Ухвала суду № 81787423, 11.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року Справа № 804/5880/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Турлакової Н.В.

суддів Голобутовського Р.З.

Захарчук-Борисенко Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпро заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року по справі №804/5880/17 за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, треті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року в адміністративній справі № 804/5880/17 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, треті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державна судова адміністрація України в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Запорізького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги не у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI-10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру в 3200,00 грн мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII, на 1 січня 2017 року;

- зобов`язати Запорізький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-липень 2017 року та допомогу на оздоровлення у розмірі, встановленому ч.ч.2, 3, 5 ст. 133 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, тобто з 32000 гривень посадового окладу - 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801- VIII, з виплатою доплати за вислугу років - 60% посадового окладу - 19 200,00 грн., за серпень-вересень 2017 року та вихідної допомоги у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 5 ст. 133 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, тобто з 32000,00 гривень посадового окладу - 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-VIII, з виплатою доплати за вислугу років - 70% посадового окладу - 22400,00 грн. й стягнути на корить ОСОБА_1 173460,32 грн.(167992,64 грн.+5467,68 грн.) за січень-липень 2017 року й 45160,53 грн. за серпень - вересень 2017 року, 81600 гривень вихідної допомоги, разом 300220,85 грн.

В обґрунтування доводів заяви заявник зазначив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, треті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192- VIІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Відповідно до пункту третього даного рішення положення частини третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192 - VIІ, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього рішення, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже, при прийнятті постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року у даній справі, суд керувався положеннями закону, які визнано неконституційними, тому виникли підстави для перегляду вказаної справи за виключними обставинами.

Відповідачем подано до суду відзив на заяву, в якій просить у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року по справі №804/5880/17 за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, треті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити, посилаючись на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 по справі №804/5880/17, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Постанова набрала законної сили 18.01.2018, отже, конструкція резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 по справі №804/5880/17 за своєю суттю взагалі не передбачає виконання даного рішення. Законом України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ не вносились зміни до Закону України від 07.07.2010 № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» і посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат. Відповідач звертає увагу, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04.12.2018 № 11 -р/2018 не зазначив, з якого розміру необхідно розраховувати посадовий оклад судді місцевого суду, та не вказав, що посадовий оклад судді місцевого суду необхідно розраховувати із розміру, встановленого статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік». При цьому, положення Закону України від 06.12.2016 № 1774ЛШІ щодо не застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, не визнано неконституційними та не змінено порядок розрахунку суддівської винагороди. Зазначено, що до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2017 року встановлений в розмірі 1600 грн. (ст.7 Закону України від 21.12.2016 року №1801- VIІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»). Таким чином, відповідач вважає, що Рішення КСУ від 04.12.2018 № 11-р/2018, не є підставою для перегляду постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 по справі №804/5880/17 за виключними обставинами.

Заявник в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про здійснення розгляду справи без її участі, заяву просила задовольнити.

Представник відповідача та представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За викладених обставин, враховуючи те, що в судове засідання не прибули всі особи, що беруть участь у розгляді справи, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні відповідно до частин 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши подану заяву, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи заяви, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 361 КАС України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч.5 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Тобто, з вище викладених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, може бути переглянуто на підставі встановлення певних обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи № 804/5880/17 постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року, що переглядається за виключними обставинами, набрала законної сили 18.01.2018р.

Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з приписів чинних на той час правових норм.

Зокрема, суд в рішенні зазначив наступне.

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. №1402-VIII (надалі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом першим частини третьої статті 135 Закону №1402 встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абз. 1 ст. 22 р. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI (надалі - Закон №2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Аналіз наведених правових норм свідчить про наявність двох можливих базових розмірів посадового окладу судді місцевого суду з 01.01.2017 р., зокрема обрахованих: 1) для суддів місцевих судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання - на підставі ч. 3 Закону №2453; 2) для суддів місцевих судів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання - на підставі ст. 135 Закону №1402 із врахуванням положення п. 24 розділу ХІІ зазначеного Закону.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду до набрання чинності Законом №1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону №1801-VIII з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00грн.

Окрім того, пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (надалі - № 1774-VIII), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Суд зазначив, що вказаний пункт не змінює частину третю статті 133 Закону № 2453 у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода, оскільки цим пунктом встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір "розрахункової величини".

Крім того, суд вважав положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII спеціальними стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом №1801-VIII. Тому, відсутність внесених змін до бланкетної норми частини третьої статті 133 Закону № 2453 не є перешкодою для застосування вказаного пункту.

Таким чином, з 01.01.2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000,00 грн.

Отже, як вбачається з наведеного вище, в спірних правовідносинах суд, при вирішенні справи № 804/5880/17, посилався на частину 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192- VIІ висновок щодо неконституційності якого зроблено Конституційним Судом України у Рішенні від 04.12.2018 року, на яке, як виключну обставину, посилався заявник.

У своїй заяві ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 визнані неконституційними відповідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7.07.2010 р. в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 р. і відновлено положення, згідно якого посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється з 1 січня 2015 р. в розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Суд не приймає доводи заявника, враховуючи наступне.

За ч.6 ст.361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Як вбачається з заявлених вимог позивача у адміністративній справі № 804/5880/17 вони стосувалися визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення не у розмірі, встановленому ч.1 ст.133 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» на 1 січня 2017 року та необхідністю зобов`язання його вчинити у зв`язку із цим певні дії, тобто до прийняття вищевказаного Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 року.

Суд звертає увагу, що при вирішенні адміністративної справи судом першої інстанції надавалася оцінка правомірності виплати суддівської винагороди позивачу відповідно до чинного на той час законодавства виходячи з розрахункової величини суддівської винагороди (мінімальна заробітна плата чи величина у розмірі 1600,00 грн., що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб)

При цьому, згідно п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року, неконституційними були визнані зміни щодо розміру суддівської винагороди, в той час, як рішення щодо неконституційності пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (надалі - № 1774-VIII) (щодо застосування розрахункової величини у розмірі 1600,00 грн.) прийняте не було.

Так, рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 р. у справі № 1-7/2018(4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Проте у відповідності до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від 13.07.2017 року закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, резолютивна частина рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року поширюється на всі правовідносини, які існують з дня його ухвалення та зворотної сили в часі не має.

З матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини стосуються нарахування та виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень-липень 2017 року та допомоги на оздоровлення, доплати за вислугу років за серпень-вересень 2017 року.

Судом встановлено, згідно трудової книжки позивача НОМЕР_2 , остання 25.09.2017р. була відрахована зі штату Запорізького окружного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням у відставку.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вказані заявником обставини, а саме наявність рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 р. по справі № 1-7/2018(4062/15) не змінюють правового регулювання спірних правовідносин та не доводять факту допущення судом помилки при розв`язанні спору, а тому, підстави для скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року по справі №804/5880/17 відсутні.

З огляду на викладене, зазначене вище рішення Конституційного Суду України не може бути підставою для скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року за виключними обставинами, а відповідно заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Статтею 368 КАС України врегульовано порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Так, заява про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами розглядається у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. В суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Під час перегляду за нововиявленими або виключними обставинами сторони користуються правами, визначеними статтею 47 цього Кодексу.

За результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

У той же час, у відповідності до приписів ч.1 ст.369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 241-243, 248, 256, 368, 369 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року по справі №804/5880/17 за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, треті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Судді Н.В. Турлакова Р.З. Голобутовський Н.В. Захарчук-Борисенко