Рішення № 81784823, 14.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2019Справа № 910/2693/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондаренко Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/2693/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна»

До Акціонерного товариства «Українська залізниця»

Про стягнення 79 046,40 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.5)ю від 04.01.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач несвоєчасно здійснив розрахунки за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату товару у розмірі 33 230, 31 грн, інфляційні втрати за договором в розмірі 39 824, 86 грн та 3% річних від прострочення виконання грошових зобов`язань у розмірі 5 991, 23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2693/19, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (протягом 15 днів з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі), а позивачу - для подання відповіді на відзив (у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов).

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 судом встановлено відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду відзиву на позовну заяву.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103049669864 вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 була отримана відповідачем - 25.03.2019.

Відтак, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 09.04.2019 включно, однак, як вбачається з відбитку календарного штемпеля місця приймання відзив на позовну заяву відповідачем здано до пошти 16.04.2019. Окрім того, сам відзив на позовну заяву не містить клопотання чи заяви про продовження процесуального строку для його подання.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З аналізу вищевказаних положень чинного процесуального законодавства вбачається, що поновленню підлягає лише той процесуальний строк, який встановлено законом, тоді як процесуальний строк, визначений судом може бути продовжено і лише за заявою сторони, зробленою про це.

В даному випадку, процесуальний строк на подання відповідачем відзиву на позов було встановлено судом ухвалою від 14.03.2019, а тому, виходячи з положень статті 119 Господарського процесуального кодексу України, такий строк може бути продовжено за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Разом з тим, оскільки відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, судом з власної ініціативи продовжено процесуальний строк на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву отримано відділом діловодства суду 22.04.2019, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що позивачем не надано повного переліку документів на підставі яких відповідач сплачує кожну партію товару, а саме рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної, документів якості, податкової накладної. Окрім того, позивач має підтвердити час реєстрації податкової накладної, адже згідно договору, оплата проводиться не пізніше 10 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Також, зазначено про недотримання позивачем обов`язкового досудового врегулювання спору, як то передбачено приписами господарського процесу та договором.

02.05.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшов відповідь на відзив, в якому зазначено про необґрунтованість тверджень відповідача щодо відсутності вказівки за який товар та на підставі яких документів відповідач розраховувався з порушенням строків, оскільки з документів поданих до позовної заяви це вбачається. Також позивач звертає увагу, що він неодноразово намагався досудовим шляхом врегулювати спір та проводив переговори керівництвом відповідача, однак це виявилось безрезультатно.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі директора філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» (далі - постачальник) укладено договір поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.5)ю (далі - договір) згідно протоколу № 2300 від 19.12.2017 засідання тендерного комітету філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на закупівлю (№ 1763218) код ДК 021:2015-14620000-3 (Сплави) - прокат товстолистовий г/к 5 мм ст.09Г2С.

У відповідності до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупця певну продукцію (далі - товар), відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Вантажоодержувачем та платником товару є філія «Панютинський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (п. 1.7 договору).

Так, розділом 3 договору між сторонами погоджено ціну договору, а саме пунктом 3.1 встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1). В свою чергу, специфікацією № 1 визначено, що загальна сума поставки складає 3 655 680,00 грн (з урахуванням ПДВ).

Розділом 4 договору між сторонами унормовано порядок здійснення оплати. Так, форма розрахунків у безготівковій формі (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору сторонами унормовано, що покупець оплачує постачальнику кожну партію прийнятого товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД.

Також, пунктом 4.3 договору передбачено, що при необхідності сторони один раз на місяць складають акти звірок взаєморозрахунків.

У пункті 5.1.1 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ Україна, вул. Заводська, 5, смт Панютине, м. Лозова, Харківська обл., (відповідно до Інкотермс 2010). Товар поставляється транспортом постачальника за рахунок постачальника на склад покупця не пізніше 5 календарних днів з дня направлення повідомлення, передбаченого п. 5.1.2 договору. На постачальника покладаються обов`язки щодо завантаження та всі ризики і втрати такого завантаження.

В свою чергу відповідно до умов пункту 5.1.2 договору необхідною умовою поставки товару є тільки письмове повідомлення покупця постачальнику на відвантаження товару в кількості та вартості постачання з урахування толерансу - 10 % від заявленої кількості товару.

Права та обов`язки сторін закріплені у розділі 6 договору.

Так, відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари (п. 6.1.1 договору); приймати поставлені товари згідно видаткової накладної на відвантажений товар (п. 6.1.2 договору).

Згідно приписів п. 6.2 договору покупець має право: достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши про це його у строк 5 календарних днів (п. 6.2.1 договору); контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим договором (п. 6.2.2. договору); зменшувати обсяг закупівлі товарів та загальну вартість цього договору залежно від реального фінансування видатків, у такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору (п. 6.2.3 договору); повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів, зазначених у пункті 4.2 розділу ІV цього договору (відсутність печатки, підписів, тощо) (п. 6.2.4 договору).

