Рішення № 81784468, 15.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2019Справа № 910/2387/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, 100)

про стягнення 279 269,23 грн.

за участю представників

від позивача: Кров М.В.

від відповідача: не з`явились

В судовому засіданні 15.05.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина А0215 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" про стягнення 279 269,23 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 26.07.2017 між Військовою частиною А0215 (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (надалі - відповідач) укладено договір поставки № 180/17, відповідно до умов договору відповідач зобов`язався у 2017 році поставити позивачу товар, зазначений у п.1.2 та у Специфікації товару, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити такий товар. Проте, за доводами позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, а саме в частині поставлення товару у визначений строк, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 279 269,23 грн. - пеня та штраф за прострочення товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.19 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду лист вих. №396 від 13 листопада 2018 року про повідомлення Військової частини А0215, як замовника за договором, про виникнення зазначених ускладнень щодо поставки товару.

18.03.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Військової частини А0215 про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивач надав завірену копію листа вих. №396 від 13 листопада 2017 року.

Таким чином, позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/2387/19 та вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні 17.04.2019.

У судовому засіданні 17.04.2019 суд на місці ухвалив долучити до матеріалів справи подану позивачем відповідь управління логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України за вих. №350/129/220/пс від 25.03.2019, закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 15.05.2019.

У судове засідання, призначене на 15.05.2019, з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі від 19.03.2019, що повернута до суду 24.04.2019 за закінченням строку зберігання, та ухвала від 17.04.2019, що станом на момент розгляду справи по суті не поверталась.

Згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" рекомендований лист з повідомленням № 0103050253230, яким на адресу відповідача направлялась ухвала суду від 17.04.2019, значиться в стані "відправлення не вручене під час доставки, інші причини".

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд звертає увагу, що застосування практику Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

26 липня 2017 року між Військовою частиною А0215 (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (надалі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю товару за державні кошти №180/17, за умовами постачальник зобов`язується у 2017 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2. та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), замовник зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару: авіаційні шини (лот № 3 - 9500х300 м2А або еквівалент) (34731800-8. Авіаційні шини). Кількість товару зазначена у специфікації товару (додаток № 1 до договору).

Постачальник здійснює постачання товару за цим договором після відправлення замовником (командиром військової частини А0215) письмового повідомлення, про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару. У разі планування закупівлі за рахунок коштів спеціального фонду дане письмове повідомлення надається постачальнику замовником виключно після надходження коштів на рахунки замовника на вищевказані цілі (п. 1.4. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, сума цього договору становить 2 899 992,00 грн., у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 483 332,00 грн. Ціна товару визначена у Протоколі погодження ціни (додаток 2 до договору) за результатами проведення електронного аукціону.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюється за фактом постачання протягом бюджетного 2017 року за умови проведення платежів Державною казначейською службою України згідно з чинним законодавством, після отримання представником замовника (військовою частиною А1049) наступних документів: рахунку-фактури, видаткової накладної, акту прийому поставленого товару (форма - Додаток № 3 до договору), затвердженого постачальником і командиром військової частини А 0215.

Відповідно до п. 5.1. договору, строк постачання товару: згідно зі специфікацією товару (Додаток №1 до договору). Товар постачається силами (засобами) постачальника після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник у повідомленні визначає обсяг поставки товару та конкретне місце постачання (вантажоотримувача Замовника). Замовник може надавати повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

Місце поставки товару: Україна, з урахуванням п. 5.1 (п. 5.2. договору).

За умовами п. 5.3. договору, постачальник за 2 (два) робочі дні до дати постачання товару повинен повідомити замовника про дату його постачання.

Згідно з п. 5.5. договору датою виконання зобов`язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А 0215) акту прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору). Замовник затверджує акт прийому поставленого товару (форма-додаток № 3 до договору) при наявності акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний, зокрема здійснити постачання товару в строки, відповідно до умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами. Термін дії договору - включно до 31.12.2017, а в частині гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання (п. 10.1. договору).

14 грудня 2017 року додатковою угодою №1 до договору сторонами узгоджено зменшення обсягів закупівлі товару та пропорційне зменшення суми договору.

Так, відповідно до п.1.1. додаткової угоди перший абзац п. 3.1. договору викладено в наступній редакції: «Ціна цього договору становить 2 609 992,80 грн, у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 343 998,80 грн».

Додатком №1 до договору в редакції додаткової угоди сторони погодили Специфікацію товару КПКВ 2101020/7 КЕКВ 2260, код видатків 020, відповідно до якої постачається товар: Авіаційні шини, 950х300 м.2А, термін постачання товару - включно до 15.11.2017, після отримання повідомлення замовника, загальна вартість товару з ПДВ - 2 609 992,80 грн.

Додатком № 2 до договору сторони також затвердили протокол погодження ціни на закупівлю товару (підстава - протокол засідання тендерного комітету військової частини А 0215 від 07.07.2017 № 401).

