Рішення № 81784224, 06.05.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" травня 2019 р. Справа № 906/1088/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Кононенко А.А. - довіреність № 26/891 від 16.11.2018;

від відповідача: ОСОБА_3 - паспорт НОМЕР_1 від 09.04.1996;

ОСОБА_4 - ордер ЖТ №20824 від 07.02.2019,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирської міської ради

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (м. Житомир)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Житомирська міська рада звернулася до суду з позовом, згідно якого просить зобов`язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3420 га за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням її у придатний для використання стан, шляхом знесення майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями за рахунок відповідача.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 11.03.2019 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечили, з викладених у відзиві на позовну заяву мотивів. Подали для огляду в судовому засіданні копію договору оренди від 01.04.2004, акт прийому-передачі земельної ділянки та план розподілу земельної ділянки, про наміри надати які повідомляли у підготовчому засіданні. Наголосили, що позивачем не зазначено даних, які дозволяють ідентифікувати спірну земельну ділянку, а лише взято орієнтовну площу останньої з документів, згідно яких відповідач вживав заходи для належного її оформлення в користування. Копії вказаних документів просили долучити до матеріалів справи.

Судом ухвалено долучити подані відповідачем копії документів до матеріалів справи, стосовно чого представник позивача не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

На адресу Житомирської міської ради (позивач) надійшли матеріали перевірки Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області стосовно дотримання вимог земельного законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (відповідач) за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_3 на землях житлової та громадської забудови комунальної форми власності використовує земельну ділянку площею 0,3420 га під майновим комплексом автостоянки з виробничими та складськими будівлями.

На підтвердження вказаного позивачем надано відповідні документи перевірки (а.с. 11-18).

Враховуючи вищевикладені обставини, зсилаючись на ст. 13, 142 Конституції України, п. "Б" та "В" ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 83, 116 ,125, 211, 212 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", позивач просить суд зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3420 га за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням її у придатний для використання стан, шляхом знесення майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями за рахунок відповідача.

Відповідач у клопотанні (а.с. 50) повідомив суд, що за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 , на праві приватної власності належить об`єкт нерухомості (інвентарна справа №17700): майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями, що підтверджено свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 20.10.2005.

За вказаного, відповідач робить висновок, що поставлена вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,3420га за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням її у придатний для використання стан, шляхом знесення майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями за рахунок відповідача стосується виключно майнових прав фізичної особи ОСОБА_3 , якого зобов`язують самостійно ліквідувати свою власність.

Вважає, що відповідач, у спірних правовідносинах виступає стороною не як фізична особа- підприємець, а виключно як фізична особа - власник нерухомості, тому спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, звертає увагу, що позивач не надає в якості доказів, будь-якого підтвердження щодо належності йому вказаної земельної ділянки, а саме, відповідних рішень сесії Житомирської міської ради, чи витягів з Державного земельного кадастру тощо, так як на час укладення договору купівлі продажу нерухомості, земельна ділянка перебувала у користуванні іншої юридичної особи, яка була власником цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , тому відповідач не зайняв земельну ділянку самовільно, а виключно на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідач стверджує, що на час укладення договору купівлі продажу нерухомості, земельна ділянка перебувала у користуванні іншої юридичної особи, яка була власником придбаного цілісного майнового комплексу. На підтвердження вказаного надав у судовому засіданні договір від 01.04.2004 (а.с. 70), за умовами якого 26.03.2004 відповідачу передано в оренду орендодавцем - ВАТ АТП-11801, земельну ділянку площею 342,7кв.м., яка знаходиться під викупленими будівлями та в межах прилеглої території, згідно санітарних норм та площі, додатково виділених орендодавцем. Про передачу земельної ділянки площею 3427 м.кв. надано Акт прийому-передачі (а.с. 71).

Також зауважив, що позивач не підтвердив яке саме його право порушено, тому в останнього відсутнє право на звернення з даним позовом до суду в порядку ГПК України.

За вказаних обставин, відповідач просить суд закрити провадження у справі на підставі ч.1 ст.231 ГПК України, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України та за відсутністю предмета спору.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 188 ЗК України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України № 963-IV, державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок. За змістом статті 10 цього Закону, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Судом встановлено, що 26.01.2018 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель у Житомирській області Хом`яковим Г.В. проведено перевірку, якою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 на землях житлової та громадської забудови комунальної форми власності використовує земельну ділянку площею 0,3420 га під майновим комплексом автостоянки з виробничими та складськими будівлями. На вказаній земельній ділянці розташований належний ФОП ОСОБА_3 об`єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями площею 0,3420 га. На момент перевірки правовстановлюючі документи на земельні ділянки під об`єктом нерухомого майна у ФОП ОСОБА_3 відсутні, що свідчить про факт використання вказаних земельних ділянок без зареєстрованого права, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

За результатами перевірки було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 26.01.2018 № 61-ДК/383/АП/09/01/-18.

На усунення вказаних порушень державним інспектором було видано припис від 26.01.2018 № 61-ДК/0278Пр/03/01/-18, згідно якого відповідач повинен був усунути виявлене порушення земельного законодавства при використанні вказаної земельної ділянки, тобто оформити правовстановлюючі документи на її використання або звільнити самовільно зайняту земельну ділянку до 26.02.2018.

