Рішення № 81792979, 16.05.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/342/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не поновлення йому виплати пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати розмір та поновити йому виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. з урахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що до січня 1993 р. отримував пенсію за вислугу років. Надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії припинено.

29.11.2018 р. представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р., із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України. Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №32471/09 від 19.12.2018 р. в поновленні виплати пенсії за вислугу років позивачу відмовлено.

Вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо непоновлення виплати йому пенсії за вислугу років, оскільки вона порушує його право на пенсійне забезпечення. Вказував, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009, рішення Європейського суду з прав Людини у справі «Пічкур проти України» та рішення Верховного Суду України від 12.05.2015 р. у справі №21-180а15 були скасовані положення законодавства, що забороняли виплату пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому він має беззаперечне право на поновлення належних йому пенсійних виплат.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.03.2019 р. відкрито провадження у адміністративні справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257 - 263 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі пунктом 4 вищевказаної ухвали суду, витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріали пенсійної справи позивача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого зазначав, що позивач перебував на обліку у відділі соціального забезпечення виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів м. Чернівці, як одержувач пенсії за вислугу років. Позивачу на підставі заяви від 01.12.1992 р. виплачено пенсію за 6 місяців, в зв`язку із виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль та 24.09.1993 р. прийнято на консульський облік в консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль. Відповідач зауважує, що угоди між Україною та державою Ізраїль про соціальне забезпечення наразі не ратифіковано. Питання виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено договору у галузі пенсійного забезпечення, на даний час залишається не врегульованим. У зв`язку з переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії позивачу було припинено відповідно до вимог законодавства, що діяло до ухвалення рішення Конституційного суду України, а особовий рахунок було закрито.

Відповідач також вказав, що подання заяви про поновлення виплати пенсії через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, законодавством не передбачено. На підставі викладеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

До початку розгляду справи по суті представником позивача заявлено про розгляд адміністративної справи без його участі та участі позивача.

17.04.2019 р. представником відповідача подано до суду заяву про розгляд справи без участі його представника. Вказував, що позов не визнає.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, що не заперечувалося відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

З 17.11.1992 р. позивач перебував на обліку у Відділі соціального забезпечення Виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів як одержувач пенсії та отримує пенсію за вислугою років (а.с. 14).

01.12.1992 р. позивач звернувся із заявою, в якій просив виплатити йому пенсію за шість місяців наперед у зв`язку з його виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль (а.с. 34).

13.03.1992 р. відділом соціального забезпечення виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон до Ізраїлю пенсійну справу позивача закрито та виплачено пенсію за 6 місяців наперед (а.с. 35).

Судом встановлено, що позивач виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль та 24.09.1993 р. прийнятий на консульський облік в Консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль (а.с. 19 на звороті).

29.11.2018 р. уповноважений представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області особисту заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії за вислугу років, просив перерахувати, поновити з 07.10.2009 р., із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України (а.с. 13).

Вказана заява була прийнята відповідачем 11.12.2018 р., що підтверджується відповідним штампом (а.с. 32).

Розглянувши звернення представника позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом №3247/09 від 19.12.2018 р. відмовило представнику позивача у поновленні виплати пенсії, оскільки Угоду між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення наразі не ратифіковано. Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 р. №1566/11846 (далі – Порядок), заява про поновлення виплати призначеної пенсії подається за встановленою формою пенсіонером особисто або його законним представником (тобто опікуном або піклувальником) до органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Подання заяви про поновлення виплати через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, законодавством не передбачено. Відповідач також зауважив, що з правомірним припиненням виплати пенсії у зв`язку з виїздом за кордон, позивача було знято з обліку. Відтак, наразі позивач не перебуває на обліку в Чернівецькому міському відділі обслуговування громадян (сервісному центрі).

Також, відповідно до п. 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Крім того, законодавством передбачено, що пенсія за вислугу років припиняється у разі зарахування на роботу, яка дає право на цей вид пенсії і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. Отже, для поновлення виплати пенсії за вислугу років надаються документи, які підтверджують, що особа не працює на відповідних посадах (зокрема, трудову книжку).

Згідно п. 4.1 Порядку заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймається органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

При невиконанні зазначених вимог, підстав для поновлення виплати пенсії немає.

