Ухвала суду № 81803872, 25.04.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/4029/19

Провадження №2/523/2711/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2019 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шепітко І.Г.

при секретарі Мица А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 22 в м. Одесі заяву представника АТ «Дельта Банк» Шевчук В.В. про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі ліквідатора - уповноваженої особи ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича (ЄДРПОУ 34047020, 01014, м. Київ, бу-р Дружби Народів, 38), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калініченко Ольга Василівна ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним іпотечного договору,-

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача ОСОБА_2 . після оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про відмову заяви про скасування заходів забезпечення позову звернувся до суду з повторною заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що будь-яке забезпечення позову шляхом заборони Банку вчиняти дії обмежує їх права та забезпечення позову не є співмірним заявленим вимогам, оскільки у межах даної справи йдеться про визнання недійсним іпотечного договору з підстав невідповідності зазначеного в ньому розміру зобов`язання за кредитним договором № 395-013/ФК-08/СК “Відновлювальна кредитна лінія на сплату страхових платежів” від 18.06.2008 року, а ухвалою суду від 15.03.2019 року заборонено вчиняти будь-які дії щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором № 395-013/ФКВІП-08 від 18.06.2008 року, тобто за іншим кредитним договором, аніж той, що є підставою для подання позову по даній справі.

Вивчивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

Судом встановлено, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року, в порядку забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 площею — 89,1 АДРЕСА_4 . АДРЕСА_5 , житловою площею — 54,8 кв.м, що знаходиться АДРЕСА_6 адресою: АДРЕСА_7 і належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, та заборонено вчиняти реєстраційні дії у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо вказаної нерухомості, а також заборонено Акціонерному товариству “Дельта Банк” в особі ліквідатора — уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича вчиняти будь-які дії щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором № 395-013/ФКВІП-08 від 18.06.2008р., забезпеченим іпотекою, — до розгляду справи по суті та набрання рішенням законної сили, за заявою позивача у справі.

Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним іпотечного договору в цілому, оскільки згідно п. 1.1 оспорюваного іпотечного договору він забезпечує вимоги іпотекодержателя як за кредитним договором № 395-013/ФКВІП-08, так і за кредитним договором № 395-013/ФК-08/СК “Відновлювальна кредитна лінія на сплату страхових платежів”.

Підставою для задоволення заяви позивача про забезпечення позову стало повідомлення на сайті АТ “Дельта Банк” про призначення на 21.03.2019 року аукціону з продажу прав вимоги АТ “Дельта Банк” за лотом № F11GL37250, згідно якого відступається право вимоги за кредитним договором № 395-013/ФКВІП-08 від 18.06.2008 року, укладеним з позивачем і забезпеченим іпотечною квартирою.

З огляду на наведене, на думку заявника, відповідні дії відповідача щодо реалізації продажу такого активу вчиняються з очевидними ознаками протиправності, оскільки існують судові процеси за позовом АТ “Дельта Банк” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 395-013/ФКВІП-08 від 18.06.2008 року (справа № 523/3379/13-ц) та за позовом ОСОБА_1 до АТ “Дельта Банк”

про визнання кредитного договору № 395-013/ФКВІП-08 від 18.06.2008 року недійсним (справа № 522/4501/16-ц). Відповідно, відчуження права вимоги може призвести до подвійного стягнення заборгованості, а саме — на підставі договору про відступлення продажу (відчуження) права та, окремо, на підставі судового рішення. Отже, як наслідок, можливість стягнення більшої суми активу, аніж дійсно існуючої за кредитними зобов`язаннями.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що організація продажу вищевказаного активу та подальше можливе його відчуження може дійсно не лише утруднити, але й унеможливити виконання судового рішення та вплинути на майнові інтереси не лише позивача, а й інших осіб, у разі придбання права вимоги за вищевказаним кредитним договором, які не беруть участі у цьому судовому процесі, тому невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких заявнику буде необхідно докласти значних зусиль.

Виходячи з наведених висновків, суд зауважує, що забезпечення позову у відповідний спосіб не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє вчинення зазначених дій з відчуження майна до вирішення спору у даній справі.

Водночас, суд вважає, що в даному випадку права відповідача не порушуються з підстав того, що останній не позбавлений можливості провести аукціон пізніше, а права позивача будуть захищені, що відповідає дотриманню балансу інтересів сторін.

Суд вважає, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами, тому скасування заходів забезпечення позову є передчасним, та у випадку задоволення позовних вимог позивача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, у рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб — це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Варто також акцентувати, що у рішенні від 25.08.2018 року у справі “Фельдман та банк “Слов`янський” проти України” (Заява № 42758/05), Європейський суд з прав людини відмітив, що Суд нагадує, що перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише “на умовах, передбачених законом”, при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП] (Iatridis v. Greece) [GC], заява № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II). Повноваження Суду щодо перевірки відповідності оскаржуваного заходу національному законодавству є обмеженою і його завдання не полягає у тому, щоб замінити собою національні органи під час здійснення такої перевірки (див. рішення у справах “Мелоун проти Сполученого Королівства” (Malone v. the United Kingdom), від 02 серпня 1984 року, Серії А № 82, пункт 79, та “Совтрансавто-Холдинг проти України” (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява № 48553/99, пункт 95, ЄСПЛ 2002-VII). Вимога законності у розумінні Конвенції передбачає, серед іншого, що національне законодавство має забезпечувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією. Крім того, принципи законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які впливають на основоположні права людини у деяких випадках підлягали певній формі перегляду у змагальному процесі незалежним органом, компетентним розглядати підстави вжиття заходів і відповідні докази. Дійсно стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не містить процесуальних вимог, і відсутність судового контролю сама по собі не становить порушення цього положення. Проте вона передбачає, що будь-яке втручання у мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній або юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів влади з метою ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час перевірки дотримання цієї умови слід провести комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур (див. згадане рішення у справі “Капітал банк АД проти Болгарії” (Capital Bank AD v. Bulgaria), пункт 134).

Згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі — Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Дане положення ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” знаходить своє відображення у ч. 4 ст. 10 ЦПК України, згідно якої суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За таких обставин повторна заява про скасування заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 158 ЦПК України, суд, —

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову – відмовити.

Копію ухвали надіслати сторонам у справі для відома.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів, шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя