Рішення № 81790843, 13.05.2019, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 317/511/18

Провадження 2/242/400/19

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2019 року м. Селидове

Селидівський міський суду Донецької області в складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Сафроновій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку заочного спрощеного позовного провадження в місті Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Селидівська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в обґрунтування якого зазначив, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Другим співвласником 1/2 частини вищевказаної квартири є його син ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає в зазначеній квартирі. За вищевказаною адресою з 01.11.2013 року значиться зареєстрованим відповідач ОСОБА_2 , однак фактично він не проживає за даною адресою, його особистих речей в квартирі немає. Реєстрація за вищевказаною адресою відповідача перешкоджає власнику розпорядитися власністю, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Просить суд визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Донецькій області зняти з реєстрації ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Запорізького районного суду Донецької області від 26.02.2018 року зазначену цивільну справу було повернуто позивачу, у зв`язку з невірно визначеною підсудністю.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23.04.2018 року скасовано ухвалу Запорізького районного суду Донецької області від 26.02.2018 року та вищевказану справу направлено для продовження розгляду справи (вирішення питання) до суду першої інстанції.

Ухвалою Запорізького районного суду Донецької області від 02.05.2018 року зазначену цивільну справу направлено до Селидівського міського суду Донецької області за підсудністю.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 08.06.2018 року вищевказана цивільна справа залишена без руху.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 25.07.2018 року продовжено строк для усунення недоліків по зазначеній цивільній справі.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.08.2018 року зазначену цивільну справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 14.01.2019 року по справі замінено третю особу.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить суд слухати справу без його участі, проти винесення заочного рішення у справі не заперечує.

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить суд слухати справу без її участі, проти винесення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи. Згідно ст.ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи Селидівської міської ради в особі Відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб та формування і ведення реєстру виконавчого комітету про день та час слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просить суд слухати справу у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 16.05.2007 року НОМЕР_1 4402 квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 – 1/2 частки та члену сім`ї ОСОБА_3 - 1/2 частки.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17186792 від 24.12.2007 року, власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , форма власності приватна спільна часткова.

Відповідно до картки реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.11.2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки від 17.01.2019 року № 01-45/55, виданої Кушугумською селищною радою Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з 31.10.2013 року в м. Донецьк АДРЕСА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 391 ЦК України передбачено, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 47, 48 Конституції України закріплено право громадян на житло, як найважливішою ланкою соціально-економічного права.

Частиною 1 статті 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою ст.156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про користування цим приміщенням.

Приписами ст. 317 ЦК України унормовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ст.72 ЖК визнання особи, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни проводиться в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач не мешкає за адресою реєстрації понад встановлений законом термін без поважних причин.

Вирішуючи позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, суд виходить з наступного.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови № 5 від 07.02.2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснив, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71,72, 116, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Отже, задоволення вимоги про зняття особи з реєстраційного обліку судом можливе виключно у разі відмови відповідного державного органу виконати рішення суду про втрату особою права користування жилим приміщенням і у разі пред`явлення позову з зазначеними вимогами до даного органу.

Відповідно до ст. 7 Закону « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Судом встановлено, що вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача є похідними від позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тому враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Крім того, орган Відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб є та формування і ведення реєстру виконавчого комітету є третьою особою, а не відповідачем по справі і вирішувати його обов`язки суд позбавлений можливості.

На підставі викладеного та керуючись ст. 72 ЖК України, ст.ст. 150, 156 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 16, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Селидівська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.М. Владимирська