Враховуючи викладене вище, заява представника позивача розглянута відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». У разі незгоди з результатами її розгляду, це питання може бути оскаржено в судовому порядку (а.с. 11-12).

Вказана відмова направлена відповідачем на адресу представника позивача.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", яким встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно ч. 3-4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Так, ч. 1-2 ст. 92 Закону № 1788-XII визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 у справі №1-32/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 вказаного рішення оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.

Суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 1-2 ст. 6 КАС України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19.05.2015 р. у справі №21-168а15, у постанові від 06.10.2015 р. у справі №608/1189/14-а.

Із встановлених судом обставин справи видно, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивач своєю трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, суд приходить до висновку, що він має право на поновлення пенсії незалежно від місця його проживання, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 р. та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачу у поновленні пенсійної виплати. Відтак, позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. з урахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право яке гарантується громадянину.

Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Отже, пенсія особі призначається з дня її звернення за пенсією.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. з урахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Так, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, законодавством не встановлено обов`язку для пенсійного органу як суб`єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, автоматично 07.10.2009 р., при цьому за відсутності у пенсійного органу інформації про її місце проживання тощо.

Водночас представником позивача не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливили звернення позивача, який в першу чергу зацікавлений в поновленні виплати йому пенсії, звернутися до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після припинення її виплат.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, позивач з моменту виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю з 24.09.1993 р. мав право на поновлення пенсійних виплат, однак вказаним правом скористався тільки 29.11.2018 р., коли через уповноваженого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просив перерахувати, поновити з 07.10.2009 р., із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 р. відповідно до пенсійної реформи України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що поновити пенсію позивачу необхідно з дня звернення його представника до пенсійного органу з відповідною заявою.

Висновок про те, що пенсія має бути поновлена з дати звернення особи із відповідною заявою до пенсійного органу узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що висловлена в постанові від 20.02.2018 р. у справі №757/12134/14-а.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 45 Закону 1058-IV, та те що із заявою про поновлення пенсії позивачу його уповноважений представник звернувся 29.11.2018 р., тому відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачу саме з 29.11.2018 р.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 1-2 ст. 42 цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно із положенням ч. 1 та 2 ст. 43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої ст. 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої ст. 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Відповідно до п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до ст. 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до ст. 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 р.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-XI (далі - Закон №1282-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон №1282-XI спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XI індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 Закону №1282-XI визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. З метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України здійснюється індексація грошових доходів, які не мають разового характеру, а саме пенсії, стипендії, оплата праці та інші.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправну бездіяльність щодо непиновлення виплати пенсії позивачу, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зобов`язує відповідача поновити виплату пенсії позивачу шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 29.11.2018 р.

Стосовно вимоги позивача про перерахування розміру та поновлення виплати пенсії за вислугу років як дитині війни, суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. №2195-ІV (далі – Закон №2195-ІV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 1 Закону №2195-ІV, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №2195-ІV, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Отже, розмір пенсії позивача повинен бути розрахований відповідно до норм, передбачених законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Разом з тим, особа, яка має статус дитини війни, має право на виплату підвищень до пенсії. Однак, позивачем та його представником не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували статус дитини війни позивача. Відсутні такі докази в пенсійній справі позивача. Відтак, в цій частині позовна вимога позивача не підлягає задоволенню.

Стосовно посилання відповідача про необхідність подання заяви про поновлення виплати пенсії безпосередньо позивачем, суд зазначає наступне.

Так, згідно пункту 1.5 Порядку №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, заява про поновлення виплати пенсії може подаватись до пенсійного органу як пенсіонером особисто, так і його законним представником, а тому представник позивача був уповноважений на звернення до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу у поновленні пенсійної виплати.

Стосовно клопотання позивача про встановлення контролю виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 8 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Враховуючи наведену норму КАС України, суд вважає, що на час розгляду справи не має підстав для встановлення контролю виконання судового рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 21.03.2019 р. №1540-5190-0233-1620 (а.с. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, суд покладає судові витрати (судовий збір) на відповідача у справі як такого, з вини якого виник даний спір.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 246, 250, 263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ 40329345) поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 29.11.2018 р.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ 40329345).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя Левицький В.К.