Пунктом 6.3 договору установлені обов`язки постачальника, а саме: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1 договору); забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору (п. 6.3.2 договору); надати покупцю на узгодження податкову накладну в електронному вигляді до її реєстрації в ЄРПН засобами програми «M.E.Doc», після узгодження податкову накладну зареєструвати у встановлений законом термін в ЄРПН та надати її покупцю в електронному вигляді через програму «M.E.Doc».

В свою чергу, відповідно до п. 6.4 постачальник має право: своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари (п. 6.4.1 договору); на дострокову поставку товарів за письмовим погодженням покупця (п. 6.4.2 договору).

Відповідальність покупця встановлена пунктом 7.3 договору, а саме: за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Щодо вирішення спорів за цим договором сторони погодили таке. Так, усі спори та розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковий (пункт 9.1 договору).

Також, пунктом 9.2 договору передбачено, що усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв`язуються у відповідності до законодавства України в Господарському суді за місцем знаходження відповідача.

За приписами пункту 10.1 договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків до повного виконання.

На виконання умов укладеного договору постачальник здійснив поставку товару покупцю, а саме:

- за видатковою накладною № 29 від 12.01.2018 на суму 35 185, 92 грн;

- за видатковою накладною № 139 від 15.02.2018 на суму 2374093, 44 грн;

- за видатковою накладною № 151 від 19.02.2018 на суму 561 862, 08 грн;

- за видатковою накладною № 152 від 19.02.2018 на суму 555 831, 36 грн;

- за видатковою накладною № 170 від 23.02.2018 на суму 128 655, 36 грн.

Оплата за отриманий товар згідно видаткової накладної № 29 була здійснена відповідачем своєчасно.

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов укладеного договору відповідачем за іншими видатковими накладними здійснено розрахунок поза межами 10 банківських днів з дати поставки товару, як то передбачено пунктом 4.2 договору, а саме:

- за видатковою накладною № 139 оплату здійснено 22.03.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 730357, тобто з терміном прострочення на 21 день;

- за видатковою накладною № 151 оплату здійснено 22.03.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 735536, тобто з терміном прострочення на 19 днів;

- за видатковою накладною № 152 оплату здійснено 22.03.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 734652, тобто з терміном прострочення на 19 днів;

- за видатковою накладною № 170 оплату здійснено 26.03.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 741286, тобто з терміном прострочення на 14 днів.

У зв`язку з тим, що відповідач порушив умови договору, а саме несвоєчасно розрахувався за отриманий товар згідно видаткових накладних № 139, 151, 152, 170 позивачем нараховано пеню у розмірі 33 230, 31 грн, інфляційні втрати в розмірі 39 824, 86 грн та 3% річних у розмірі 5 991, 23 грн.

В свою чергу заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає про те, що оплата за поставлений товар має бути здійснена протягом 10 календарних днів, але не раніше реєстрації податкової накладної, як то передбачено умовами договору. Так, позивач не зазначає про дати реєстрації податкових накладних, а також, що він виконаний поза межами строку передбаченого п. 4.2 договору, що свідчить про невірний та не обґрунтований розрахунок заявленої суми. Окрім того, зазначає про недотримання позивачем процедури досудового порядку врегулювання спору, на підставі чого просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.5)ю від 04.01.2018, в період з січня по лютий 2018 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 655 628, 16 грн, про що свідчать належним чином оформлені, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств видаткові накладні № 29 від 12.01.2018 на суму 35 185, 92 грн, № 139 від 15.02.2018 на суму 2 374 093, 44 грн, № 151 від 19.02.2018 на суму 561 862, 08 грн, № 152 від 19.02.2018 на суму 555 831, 36 грн, № 170 від 23.02.2018 на суму 128 655, 36 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику кожну партію прийнятого товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Тобто, між сторонами було погоджено оплату товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем здійснено оплату: за видатковою накладною № 139 - 22.03.2018 (згідно платіжного доручення № 730357); за видатковою накладною № 151 - 22.03.2018 (згідно платіжного доручення № 735536); за видатковою накладною № 152 - 22.03.2018 (згідно платіжного доручення № 734652); за видатковою накладною № 170 - 26.03.2018 (згідно платіжного дорученням № 741286).

Поряд з цим, умовами укладеного договору сторонами погоджено, що оплата має бути здійснена протягом 10 календарних днів та не раніше дати реєстрації податкової накладної, тобто саме дата реєстрації податкової накладної і є початком відліку для виникнення обов`язку у відповідача оплатити отриманий товар.

Так, на підставі квитанцій про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що:

- податкова накладна від 15.02.2018 № 92 на суму 2374 093,44 грн згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної зареєстрована в реєстрі 27.02.2018 за № 9032690951 (за видатковою накладною № 139 від 15.02.2018);

- податкова накладна від 19.02.2018 № 104 на суму 561 862,08 грн згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної зареєстрована в реєстрі 14.03.2018 за № 9044316611 (за видатковою накладною № 151 від 19.02.2018);

- податкова накладна від 19.02.2018 № 105 на суму 555 831, 36 грн згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної зареєстрована в реєстрі 14.03.2018 за № 9044313531 (за видатковою накладною № 152 від 19.02.2018);

- податкова накладна від 23.02.2018 № 120 на суму 128 655, 36 грн згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної зареєстрована в реєстрі 14.03.2018 за № 9044330013 (за видатковою накладною № 170 від 23.02.2018).