23 серпня 2017 року у відповідності до п.п. 1.4., 5.1. договору на адресу відповідача було направлено лист вих. №350/129/138/1966/пс про готовність до виконання умов договору.

З матеріалів справи вбачається, а саме з акту приймання №1/257 від 23.12.2017 та акту приймання поставленого товару від 23.12.2017 №1, що поставка відповідачем та приймання позивачем товару за договором на загальну суму 2 609 992,80 грн була здійснена 23.12.2017.

06 лютого 2018 року внаслідок прострочення поставки товару на 37 діб, позивач звернувся до відповідача з претензією №350/129/138/151/ПС, в якій просив останнього сплатити пеню та штраф у розмірі 279 269,23 грн. за порушення умов договору щодо постачання товару, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача.

Листом №451 від 23.08.2018 відповідач звернувся до позивача та просив останнього не застосовувати штрафні санкції, посилаючись на форс-мажорні обставини, внаслідок яких здійснити постачання товару у строк встановлений договором не представлялось можливим.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок порушення умов договору, а саме не здійснення відповідачем поставки товару у визначений сторонами строк, у останнього існує обов`язок щодо сплати штрафних санкцій у розмірі 279 269,23 грн, нарахованих у відповідності до п. 7.2 договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти №180/17 від 26.07.2017, суд дійшов до висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, умовами укладеного між сторонами договору та додаткової угоди №1 передбачено, що постачальник зобов`язується поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2. та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), а замовник в свою чергу зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Додатком №1 до договору в редакції додаткової угоди сторони погодили Специфікацію товару КПКВ 2101020/7 КЕКВ 2260, код видатків 020, відповідно до якої постачається товар: Авіаційні шини, 950х300 м.2А, термін постачання товару - включно до 15.11.2017, після отримання повідомлення замовника, загальна вартість товару з ПДВ - 2 609 992,80 грн.

Тобто, кінцевим термін поставки товару за договором є 15.11.2017.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №350/129/138/1966/ПС від 23.08.2017 позивачем відповідно до пунктів 1.4., 5.1. договору було повідомлено відповідача про готовність до виконання умов договору в обсязі: Авіаційні шини 950х300 м.2А, у кількості - 100 штук, місце поставки товару - м. Вінниця, склад вантажоотримувача Замовника, військова частина А2287.

Згідно з умовами п. 5.5. договору датою виконання зобов`язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А 0215) акту прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору). Замовник затверджує акт прийому поставленого товару (форма-додаток № 3 до договору) при наявності акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема, підписаним між сторонами актом приймання №1/257 від 23.12.2017 та актом приймання поставленого товару від 23.12.2017 №1, відповідач здійснив поставку товару на виконання умов договору лише 23.12.2017, тобто, з порушенням строку встановленого специфікацією до договору.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем не надано доказів наявності обставин непереборної сили, внаслідок яких неможливо було здійснити постачання товару, передбаченого вказаним договором, у строк до 15.11.2017.

Відповідно до п. 7.2. договору, сторони погодили види порушень та санкцій за них, встановлені договором: за порушення зобов`язань щодо якості поставленого товару, постачальник сплачує штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару; за порушення строків (термінів) постачання товару або зміну його на якісний понад строки, зазначені у пунктах 2.2., 2.3., 5.1. та 5.6. цього договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості; у разі відмови від постачання товару сплачується штраф розмірі 10% вартості непоставленого товару. Штрафні санкції до постачальника за порушення строків (термінів) постачання товару не застосовуються з моменту затвердження акту прийому (форми № 4, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Пунктом 8.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Відповідно до пункту 8.2 договору, сторони домовилися, що достатнім доказом існування обставин, зазначених у пункті 8.1 цього договору та строку їх дії служать документи, які видаються уповноваженими органами.

Відповідач у листі до позивача від 23.08.2018 №451 посилається на висновок Торгово-промислової палати України №389/12.1-21-03 від 17.08.2018, як на підстави для звільнення його від відповідальності з прострочення виконання зобов`язання за договором.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства належним доказом підтвердження форс-мажорних обставин є сертифікат якості, а не висновок торгово-промислової палати. Крім того, зазначений висновок був наданий після спливу восьми місяців від часу порушення зобов`язання перед замовником.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначалося вище, відповідач належним чином не виконав умови укладеного між сторонами договору щодо поставки товару, порушивши строки поставки на 37 днів.

Пунктом 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 96 569,73 грн, нарахованої за період 16.11.2017 по 23.12.2017, та 182 699,50 грн - штрафу у розмірі 7% від вартості товару визнаються судом такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 279 269,23 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 100, ідентифікаційний код 40066124) на користь Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, буд. 105, ідентифікаційний код 24981451) пеню у розмірі 96 569 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 73 коп., штраф у розмірі 182 699 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 189 (чотири тисячі сто вісімдесят дев`ять) грн 04 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.05.2019

Суддя Л. Г. Пукшин