17.04.2018 державним інспектором було здійснено повторну перевірку стосовно виконання вимог Припису від 26.01.2018, однак, на час вказаної перевірки припис від 26.01.2018 не виконано, про його виконання ФОП ОСОБА_3 не повідомив, про що державним інспектором Хом`яковим Г.В. було складено Акт перевірки від 17.04.2018 № 238-ДК/608/АП/09/01/-18, припис від 17.04.2018 № 238-ДК/0445/Пр/03/01/-18, протокол про адміністративне правопорушення від 17.04.2018 № 238-ДК/024П/07/01/-18 за порушення статей 125, 126 Земельного кодексу України та притягнено ФОП ОСОБА_3 . за вказане правопорушення до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що було складено Постанову № 238-ДК/0201По/08/01/-18 від 17.04.2018 про накладення адміністративного стягнення в розмірі 170,00 грн.

Вказані документи були вручені ФОП ОСОБА_3 особисто, про що міститься відмітка та не заперечувалось останнім.

05.07.2018 було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 496-ДК/841/АП/09/01/-18, згідно якого встановлено, що відповідачем на час перевірки припис від 17.04.2018 не виконано, порушення не усунено.

Згідно з ч. 1-3 ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", підтвердження факту вчинення правопорушення (самовільного зайняття земельної ділянки) є матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис ( з вимогою усунути порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Саме ці документи м о ж у т ь підтверджувати сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки, та період часу, протягом якого вона використовувалася без належних правових підстав.

Разом з тим, вищевказані матеріали перевірки та здійснена відповідачем оплата адміністративного порушення не мають преюдиційного значення для вирішення спору, та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами та обставинами.

У вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Так, матеріалами справи підтверджено, що майновий комплекс автостоянки з виробничими та складськими будівлями, площею 1884,5кв.м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.05.2008, належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності б/н від 25.10.2005 (а.с. 53). Тобто, відповідач є законним власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.Тобто, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому право користування земельною ділянкою виникає одночасно з виникненням права власності на нерухоме майно, яке на ній знаходиться в силу положень ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Так, відповідачем надано до справи договір від 01.04.2004, укладений між ВАТ АТП-11801 (попереднім власником нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці) та ФОП ОСОБА_3, згідно якого земельну ділянку площею 3427,0 м.кв. передано останньому в оренду до оформлення відводу землі. Про передачу земельної ділянки площею 3427 м.кв. надано Акт прийому-передачі (а.с. 70, 71).

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до Житомирської міської ради із клопотанням про розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3420. Однак, рішенням 15 сесії 7 скликання Житомирської міської ради (а.с. 54) питання надання фізичним особам-підприємцям та громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з додатком 2 (а.с. 54 (зворотній бік)), знято з розгляду сесії на довивчення. Заявнику вказано надати нотаріально завірений та погоджений з суміжними землекористувачами порядок використання даної земельної ділянки.

Як зауважував відповідач, вказаний додаток містить зсилання на орієнтовну площу спірної земельної ділянки, яку взято за основу при зверненні з позовом до суду. При цьому, в процесі розгляду справи відповідач та його представник пояснили, що виконати зазначену у примітці рішення рекомендацію буде можливо лише після надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, так як її площа є орієнтовною, у зв`язку з тим, що частина земельної ділянки, яка належала ВАТ АТП-11801, перебуває у користуванні власників інших об`єктів нерухомості, які на ній знаходяться.

Вказані дії свідчать про вжиття відповідачем, як власником нерухомого майна, заходів, спрямованих на реалізацію ним, свого права на одержання в користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування цього майна, відповідно до приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ч. 2 ст. 236 ГПК України, є обов`язковою для всіх судів України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутність у відповідача на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки, а відтак і не може бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що позивачем не доведено, яке саме його право порушено та не спростовано твердження відповідача про те, що на час укладення договору купівлі - продажу нерухомості, земельна ділянка перебувала у користуванні іншої юридичної особи, яка була попереднім власником цілісного майнового комплексу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до вимог статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Натомість, вимога позивача фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

В процесі розгляду даної справи позивачем не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував такі заходи як позбавлення права власності ОСОБА_3 , так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

З огляду на наведене, суд вважає, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку шляхом знесення майнового комплексу є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Що стосується клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 231 у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки нерухоме майно придбано ОСОБА_3 , як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, слід зазначити наступне.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 № 904/2796/17|12-26гс18).

Зважаючи на те, що даний позов подано до відповідача у справі ОСОБА_3 , як фізичної особи - підприємця, то позивачем вірно визначено склад сторін, відповідно підстави для закриття провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з наведених відповідачем мотивів, відсутні.

При цьому твердження відповідача стосовно відсутності спору між визначеними позивачем сторонами спростовуються функціональним призначенням нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зверненням з метою отримання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до Житомирської міської ради ОСОБА_3. саме як Фізичної особи-підприємця; складеними членами комісії з питань самоврядного контролю в галузі будівництва, використання та охороною земель у м. Житомирі стосовно ФОП ОСОБА_3 . актами обстеження спірної земельної ділянки, які останнім в цій частині не оскаржено.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Врахувавши вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, керуючись законодавством, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про зобов`язання ФОП ОСОБА_3. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3420 га за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням її у придатний для використання стан, шляхом знесення майнового комплексу автостоянки з виробничими та складськими будівлями за рахунок відповідача, слід відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Житомирської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.05.2019.

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).