Таким чином, враховуючи умови укладеного договору, а саме пункт 4.2 договору та дати здійснення оплат за отриманий товар (платіжні доручення від 22.03.2018 на оплату видаткових накладних № 139, 151, 152, 170) суд дійшов висновку, що відповідачем недотримано своїх зобов`язань в частині своєчасної оплати товару.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

При цьому, дотримання строку виконання є одним з критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання (ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. За приписами ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми несплаченої вартості товару.

Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків оплати товару, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.3 договору нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 33230, 31 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні початку періоду нарахування пені та день отримання коштів позивачем враховано в кількість прострочених днів, однак, відповідно до умов укладеного договору відповідач повинен був здійснити оплату товару не раніше реєстрації податкової накладної, а не впродовж 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, як то за міркуваннями позивача.

Тож, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 26417, 96 грн, яка розрахована наступним чином:

Сума заборгованості (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиПеня (розмір облікової ставки НБУ)Сума пені за період прострочки2 374 093, 44 грн02.03.2018 - 21.03.20182017 %22 114, 84 грн561 862, 08 грн15.03.2018 - 21.03.2018717 %1 831, 82 грн555 831, 36 грн15.03.2018 - 21.03.2018717 %1 812,16 грн128 655, 36 грн15.03.2018 - 25.03.20181117 %659, 14 грн(розрахунок пені здійснено за допомогою системи Ліга:Закон)

В іншій частині цих позовних вимог щодо стягнення пені позивачу належить відмовити.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації судом також враховані рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97 від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62- 97 від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в заявленому позивачем розмірі, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить умовам укладеного договору.

В той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині суми, оскільки при розрахунку позивачем було допущено помилку під час визначення періодів нарахування, а саме дати початку та дати закінчення прострочення.

Тож, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення 3 відсотків річних є сума у розмірі 4 661, 99 грн, яка розрахована наступним чином:

Сума заборгованості (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочки3 відсотки річнихСума 3 відсотків річних за період прострочки2 374 093, 44 грн02.03.2018 - 21.03.2018203%3 902, 62 грн561 862, 08 грн15.03.2018 - 21.03.201873%323, 26 грн555 831, 36 грн15.03.2018 - 21.03.201873%319, 79 грн128 655, 36 грн15.03.2018 - 25.03.2018113%116, 32 грн(розрахунок трьох відсотків річних здійснено за допомогою системи Ліга:Закон)

В іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого товару та належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а також неправильне визначення позивачем періоду заборгованості оплати товару при розрахунку пені та трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем п. 9.1 договору, яким передбачено, що усі спори та розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів, а також про те, що досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковий, не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, у зв`язку з невчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо оплати товару за договором, є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на встановлене у п. 9.1 договору обов`язкове досудового врегулювання спору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про здійснення оплати за отриманий товар як то унормовано пунктом 4.2 укладеного договору.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 1 723, 14 грн.

Стосовно розподілу витрат позивача по оплаті правової допомоги в розмірі 10 000, 00 грн слід зазначити таке.

Положеннями ст. 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Однак, позивачем, всупереч приписам господарського судочинства, не надано жодного документа, який би підтверджував факт користування професійною правничою допомогою, як то договір про надання правової допомоги чи прирівняний до нього договір, з якого можна було б зробити висновок про те, що для захисту порушених прав та інтересів позивач вдався за професійною допомогою до адвоката. Окрім того, як позовна заява, так і відповідь на відзив відповідача підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна». Також, у прохальній частині позовної заяви позивачем не зазначено про покладення адвокатських витрат позивача на відповідача.

Враховуючи, що до матеріалів справи позивачем не подано жодного доказу понесення ним витрат на правничу допомогу адвоката, з огляду на що витрати у розмірі 10 000, 00 грн на правничу допомогу адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 119, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення пені у розмірі 33 230, 31 грн, інфляційних втрат в розмірі 39 824, 86 грн та трьох відсотків річних у розмірі 5 991,23 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота України» (04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29; ідентифікаційний код 41323412) пеню у розмірі 26 417 (двадцять шість тисяч чотириста сімнадцять) грн 96 коп., інфляційні втрати в розмірі 39 824 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 86 коп., три відсотка річних у розмірі 4 661 (чотири тисячі шістсот шістдесят одну) грн. 99 коп. та 1 723 (одну тисячу сімсот двадцять три) грн 14 коп. судового збору.

3. В решті позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 6 812 (шість тисяч вісімсот дванадцять) грн 35 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 1 329 (одна тисяча триста двадцять дев`ять) грн 24 коп. відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 17.05.2019.

Суддя Г.П. Бондаренко