВП ГУНП України в Харківській області.

Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.

Строк дії ухвали не може перевищувати двох місяців з дня її винесення, тобто діє до 15 липня 2019 року.

Після проголошення даної ухвали, підозрюваний ОСОБА_1 зобов`язаний невідкладно з`явитися до Зачепилівського ВП ГУНП України в Харківській області для постановлення на облік, після чого прибути до місця свого проживання.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя