Рішення № 81789667, 29.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року м.Київ № 320/6302/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2018 № 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, у зв`язку з чим контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 № 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015, яким позивачу визначено податкові зобов`язання у розмірі 25 683,20 грн. та 26 939,20 грн. відповідно.

Позивач, не погоджується з рішенням контролюючого органу, оскільки вказує, що приміщення, які оподатковані відповідачем не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать позивачеві на праві приватної власності та використовуються для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з чим звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Від Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області 27.12.2018 надійшов відзив на позов, відповідно якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Засобами поштового зв`язку 09.01.2019 надійшла відповідь на відзив, з якого вбачається, що позивач вважає твердження відповідача необгрунтованими та безпідставними.

В судове засідання, що відбулося 11.01.2019 учасники справи не з`явилися, однак про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має приміщення сільськогосподарського призначення, протягом 2017 року займався веденням особистого селянського господарства та здійснював вирощування свиней на території Іванківської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та буд. 58, що підтверджується довідками Іванківської сільської ради Богуславського району Київської області від 15.11.2018 № 02-37/742 та від 15.11.2018 № 02-37/744.

Відповідно до довідки від 21.11.2018 № 02-37/743 згідно рішення сесії Іванківської сільської ради Богуславського району Київської області від 31.05.2017 № 152-18-VІІ вулицю Горького перейменовано на вулицю Садову.

З рішень виконавчого комітету Іванківської сільської ради «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» № 45 від 04.11.2009 та «Про оформлення права власності на нежитлові будинки, що знаходяться у користуванні фізичних осіб» № 18 від 13.04.2010 вбачається, що за ОСОБА_1 встановлено оформити право власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 – корівники, загальною площею 1 683 070 м. кв. та 1 683 070 м. кв відповідно.

Свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, зареєстрованими в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.01.2010 та 29.04.2010 та витягами № 25168860 від 28.01.2010 та № 26011642 від 29.04.2010 підтверджується, що нежитлові будівлі, літ. «А» площею 1 683,7 кв. м. та 1 605,2 кв. м., а саме корівники № 2 та № 3 ферми № 1, які знаходяться за адресою АДРЕСА_3 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 у частці 1/1.

Контролюючим органом було проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, а саме було оподатковано приміщення корівників № 2 та № 3 ферми № 1, в результаті чого винесені податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 № 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015, якими позивачу визначено податкові зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, яка є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» у розмірі 25 683,20 грн. та 26 939,20 грн.

Не погоджуючись з діями контролюючого органу позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі – ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 6.3 ст. 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 810/1349/17.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 266 ПК України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Так, відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Нормами пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України регламентовано, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

З матеріалів справи вбачається, що корінці податкових повідомлень-рішень від 07.08.2018 форми «Ф» № 0227011-5502-1015 та № 0227010-5502-1015 вручено позивачеві 16.08.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

З системного аналізу зазначених норм права суд дійшов висновку, що у разі наявності об`єкта оподаткування з податку на нерухоме майно, платник податку, зобов`язаний сплатити суму податку обчисленого контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області від 23.01.2017 № 130-14-VІІ затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Іванівської сільської ради, згідно якого встановлено ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості (інші об`єкти нежитлової нерухомості) в розмірі 0,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Разом з тим, відповідно до абзацу «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Визначальним в даному випадку є те, що, по-перше, об`єкти оподаткування (будівлі, споруди) належать сільськогосподарським товаровиробникам, по-друге, такі об`єкти призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

ПК України поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14, де зазначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, це визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу ХІV ПК України «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу – сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %.

Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність».

З аналізу викладеного суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно» ПК України, а тому твердження відповідача, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником з посиланням на положення пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України суд вважає необґрунтованими.

Пунктами 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 23.09.2008 № 575-VІ «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції – юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Також, ст. 1 Закону України від 18.01.2001 № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» (далі – Закон № 2238) визначено, що сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) у розумінні Закону

№ 2238 – вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Отже, аналіз вказаних норм законодавства регламентує правовий статус сільськогосподарського товаровиробника як юридичної особи чи фізичної особи, які здійснюють виробництво, переробку, постачання чи реалізацію сільськогосподарської продукції.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать приміщення сільськогосподарського призначення, протягом 2017 року він займався веденням особистого селянського господарства та здійснював вирощування свиней на території Іванківської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 Київської області, вул. Садова АДРЕСА_4 Горького АДРЕСА_5 , буд АДРЕСА_2 та буд АДРЕСА_6 , що підтверджується довідками Іванківської сільської ради Богуславського району Київської області від 15.11.2018 № 02-37/742 та від 15.11.2018 № 02-37/744.

Таким чином, діяльність позивача з вирощування свиней в межах особистого селянського господарства підпадає під законодавче визначення сільськогосподарського товаровиробника.

Також, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, зазначені вище будівлі, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , відносяться до групи «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271), яка включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інші.

Отже, будівлі, які належать позивачу на праві приватної власності, а саме корівники № 2 та № 3 ферми 1, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) було встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, з огляду на вищенаведені положення норм законодавства, практику Європейського та Верховного судів, обставини справи та докази, які підтверджують зазначені обставини, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки корівники № 2 та № 3 ферми 1, які розташовані за адресами: АДРЕСА_3 не є об`єктами оподаткування зазначеного податку, належать позивачеві на праві приватної власності та використовуються для ведення особистого селянського господарства.

З урахуванням наведеного, суд вважає що дії контролюючого органу щодо визначення суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для ОСОБА_1 є неправомірними, а позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2018 № 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірність своїх дій щодо визначення суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийняття податкових повідомлень-рішень від 07.08.2018 № 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (квитанція № 95 від 21.11.2018), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73 – 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення

№ 0227010-5502-1015 та № 0227011-5502-1015 від 07.08.2018, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.